Рішення
від 31.05.2022 по справі 202/4362/20
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/4362/20

Провадження № 2/202/86/2022

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 червня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді - Бєсєди Г.В.

за участю секретаря - Свити Н.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним шлюбного договору від 21.01.2019 та поділу спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним шлюбного договору від 21.01.2019 та поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він став жертвою шахрайських дій зі сторони своєї колишньої дружини, яка отримавши від нього значну суму грошових коштів, які повинні були стати їх спільним майном для життя в Україні після завершення ним роботи за кордоном, незаконно та без його відома привласнила їх. Повідомляв, що з відповідачем вони одружились у 2011 році, шлюб був зареєстрований за законодавством Французької Республіки у посольстві Французької Республіки у Республіці Туркменістан. У сімейному житті були складнощі, пов`язані зі станом здоров`я ОСОБА_4 , у зв`язку з чим вони не могли мати дітей. У 2011 році він успадкував від своєї матері значну суму грошових коштів та придбав земельну ділянку в Майотта з 5-ма бунгало та будинком, вартістю 650 000 Евро. Там вони жили та працювали до 2017 року. Відповідач бажала проживати в Україні, тому вони продали все зазначене майно, та поїхали в Україну у відпустку, де він почав здійснювати адміністративні процедури з метою отримання посвідки на тимчасове проживання. При цьому, він продовжував працювати за кордоном та постійно, протягом значного проміжку часу перераховував значні суми грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_4 . Ці кошти, як планувалось, разом із його пенсією повинні були спрямовуватись на організацію майбутнього спільного життя в Україні. Також, зважаючи на значний обсяг таких грошових коштів він планував інвестувати їх у бізнес та остаточно оселитись в Україні, однак отримав повідомлення від відповідача про розлучення. Щодо укладання шлюбних договорів повідомив, що 09.02.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений перший шлюбний договір, відповідно до умов якого чоловік та жінка не матимуть права без згоди іншого з подружжя одноосібно розпоряджатися спільним будинком. Кожен з подружжя повинен був довести своє право володіння власним майном шляхом будь-яких документальних доказів. Всі об`єкти, щодо яких не буде обґрунтовано право власності, будуть вважатись такими, що автоматично належать кожному з подружжя наполовину. У подальшому, між ним та відповідачем, за ініціативою останньої був укладений другий шлюбний договір від 21.01.2019. Цей шлюбний договір призвів до грубого дисбалансу у правах чоловіка та дружини на майно, та він вважає, що це було зроблено відповідачем з метою заволодіння грошовими коштами. Наголошував, що пункт 2.1.2 шлюбного договору прямо суперечить ч. 5 ст. 93 Сімейного кодексу України, та одночасно ставить ОСОБА_3 як чоловіка у подружжі у надзвичайно невигідне матеріальне становище щодо іншого з подружжя ОСОБА_4 . Як і пункт 2.2. шлюбного договору від 21.01.2019. Саме ОСОБА_4 була набувачем нерухомого майна (поки ОСОБА_3 працював за кордоном), що придбавалось за грошові кошти, які надсилав він їй, яке у подальшому планувалось використовуватись подружжям для спільного життя, однак фактично у власності залишалось ОСОБА_4 через її обман. До майна, яке підлягає поділу відноситься нерухоме майно, що було оформлене на ім`я відповідача, а також грошові кошти, які на постійній основі перераховувались ним на ім`я відповідача. Просить суд, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, визнати недійсним у повному обсязі, у тому числі з підпунктами, пункти 2.1., 2.2. шлюбного договору від 21.01.2019, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та визнати за позивачем право власності на Ѕ частини відповідного майна: земельну ділянку, площею 0, 0545 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , домоволодіння, площею 54, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , домоволодіння, площею 72, 2 кв..м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; грошові кошти у розмірі 339 253,04 Євро, що станом на 03.08.2020 за офіційним курсом Національного банку України становить 10 823 257 грн.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідача та відповідач просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_4 пояснювала суду, що після реєстрації шлюбу з позивачем, підписання шлюбного договору 09.02.2012 та отримання посвідки на проживання, вона почала займатись підприємницькою діяльністю та була зареєстрована в реєстрі ремісників з 29.11.2012, та станом на вересень 2016 року здійснювала діяльність як партнер ОСОБА_3 . Після придбання нерухомого майна - бунгало, вона з чоловіком почала займатися цим бізнесом разом, організовувала роботу кухні в ресторані, надавала послуги безпосередньо в готелі. Отриманий прибуток вони вкладали в розвиток їх сумісного бізнесу. В подальшому позивач її переконав подарувати йому належну їй частину бізнесу, для того щоб продати частину землі, на якій знаходився бунгало. 30.12.2013 року частина землі була продана за 420 000 Євро, які в подальшому також інвестувались у різні бізнес-проекти. У 2016 році вони збільшили свої активи у декілька разів, однак оскільки вона подарувала свою частку у бізнесі, всі грошові кошти були на рахунках позивача ОСОБА_3 , та загальна вартість всіх активів дорівнювала 1 200 000 Євро, та за нашою сумісною домовленістю, ОСОБА_3 повинен був протягом трьох років виплатити належну мені частину грошових коштів. Погодившись на пропозицію, позивач виконав обіцянку та мій рахунок поповнював в період з вересня 2017 року по кінець грудня 2019 року грошовими коштами, і таким чином віддав мені частину належного мені майна, отриманого від здійснення сумісної підприємницької діяльності. За його пропозицією був укладений новий шлюбний договір 21.10.2019. Зазначений договір був з перекладом на французьку мову, крім цього у нотаріуса знаходився перекладач, який роз`яснював ОСОБА_3 текст договору та відповідав на всі його питання.

