Рішення

від 29.05.2022 по справі 397/1689/19

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

Справа № 397/1689/19

н/п : 2/397/55/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.05.2022 смт. Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Івченка П.О.,

за участю: секретаря судового засідання Іваненко Н.Л.,

представника позивача адвоката Черкаса Ю.П.,

представника відповідача адвоката Головатюка С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ПАРК 17», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 13.09.2016, посвідчений приватним нотаріусом Олександрівського нотаріального округу Кіровоградської області Котляренко Ю.І. між ОСОБА_2 та ТОВ «Агро-Парк 17» уповноваженим Барабулею Любов Олексіївною для представлення її інтересів під час ведення товарного сільськогосподарського виробництва на її земельній ділянці в зв`язку з грубим порушенням її прав та інтересів та стягнути судові витрати.

В обгрунтування позову вказала, що рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23.11.2017 її мати ОСОБА_3 була визнана недієздатною. Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 06.08.2018 вона була призначена опікуном своєї недієздатної матері ОСОБА_3 . Знаючи, що у матері на території Єлизаветградківської сільської ради знаходиться земельна ділянка площею 3,9926 га (ріллі), яка згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2013 знаходиться в оренді фермерського господарства «Стожари», з`ясувала, що на даний час земля їй не належить, так як від її імені вказану земельну ділянку гр. ОСОБА_2 обміняв на земельну ділянку площею 0,0040 га, яка розташована на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

Як їй вдалося з`ясувати ТОВ «Агро-Парк 17», в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , від імені якої на підставі Довіреності діяв ОСОБА_2 , уклали Договір міни (обміну) земельних ділянок від 13.09.2016, посвідчений приватним нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Котляренком Ю.І. за реєстровим номером 616, згідно якого здійснено обмін земельної ділянки площею 0,0040 га, належної ТОВ «Агро-Парк 17», вартістю 66 грн. 95 коп. розташованої на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області на земельну ділянку площею 3,9926 га, належної ОСОБА_3 , вартістю 110297 грн., розташованої на території Єлизаветградківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.

Згідно нотаріально посвідченої довіреності приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д., зареєстрованої в реєстрі за №477 від 29.07.2016 її недієздатна мати ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси щодо наявної у неї земельної ділянки площею 3,9926 га за кадастровим номером 3520555400:02:000:0378.

Скориставшись безпомічним станом недієздатної ОСОБА_3 , хворої на той час на психічний розлад, яка взагалі не могла контролювати дії ОСОБА_2 , який повинен був належним чином представляти її інтереси стосовно наявної у неї земельної ділянки, та який від її імені здійснив незаконно та протиправно укладення Договору міни земельних ділянок всупереч її інтересам.

Внаслідок вказаної протиправної та незаконної міни земельних ділянок її підопічна, недієздатна ОСОБА_3 зазнала матеріальних збитків на суму 110230 грн. 05 коп. (110297 грн. 66,95 грн. = 110230,05 грн.).

У її матері ОСОБА_3 з 2015 стали проявлятись ознаки психічного захворювання, в зв`язку з чим вона була поставлена на облік лікаря-психіатра Олександрівської ЦРЛ, так як стала нездатною усвідомлювати в належній мірі значення своїх дій і вчинків та керувати ними. Вона сама не могла як отримувати пенсію, так і нею розпоряджатись, могла створити небезпеку безпосередньо як для самої себе, так і для оточуючих, а також «нечисті на руку» громадяни стали користуватись її безпораднім станом для незаконного заволодіння її майном.

На момент оформлення договору міни земельної ділянки, який було оформлено 13.09.2016 її мати ОСОБА_3 не була ще визнана недієздатною, але вже знаходилася на обліку у лікаря-психіатра. Так як хвороба у матері протікала спокійно, вона не була агресивною по натурі, нікому нічого поганого не робила, а тому вільно без супроводу пересуватися по селищу і необхідності звертатись до лікаря-психіатра за медичною допомогою не було.

Після того, як вона дізналась, що її мати перебуваючи у хворобливому стані стала вчиняти неадекватні дії, в результаті яких стала зазнавати матеріальних збитків, вони були змушені звернутися до суду про визнання її недієздатною, щоб вона не могла більше нашкодити сама собі своїми неадекватними діями.

