Ухвала

від 15.06.2022 по справі 920/349/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

16.06.2022м. СумиСправа № 920/349/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАРД» (вул. Лаврська, буд. 16-Б, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код 41760137) від 06.06.2022 № 2 (вх. № 1113 від 13.06.2022) про забезпечення позову та матеріали справи № 920/349/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАРД» (вул. Лаврська, буд. 16-Б, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код 41760137),

до відповідача: Приватного підприємства «СУМИТРАНСЕКСПЕДИЦІЯ» (вул. Лебединська, буд. 19, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 14006940),

про стягнення 55 742,21 грн,

без виклику учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 55 742,21 грн на підставі договору від 15.12.2017 № ІК 3319, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн.

Ухвалою від 16.06.2022 судом постановлено клопотання позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАРД» (вул. Лаврська, буд. 16-Б, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код 41760137) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без участі представника позивача задовольнити; прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/349/22; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 09.08.2022 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву від 06.06.2022 № 2 (вх. № 1113 від 13.06.2022) про забезпечення позову, у якій заявник просить суд: накласти арешт на грошові кошти, що належать ПП «СУМИТРАНСЕКСПЕДИЦІЯ» (Код ЄДРПОУ 14006940) та містяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансових установах зокрема р/р НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК ВОСТОК», р/р НОМЕР_2 в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» у. м. Києві, р/р НОМЕР_3 в АТ «КРЕДОБАНК», р/р НОМЕР_4 , в СУМСЬКА ФІЛІЯ АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також, на кошти на рахунках у банківських та інших фінансових установах, що будуть відкриті ПП «СУМИТРАНСЕКСПЕДИЦІЯ» (Код ЄДРПОУ 14006940) після винесення постанови про арешт коштів у межах суми стягнення у розмірі 55 742,21 грн; у випадку відсутності та /або недостатності грошових коштів накласти арешт на майно ПП «СУМИТРАНСЕКСПЕДИЦІЯ» (Код ЄДРПОУ 14006940) у межах суми стягнення у розмірі 55 742,21 грн, а саме на автомобіль чи автомобілі DAF державні номери НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , SCANIA державні номери НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 .

В обгрунтування зазначеної заяви позивач зазначає, що між ТОВ «ІНТЕРКАРД» та ПП «СУМИТРАНСЕКСПЕДИЦІЯ» укладено договір № ІК 3319 від 15.12.2017. Позивач зазначає, що відповідач систематично не виконував свої зобов`язання за договором та має заборгованість перед позивачем. Станом на 01.03.2022 згідно акту від 28.02.2022 приймання-передачі товарів та послуг і звірки взаєморозрахунків за нафтопродукти та послуги за договором № ІК 3319 в лютому 2022 року відповідач отримав від позивача нафтопродуктів та послуг на суму 175 310,84 грн, при цьому заборгованість відповідача перед позивачем станом на 28.02.2022 становила 39 859,54 грн. Станом на 01.04.2022 згідно акту від 31.03.2022 приймання-передачі товарів та послуг і звірки взаєморозрахунків за нафтопродукти та послуги за договором № ІК 3319 в березні 2022 року відповідач отримав від позивача нафтопродуктів та послуг на суму 15 882,67 грн, при цьому заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.03.2022 становила 39 859,54 грн. За період з 01.03.2022 по 31.03.2022 відповідач не розрахувався з позивачем за отримані нафтопродукти.

Позивач зазначає, що без вжиття заходів забезпечення позову подальше виконання рішення суду буде утруднене чи неможливе взагалі, при тому що позивачем заявлено до стягнення виключно суму боргу (що становить підтверджену відповідачем вартість отриманих ним товарів та послуг) без застосування штрафних санкцій.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні Європейського суду від 18 травня 2004 року у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Одночасно забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною першою статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв??язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (частина перша статті 139 Господарського процесуального кодексу України).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому в пункті 3 вищевказаної постанови зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою другою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд, оцінюючи адекватність запропонованого заходу забезпечення позову, враховує відповідність його вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість зникнення/знищення певних доказів або імовірність порушення прав особи без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».

Стаття 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

У відповідності до статті 41 Конституції України кожен, має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_4 проти Нідерландів», «ефективний засіб» - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рл/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп-/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Судом встановлено, що в поданій заяві, міститься лише припущення щодо на порушення прав заявника, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність забезпечення позову.

Крім того, у заяві про забезпечення позову відсутні посилання на пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Згідно частини другої статті 141 ГПК України, зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом унесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі, визначеному судом. Ці гроші повинні гарантувати сумлінність позивача й забезпечити компенсацію збитків, яких може зазнати відповідач у випадку, якщо за підсумками розгляду справи в задоволенні позову буде відмовлено та встановлено, що вжитими заходами забезпечення позову відповідачеві були заподіяні збитки.

Крім депозиту, зустрічне забезпечення може здійснюватися шляхом надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення від іншої особи, що не є заявником. Також суд може в порядку зустрічного забезпечення зобов`язати позивача вчинити певні дії для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Суми Капітал-М» (вул. Шевченка, буд. 18, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 43050290) заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини шостої статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАРД» (вул. Лаврська, буд. 16-Б, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код 41760137).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 129, 136, 137, 138-140, 233, 234, 235 та статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАРД» (вул. Лаврська, буд. 16-Б, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код 41760137) про забезпечення позову відмовити.

2.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею 16 червня 2022 року.

3.Ухвала може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки та в порядку, встановлені статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяЮ.А. Джепа