Постанова

від 06.06.2022 по справі 914/2651/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/2651/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барком"

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2021 (суддя Стороженко О. Ф.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 (головуючий суддя Якімець Г. Г., судді Гриців В. М., Матущак О. І.)

у справі № 914/2651/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барком"

до Поморянської селищної ради Золочівського району Львівської області

за участю заступника керівника Львівської обласної прокуратури,

про визнання протиправною бездіяльності сільської ради та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі,

(у судовому засіданні взяв участь прокурор - Костюк О. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Позивач (орендар) звернувся із позовом до орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі положень частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

2. Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення не на користь позивача.

3. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, формулює ключові питання даного спору таким чином:

(1) чи дотримався позивач процедури поновлення договору оренди землі, передбаченої законодавством та договором оренди в частині строку звернення до орендодавця;

(2) якщо не дотримався, то чи є таке порушення істотним, тобто таким, що виключає можливість поновлення договору оренди.

Короткий зміст позовних вимог

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Барком" (далі - позивач, ТОВ "Барком") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Поморянської селищної ради Золочівського району Львівської області (далі - відповідач, Селищна рада) про визнання протиправною бездіяльності Селищної ради та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 19.05.2015.

5. Позовні вимоги аргументовано тим, що зазначений договір підлягає поновленню відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проте відповідач, за відсутності заперечень щодо поновлення договору, безпідставно ухиляється від укладення договору про поновлення договору оренди землі від 19.05.2015 (в редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 19.06.2020).

6. Крім того, позивач вказав, що після спливу договору оренди землі, він продовжує користуватися земельною ділянкою, а відповідач не направив протягом одного місяця після закінчення строку договору лист - повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, у зв`язку з чим, на думку позивача, договір оренди землі вважається поновленим.

7. При цьому, ТОВ "Барком" зауважило, що на орендованій земельній ділянці розташоване нерухоме майно позивача, внаслідок чого позивач набув права орендаря за вищевказаним договором оренди.

Короткий зміст судових рішень

8. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.01.2021 у задоволенні позову відмовлено.

9. Місцевий господарський суд виходив із обставин того, що позивач не надсилав орендодавцю письмове повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, яке передбачено нормою частини другої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та умовами пункту 3.3 договору оренди. Суд зазначив, що факт відсутності своєчасного надіслання позивачем письмового повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, зумовлює відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин норм частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

10. Водночас, установивши те, що у проєкті додаткової угоди до договору оренди землі від 19.05.2015, долученому до позовної заяви, позивачем запропоновано продовжити дію договору на той самий строк (п`ять років), проте, на змінених умовах, які визначають нормативну грошову оцінку та річний розмір орендної плати; при цьому, запропоновано значне зменшення розміру орендної плати, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки цією нормою не передбачено поновлення договору оренди на інших (змінених) умовах, ніж тих, що вже передбачені договором.

11. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 залучено до участі у справі правонаступника відповідача - Поморянську селищну раду Золочівського району Львівської області.

12. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2021 залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі від 19.05.2015 на новий строк, а відтак і не доведення протиправності бездіяльності з боку відповідача щодо укладення додаткової угоди про поновлення цього договору.

14. Окрім висновків, які навів суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що факт відсутності повідомлення з боку орендаря в установлені законом та договором строки (не пізніше ніж за 30 днів до спливу строку дії договору, тобто до 19.05.2020) про намір поновити договірні відносини на новий строк, чого сторонами у цій справі не заперечувалось, свідчить про відсутність юридичного факту, необхідного для поновлення договору оренди землі в порядку, визначеному статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. ТОВ "Барком" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

16. Позивач посилається на застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо участі прокурора у цій категорії справ без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

17. Зазначає, що суди передніх інстанцій застосували приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі", а також положення законодавства, якими врегульовано використання нормативної грошової оцінки для визначення розміру податку та орендної плати за землю без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 та від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

Окрім цього, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12, постанові Верховного Суду від 01.02.2021 у справі № 727/10298/18-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18.

