Рішення

від 07.06.2022 по справі 911/3716/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 червня 2022 року Справа № 911/3716/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджи Плюс

до відповідачів:

1) Приватного підприємства СТВ-Луцьк

2) Приватного акціонерного товариства Карго Термінал

про стягнення 583164,70 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Артеменко Я. М., адвокат, довіреність від 17.02.2022;

від відповідача-1: н/з;

від відповідача-2: н/з.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.

Судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджи Плюс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "СТВ-Луцьк" про стягнення 582164,70 грн, з них 527 000 основний борг, 14371,27 грн інфляційні втрати, 34587,62 грн пеня, 6205,81 грн 3% річних та Приватного акціонерного товариства "Карго Термінал" про стягнення 1000 грн основного боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання ПП "СТВ-Луцьк" зобов`язань за договором поставки № 140721 від 14.07.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару (цукор білий), а також невиконанням ПрАТ "Карго Термінал", як поручителем зобов`язання за договором поруки № 01/08/2021-1 від 10.08.2021, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань покупця ПП "СТВ-Луцьк" за договором поставки № 140721 від 14.07.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.12.2021 позовну заяву та додані до неї документи передано на розгляд Господарському суду Волинської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2022 справу розподілено судді Вороняку А. С..

Ухвалою суду від 28.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 22.02.2022; запропоновано відповідачам надати відзив на позов; позивачу відповідь на відзиви.

17.02.2022 позивач подав клопотання № 16/02/2022-1 від 16.02.2022 про витребування доказів, в якому просить витребувати у Головного управління ДПС у Волинській області інформацію щодо того, чи відобразило ПП СТВ-Луцьк у складі податкового кредиту, податковий кредит та його суму, що отриманий від здійснення поставок ТзОВ Енерджи Плюс по розрахунку коригування № 124 від 30.07.2021 та податкових накладних: № 47 від 15.07.2021, № 66 від 19.07.2021, № 77 від 20.07.2021, № 95 від 23.07.2021, № 98 від 26.07.2021, № 106 від 27.07.2021, № 123 від 26.07.2021.

В судовому засіданні 23.02.2022 судом ухвалено на місці на підставі ч. 2 ст. 80, 81 ГПК України клопотання представника позивача № 16/02/2022-1 від 16.02.2022 про витребування доказів залишити без задоволення, через не подання останнього у встановлений законом строк (разом з поданням позовної заяви).

Ухвалою суду від 23.02.2022 повідомлено відповідачів про проведення підготовчого засідання 09.03.2022.

Ухвалою суду від 09.03.2022 повідомлено сторін про проведення підготовчого засідання 04.04.2022.

04.04.2022 представник відповідача-1 через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки керівник ПП СТВ-Луцьк на даний час перебуває за кордоном у представника відсутня можливість доступу до бухгалтерських даних підприємства щодо перевірки господарських операцій з позивачем, а відтак і об`єктивна можливість підготувати заперечення або пропозиції щодо врегулювання даного спору. Дане клопотання приєднано до матеріалів справи.

В судовому засіданні 04.04.2022, з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, суд ухвалив на місці відкласти підготовче засідання.

Ухвалою суду від 04.04.2022 повідомлено відповідачів про те, що підготовче засідання відбудеться 17.05.2022.

22.04.2022 на адресу суду повернулась без вручення адресату відповідачу-1 ПП СТВ-Луцьк, ухвала суду від 04.04.2022, з відміткою пошти про причини невручення адресат відсутній за вказаною адресою.

28.04.2022 на адресу суду повернулась без вручення адресату відповідачу-1 ПП СТВ-Луцьк, ухвала суду від 09.03.2022, з відміткою пошти про причини невручення за закінченням терміну зберігання.

В судовому засіданні 17.05.2022 суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.06.2022.

Ухвалою суду від 17.05.2022 повідомлено відповідачів про те, що розгляд справи по суті відбудеться 08.06.2022.

26.05.2022 та 27.05.2022 на адресу суду повернулись без вручення адресату відповідачу-2 ПАТ Карго Термінал, ухвала суду від 09.03.2022 та 23.02.2022 відповідно, з відміткою пошти про причини невручення за закінченням терміну зберігання.

01.06.2022 на адресу суду повернулась без вручення адресату відповідачу-1 ПП СТВ-Луцьк, ухвала суду від 17.05.2022, з відміткою пошти про причини невручення адресат відсутній за вказаною адресою.

02.06.2022 на адресу суду повернулось повідомлення № 4301040378477 про вручення 27.05.2022 відповідачу-2 ПАТ Карго Термінал, ухвали суду від 17.05.2022.