Але у її матері ОСОБА_3 до визнання її недієздатною, нечесні люди скориставшись її безпорадністю та психічним захворюванням, коли вона не усвідомлювала, що робить, встигли від її імені отримати довіреність, по якій уклали вище вказаний договір міни земельних ділянок.

В зв`язку з тим, що договір міни земельних ділянок між ОСОБА_2 , який діяв від імені її матері ОСОБА_3 та ТОВ «Агро-Парк 17» оформлений на незаконних підставах, всупереч інтересам недієздатної ОСОБА_3 , так як від вказаних дій уповноваженого ОСОБА_2 у неї фактично була незаконно забрана земельна ділянка на невигідних для неї умовах, від чого вона понесла значні матеріальні збитки на суму 110230,05 грн., який достовірно знав, що вона будучи психічно хворою сама не в змозі їх оскаржувати, а тому вказаний неправомірний договір міни земельних ділянок повинен бути визнаний судом недійсним.

З врахуванням вказаних підстав, для захисту прав недієздатної ОСОБА_3 вона змушена звернутися до суду.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області Мирошниченка Д.В. від 05.12.2019 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито првадження у справі та призначено підготовче засідання (том 1 а.с.34-35).

Ухвалою суду від 10.03.2020 у справі призначено судову-психіатричну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання висновку експертизи (том 1 а.с.72-75).

Ухвалою суду від 25.08.2020 поновлено провадження у справі, оскільки на адресу суду надійшло клопотання експерта про надання необхідних документів (том 1 а.с.85-86).

Ухвалою суду від 22.09.2020 постановлено витребувати з архіву Олександрівського районного суду Кіровоградської області цивільну справу № 397/1206/17, для огляду в судовому засіданні; витребувати з Олександрівської районної лікарні Олександрівського району Кіровоградської області оригінал медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 та оригінал медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_3 за 2015 Олександрівської ЦРЛ (лікування гострого порушення мозкового кровообігу) (том 1 а.с.98-99).

За повідомленням директора КНП «Олександрівська центральна районна лікарня» Олександрівської районної ради Кіровоградської області від 05.10.2020 №620, яке надійшло до суду 21.10.2020, гр. ОСОБА_3 , згідно записів в Журналі амбулаторного прийому, Журналі госпіталізації за 2015 рік, на стаціонарному лікуванні в жодному з відділень закладу не перебувала. Медичної карти стаціонарного хворого на неї в архіві закладу не виявлено. Для отримання медичної карти амбулаторного хворого рекомендували звернутися до КНП «Олександрівський РЦПМСД» (том 1 а.с.111).

Ухвалою суду від 05.11.2020 постановлено витребувати з Комунального некомерційного підприємства "Олександрівський центр первинної медико-санітарної допомоги" оригінал медичноїкартки амбулаторногохворого ОСОБА_3 та оригіналмедичної карткистаціонарного хворого ОСОБА_3 за 2015Олександрівської ЦРЛ(лікуваннягострого порушеннямозкового кровообігу);витребувати улікаря-психіатраОлександрівськоїрайонної лікарніОлександрівського районуКіровоградської областімедичну документацію(амбулаторнікартки,тощо)стосовно хворої ОСОБА_3 , яка перебувала на обліку з 2015 року (том 1 а.с. 114-115).

За повідомленням директора КНП «Олександрівська центральна районна лікарня» Олександрівської районної ради Кіровоградської області від 16.11.2020 №729 гр. ОСОБА_3 згідно архівних даних у 2015 році стаціонарно не лікувалась, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває (том 1 а.с.120).

Ухвалою суду від 23.11.2020, за клопотанням представника позивача, постановлено витребувати у лікаря-психіатраОлександрівськоїрайонної лікарніОлександрівського районуКіровоградської областімедичну документацію(амбулаторнікартки,тощо)стосовно хворої ОСОБА_3 , яка перебувала на обліку з 2015 року (том 1 а.с. 124-125).

Ухвалою суду від 01.12.2020 призначено у даній справі посмертну судово-психіатричну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання висновку експертизи (том 1 а.с.137-139).

Ухвалою суду від 26.08.2021 поновлено провадження у справі в зв`язку з отриманням висновку експертизи (том 1 а.с.156-158).

Розпорядженням керівника апарату Олександрівського районного суду Кіровоградської області №32 від 30.09.2021 року проведено повторний автоматичний розподіл даної цивільної справи у зв`язку із закінченням повноважень судді Мирошниченка Д.В. на підставі Указу Президента України №425/2016 від 29.09.2016 та визначено головуючим суддю Івченка П.О. (том 1 а.с.167-170).

Ухвалою судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області Івченка П.О. від 11.10.2021 цивільну справу прийнято до свого провадження, в порядку загального позовного провадження, зі стадії початку підготовчого засідання (том 1 а.с. 171-172).

28.12.2021 позивачем подано позовну заяву про внесення змін та доповнень до позовної заяви про визнання недійсним договору міни земельних ділянок (том 1 а.с.209-212).

07.02.2022 до суду надійшло заперечення представника відповідача щодо прийняття до розгляду позовної заяви про внесення змін та доповнень до позовної заяви про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, в якому просив відмовити у прийнятті до розгляду та повернути позивачу позовну заяву про внесення змін та доповнень до позовної заяви про визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 28.12.2021 (том 1 а.с.242-244).

Ухвалою суду від 08.02.2022 відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто ОСОБА_1 позовну заяву про внесення змін та доповнень до позовної заяви про визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 28.12.2021; роз`яснено позивачу право на звернення до суду з вказаними вимогами на загальних підставах (том 1 а.с.248, том 2 а.с.6-8).

Ухвалою суду від 08.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (том 1 а.с.249, том 2 а.с.9-11).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Пояснив, що мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після того як у 2015 перенесла інсульт, стала страждати недоумковатістю та схильністю до неадекватних дій, що проявлялось в тому, що вона йшла з дому в невідомих напрямках, вналідок чого доводилось її розшукувати, так як вона сама не могла додому дістатись.

З 2015 року мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 проживала у неї та знаходилася на обліку у лікаря-психіатра Олександрівської ЦРЛ з діагнозом наслідки органічного ураження ЦНС з недоумкуватістю, а тому рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23.11.2017 ОСОБА_3 була визнана недієздатною, а рішенням Олександрівського районного суду від 06.08.2018 позивача ОСОБА_1 було призначено її опікуном.

Після того, як ОСОБА_1 стала опікуном, та знаючи, що у її матері є на території Єлизаветградківської сільської ради земельна ділянка площею 3,9926 га (ріллі), яка згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2013 знаходиться в оренді фермерського господарства «Стожари», вона з`ясувала, що вказана земельна ділянка їй вже не належить, так як вона її обміняла на земельну ділянку площею 0,0040 га на території Подорожненської сільської ради Світловодського району, Кіровоградської області.

Як вдалося з`ясувати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно нотаріальної довіреності від 29.07.2016, зареєстрованої за №477, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д., наданої від імені її недієздатної матері ОСОБА_3 був уповноважений в її інтересах користуватись та розпоряджатись від її імені належною їй земельною ділянкою.

ОСОБА_2 , діючи від імені недієздатної матері позивача ОСОБА_3 обміняв її земельну ділянку, яка знаходиться на території Єлизаветградківської сільської ради при нормативній грошовій її оцінці в розмірі 110297,00 грн. на земельну ділянку площею 0,0040 га, нормативною грошовою оцінкою в розмірі 66,95 грн., яка знаходиться на території Подорожненської сільської ради Світловодського району.

Внаслідок вказаної незаконної дії, а саме нерівноправного обміну земельних ділянок зі сторони гр. ОСОБА_2 , а саме земельної ділянки недієздатної ОСОБА_3 було незаконно привласнено 110230,05 грн. (110297,00 грн. вартість земельної ділянки ОСОБА_3 - 66,95 грн. вартість земельної ділянки ТОВ «Агро-Парк 17» = 110230,05 грн. різниця обміну).