18. Також, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду (1) щодо ефективного способу захисту права орендаря на поновлення договору оренди на новий строк у випадку коли попри те, що орендарем не дотримано визначеної у частині восьмій статті 33 Закону України "Про оренду землі" процедури завчасного повідомлення орендодавцем про намір поновити договір, орендодавець (орган місцевого самоврядування) приймає рішення про поновлення договору та в рішенні підтверджує раніше визначені істотні умови оренди - строк та орендну плату, однак ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі; (2) виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та нерухомого майна, що розташоване на такій земельній ділянці, чи має право орендар незалежно від дотримання процедури, визначеної у частині восьмій статті 33 Закону України "Про оренду землі", вимагати поновлення договору оренди землі на тих самих умовах на новий строк; (3) щодо правової природи нормативної грошової оцінки землі як істотної умови договору оренди - чи є зміна нормативної грошової оцінки землі підставою для відмови орендодавця в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Чи є визначення орендної плати у відсотковому відношенні до нормативної грошової оцінки землі погодженням сторонами орендної плати.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. 19.05.2015 між Полянською сільською радою (в тексті договору орендодавець) та ТОВ "Барком" (в тексті договору орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності для обслуговування виробничої будівлі в межах населеного пункту с. Поляни по вул. 9-го Травня, 14, загальною площею 1,0000 га (пункт 1.1 договору).

20. Згідно з пунктами 2.2, 2.3, 2.4 договору кадастровий номер земельної ділянки -4621885500:01:004:0005; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення земельної - ділянки для іншого сільськогосподарського призначення, код 01.13 згідно КВЦПЗ.

21. У пункті 2.5 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 584 781,40 грн відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 18.03.2015 № 19-1311-0.3-1593/2-15, виданого відділом Держземагенства у Золочівському районі Львівської області.

22. На земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна будівля їдальні, загальною площею 86,5 кв. м (пункт 2.6 договору).

23. Відповідно до пункту 3.1 договору останній укладено на 5 років.

24. У пункті 3.3 договору сторони погодили, що по закінченню строку дії цього договору орендар, за умови належного виконання обов`язків, відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України, має переважне право перед іншими особами на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар зобов`язаний письмово (листом-повідомленням) повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до спливу строку дії цього договору. До листа-повідомлення про поновлення цього договору орендар додає проєкт додаткової угоди.

25. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк припиняється (пункт 3.4 договору).

26. Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору за оренду майна орендар сплачує орендодавцеві орендну плату. Розмір річної орендної плати за погодженням сторін складає 3 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки, тобто 17 543,44 грн.

27. У пунктах 5.1, 5.2 договору сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду для сушіння, очистки та зберігання зерна. Цільове призначення земельної ділянки для іншого сільськогосподарського призначення.

28. Судами встановлено, що орендар не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк, оскільки не надсилав на адресу орендодавця за місяць до закінчення терміну дії договору відповідний лист-повідомлення.

29. Судами також встановлено, що після закінчення терміну дії договору орендар продовжував користуватися орендованою земельною ділянкою, при цьому орендодавець не заперечував проти такого користування.

30. Листом за вих. № 444 від 23.06.2020 ТОВ "Барком" звернулося до Полянської сільської ради про поновлення договору оренди землі від 19.05.2015. До листа орендар долучив проєкт додаткової угоди від 19.06.2020 про поновлення договору оренди землі, якою змінено умови договору щодо нормативної грошової оцінки (пункт 2.5), а саме: 17 036,33 грн та орендної плати (пункт 4.1), а саме: 511,09 грн.

31. Орендодавець отримав вказаний лист з додатковою угодою 23.06.2020, що підтверджується підписом сільського голови на поданому позивачем листі. Додаткову угоду від 19.06.2020 про поновлення договору оренди землі сільська рада не підписала.

32. 25.06.2020 Полянською сільською радою прийнято рішення № 860 "Про передачу в оренду земельної ділянки для обслуговування виробничої будівлі ТзОВ "Барком", яким надано в оренду земельну ділянку ТОВ "Барком" для обслуговування виробничої будівлі в межах населеного пункту с. Поляни по вул. 9-го Травня, 14, кадастровий номер 4621885500:01:004:0005 площею 1,0 га терміном на 5 років.

