Рішення

від 08.06.2022 по справі 191/139/22

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/139/22

Провадження № 2/191/59/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року м. Синельникове Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді - Прижигалінської Т.В.,

за участю секретаря - Звягінцової А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Варварівського ліцею Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, органу місцевого самоврядування - Відділу освіти виконавчого комітету Славгородської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до Варварівського ліцею Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, органу місцевого самоврядування - Відділу освіти виконавчого комітету Славгородської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона на сьогоднішній день працює практичним психологом у Варварівському ліцеї Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області. Наказом 49-2 к/тр від 04.09.2019 року була призначена на посаду вчителя трудового навчання. Наказом 53 к/тр від 30.08.2020 року була призначена на посаду практичного психолога. Наказом № 94 к/тр від 08.11.2021 року вона була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

Про відмову від вакцинації відносно неї було складено Акт № 1 вих. № 519 від 08.11.2021 року про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19, працівника, професія якого передбачена переліком професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 було вручено їй 08.11.2021 року. В свою чергу вона намагалася вжити заходи досудового врегулювання спору. В усній формі повідомляла про неприпустимість примусу та про незаконність вимог відповідача щодо участі в медичному експерименті. Жодної адекватної відповіді на свої прохання та звернення вона не отримала. Наказ мотивований тим, що у неї відсутнє відповідне щеплення, та згідно Наказу Міністерства охорони здоров`я України, Відповідач-1 відсторонив її від роботи.

Її середня заробітна плата за останні шість місяців роботи склала 48448 грн. Її середньоденна заробітна плата складає 345 грн. 80 коп. Вимушений прогул склав 52 робочих дні, від так борг за вимушений прогул складає 17 981,60 грн. Таким чином, станом на 18.01.2022 року, у зв`язку з відстороненням, їй не виплачена заробітна плата у розмірі 17 981,60 грн.

Також зазначила, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між Позивачем та Відповідачем такого зобов`язання немає, так само, як і не передбачено повноваження Відповідача на відсторонення Позивача від роботи на підставі відсутності вищезгаданого щеплення.

Позивач вважає наказ №94 к/тр від 08.11.2021 року незаконним та таким, який підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7.07.2004 року №14-рп/2004 право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення рівних можливостей кожному для його реалізації.

Натомість, дії Відповідача із відстороненням від роботи без збереження заробітної плати Позивача є, по-перше, дискримінаційними, по-друге, такими, що грубо порушують норми як національного, так і міжнародного права, зокрема, прямі норми Конституції України, по-третє, порушили фундаментальне та невідчужуване право на працю. Через незаконні дії Позивач був позбавлений можливості реалізовувати своє конституційне право на працю та одержувати заробітну платню.

Наказ про відсторонення, мотивований положенням Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч. 2 ст. 14, передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»: «Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень». Виключно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. І цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. На сьогодні не встановлено окремого порядку Законом про відсторонення працівників від роботи на підставі відсутності у них щеплення від СОVID-19, Згідно положень ст. 46 КЗпП України : «Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі : появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством». А отже ні цією статтею ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19. А тому оскаржуваний наказ Відповідача є незаконним та підлягає скасуванню у судовому порядку, що є належним правовим захистом прав Позивача, як працівника. Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984 р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Отже, відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричинено коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 року № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Таким чином, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

У зв`язку з цим, позивач просить визнати незаконним та скасувати Наказ № 94 к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи; стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за весь час незаконного відсторонення у розмірі 17981,80 грн..

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги визнали повністю.

Згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Наказом Варварівського ліцею Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області № 94 к/тр від 08.11.2021 року ОСОБА_1 , практичного психолога відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати.

08.11.2021 року Варварівським ліцеєм Славгородської селищної ради був складений Акт №1, згідно якого станом на 08.11.2021 року практичний психолог Варварівського ліцею ОСОБА_1 не щеплена проти СОVID-19 і в подальшому відмовляється від даного щеплення , що є порушенням наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 та не виконання Постанови КМУ від 20.10.2021 року № 1096 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 року № 1236.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Предметом позовних вимог є визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, як такого, що відмовляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не маючи довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та стягнення середнього заробітку.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак, це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Так, ст. 284 Цивільного кодексу України зазначає, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров`я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода пацієнта, інформованого відповідно до ст.39 цього документа.

Частиною шостою ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Крім того, у п.7.3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для здійснення вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Відповідно до ст.2-1 Кодексу законів про працю України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників (зокрема, залежно від стану здоров`я) не допускається.

Статтею 43 Конституції України також гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст.147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Разом з тим, п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984 р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Крім того, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021-2022 рр., затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Таким чином, у роботодавця немає правових підстав примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності чи відсторонювати від роботи за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

При цьому, згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29. 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57,58,59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8,19, 64 Конституції України, (п. 3.2 Рішення КСУ від 28 серпня 2020 року Конституційний суд України №1-14/2020(230/20) у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів...).

Оскільки Конституція України, як зазначено в ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді справи має оцінювати зміст нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (п.2 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Постановою КМУ від 22 липня 2020 року № 641 обмежено конституційні права і свободи громадянина, що суперечить статтям 1,3,6,8,19,64 Конституції України, а тому такий нормативно правовий акт у частині відповідних обмежень не підлягає застосуванню судом при вирішенні справи.

Крім того, трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, коклюша, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу II Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті заповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції /країни, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії,

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, вважає, що неможливе застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти СОVID-19.

Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України, як вищого органу у систем і органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права (ст. 6).

Стаття 2 Кодексу законів про працю передбачає основні трудові права працівників.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірвано, зокрема у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП). Водночас таке звільнення може бути проведено лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9).

Крім того, згідно зі статтею 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», підприємства, установи і організації зобов`язані (поміж іншого) усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, другою підставою для визнання наказу №94 к/тр від 08.11.2021 протиправним є факт недотримання відповідачами процедури відсторонення позивача від роботи. Тобто в даному випадку відсторонення позивача від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення). Однак в матеріалах справи такого документа не міститься, з чого суд робить висновок, про відсутність вищенаведеного подання.

Крім того, в період відсторонення позивача від роботи на території України не було запроваджено воєнного або надзвичайного стану.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи незаконний, тому позовна вимога в частині визнання наказу незаконним та скасування підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно зі ст.24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч.1 ст.21 вказаного Закону, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

Судом було встановлено, що в період з 08.11.2021 року ( день відсторонення від роботи позивача), останній було зупинено виплату заробітної плати.

Згідно довідки Відділу освіти виконавчого комітету Славгородської селищної ради № 812 від 03.12.2021 року середня заробітна плата ОСОБА_1 складає 7261,80 грн., а середньоденна - 345,80 грн..

Згідно довідки про доходи №784 від 18.11.2021 року загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з травня 2021 року по жовтень 2021 року складає 48448,68 грн.

Оскільки судом встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати в сумі 17981 грн. 60 коп.

Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100. Відповідно до п.5 розділу IV вказаного Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абз.1 п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадку передбаченим чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У статті восьмій Загальної декларації прав людини зазначено, що кожна людина наділена правом ефективного поновлення у правах компетентними спеціальними національними судами в разі порушення її основних прав та свобод, наданих їй конституцією або законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини, основоположних свобод визначено право на справедливий суд, відповідно до якого кожен має право на розгляд його справи справедливо і публічно в межах розумного строку незалежним і безстороннім судом, який встановлений законом, що вирішить спір щодо його прав, обов`язків цивільного характеру та встановить обґрунтованість будь-якого наданого суду проти нього обвинувачення.

Враховуючи викладене позивач має право на стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року, тобто з моменту відсторонення від роботи, по 18.01.2021 року включно ( по день звернення до суду з даним позовом), як зазначено позивачем.

Таким чином, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити повністю, як законно обґрунтовані та підтверджені документально.

Відповідно до ч.1,2,6 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач, ухвалою суду від 24.01.2022 року була звільнена від сплати судового збору, то у відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1984,80 грн. Оскільки нормами ЦПК України не передбачене солідарного стягнення, тому суд вважає необхідним стягнути судові витрати з кожного по 992,40 грн..

На підставі ст.ст. 3, 32, 34, 43, 64, 92 Конституції України, ст.ст. 46, 94, 115, 235 КЗпП України, ст.15, 21 ЗУ «Про оплату праці», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», та керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 352 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 94 к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнути з Варварівського ліцея Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області ( Код ЄДРПОУ : 26461951) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 , середньомісячний заробіток за час відсторонення, починаючи з 08.11.2021 року по 18.01.2021 року включно, в розмірі 17981 ( сімнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) грн. 60 коп..

Стягнути з Варварівського ліцея Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області ( Код ЄДРПОУ : 26461951) на користь держави Стягувач : Державна судова адміністрація України, Отримувач коштів : ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ : 37993783, Банк отримувача : Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача : UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету : 22030106, судовий збір в розмірі 992 ( дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з Відділу освіти виконавчого комітету Славгородської селищної ради, код ЄДРПОУ : 41820028, на користь держави Стягувач : Державна судова адміністрація України, Отримувач коштів : ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ : 37993783, Банк отримувача : Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача : UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету : 22030106, судовий збір в розмірі 992 ( дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяТ. В. Прижигалінська