Рішення

від 15.06.2022 по справі 916/161/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" червня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/161/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/161/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс ТЕК» (вул. Академіка Глушка, № 29, м. Одеса, 65104, код ЄДРПОУ 42512075)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.К.О. Груп» (просп. Гагаріна, № 12-А, оф. 908, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 34319897)

про стягнення 66781,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс ТЕК» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.К.О. Груп» про стягнення заборгованості за надані позивачем послуги з перевезення вантажів за договором перевезення вантажу № 220721 ЕКО/П від 16.07.2021, в розмірі 66781,42 грн..

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору ним було організовано та здійснено перевезення, проте відповідачем не було оплачено вартість отриманих ним послуг з перевезення.

Так, позивач зауважує, що на виконання умов договору було організовано та здійснено 4 перевезення, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними №№ 103363, 103364, 103366, 103668 від 22.07.2021, та всі чотири вантажні машини були одночасно завантажені 22.07.2021 в одному місті - село Кіндратівка Кіровоградської області та одночасно прибули 23.07.2021 до одного місця призначення Одеська обл., Лиманський р-н, с. Визирка, вул. Морська, № 1

За ствердженням позивача, на виконання умов договору перевізник склав та направив замовнику, тобто, відповідачу Акт про надання послуг № 38689 від 23.07.2022 на суму 66781,42 грн. Також, позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, видану відповідачу за фактом надання послуг № 1452 від 23.07.2021, яка у відповідності до ст.198 Податкового кодексу України надала право відповідачу на зарахування відповідної суми ПДВ, сплаченої у складі вартості послуг з перевезення вантажів, в якості податкового кредиту та на зменшення зобов`язань відповідача зі сплати ПДВ на відповідну суму.

Відтак, позивач наголошує, що він як перевізник надав, а відповідач отримав за договором послуги з перевезення вантажів на загальну суму 66781,42 грн. При цьому, позивач неодноразово у відповідності до п. 3.1.11 договору направляв пакет документів, які є підтвердженням виконаних перевезень та підставою для оплати, проте відповідач ухиляється від оплати за отримані послуги.

Так, позивач додатково зазначив, що в порядку досудового врегулювання він звернувся цінним листом від 18.11.2021, який отримано 25.11.2021, до відповідача та просив повідомити про строки оплати за надані послуги. Відповідач ухилився від оплати недобросовісно пояснюючи, що начебто в Реєстрі до Акті була допущена описка в даті розвантаження за ТТН № 103368 та на думку відповідача, слід було вказати не 23.07.2021 а дату 24.07.2021, оскільки машини розвантажувалися почергово, приймання вантажу затягнулося після опівночі, і настав новий день.

Крім того, не заперечуючи проти факту надання послуг з перевезення, не заперечуючи проти кількості та якості доставленого вантажу, строків перевезення, відповідач в ультимативній формі вимагав від позивача анулювати податкову накладну №1452 від 23.07.2021 та зареєструвати її новою датою 24.07.2021 для зручності відповідача. Водночас позивач вважає, що така поведінка відповідача є недобросовісною та не відповідає ані фактичним обставинам справи, ані умовам договору, а складання позивачем податкових накладних взагалі не стосується відповідача.

Як стверджує позивач, оскільки відповідач ухилявся під різними надуманими приводами від розрахунку, позивач надіслав відповідачу на юридичну адресу цінним листом від 28.12.2021 вимогу про сплату заборгованості з оплати наданих послуг за договором, а також разом з цим листом були повторно направлені документи, вказані в п.3.1.11. договору, проте зі спливом понад 20 днів з моменту отримання відповідачем листа та повторно направлених документів жодної відповіді чи оплати за надані перевезення за договором з боку відповідача позивач не отримав. Між тим, жодних зауважень щодо здійснених перевезень, кількості та якості доставленого вантажу, строків перевезення від відповідача не надходило.

