Постанова

від 06.06.2022 по справі 922/1056/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1056/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське"

на рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі

за позовом керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

до 1) Тавільжанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області,

2) Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське"

про визнання недійсним правочину та звільнення ділянки,

(У судове засідання з`явилася прокурор Зарудяна Н. О.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Тавільжанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області та Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське" (далі - ПСП "Тавільжанське") про:

- визнання недійсним договору про співпрацю від 30.03.2018 № 22-18, укладеного між Тавільжанською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області (на теперішній час Тавільжанським ліцеєм Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області) та ПСП "Тавільжанка";

- зобов`язання ПСП "Тавільжанське" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 36 га, яку воно займає на підставі договору про співпрацю від 30.03.2018 № 22-18, укладеного з Тавільжанською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області (на теперішній час Тавільжанським ліцеєм Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області) та ПСП "Тавільжанка".

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначив, що аналіз умов договору про співпрацю від 30.03.2018 № 22-18 свідчить, що дійсною метою його укладення є приховування сторонами фактичних відносин оренди земельної ділянки, що між ними склалися.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 28.04.2011 Тавільжанській загальноосвітній школі І-III ступенів Дворічанської районної ради Харківської області на підставі розпорядження голови Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області від 25.04.2008 № 170 виданий Державний акт на право постійного користування серії ЯЯ №309602 земельною ділянкою 36 га кадастровий номер № 6321885500:05:00060413, який зареєстровано у книзі записів державних актів за №63218853000006.

Відповідно до вищезазначеного Державного акта, земельна ділянка, яка розташована на території Тавільжанської сільської ради Дворічанського району Харківської області, передана Тавільжанській школі І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області для дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

30.03.2018 між Тавільжанською школою І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та ПСП "Тавільжанське" укладено договір про співпрацю № 22-18 на земельній ділянці площею 36 га, яка належить Тавільжанській школі згідно державного акта серія ЯЯ №309602 від 28.04.2011, який виданий на підставі розпорядження голови Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області від 25.04.2008 № 170, та зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №63218853000006, кадастровий номер земельної ділянки 6321885500:05:000:0413 та знаходиться за межами населеного пункту Тавільжанської сільської ради Харківської області. Строк дії договору з 30.03.2018 до 30.03.2028.

Тавільжанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області відповідно до рішення II сесії VIII скликання №111-VІІІ від 11.02.2021 перейменована в Тавільжанський ліцей Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області.

Відповідно до п. 1.1 спірного договору сторони здійснюють співпрацю у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці Тавільжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області. В рамках співпраці Сторони для дослідницьких навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства здійснюють вирощування сільськогосподарських культур, не заборонених законодавством України, з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану та зниження родючості земельної ділянки площею 36 га.

Згідно з п. 1.2 цього договору формами участі сторін у досягненні мети:

-фінансові внески або інші види допомоги,

-техніка, сільгоспінвентар, посівний матеріал, паливно - мастильні матеріали, посівний матеріал, засоби обробітку та захисту рослин, матеріальні цінності, розрахунки та оформлення відповідної документації,

-трудова діяльність.

До основних прав та обов`язків сторін відповідно до пункту 2.1 договору віднесено наступне: самостійно виконувати види робіт в рамках дійсного договору; проводити своєчасно розрахунки за вирощену продукцію, отриману при проведенні дослідницьких робіт; фінансувати проведення робіт; сплачувати послуги третіх осіб по забезпеченню спільної діяльності, узагальнювати та вивчати матеріали дослідів при опрацюванні програмного матеріалу, тощо.

У п. 3.1 договору сторони узгодили щорічно по закінченню сільгоспробіт проводити аналіз результатів співпраці по закінченню комплексу робіт на земельній ділянці, але не пізніше 15 грудня.

Відповідно до пункту 3.2 договору, ПСП "Тавільжанське" надає матеріальну підтримку Тавільжанському ліцею у розмірі не менше 6,8 % від грошової оцінки земельної ділянки розміром 36 га. Щорічно суму матеріальної підтримки уточнюється з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з п. 3.3 договору, матеріальна підтримка, може надаватися як у грошовій формі через перерахування на спеціальний рахунок, та іншими видами допомоги, що оформляються спеціальними актами.

У п. 4.1 сторони визначили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.03.2023.

У свою чергу ,прокурор вказує на те, що укладений між відповідачами договір про співпрацю є удаваним, а саме укладений з метою приховання договору оренди задля уникнення процедури укладення та узгодження договорів, на підставі яких можливе правомірне використання земельної ділянки, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з відповідним позовом про визнання недійсним договору про співпрацю від 30.03.2018 № 22-18 та зобов`язання Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське" звільнити займану ним земельну ділянку.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.07.2021 у справі № 922/1056/21 (суддя Ємельянова О. О.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 (Россолов В. В. - головуючий суддя, судді Склярук О. І., Шутенко І. А.), позов задоволено.

Рішення судів попередніх інстанцій аргументовані тим, що що у договорі про співпрацю від 30.03.2018 № 22-18 не визначено обов`язки відповідача-1, виконання яких призведе до досягнення спільної мети; не визначено грошову оцінку вкладів учасників за домовленістю сторін; не покладено на одну із сторін ведення бухгалтерського обліку; не визначено обов`язки учасників щодо утримання спільного майна, обов`язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних зобов`язань. Таким чином, спірний договір суперечить вимогам законодавства України і не є договором про спільну діяльність, а між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які вирощуються 2-м відповідачем.