33. Пунктом 2 вказаного рішення сільської ради визначено, що відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом ГУ Держгеокадастру у Львівській області у Золочівському районі від 03.06.2020, орендну плату встановити в розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки землі, що становить 25 970,83 грн на рік.

34. ТОВ "Барком" зобов`язано в місячний термін укласти договір оренди землі відповідно до чинного законодавства (пункт 3 рішення сільської ради).

35. 26.06.2020 орендар отримав копію вказаного рішення сільської ради та відповідний проєкт Договору оренди землі від 25.06.2020. У пункті 2.6 вказаного договору сільська рада зазначила, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 865 694,40 грн відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.06.2020 №0-13-0.24-1033/166-20, виданого відділом ГУ Держгеокадастру у Львівській області у Золочівському районі. У пункті 4.2 вказаного договору визначено, що розмір річної орендної плати складає 3 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки, тобто 25 970,83 грн.

36. Суди встановили, що поданий сільською радою проєкт договору оренди землі ТОВ "Барком" не підписало.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

37. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

38. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбаченої пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

39. Як зазначалося у пунктах 16-18 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1 і 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

40. Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

41. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

42. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

43. Натомість у цій справі прокурор на стадії апеляційного перегляду звернувся із заявою про вступ у справу в інтересах держави в особі Поморянської селищної ради як компетентного органу у спірних правовідносинах, що пов`язані з використанням земельної ділянки комунальної власності та надходженням коштів до місцевого бюджету.

44. При цьому, задовольняючи відповідну заяву апеляційний суд установив дотримання прокурором вимог статті 23 Закону "Про прокуратуру" в частині доведення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі зазначеного органу.

45. Колегія суддів зазначає, що наведене у пунктах 42-44 цієї постанови свідчить про неподібність правовідносин у справі № 911/2169/20 в порівнянні зі справою, яка переглядається.

46. У справі № 635/4233/19 предметом позову є вимоги селищної ради (орендодавця) до особи (орендаря) про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати внаслідок зміни нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

47. За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а її зміна є безумовною підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін договору оренди земель комунальної власності про можливість такої зміни.

48. Разом з цим, у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду не вирішувалось питання щодо поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

49. Отже, колегія суддів зазначає, що наведене у пунктах 46-48 цієї постанови свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на відмінність предмету та підстав позову, іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, відмінних фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів.

50. У справі, яка переглядається, заперечення скаржника проти висновків судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди узагальнено зводяться до того, що орендар, не заперечуючи недотримання встановленого договором оренди строку для повідомлення орендодавця про намір поновити договір, вважає наявними підстави для поновлення такого договору оренди земельної ділянки на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

51. Верховний Суд погоджується з апеляційним судом щодо суті спірного питання у даній справі про недотримання позивачем процедури поновлення оренди землі, передбаченої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та договором оренди в частині строку звернення до орендодавця та щодо того, що таке порушення є істотним, тобто таким, що виключає можливість поновлення договору оренди.

52. Верховний Суд наголошує, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання обома сторонами договору оренди встановленої цією нормою процедури і строків.

53. Так, орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону України "Про оренду землі").

54. Отже, статті 33 Закону України "Про оренду землі" прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частиною другою цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі. Орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар.

55. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь - кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачає право оренди та ризикує отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

56. Отже, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, маючи намір реалізувати переважне право перед іншими особами на продовження орендних правовідносин, зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі" або договором оренди) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди.

57. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

58. Важливість дотримання як строку звернення орендаря до орендодавця, так і відповіді орендодавця на таке звернення неодноразово підкреслювалось Верховним Судом, при цьому дотримання строку входить до п`яти обов`язкових юридичних фактів, наявність яких необхідна для поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону: (1) орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; (2) він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; (3) до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; (4) продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; (5) орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (відповідний висновок викладено Верховним судом в постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18).