У відзиві на позов (вх. № 3803/22 від 10.02.2022), заперечуючи проти позовних вимог, відповідач підтвердив, що між ТОВ «Е.К.О.ГРУП» та ТОВ «Автоспецтранс Тек» укладений договір № 220721 ЕКО/П перевезення вантажу від 16.07.2021 року у відповідності до умов якого позивач зобов`язався доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на його одержання особі (одержувачеві вантажу), а замовник зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату (п. 1.1. договору). Відповідно до пункту 5.3. договору остаточний розрахунок проводиться замовником на підставі рахунка-фактури перевізника й Акту про надання послуг з перевезення вантажів. Підставою для виставляння рахунка-фактури та Акту про надані послуги слугують дані товарно-транспортних накладних (Форма №1-ТН).

Відповідач зазначив, що у позовній заяві позивач частково посилається на дані товарно-транспортних накладних та зазначає, що автомобілі вантажились в одному місці та одночасно прибули 23.07.2021 року до одного місця призначення - Одеська область, Лиманський район, село Визирка, вул. Морська, будинок 1, тоді як умовами договору встановлено: доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на його одержання особі (одержувачеві вантажу). Тобто послуга з перевезення вантажу вважається наданою після видачі (розвантаження) вантажу та передачі його уповноваженій на отримання особі.

Також, відповідач звертає увагу, що надані копії товарно-транспортних накладних скопійовані позивачем лише з лицьової сторони і не містять інформації про розвантаження автівок, яка заповняється отримувачем вантажу на обороті ТТН. На переконання відповідача, саме ця інформація слугує підставами для здійснення розрахунків між сторонами, оскільки саме там чітко зазначаються дані щодо реєстрації автомобіля, якісні показники вантажу, встановлені лабораторією отримувача, точна вага (брутто, тара, нетто), прийнята отримувачем вантажу, час і дата розвантаження та виїзду автомобіля із території порту.

При цьому, відповідач вказує, що підставою для складання Акту надання послуг № 38689 від 23.07.2022 слугують дані ТТН, на підставі яких виготовляється реєстр до акту наданих послуг, що містить наступну інформацію: дата завантаження авто, номер ТТН, культура, пункт навантаження, пункт розвантаження, вага завантажена, вага розвантажена, тариф перевезення та дані транспортних засобів, тому відповідачу не зрозуміло, яким чином Позивач склав такий Акт 23 липня 2021 року, якщо автомобіль держ. номер НОМЕР_1 заїхав на реєстрацію в порт 24.07.2021 о 4 годині 26 хвилин і розвантажений о 6 годині 25 хвилин 24.07.2021, виїхав з території порту, а відтак позивач не міг дізнатися розвантажену вагу нетто за даною ТТН, яка слугує показником для встановлення вартості перевезення автомобілем держ. номер НОМЕР_1 , в тому числі всієї партії перевезення, зазначену в акті №38689 від 23 липня 2021 року.

Отже, відповідач робить висновок, що наданий позивачем Акт надання послуг № 38689 від 23.07.2021 та реєстр до нього складені (датовані) 23.07.2021 з порушенням вимог чинного законодавства і не можуть вважатися первинними документами, на підставі якого має здійснюватися розрахунок, оскільки містить дані, про дії (події), які ще не наступили. Тому з даних підстав відповідачем не підписані ані Акт надання послуг № 38689 від 23.07.2021 року, ані реєстр до нього, складені (датовані) 23.07.2021 року і надані позивачем в якості доказів про надання послуг до позовної заяви.

Окрім того, відповідач додає, що твердження позивача що податкова накладна № 1452 від 23.07.2021, у відповідності до ст. 198 ПКУ, надала право відповідачу на зарахування відповідної суми ПДВ, сплаченої у складі вартості послуг з перевезення вантажів, в якості податкового кредиту та на зменшення зобов`язань зі сплати ПДВ на відповідну суму, є голослівним і безпідставним, оскільки складена та зареєстрована з порушенням вимог ПКУ податкова накладна № 1452 від 23.07.21 року не дає право відповідачу користування сумою податкового кредиту у зв`язку з тим, що 23.07.2021 позивачем, складена та зареєстрована податкова накладна за № 1452 на підставі не чинного Акту наданих послуг, в якій зазначається в тому числі послуга, яка по факту ще не надана, що є неприпустимим та грубим порушенням чинного податкового законодавства.

Таким чином, помилка, допущена в первинних документах перевізника, на думку відповідача, відносить такі первинні документи в категорію нечинних, на підставі яких він не має права здійснити оплату наданих послуг та позбавлений права користування податковим кредитом, сформованим позивачем. Крім того, відповідач позбавлений права віднесення (включення) даних послуг до статей розходів підприємства щодо транспортування товару, а саме: включення даних розходів до собівартості реалізованого товару.

Беручи до уваги вищенаведені доводи, не підписаний відповідачем нечинний Акт надання послуг № 38689 від 23.07.21 та реєстр до акту, вважаємо твердження позивача щодо вартості послуг в розмірі 66781,42 грн. безпідставними, а послуги не наданими.

Відповідач наголошує, що оплата не проведена відповідачем саме з причин невідповідності даних, зазначених в Акті та реєстрі до акту, даним, які містяться в ТТН, відповідно Акт і реєстр до акту є нечинними в такій редакції.

При цьому, як стверджує відповідач, ним були запропоновані позивачу варіанти вирішення даного питання шляхом внесенні змін до Акту наданих послуг № 38689 від 23.07.21 та реєстру до акту, які потягли б за собою коригування податкової накладної як усно, так і після отримання листа за вих.№ А-1811/3 від 18.11.2021 року - письмово, де зазначено причини не оплати відповідачем послуг, помилки, допущені позивачем при складанні первинних документів, які відносять такі документи в розряд не чинних, та шляхи вирішення даного питання, запевнивши позивача, що за умови усунення ним допущених помилок в первинних документах та податковій накладній, відповідач невідкладно здійснить розрахунок в повному обсязі. Лист за вих № 9/11 від 30.11.2021 року був направлений позивачу за допомогою електронної пошти та на поштову адресу простим поштовим відправленням. Також жодної відповіді чи дій щодо виправлення помилок у первинних документах відповідач від позивача не отримав.

Крім того, відповідач категорично не погоджується із висловом позивача, що складання ним податкової накладної не стосується відповідача, оскільки неправильно (безпідставно) складені та зареєстровані податкові накладні в ЄРПН позбавляють його права користуватися податковим кредитом.

На думку відповідача безпідставно в даному випадку застосовувати ч.1, 3 ст. 212 ЦКУ, оскільки в договорі не обумовлюється настання/ненастання події, а чітко зазначено: «позивач зобов`язався доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на його одержання особі (одержувачеві вантажу)» і по факту вантаж доставлений і виданий, але в подальшому припустившись помилки, позивач опускається до маніпулювання відповідачем і небажання виправляти власну помилку, надавши чинності первинним документам.

Щодо посилання позивача на норми ч. 1 ст 613 ЦКУ, на переконання відповідача, він не являється кредитором, що прострочив, оскільки не підписав не чинні первинні документи (Акт надання послуг та реєстр), відповідно послугу не прийняв, отже оплату не прострочив.

24.05.2022 позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 8712/22), де останнім зазначено, що доводи відповідача є юридично неспроможними, містять взаємовиключні твердження та суперечать правовим позиціям Верховного Суду, оскільки відповідач одночасно не визнає факт надання послуг з перевезення вантажу, але визнає факт перевезення вантажу на його замовлення, та прийняття вантажу за кількістю та якістю вантажоотримувачем, що підтверджується належними товарно-транспортними накладними, складеними самим відповідачем та акцептованими одержувачем вантажу: ТТН №№ 103363, 103364, 103366, 103368 від 22.07.2021.

Позивач наголошує, що увесь вантаж за кількістю та якістю був доставлений до пункту призначення, жодних зауважень до кількості та/або якості перевезеного вантажу відповідач не має.

Окрім раніше зазначеного, позивач вказує, що відповідно до звичаїв ділового обороту, будь-який багатосторонній документ не обов`язково повинен бути підписаний одночасно усіма його сторонами. Спочатку його може скласти і підписати одна сторона та направити на підпис іншій стороні, яка з урахуванням часу, необхідному на пересилання документів та їх вивчення, може підписати іншою датою. Будь-яка особа не позбавлена права поруч із підписом зазначати дату підписання. А відтак, на думку позивача, немає жодних розумних пояснень, чому відповідач не сплачує за послуги з перевезення його вантажу, які були фактично надані без жодних зауважень по суті.

Позивач додає, що всі необхідні відомості, перелічені в пункті 11.1 Правил, наведені відповідачем на лицевій стороні форми ТТН №№ 103363, 103364, 103366, 103368 від 22.07.2021. Позивач як перевізник не має жодного відношення до складання ТТН на вантаж, тільки приймає їх разом з вантажем та передає вантажоотримувачу. Записи на обороті ТТН, про які каже відповідач, є внутрішніми довідковими записами вантажоотримувача, які він вчиняє сам для себе, на свій розсуд. Між тим, ані Правила, ані умови Договору не вимагають нанесення на обороті ТТН жодних додаткових записів про результати лабораторних досліджень вантажу абощо. Записи на обороті ТТН в дійсності не містять жодної інформації про дату і час заїзду та/або виїзду з порту вантажного автомобіля.

Тому, на переконання позивача, твердження відповідача про наявність на обороті ТТН будь-якої інформації про дату і час заїзду та/або виїзду з порту - є голослівним перекручуванням фактів.

Позивач стверджує, що склав проект Акту надання послуг №38689 від 23.07.2021 на підставі відомостей ТТН №№ 103363,103364, 103366,103368 від 22.07.2021, при складанні проекту вказаного Акту він керувався рівно тими показниками ваги, які зазначив у ТТН сам відповідач. Увесь вантаж було доставлено без жодних зауважень ані до кількості, ані до якості. Таким чином, всі показники ваги, зазначені в ТТН №№ 103363, 103364, 103366, 103368 від 22.07.2021 на дату завантаження відповідають дійсності, а тому було розвантажено рівно ту саму масу вантажу, яку було завантажено. В свою чергу, претензій щодо нестачі вантажу ніхто не заявляв.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2022 позовна заява (вх.№177/22) була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 прийнято позовну заяву (вх.№ 177/22 від 24.01.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу №916/161/22 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, порядку ст.ст.247-252 Господарського процесуального кодексу України без виклику сторін. Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Про судовий розгляд справи № 916/161/22 сторони повідомлені належним чином. Позивачу направлено копію ухвали суду від 24.01.2022 на зазначену ним в позовній заяві електронну адресу.

Ухвалу суду від 24.01.2022, яку суд надіслав відповідачу за його місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вручено представнику ТОВ «Е.К.О. Груп» 03.02.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№2872/22 від 07.02.2022.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

При цьому, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX - затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Цей Закон негайно оголошується через засоби масової інформації та набирає чинності з дня його опублікування. Воєнний стан запроваджено з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 рекомендовано зборам суддів та суддям України оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану та з метою забезпечення безпеки працівників Господарського суду Одеської області та відвідувачів, зборами суддів Господарського суду Одеської області від 24.02.2022 було вирішено рекомендувати суддям, як тимчасовий захід зняти з розгляду справи, які призначені з 24 лютого 2022 року.