Крім того, апеляційний господарський суд досліджуючи підстави дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області має право на звернення до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної власності сільськогосподарського призначення. Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області 17.02.2021 направлялося Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області повідомлення № 37/2-1471 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про можливі порушення вимог земельного законодавства, що вчинені при використанні Тавільжанським ліцеєм Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області земельної ділянки 6321885500:05:000:0413. Також Прокурор просив Управління вжити заходи представницького характеру щодо визнання удаваного договору про співпрацю недійсним та зобов`язання звільнити земельну ділянку. У відповідь на повідомлення, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначило, що перевірка законності укладення договорів про співпрацю, укладених на території Дворічанської районної ради Харківської області між юридичними особами не проводилась і Управління не має підстав для вжиття заходів представницького характеру. Таким чином у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області надіслано Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області повідомлення щодо питання подання нею позову до суду. У відповідь на таке повідомлення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області вказано про не вчинення ним дій, спрямованих на дослідження законності укладення договорів про співпрацю, укладених на території Дворічанської районної ради Харківської області. Відтак, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області особисто підтверджено не здійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом. За таких обставин, доведеною з боку прокурора є бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ПСП "Тавільжанське" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі № 922/1056/21 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 03.09.2020 у справі № 904/5575/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц щодо представництва прокурором інтересів держави у суді.

На думку заявника, суди не врахували факт встановлення заборони державним органам, які здійснюють нагляд у сфері господарської діяльності, зокрема до яких відноситься Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, проведення державного нагляду (перевірок) під час дії карантину на всій території України (що є об`єктивною перешкодою у проведенні перевірки). Помилковими є доводи прокуратури про те, що надана Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області відповідь на повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про бездіяльність, оскільки: прокуратурою не було надано Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області жодного документу, який би свідчив про можливе порушення відповідачами земельного законодавства України; прокуратурою не було надано судам жодних документів, які підтверджують факт бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; покуратурою не було надано жодних доказів, які підтверджують факт завдання шкоди суспільним чи державним інтересам.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Вимоги касаційної скарги обґрунтовані невиконанням прокурором, на думку заявника, вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" під час звернення до суду із позовом у справі № 922/1056/21. Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів бере до уваги висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 26.01.2022 у справі № 922/1062/21, прийнятій у аналогічних правовідносинах.

5.4. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас, згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох виключних випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити та надати відповідь на наступні питання: а) чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, б) чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся?

В контексті вищевикладеного колегія суддів зазначає, що за своїм змістом приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам права яких порушуються, а, з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

Зважаючи на вищевикладене, встановлюючи підстави представництва прокурора, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

- отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу четвертого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про таке порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

- отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва в суді.

При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов`язано саме зі з`ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

Верховний Суд звертає увагу на те, що критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників.

До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави. Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19.

5.5.Зважаючи на вказані правові висновки, зверненню прокурора із позовом у справі № 922/1056/21 передувало надсилання Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області повідомлення № 37/2-1471 в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про можливі порушення вимог земельного законодавства, що вчинені при використанні Тавільжанським ліцеєм Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області земельної ділянки 6321885500:05:000:0413. Як встановив суд апеляційної інстанції прокурор також просив вжити заходи представницького характеру щодо визнання удаваного договору про співпрацю недійсним та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

У відповідь на вказаний лист, позивач не повідомив про наміри самостійно звернутися з позовом, а вказав на те, що перевірка законності укладення договорів про співпрацю, укладених на території Дворічанської районної ради Харківської області між юридичними особами не проводилась і Управління не має підстав для вжиття заходів представницького характеру

Як зазначив апеляційний господарський суд, такими діями Головне управління Держгеокадастру у Харківській області особисто підтвердило не здійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом.

Зважаючи на те, що згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний доводити бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із позовом, апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру.

Прокурор при поданні позовної заяви навів підставу для представництва інтересів держави (нездійснення захисту інтересів держави позивачем), навів підстави для звернення з позовом (порушення встановленого законодавством порядку набуття та реалізації прав на земельну ділянку), чим обґрунтував порушення інтересів держави.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про те, що прокурором доведено бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

5.6. У свою чергу, колегія суддів вважає, що доводи заявника про те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не могло проводити перевірки під час дії карантину на всій території України, не стосуються змісту спірного питання, оскільки вказане не було зазначено позивачем як причина нездійснення відповідних заходів у відповіді на лист прокурора № 37/2-1471.

5.7. Крім того, Верховний Суд відхиляє інші твердження скаржника щодо недоведення прокурором бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оскільки вони стосуються обставин та фактів, які вже були розглянуті судом апеляційної інстанції, їм надана відповідна оцінка, встановлено достатність на підтвердження підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави.

5.8. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, доводи скаржника не спростовують висновків щодо дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" і у Верховного Суду відсутні достатні підстави для висновку щодо недослідження судами підстав для звернення прокурора із цим позовом. За таких обставин, рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2021 і постанова Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі № 922/1056/21 не можуть бути скасовані.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення і постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2021 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі № 922/1056/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