59. Щодо визначення конкретного строку, якого мають дотримуватись сторони договору оренди, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що у випадку відсутності домовленості між сторонами договору щодо такого строку та не закріплення останнього в договорі, цей строк визначено нормативно - не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

60. Таким чином, користуючись свободою договору, сторони мають можливість врегулювати строк звернення на власний розсуд, і у такому разі він має перевагу стосовно строку, зазначеного у статті 33 Закону України "Про оренду землі" (відповідний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20, від 21.12.2021 у справі № 910/3499/19).

61. За обставинами даної справи строк договору оренди сплив 19.05.2020. Відповідно до договору оренди, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, орендар має переважне право перед іншими особами на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар зобов`язаний письмово (листом-повідомленням) повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до спливу строку дії цього договору.

62. Отже, умови договору оренди передбачали обов`язок орендаря за 30 днів до закінчення строку договору звернутися до орендодавця з пропозицією підписати додаткову угоду, який орендарем було порушено, оскільки він звернувся до орендодавця лише 23.06.2020, а не 20.04.2020 як було передбачено договором, тобто з пропуском відповідного строку.

63. Верховний Суд зауважує, що дана обставина визнається самим позивачем.

64. Таке порушення Верховним Судом визнається істотним і таким, що унеможливлює поновлення договору оренди, виходячи із загальновстановлених цивільним законодавством принципів виконання договірних зобов`язань, зокрема, наведених нижче.

65. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з положеннями статті 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

66. Із наведених положень законодавства вбачається, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

67. Як вже зазначалося, позивач усупереч вимогам частини другої статті 33 Закону України "Про оренду землі" і пункту 3.3 договору оренди надіслав відповідачу повідомлення про намір його поновити 23.06.2020, тобто вже після закінчення дії договору оренди, тоді як мав надіслати до 20.04.2020.

68. Відсутність звернення позивача до відповідача за 30 днів до спливу строку договору оренди з повідомленням про поновлення такого договору означає, що позивач не реалізував право на поновлення договору оренди землі та не підтвердив у такий спосіб продовження користування земельною ділянкою після спливу строку цього договору.

69. Верховний Суд повторно наголошує, що для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору, визначених статтею 33 Закону України "Про оренду землі" строків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди.

70. За таких обставин позивач має право вимагати оформлення права користування земельною ділянкою під його майном, однак за наведених обставин таке право не може бути реалізовано шляхом поновлення договору оренди у порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі", а лише шляхом укладення нового договору оренди.

71. З огляду на що, висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

72. Посилання ж скаржника на постанову Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12, постанову Верховного Суду від 01.02.2021 у справі № 727/10298/18-ц та постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 колегія відхиляє, оскільки касаційна скарга не містить чітких аргументів щодо неврахування судами у справі № 914//2651/20 висновків, викладених саме у цих постановах. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

73. Інших обставин того, що судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи було неправильно застосовано норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, судом касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги ТОВ "Барком" встановлено не було.

74. Стосовно доводів касаційної скарги, в частині підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 18 цієї постанови), колегія суддів зазначає таке.

75. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

76. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

77. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

78. Разом з тим, стосовно доводів касаційної скарги, викладених у пункті 18 цієї постанови колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржник посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для відмови у задоволенні позову (пункти 9, 10, 14, 67, 68 цієї постанови), а відтак, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає, що висновки щодо питання застосування відповідних норм права не є визначальними для правильного вирішення спору, що виник у цій справі, а відтак Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаної норми у контексті спірних правовідносин.

79. При цьому, аргумент скаржника про те, що формальне недодержання орендарем процедури завчасного (до закінчення строку дії договору оренди землі) повідомлення про поновлення договору оренди землі не вплинуло і не могло вплинути на волевиявлення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі на новий строк, зважаючи на наявність нерухомого майна на орендованій земельній ділянці, визнається Верховним Судом необґрунтованим.

80. Так, у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 викладено правовий висновок, згідно з яким у разі наявності в особи права власності саме на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки.

81. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

82. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

83. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому (також у зв`язку з викладеними у цій постанові висновками про необґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України) відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

85. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

86. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

87. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Барком" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

88. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барком" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у справі №914/2651/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил