Рішення

від 12.06.2022 по справі 120/17043/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 червня 2022 р. Справа №120/17043/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Якушинецької сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована за межами населеного пункту Микулинці (кадастровий номер 0522485400:01:000:0747).

Проте, відповідач рішенням 12 сесії 8 скликання від 24 вересня 2021 року №558/2 відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, посилаючись при цьому на те, що така ділянка є прибережною захисною смугою.

Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у власність, представник позивача звернувся в інтересах свого довірителя до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 24 вересня 2021 року №558/2, а також зобов`язати сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та надати такий дозвіл.

Ухвалою від 06 грудня 2021 року відкрито провадження у адміністративній справі, задоволено клопотання позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою витребувано у Якушинецької сільської ради доказ того, що земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, належить до земель, що зайняті прибережною захисною смугою.

04 лютого 2022 року представником позивача подано до суду докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

21 квітня 2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Якушинецька сільська рада заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що позивач бажає отримати земельну ділянку у власність, яка належить до прибережної захисної смуги. При цьому, відповідно до частини 1 статті 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Частиною 2 статті 60 Земельного кодексу України визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. За приписами частини 4 статті 60 Земельного кодексу України у межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані: гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди; об`єкти підвищеної небезпеки; пансіонати, об`єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності; об`єкти природно-заповідного фонду, об`єкти культурної спадщини. Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об`єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Далі відповідач зауважив, що у клопотанні позивач вказав на те, що бажає отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Водночас, селянське господарство - це форма власності, яка передбачає виробництво, а виробництво у прибережних захисних смугах заборонене. Крім того, відповідач зазначив, що однією з підстав для відмови у наданні позивачеві дозволу слугувало те, що бажана земельна ділянка належить до території Згарського заказника відповідно до Указу Президента України «Про території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення», переліком до якого встановлено, що на території села Микулинці перебуває 154,3 гектар площі заповідника і земельна ділянка з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747 входить до складу Згарського заказника, а тому відноситься до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Якушинецької сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована за межами населеного пункту Микулинці (кадастровий номер ділянки 0522485400:01:000:0747).

Проте, рішенням 12 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у зв`язку із невідповідністю місця розташуванням такої ділянки вимогам закону, а саме зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка належить до прибережно захисної смуги.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЗК України Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з частиною 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні позивачеві відповідного дозволу, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Частиною 1 статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно з частиною 2 статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Так, судом установлено, що відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із тим, що така ділянка належить до прибережної захисної смуги.

Проте, вказане рішення не містить належного обгрунтування того, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747 належить до прибережної захисної смуги, що унеможливлює передачу такої у власність; зокрема у рішенні не зазначено, з якою водоймою або річкою межує бажана позивачем земельна ділянка (тобто не вказано вид водойми або річки), що не дозволяє визначити межі прибережної захисної смуги (25, 50 або 100 метрів), адже в залежності від виду водойми або річки і встановлюється прибережна захисна смуга.

При цьому, межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель (абзац 2 частини 3 статті 60 ЗК України).

Подібні положення наведені й у статті 88 Водного кодексу України, згідно із якими прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Отже, межі встановлених прибережних захисних смуг зазначаються в документації із землеустрою (проте, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, адже її розміри встановлені законом).

З метою підтвердження доводів відповідача про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747 до прибережної захисної смуги судом вживалися заходи щодо витребування у відповідача відповідних доказів.

Проте, відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 06 грудня 2021 року не надано таких доказів, а у відзиві на позовну заяву наведено лише нормативне регулювання встановлення прибережних захисних смуг.

Наведене свідчить про те, що відповідачем не надано належних доказів у підтвердження доводів про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747 до прибережної захисної смуги, а тому такі є необгрунтованими.

Особливу увагу варто звернути на те, що ділянка з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747 має площу 7,842 га, а позивач має намір отримати у власність лише частину цієї ділянки до 2 га, а тому за відсутності затвердженої документації із землеустрою щодо віднесення усієї земельної ділянки з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747 до земель водного фонду відповідач у рішенні повинен був обгрунтувати неможливість надання відповідного дозволу з посиланням на вид водойми або річки та в залежності від цього і встановлення прибережної захисної смуги у конкретних розмірах (25, 50 чи 100 метрів), чого зроблено не було.

Відтак, відмовляючи у наданні позивачеві відповідного дозволу відповідач тим самим обмежив право ОСОБА_1 на реалізацію гарантованого права щодо безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах до 2,0 гектар, адже докази, які б підтверджували факт віднесення усієї ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, до земель водного фонду, відсутні.

При цьому, положеннями частини 2 статті 56 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено склад технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Так, цією нормою передбачено, що технічна документація включає, в тому числі й перелік обмежень на її використання.

Отже, на думку суду, саме під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок визначаються наявні обмеження у використанні земельної ділянки, зокрема, й з урахуванням наближеності до певної водойми чи річки.

За наведених обставин рішення Якушинецької сільської ради №558/2 від 24 вересня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747 відноситься до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що також унеможливлює надання позивачеві відповідного дозволу, не беруться судом до уваги з урахуванням абзацу 2 частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, адже такі аргументи не були покладені в основу прийнятого рішення, що оскаржується.

Що ж стосується вимоги зобов`язального характеру, то така підлягає задоволенню в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 19 серпня 2021 року про надання відповідного дозволу, на чому й наполягає представник позивача у позовній заяві.

Водночас, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою не може бути задоволеною, адже, на переконання суду, задоволення вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання виключає можливість одночасного задоволення й вимоги про зобов`язання сільську раду надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою. Такі висновки ґрунтуються на тому, що в ході розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації компетентний орган в силу положень частини 7 статті 118 ЗК України вправі надати такий дозвіл або відмовити у його наданні, що свідчить про наявність дискреції у діях суб`єкта владних повноважень, що обмежує суд одночасно зобов`язати відповідача розглянути клопотання та надати при цьому відповідний дозвіл.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією від 27 листопада 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, а тому на його слід стягнути 454 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі по 908 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.

А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід врахувати наступне.

Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Так, договором про надання правової допомоги №49/21 від 26 жовтня 2021 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , передбачено, що адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта у підготовці документів, зборі доказів для звернення до адміністративного суду з позовом до Якушинецької сільської ради.

Пунктом 4.1 розділу 4 вказаного договору встановлено, що клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Із розрахунку суми гонорару від 26 жовтня 2021 року слідує, що адвокат надавав клієнту такі послуги: усні консультації та роз`яснення, збір та правовий аналіз інформації, документів та матеріалів (витрачено дві години часу, що оцінено в 1000 гривень), а також складав та подавав позовну заяву (витрачено дві години часу, що оцінено в 1000 гривень).

Квитанцією від 26 жовтня 2021 року підтверджується сплата позивачем грошових коштів адвокату в розмірі 2000 гривень.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 04 лютого 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засвідчили факт надання адвокатом згаданих вище послуг.

Відтак, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень підтверджені належними документами.

При цьому, відповідачем не заявлено клопотання щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з огляду на неспівмірність таких.

Водночас, слід врахувати і те, що особливості розподілу судових витрат визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частинами 1, 3 якої передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог половина від понесених витрат (1000 гривень) і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача з відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради №558/2 від 24 вересня 2021 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зобов`язати Якушинецьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19 серпня 2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0522485400:01:000:0747.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Якушинецької сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Якушинецька сільська рада (місцезнаходження: 23222, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Якушинці, вул. Новоселів, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04330021)

Повний текст рішення суду складено 13.06.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович