Вирок

від 16.06.2022 по справі 188/519/22

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/519/22

Провадження № 1-кп/188/133/2022

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт. Петропавлівка угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120220415430000039 від 21.02.2022, що надійшла від прокурора Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області, стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 який народився в с. Осадче Петропавлівського району Дніпропетровської області, громадянина України, працюючого ПП « ОСОБА_3 » директор, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.197-1 КК України

за участю:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до вимог статті 14 Конституції України земля є національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини 2 статті 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі по тексту Закон) об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Окрім того, вищевказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями частини 2 статті 2 Закону визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до статті 13 Закону об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16 грудня 2004 року № 2245-ІV об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону, рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до частини 7 статті 32 Закону на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до стаття 43 Закону за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

У ході досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 05.04.2013 №Р-102-13 «Про визначення категорії земель історико-культурного призначення» визначено, що земельні ділянки, зайняті пам`ятками археології за межами населених пунктів, відносяться до категорії земель історико-культурного призначення.

Крім того, відповідно до Переліку пам`яток археології по Петропавлівському району Дніпропетровської області за обліковим № 5773 включено 4 кургани, які розташовані в с. Осадче Осадченської сільської ради, 1,9 км. на північний схід від центру села; 0,5 км. на захід-південний захід від балки та струмка; розташовані купчасто біля польової дороги, датовані IІ тис. до н.е. місцевого значення, виявлений (відкритий) у 1982 р. археологом ОСОБА_6 .

У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 займається обробітком земельної ділянки з кадастровим номером №1223884000:01:001:0182 площею 3,7869 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Брагинівської сільської ради Синельниківського (Петропавлівського) району Дніпропетровської області та на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії II-ДП №070500 від 26.03.2002 належить ОСОБА_3 .

Згідно Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 971-ДК/985/АП/09/01/-21 від 30.08.2021 на земельній ділянці з кадастровим номером №1223884000:01:001:0182, обробітком якої займається ОСОБА_3 , знаходиться об`єкт культурної спадщини нерухома пам`ятка археології - курган №5773-3 з охоронною зоною в межах земельної частки (паю)площею 0,0319 га, курган №5773-4 з охоронною зоною в межах земельної частки (паю) площею 0,0968 га.

У порушення вищевказаних вимог законодавства, ОСОБА_3 у травні 2021 року в денний час доби, достовірно знаючи про наявність на території земельної ділянки з кадастровим номером №1223884000:01:001:0182, об`єктів культурної спадщини нерухомих пам`яток археології, а саме кургана №5773-3 з охоронною зоною в межах земельної частки (паю) площею 0,0319 га. та кургана №5773-4 з охоронною зоною в межах земельної частки (паю) площею 0,0968 га., а також про заборону ведення земельних робіт на території земельної ділянки в межах охоронних зон та насипів кургану - об`єктів культурної спадщини, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, особисто, використовуючи сільськогосподарську техніку невстановленої моделі та оснащення, порушивши в процесі підготовки ґрунту до польових робіт, шляхом розорювання ґрунтового покриву земельних ділянок в межах охоронних зон курганів, самовільно зайняв землі в охоронних зонах загальною площею 0,1287 га.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинив самовільне зайняття земельної ділянки вчиненому щодо земель в охоронних зонах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Під час досудового слідства 09 червня 2022 прокурор Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4 , якій, на підставі ст.. 37 КПК України надане повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12022041530000039 від 21.02.2022 року , з одного боку та обвинувачений у цьому провадженні ОСОБА_3 уклали угоду, з участю адвоката ОСОБА_5 , про визнання винуватості відповідно до норм статей 469 та 472 КПК України.

Згідно з цією угодою прокурор ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_3 дійшли згоди щодо істотних для цього кримінального провадження обставин, щире каяття обвинуваченого, відсутність судимості та те, що він не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, має позитивну характеристику з місця проживання, спричинена шкода відшкодована повністю.

Також сторони угоди дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої як кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197 - 1 КК України самовільне зайняття земельної ділянки вчиненої щодо земель в охоронних зонах.

Відповідно до умов цієї угоди ОСОБА_3 беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 197 - 1 КК України.

Сторони угоди погоджуються на призначення ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст. 197-1 КК України у вигляді позбавлення волі строком один рік, звільнивши ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.. 75 КК України з покладенням обов`язків, передбачених ст.. 76 КК України.

В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки їх невиконання, передбачені ст.476 КПК України.

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Відповідно до абзацу п`ятого частини 4 статті 469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Оцінюючи зміст угоди та суб`єктивне сприйняття угоди сторонами, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» за заявою № 9043/05 від 29 квітня 2014 року. Зокрема, у рішенні Суд зазначає, що «угоди про визнання вини, що призводять до засудження, без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов`язані перевіряти, чи були досягнуті угоди про визнання вини відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п.66). Суд (національний), який розглядає таке питання, як правило, зобов`язаний вивчити матеріали справи, перш ніж вирішити, чи затвердити або відхилити угоду про визнання вини. Він також має переконатися в тому, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують визнання обвинуваченим вини в угоді або ж визнавальні свідчення, надані обвинуваченим (п.67).

Судом встановлено в підготовчому судовому засіданні, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, дії обвинуваченого правильно кваліфіковані як самовільне зайняття земельної ділянки вчиненої щодо земель в охоронних зонах.

Обвинувачений ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні беззастережно визнав свою винуватість в інкримінованому йому діянні, вказав, що він цілком розуміє свої права і обов`язки, зміст угоди, наслідки укладення і затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст.473 КПК України, та наслідки невиконання угоди, передбачені ст.476 КПК України, і погодився на призначення йому узгодженого покарання.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені абзацом 1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом та наслідки її невиконання.

В судовому підготовчому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , щиро покаявся та запевнив суд, що укладення угоди з прокурором є добровільним, підтримав угоду, прохає затвердити угоди та призначити йому узгоджену міру покарання.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 не заперечує проти затвердження угод про визнання винуватості, вважає, що угода не порушує прав та інтересів обвинуваченого. Прохає суд при визначенні іспитового строку, в порядку ст.. 75 КК України врахувати всі пом`якшуючи обставини та визначити обвинуваченому мінімальний іспитовий строк.

Представник потерпілого ОСОБА_7 надав суду заяву прохає слухати справу у його відсутність.

Прокурор підтримав угоду і просив суд її затвердити та призначити ОСОБА_3 узгоджене сторонами угоди покарання.

Вислухавши учасників кримінального провадження, вивчивши надані прокурором письмові докази суд вважає, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину передбаченому ч.2 ст. 197 -1 КК України, який, на підставі ст.. 12 КК України, відносяться до нетяжких злочинів .

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, не суперечать вимогам закону та інтересам суспільства, правова кваліфікація кримінального правопорушення є вірною, зобов`язання, взяті за угодою обвинуваченим ОСОБА_3 , виконані повністю, узгоджена міра покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, характеру і тяжкості обвинувачення, обрана в межах санкції ч.2 та 197-1 КК України, існують фактичні підстави для визнання винуватості, тому суд вважає можливим затвердити угоду про визнання винуватості від 09 чсервня 2022 року та призначити обвинуваченому ОСОБА_3 узгоджену сторонами угоди міру покарання.

Спричинена кримінальним правопорушенням майнова шкода відшкодована повністю.

Цивільний позов не заявлений.

Процесуальних витрат немає.

Речові докази не вилучались.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не обирався і підстав для його обрання суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 368-376, 468-476, 392-395, 532 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 09 червня 2022 року, яку уклали прокурор Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4 та обвинувачений у цьому провадженні ОСОБА_3 з участю адвоката ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197 - 1 КК України, і призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання у вигляді одного року позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку один рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1