Адвокат позивача - Артеменко Я. М. у судовому засіданні 08.06.2022 позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити.

Представники відповідачів в судове засідання 08.06.2022 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, явка повноважних представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвали Господарського суду Волинської області від 23.02.2022, 04.04.2022, 09.03.2022, 17.05.2022 надіслано судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача-1, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Будівельників, 11, квартира 9, м.Луцьк, Волинська область, 43025. Однак, усі ухвали повернулися до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.

Однак, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.01.2022 була отримана відповідачем-1 02.02.2022, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 4301040298988. Окрім того, представником відповідача-1 21.02.2022 було подано клопотання про відкладення розгляду справи, а 25.03.2022 клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, на якому представником відповідача-1 Кумановським Л. М. зроблено відмітку, що 30.03.2022 він ознайомився з матеріалами справи.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на усне слухання. І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі Schmidt v. Latvia від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі Салов проти України (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення відповідачів про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним законом порядку та спосіб, а також надання учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020 у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020 у справі №914/6968/16.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників відповідачів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

14.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Енерджи Плюс (постачальник) та Приватним підприємством СТВ-Луцьк (покупець) укладено договір поставки № 140721 (далі договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю, а покупець приймати й оплатити цукор білий в мішках, що відповідає ДСТУ 4623:2006 (а.с.8-9).

Відповідно до пункту 1.2 договору характеристики, кількість, номенклатура, ціна й загальна вартість товару, що поставляється згідно цього договору, зазначається сторонами в специфікації до цього договору, що є невід`ємною його частиною.

Згідно з п.2.3 договору порядок і строки поставки узгоджуються сторонами в специфікації.

Умови оплати та поставки товару узгоджуються сторонами в специфікації до цього договору (п. 3.1. договору).

На виконання умов договору, 19.07.2021 сторони підписали специфікацію № 5 до договору № 140721 від 14.07.2021 відповідно до умов якої сторони погодили, що загальна кількість товару становить 110 тонн, вартістю 2640000,00 грн. Пунктом 2 специфікації № 5 сторони визначили, що покупець оплачує товар в наступному порядку: 100 % передоплата (а.с.10).

23.07.2021 відповідач-1 направив на адресу позивача заявку № 264 в якій просив завантажити 26.07.2021 22000 кг цукру на автомобіль Рено НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 (а.с.13).

На виконання даної заявки позивач передав відповідачу-1 22 тонни цукру вартістю 528000,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № Р294 від 26.07.2021 та видатковою накладною № 294 від 26.07.2021 (а.с.14-16).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором поставки № 140721 від 10.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Енерджи Плюс (кредитор) та Приватним акціонерним товариством Карго Термінал (поручитель) укладено договір поруки № 01/08/2021-1 (далі договір поруки) за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ПП «СТВ-Луцьк» (боржник) обов`язку щодо часткової оплати за договором поставки № 140721 від 14.07.2021 (основний договір) на суму 1000,00 грн, який був укладений між кредитором та боржником (а.с.11-12).

Пунктом 2.1 договору поруки сторони визначили, що передбачений п.1.4 договору поруки обов`язок поручителя перед кредитором обмежується максимальною сумою в 1000,00 грн.

Згідно з п.3.1 договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником свого обов`язку щодо повної оплати за поставлений білий цукор до 31.08.2021, поручитель зобов`язаний сплатити кредитору частину заборгованості за поставлений білий цукор в розмірі 1000,00 грн до 30.09.2021.

Відповідач-2 в порушення умов договору поруки не оплатив позивачу частину заборгованості в розмірі 1000,00 грн.

Предметом спору по даній справі є стягнення: з відповідача-1 - 582164,70 грн, з них 527000,00 грн основного боргу, 14371,27 грн інфляційних втрат, 34587,62 грн пені, 6205,81 грн 3% річних; з відповідача-2, як поручителя 1000,00 грн основного боргу.

Норми права якими керувався суд при вирішенні спору.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Сторони в специфікації № 5 від 19.07.2021 передбачили 100 % передоплату, тобто поставивши товар без отримання 100% передоплати позивачем змінено умови договору в частині строків оплати товару.

Таким чином, сторони відійшли від умов договору щодо поставки товару на умовах попередньої оплати, і тим самим набули в силу закону зобов`язання відповідача щодо проведення розрахунків наступного дня після отримання товару, на підставі ст. 692 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача-1 в сумі 527000,00 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач-1 суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача-1.

У зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем-1 вартості отриманого товару, позивач нарахував відповідачу-1 3% річних у розмірі 6205,81 грн за період з 26.07.2021 по 15.12.2021 та інфляційні втрати за період з серпня 2021 по листопад 2021 у розмірі 14371,27 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу-1 14371,27 грн інфляційних втрат, 6205,81 грн 3% річних.

Відповідач-1 контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 14371,27 грн інфляційних втрат нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, однак щодо 3 % річних, то позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок, оскільки поставка товару відбулася 26.07.2021, тому прострочення оплати настало з наступного дня 27.07.2021. З огляду на вищенаведене, суд прийшов висновку, що 3% річних підставні в загальній суму 6162,41 грн (528000,00 грн х 3% х 142 дні /365/100 = 6162,41 грн), в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 43,40 грн слід відмовити через безпідставність.

Що стягнення з відповідача-1 пені в сумі 34587,62 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 7.3 договору поставки сторони погодили, що у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період прострочення оплати, від вартості несвоєчасно оплаченого товару, за кожний день прострочення до дати повного та належного виконання покупцем грошового зобов`язання за цим договором.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Разом з цим, сторони договору не могли визначили відповідальність відповідача за несвоєчасно проведені розрахунки за товар, поставлений у спосіб, що не передбачений договором, тобто без попередньої оплати за товар. Підтвердженням вказаного твердження є формулювання у самому договорі, а саме в п.7.3 порядку нарахування пені на грошове зобов`язання саме за цим договором. У випадку дотримання сторонами умов договору щодо попередньої 100% оплати вартості товару, порушення строків оплати товару відповідно не могло реально бути.

За результатами встановлених обставин даної справи, як було зазначено вище, сторони договору поставки від 14.07.2021 № 140721 відійшли від умов укладеного договору, що у сукупності свідчить про відсутність правових підстав для застосування до відповідача-1 заходів господарської відповідальності у вигляді пені, передбаченої умовами договору. В силу даних встановлених судом обставин у справі, положення договору, а саме п. 7.3 суперечить п. 3.1, де передбачено, що умови оплати та поставки товару узгоджуються сторонами в специфікації та самій специфікації № 5 від 19.07.2021, де сторони передбачили 100 % передоплату за товар.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача-1 на користь позивача пені в розмірі 34587,62 грн.

Щодо стягнення з відповідача - 2, як поручителя 1000,00 грн основного боргу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Пунктом 2.1 договору поруки сторони визначили, що передбачений п.1.4 договору поруки обов`язок поручителя перед кредитором обмежується максимальною сумою в 1000,00 грн.

Згідно з п.3.1 договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником свого обов`язку щодо повної оплати за поставлений білий цукор до 31.08.2021, поручитель зобов`язаний сплатити кредитору частину заборгованості за поставлений білий цукор в розмірі 1000,00 грн до 30.09.2021.

Оскільки суд дійшов висновку про підставність позовних вимог до відповідача-1 про стягнення 527000,00 грн основного боргу, тому відповідно підлягає стягненню з відповідача-2 1000,00 грн, як забезпечення за договором поруки від 10.08.2021.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача-1 слід стягнути 547533,68 грн, з них 527000,00 грн основного боргу, 14371,27 грн інфляційних втрат, 6162,41 грн 3 % річних; з відповідача-2 1000,00 грн основного боргу. В іншій частині позову про стягнення 34631,02 грн, з них 34587,62 грн пені та 43,40 грн 3% річних слід відмовити через безпідставність.

Згідно п.9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір до розгляду доведено внаслідок неправильних дій відповідача-1, а відповідач 2 є лише його поручителем на 1000 грн основного боргу, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача- 1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства СТВ-Луцьк (вул. Будівельників,11, квартира 9, м.Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ 35867917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджи Плюс (вул.Велика Васильківська,72, поверх 7, офіс 29, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 41454437) 547533,68 грн (п`ятсот сорок сім тисяч п`ятсот тридцять три гривні 68 коп.), з них 527000,00 грн основного боргу, 14371,27 грн інфляційних втрат, 6162,41 грн 3 % річних, а також 8228,00 грн (вісім тисяч двісті двадцять вісім гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Карго Термінал (вул. Чорновола,54, м.Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, 08132, код ЄДРПОУ 05428582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджи Плюс (вул.Велика Васильківська,72, поверх 7, офіс 29, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 41454437) 1000,00 грн (одну тисячу гривень 00 коп.).

4. У позові про стягнення 34631,02 грн, з них 34587,62 грн пені та 43,40 грн 3% річних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

16.06.2022.

СуддяА. С. Вороняк