02.03.2022 року Рада Судів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких Рішенням зборів суддів Господарського суду Одеської області від 14.03.2022 року, оформленого протоколом №916-2/2022 рекомендовано суддям:

- продовжити розгляд справ раніше знятих з розгляду, зокрема, з участю учасників справ у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з урахуванням думки учасників справ;

- відкладати підготовчі та судові засідання в межах розумного строку відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності повідомлення учасників справи або за наявності їх клопотання про це із посиланням на перешкоджання їх явки у зв`язку із введенням воєнного стану;

- здійснювати розгляд справ у письмовому провадженні;

- продовжити видачу судових наказів у наказному провадженні;

- продовжити видачу наказів на виконання судових рішень, що набрали законної сили.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

16.06.2022 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

16.07.2021 між ТОВ «Автоспецтранс ТЕК» (перевізник) та ТОВ «Е.К.О. Груп» (замовник) укладено договір № 220721 ЕКО/П перевезення вантажу, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Перевізник зобов`язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Замовником (Відправником) вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на його одержання особі (одержувачеві вантажу), а Замовник зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

Згідно п. 1.2. договору найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим договором узгоджуються сторонами в додатках (додаткових угодах) до цього договору.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що перевізник, серед іншого, зобов`язаний: належним чином виконати прийняту від замовника заявку; своєчасно доставити ввірений вантаж у пункт призначення; передати в пункті призначення ввірений вантаж управомоченій особі одержувача, зазначеного в супровідних документах; надати замовнику оригінали наступних документів: рахунок-фактури, Акта про надання послуг з перевезення вантажів, Реєстр до Акту наданих послуг з перевезенням вантажів, товарно-транспортні накладні (Форма №1-ТН) (підпункти 3.1.1., 3.1.7., 3.1.8., 3.1.11. договору № 220721 ЕКО/П від 16.07.2021).

Відповідно до підпунктів 3.2.1., 3.2.3., 3.2.4., 3.2.5 пункту 3.2 договору замовник зобов`язаний, зокрема: здійснювати своїми силами й засобами з дотриманням вимог безпеки руху та забезпечення збереження вантажів і рухомого складу, завантаження на автомобілі на своїх складах, а також забезпечити розвантаження в пунктах призначення; забезпечити надання перевізнику всю необхідну для здійснення перевезення інформацію про вантаж та супровідні документи встановленої форми (товарно-транспортних накладних (Форма № 1 -ТН), за якими проводиться приймання вантажу до перевезення, перевезення вантажу та здавання його одержувачу; забезпечувати навантаження та розвантаження автотранспорту перевізника; оплачувати виставлені перевізником рахунки протягом 3-х банківських днів.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що тарифи за надання послуг з перевезення вантажів, визначаються за взаємною згодою сторін і фіксуються в Додаткових угодах, які є невід`ємними частинами даного договору. Розмір тарифів визначається на підставі діючих ринкових розцінок і тарифів на аналогічні послуги та може змінюватися в більшу або меншу сторону відповідно до зміни кон`юнктури ринку транспортно- експедиторських послуг і цін на ПММ. У випадку зміни тарифів сторони укладають нову Угоду.

Згідно п. 5.3. договору остаточний розрахунок проводиться замовником на підставі рахунка-фактури перевізника й Акта про надання послуг з перевезення вантажів. Підставою для виставляння рахунка-фактури та Акта про надані послуги слугують дані товарно-транспортних накладних (Форма № 1-ТН).

При цьому, п. 5.4. договору встановлено, рахунок-фактура повинен бути оплачений замовником протягом 3-х банківських днів з моменту одержання його замовником, за умови надання перевізником всіх оригіналів документів, зазначених в п.3.1.11. цього договору. За затримку оплати перевізник вправі нарахувати неустойку в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення за весь час прострочення замовника.

Відповідно до п. 6.4. договору замовник відповідає за передачу перевізнику неправильної та несвоєчасної інформації щодо властивостей вантажу і правил його перевезення, а також за можливі наслідки неправильних або неповних даних за заявкою, поданою перевізнику.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами й діє до "31" грудня 2021 року (п. 10.1. договору № 220721 ЕКО/П від 16.07.2021).

Додатковою угодою № 1-07 до договору № 220721 ЕКО/П від 22.07.2021 сторони узгодили наступні маршрути перевезення вантажу:

Пункт відправлення: Кіровоградська область, Новоархангельський район, с. Кіндратівка;

Пункт призначення: Одеська область, Лиманський район, с. Визирка, вул. Морська, буд 1.

Найменування вантажу: пшениця, врожаю 2021р.

Найменування вантажу: кукурудза, врожаю 2020р.;

Кількість тон - згідно товарно-транспортних накладних;

Упаковка насипом.» (пункт 1 додаткової угоди № 1-07 від 22.07.2021).

Пунктом 2 додаткової угоди № 1-07 від 22.07.2021 встановлено, що вартість (ціна) послуг з перевезення вантажу за вищезазначеним маршрутом, за 1 тонну вантажу становить 541 грн. 67 коп. без урахування ПДВ. На суму нараховується ПДВ згідно з діючим законодавством України.

На виконання умов договору за вказаним маршрутом перевізником було здійснено автомобільне перевезення пшениці врожаю 2021 року, а саме:

- згідно товарно - транспортної накладної № 103363 від 22.07.2021 року автомобілем МAN, державний номер НОМЕР_2 з причіпом, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ТОВ «Автоспецтранс» ОСОБА_1 перевезено 24,940 тонн; закінчено розвантаження 23.07.2021, маса нетто після розвантаження 24,880 тонни;

- згідно товарно - транспортної накладної № 103364 від 22.07.2021 року автомобілем DAF, державний номер НОМЕР_4 з причіпом, державний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ТОВ «Автоспецтранс ТЕК» Крещенського О.О. перевезено 27,980 тонн, закінчено розвантаження 23.07.2021, маса нетто після розвантаження 27,860 тонни;

- згідно товарно - транспортної накладної № 103366 від 22.07.2021 року автомобілем DAF, державний номер НОМЕР_6 з причіпом, державний номер НОМЕР_7 , під керуванням водія ТОВ «Автоспецтранс ТЕК» Пугач В.В. перевезено 25,080 тонн, закінчено розвантаження 23.07.2021, маса нетто після розвантаження 25,060 тонни;

- згідно товарно - транспортної накладної № 103368 від 22.07.2021 року автомобілем РЕНО, державний номер НОМЕР_8 з причіпом, державний номер НОМЕР_9 , під керуванням водія ТОВ «Автоспецтранс ТЕК» Чорнокозинского В.В. перевезено 24,960 тонн; закінчено розвантаження 24.07.2021, маса нетто після розвантаження 24,940 тонни.

Позивачем складено Акт надання послуг № 38689 від 23.07.2021, відповідно до якого ТОВ «Автоспецтранс ТЕК» були виконані транспортні послуги по перевезенню пшениці врожаю 2021 року у кількості 102,74 тонни загальною вартістю 66781,42 грн. з ПДВ., та пеєстр да акту № 38689 від 23.07.2021, де зазначені відповідні відомості, відображені у вищевказаних товарно транспортних накладних.

Крім того, позивачем виписано відповідачу рахунок на оплату № 38689 від 23.07.2021 за надані транспортні послуги по перевезенню пшениці 2021 року у кількості 102,74 тонн на суму 66781,42 грн. з ПДВ.

18.11.2021 ТОВ «Автоспецтранс ТЕК» звернувся до ТОВ «Е.К.О. Груп» з листом № А-1811/3, де зазначив щодо відсутності оплати за надані за договором № 220721 ЕКО/П від 16.07.2021 послуги та просив проінформувати його стосовно здійснення розрахунку за вищевказані послуги. Зазначений лист отримано відповідачем 25.11.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами направлення листа та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

В матеріалах справи наявний лист ТОВ «Е.К.О. Груп» № 9/11 від 30.11.2021 на адресу ТОВ «Автоспецтранс ТЕК», з якого вбачається, серед іншого, що відповідач повідомив позивача про необхідність виправити помилки у акті наданих послуг №68689 від 23.07.2021 та реєстрі до акту №68689 від 23.07.2021, виписавши їх 24.07.2021 (дійсною датою надання послуги), тобто привести їх у відповідність до чинного законодавства, анулювати податкову накладну № 1452 від 23.07.2021 та зареєструвати податкову накладну, яка відповідає господарської операції на дату 24.07.2021 року. Також, відповідач гарантував, що з моменту отримання ТОВ «Е.К.О.Груп» чинних первинних документів та реєстрації податкової накладної з достовірними даними, ним буде проведений повний розрахунок за надані послуги, як того вимагає чинне законодавство та умови підписаного сторонами договору.

Докази направлення вказаного листа ТОВ «Е.К.О. Груп» № 9/11 від 30.11.2021 в матеріалах справи відсутні.

28.12.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 21/45-4, відповідно до якого позивач повторно направив документи щодо здійснених перевезень, просив підписати Акт надання послуг № 38689 від 23.07.2021 та Реєстр до Акту надання послуг № 38689 від 23.07.2021, направити на його адресу екземпляри даних документів та здійснити оплату за надані послуги відповідно до умов договору перевезення № 220721 ЕКО/П від 16.07.2021. Зазначений лист з відповідними доданими до нього документами отримано відповідачем 31.12.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами направлення листа та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Листом № 19/01 від 19.01.2022 ТОВ «Е.К.О.Груп» повторно повідомило позивача про причини відсутності оплати за надані послуги, що є тотожними листу № 9/11 від 30.11.2021. Вказаний лист направлено на адресу позивача 28.01.2022, докази його отримання в матеріалах справи відсутні.

Відтак, несплата вказаних коштів відповідачем за надані позивачем послуги з перевезення стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 66781,42 грн.

4.Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Наразі статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Згідно ч.ч.1,2,6 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 906 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як визначено ст. 908 ЦК України, перевезення, зокрема вантажу, здійснюється за договором перевезення.

Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

В силу ч.1 ст.916 ЦК України за перевезення, зокрема, вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (частина 1 статті 919 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторін договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Пунктами 14.1 та 14.4 Правил № 363 передбачено, що форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов`язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів. Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписи ч.4 ст.74 ГПК України визначають, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Так, нормами цивільного права України в розділі "Зобов`язальне право" визначено, що зобов`язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов`язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов`язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов`язання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір підписано уповноваженими особами, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок виконання договірних зобов`язань щодо надання послуг з перевезення та їх оплати.

Відтак, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Відтак, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником, що кореспондується із частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Господарський суд встановив наявність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних з відміткою вантажоотримувача про розвантаження наданого відповідачем для перевезення вантажу.

Товарно-транспортні накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам вищевказаних нормативних актів, накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції, їх дійсність не спростовується відповідачем, а тому є всі підстави вважати, що між позивачем та відповідачем здійснені господарські операції за договором №220721 ЕКО/П від 16.07.2021 за зазначеними товарно-транспортними накладними.

Крім того, товарно-транспортні накладні містять відтиск печатки відповідача, підпис особи, відповідальної за здійснення відповідної операції, а відповідачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, так само і не доведено, що відповідні накладні отримано не відповідальною особою за здійснення відповідних операцій, з огляду на що суд вважає не спростованим відповідачем факт надання послуг за договором №220721 ЕКО/П від 16.07.2021.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем товарно-транспортні накладні є належними та допустимими доказами надання виконавцем послуг перевезення вантажу.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних та підтверджено позивачем в позовній заяві, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг, зокрема, щодо об`єму, якості та строків надання послуг перевезення, а також докази відмови від прийняття виконання або зауважень вантажоодержувача та вантажовідправника відсутні.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що акт надання послуг № 38689 від 23.07.2021 на суму 66781,42 грн відповідачем підписаний не був.

Надаючи правову оцінку суті договору перевезення, господарський суд доходить висновку, що підставою для виникнення у відповідача обов`язку з оплати послуг перевезення вантажу є факт перевезення вантажу, який визнається сторонами і підтверджується первинними документами.

Відповідно до договору позивачем було прийнято до перевезення автомобільним транспортом вантаж та доставлено в місце призначення, що підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними за №103363, №103364, №103366 та №103368 від 22.07.2021 з відмітками вантажоодержувача про отримання вантажу без зауважень.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що відсутність підпису відповідача в акті надання послуг з перевезення вантажу (виходячи зі змісту товарно-транспортних накладних, податкової накладної та рахунку) на загальну суму 66781,42 гривень в загальній кількості 102,74 тон не спростовує факт надання послуг позивачем відповідачу на вказану суму, оскільки товарно-транспортні накладні та податкова накладна містять усі необхідні реквізити та дані, які б дозволяли стверджувати про належну фіксацію здійснення господарських операції в межах договору на вказану суму.

Строк оплати послуг з перевезення вантажу є таким, що настав.

Крім цього суд враховує, що акт містять загальну вартість наданих послуг, визначену в залежності від кількості перевезеного вантажу та саме за результатами його розвантаження, що встановлюється згідно із даними товарно-транспортних накладних.

Таким чином, суд критично сприймає заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов`язку з оплати послуг перевезення вантажу, оскільки акт надання послуг № 38689 від 23.07.2021 та реєстр до нього, на думку відповідача, не можуть вважатись первинними документами, на підставі яких має здійснюватися розрахунок .

Судом також враховано, що відповідач у відзиві на позовну заяву фактично і не заперечує проти наданих позивачем послуг з перевезення у розмірі 68781,42 грн., як і не заперечує щодо кількості та якості перевезеного вантажу, а фактично заперечує проти дати складання відповідного акту надання послуг.

Відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обставин щодо надання позивачем послуг з перевезення у розмірі 66781,42 грн., виходячи із розрахунку за 102,74 тони розвантаженого вантажу за тарифом 541,67 грн. за тону.

Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву щодо наявності у наданих позивачем акту надання послуг № 38689 від 23.07.2021 та реєстру до нього невідповідностей вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також наявності неточностей у складанні акту надання послуг, суд зазначає наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення №88; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704).

Згідно з пунктом 2.1 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2 Положення №88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України від 5 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається перевізнику.

Додані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні містять інформацію щодо назви документу, дату, найменування перевізника, авто перевізника, прізвище, ім`я, по батькові водія, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, пункту навантаження, пункт розвантаження, найменування вантажу, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача та водія.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

До того ж, надання позивачем послуг підтверджується податковою накладною, яка зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, згідно з пунктами 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що виходячи з положень законодавства, основою податкового обліку є первинні документи з відображення господарських операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

У постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначено, що сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

При цьому Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що самі лише податкові накладні не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Також, Верховний Суд, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Водночас, в порушення умов договору та Закону відповідачем не було виконано взятих на себе зобов`язань.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення належних та допустимих доказів оплати за надані позивачем послуги з перевезення вантажу в розмірі 66781,42 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідач, позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

За результатами повного та всебічного дослідження поданих позивачем доказів, з урахуванням того, що відповідачем не надано жодних заперечень та документів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, суд дійшов до висновку, що відповідачем обставини, на які посилається позивач, з наданням відповідних доказів, більш вірогідними доказами не спростовано.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, керуючись принципами справедливості та законності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в сумі 2481,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 232, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.К.О. Груп» (просп. Гагаріна, № 12-А, оф. 908, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 34319897) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс ТЕК» (вул. Академіка Глушка, № 29, м. Одеса, 65104, код ЄДРПОУ 42512075) заборгованість в розмірі 66 781 (шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 42 коп. та судовий збір в сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 16 червня 2022 р.

Суддя О.В. Цісельський