Згідно висновкусудово-психіатричногоексперта за№ 254Комунального некомерційногопідприємства «Обласнаклінічна психіатричналікарня Кіровоградськоїобласної ради»із аналізуусіх натеперешню експертизуоб`єктів,з урахуваннямклінічних уявленьпро закономірностіперебігу у ОСОБА_3 розладів психічноїдіяльності вбачається,що ОСОБА_3 ,після перенесеноюв 2015році (ГПМК)гострого порушеннямозкового кровообігуінтелектуально-мнестичнимзниженням ((згідноМКХ 10F01),які позбавлялиїї вподальшому,в томучислі підчас підписаннядовіреності науповноваженого ОСОБА_2 ,діяти вїї інтересахвід 28.06.2016та договоруміни земельними ділянками від 13.09.2016 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З врахуванням вище зазначеного у недієздатної матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 шляхом незаконних дій гр. ОСОБА_2 , який на підставі довіреності укладеної від ОСОБА_3 ОСОБА_2 , яка на момент її укладення не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, та який від імені ТОВ «Агро-Парк 17» уклав нерівноправний та грабіжницький договір міни земельних ділянок.

Згідно укладеного договору міни земельних ділянок мати позивача ОСОБА_3 позбулась своєї земельної ділянки, вартість якої на 110230,05 грн. більша за вартість отриманої земельної ділянки від обміну у ТОВ «Агро Парк 17», внаслідок чого вона понесла значні матеріальні збитки внаслідок грубого порушення її прав та інтересів, що і змусило позивача ОСОБА_1 звернутись за захистом порушених прав недієздатної ОСОБА_3 , а саме, з проханням визнання недійсним договору міни земельних ділянок укладеного ОСОБА_2 .

Представник відповідача ТОВ «Агро-Парк 17» у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає, що вони є необґрунтованими та надуманими. Перш за все наголосив на тому, що цивільний процес побудований на принципі диспозитивності, який полягає в тому, що суд розглядає справи лише в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, які є в матеріалах справи. Позовні вимоги сформовані позивачем про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, що є предметом позову. Підставами позову позивач зазначає те, що мати позивача не могла усвідомлювати значення своїх дій, не могла ними керувати на момент укладення спірного договору. Правовою нормою, якою керується позивач при зверненні з позовом до суду це ст. 225 ЦК України, яка говорить про те, що правочин є недійсним, якщо його вчинила особа, яка в момент вчинення не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. Звертає увагу на те, що правочин міни земельних ділянок безпосередньо ОСОБА_3 не вчиняла, оскільки від її імені діяв представник за довіреністю. Довіреність є правочином, який в даному випадку не визнаний не дійсним і не є предметом цього судового розгляду. Відтак, будь-які обставини, які доводить позивач, що власник земельної ділянки ОСОБА_3 станом на момент укладення оспорюваного правочину не могла розуміти значення своїх дій, керувати своїми діями, вони не є підставою для визнання недійсним договору міни, оскільки вона його не укладала. Основні їх заперечення полягають в тому, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту, якщо він вважає, що його права порушені. А відтак, такий позов не може бути задоволений, тому що цивільне законодавство побудоване на принципі правомірності правочину і будь-який правочин є правомірним якщо тіки не має рішення суду про визнання його недійсним або він не є недійсний з цього закону. Договір міни є предметом даного спору, натомість довіреність не оспорюється. Відтак цей правочин (довіреність) є правомірним. Обставини щодо розуміння чи нерозуміння значення своїх дій, можливість ними керувати безпосередньо ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного договору не має значення для вирішення даної справи. Тому позов є надуманим та не може бути задоволеним.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином (том 2 а.с. 44, 46-47), про причини неявки суд не повідомив, відзив не подав, а тому суд уважає за можливе розглянути справу в його відсутність.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд уважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_3 , на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія Р2 № 482674 від 18.07.2003, є власником земельної ділянки кадастровий номер 3520555400:02:000:0378, площею 3,99 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Єлизаветградківської склищної ради, ділянка № НОМЕР_1 (том 1 а.с. 6).

14.03.2013між ОСОБА_3 та ФГ«Стожари» вособі головиПісного ОлександраІвановича укладенодоговір орендиземлі,а саме:земельної ділянкисільськогосподарського призначеннякадастровий номер3520555400:02:000:0378,загальною площею3,99га,на строк15років,що такожпідтверджується Витягомз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майнопро реєстраціюіншого речовогоправа №8182726від 19.08.2013 (том 1 а.с. 7-11, 16-17).

29.07.2016 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. посвідчено Довіреність, яка зареєстрована в реєстрі за № 477, відповідно до якої ОСОБА_3 , за попередньою усною домовленістю уповноважила ОСОБА_2 для представництва її інтересів щодо земельної ділянки, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Єлизаветградківської селищної ради, Олександрівського району, Кіровоградської області, площею 3,9926 га та має кадастровий номер 3520555400:02:000:0378. За цією довіреністю представник також вправі користуватися та розпоряджатися від її імені, вказаною земельною ділянкою, для чого має право, зокрема, обміняти її передати в користування (Емфітевзис) або оренду; підписувати за неї договори міни. Уповноважуючи ОСОБА_2 , надала йому право на укладення договорів щодо земельної ділянки, з визначенням строків та будь-яких інших істотних умов на власний розсуд (том 1 а.с.15).

13.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-ПАРК 17» в особі директора Підлісного Олександра Івановича, який діє на підставі Статуту ТОВ «АГРО-ПАРК 17» від 25.04.2016 та ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 29.07.2016 за реєстром № 477 діяв ОСОБА_2 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, вільно володіючи українською мовою, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочину), укладено Договір міни (обміну) земельних ділянок. Вказана інформація щодо укладення договору також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 82046532 від 09.03.2017 (том 1 а.с.12-14, 18-19).

За вищевказаним Договором міни (обміну) земельних ділянок від 13.09.2016 сторони обміняли (передали у власність один одного) належне їм на праві приватної власності нерухоме майно та набули право власності на такі земельні ділянки: - Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ПАРК 17», на земельну ділянку, площею 3,9926 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Єлизаветградківської селищної ради Олександрівського району Кіровоградської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; а ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0040 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23.11.2017, ОСОБА_3 визнано недієздатною (том 1 а.с.20).

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 06.08.2018, призначено ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_3 (том 1 а.с.21).

Відповідно до свідоцтва про мерть серія НОМЕР_2 від 17.03.2020, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с.134).

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 254 від 25.06.2021, комісія прийшла до висновку, що із аналізу усіх наданих на експертизу об`єктів, з урахуванням клінічних уявлень про закономірності перебігу наявних у ОСОБА_3 розладів психічної діяльності вбачається, що ОСОБА_3 , після перенесеного в 2015 (ГПМК) гострого порушення мозкового кровообігу страждала на хронічний стійкий психічний розлад у виглідя органічного ураження головного мозку інтелектуально-мнестичним зниженням (згідно МКХ 10 F 01), які позбавляли її в подальшому, в тому числі під час підписання довіреності на уповноваження ОСОБА_2 , діяти в її інтересах від 28.06.2016 та договору міни земельними ділянками від 13.09.2016 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 1 а.с.153-155).

Крім того, в судовому засіданні були вивчені матеріали цивільної справи 397/1206/2017 (н/п 2-о/397/40/17), відповідно до яких встановлено, що 12.09.2017 ОСОБА_5 звертався до суду з заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатною з встановленням над нею опіки та піклування (а.с.4-5).

Висновком судово-психіатричного експерта № 445 від 13.10.2017 встановлено, що комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_3 в даний час страждає хронічним психічним захворюванням в формі атеросклеротичної деменції. За своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій і розумно керувати ними. ОСОБА_3 за станом здоров`я приймати участь у судовому засіданні не може (а.с.43-44).

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23.11.2017 ОСОБА_3 визнано недієздатною (а.с.67-68).

За змістом ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою ст.626ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зч.1-4ст.715ЦК України,за договоромміни (бартеру)кожна ізсторін зобов`язуєтьсяпередати другійстороні увласність одинтовар вобмін наінший товар. Кожнаіз сторіндоговору міниє продавцемтого товару,який вінпередає вобмін,і покупцемтовару,який вінодержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 716 ЦК України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 657ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч. 1-3, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Частинами 1, 3 ст.215ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В силу приписів ст.204ЦК України правомірність правочину презюмується.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.237ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1, 3 ст.244ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Відповідно до ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права презюмує також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

У відповідності до ст. 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до ч. 1 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність.

Частиною 1 ст.225ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", роз`яснено, що правила ст.225ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного від 11.11.2019 у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), від 20.04.2021 у справі № 727/967/16-ц (провадження № 61-14293св19).

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ст.16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним ташвидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. 2 ст.78ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Судом з`ясовано, що при укладенні договору міни від 13.09.2016 відповідач ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_3 на підставі наданої нею довіреності на його ім`я від 29.07.2016 в межах наданих йому повноважень. Вказана довіреність завірена, посвідчена нотаріусом та мала чинність (не була скасована) на момент укладення договору міни. З огляду на зміст довіреності вбачається, що ОСОБА_2 не перевищив свої повноваження при укладенні договору міни, діяв в інтересах довірителя, зокрема у якій зазначено, що ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 для представництва її інтересів щодо земельної ділянки; представник також вправі користуватися та розпоряджатися від її імені, вказаною земельною ділянкою, для чого має право, зокрема, обміняти її передати в користування (Емфітевзис) або оренду; підписувати за неї договори міни. Уповноважуючи ОСОБА_2 , надала йому право на укладення договорів щодо земельної ділянки, з визначенням строків та будь-яких інших істотних умов на власний розсуд. Ця довіреність підписана ОСОБА_3 .

Із викладено слідує, що відповідач ОСОБА_2 під час підписання вищевказаного договору міни діяв у межах повноважень та у спосіб визначений довіреністю від 29.07.2016, виданою ОСОБА_3 .

Суд зазначає, що довіреність являється одностороннім правочином і якщо вона не оскаржена в судовому порядку або не визнана недійсною, а сторони при розгляді питання щодо їх позовних вимог не надали доказів суду, що вона є недійсною, то в такому випадку діє презумпція правомірності правочину яку й застосовує суд.

Позивачем під час розгляду вказаної справи подавалася до суду позовна заява про внесення змін та доповнень до позовної заяви про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, в якій, зокрема, позивач ставила питання про визнання вищевказаної довіреності недійсною (том 1 а.с.209-212).

Ухвалою суду від 08.02.2022 відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто ОСОБА_1 позовну заяву про внесення змін та доповнень до позовної заяви про визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 28.12.2021; роз`яснено позивачу право на звернення до суду з вказаними вимогами на загальних підставах (том 1 а.с.248, том 2 а.с.6-8).

Доказів того, що видана довірість визнана недійсною, оскаржувалася в судовому порядку суду не надавалися.

Доказів того, що укладання правочину (договору міни) не відповідало внутрішній волі ОСОБА_3 , суду не надано.

На підставі викладеного, суд уважає, що наведені позивачем та його представником аргументи та надані ними докази не можуть беззаперечно свідчити про недійсність договору міни (обміну)земельних ділянок від 13.09.2016.

А тому, виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (том 1 а.с.1), проведення судової експертизи у розмірі 6537 грн. (том 1 а.с.147) та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. (том 1 а.с.29) покласти на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. ст. 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ПАРК 17», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Нарішеннясуду протягом30днівз дняйогопроголошення можебути подана апеляційнаскаргадо Кропивницького апеляційногосуду.

Повнийтекст рішеннясуду виготовлено08червня 2022року.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп - НОМЕР_3 .

Представник позивача адвокат Черкас Юрій Петрович, місце знаходження: 27300, Кіровоградська область, смт. Олександрівка, вул. Пушкіна,2, ордер серія КР №61018 від 18.11.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №116.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ПАРК 17», місце знаходження: 25000, м. Кропивницький, пров. Центральний, 3, Кіровоградської області, код ЄДРПОУ - 40138796.

Представник відповідача: адвокат Головатюк Сергій Анатолійович, місце знаходження: 03035, м. Київ, вул. Патріарха Мстислава Скрипника,40, офіс 1001, ордер серія ВА №1022901 від 18.11.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1318 від 26.03.2008.

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 .

Суддя: /підпис/ П.О.Івченко

Згідно з оригіналом.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Рішення станом на «___»

---

20___ року набрало законної сили.

Оригінал судового рішення знаходиться у матеріалах справи №397/1689/19.

Суддя Олександрівського районного суду

Кіровоградської області

---

П.О.Івченко

Копію засвідчено «___»

---

20___ року.