Представник відповідача посилався на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Наголошував, що до участі у справі не було залучено приватного нотаріуса, який посвідчував шлюбний контракт та перекладача, який був присутній при цих подіях. Посилаючись в позові на «шахрайські дії» та «корисливий обман» з боку ОСОБА_4 , оскаржуючи шлюбний договір, як угоду подружжя, як правочин, який укладено між позивачем та відповідачем, будь-яких посилань на невідповідність шлюбного договору 21.01.2019 року вимогам ст. ст. 203, 205, 207, 215 ЦК України, як на підстави для задоволення позову, не має. Між сторонами був укладений шлюбний договір, зміст якого відповідає вимогам ст. 203 ЦК України та ст. 93 СК України, і не суперечить актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та спрямований він був на реальне настання правових наслідків та умови договору не є такими, що ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Наголошував, що право власності на майно не передавалось, а лише визначався правовий режим майна, яке було набуте в період шлюбу між ними. Вимоги ч. 5 ст. 93 СК України при укладанні шлюбного договору, як зазначає позивач, не були порушені, оскільки за цим договором не відбулась передача у власність одній із сторін будь-якого майна, титульним власником якого була інша сторона, право на яке підлягало державній реєстрації, а лише визначався правовий режим цього майна, набутого за час проживання однією сім`єю. Оскільки в п.п. 2.1.1 та 2.1.2 договору відсутні відомості про нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації після укладання шлюбного договору від 21.01.2019, то твердження позивача про наявність суперечень цих пунктів вимогам ч. 5 ст. 93 СК України - безпідставне. При цьому, позивачем також не доведено в чому саме полягає для нього надзвичайно невигідні умови шлюбного договору.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0545 га, кадастровий номер - 1210100000:04:035:0008, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; домоволодіння площею 54,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; домоволодіння площею 72,2 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, приходить до таких висновків.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 2012 року, який був розірваний рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 10 жовтня 2019 року.

Під час шлюбу, для регулювання майнових відносин між подружжям, 21 січня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кот В.А. (надалі-шлюбний договір).

Предметом шлюбного договору є встановлення особливого режиму майна між сторонами, на період перебування у шлюбі та на випадок розлучення, який поширюється на майно, яке одна із сторін або сторони набули разом або будуть набувати у майбутньому (п. 1.1. шлюбного договору).

Згідно підпункту 1.3 шлюбного договору під "майном" сторони розуміють: нерухоме майно, рухоме майно, майнові права (у тому числі корпоративні), грошові кошти, окремі речі, сукупність речей, зокрема (але не виключено).

У шлюбному договорі від 21.01.2019 у підпункті 2.1.1 передбачено, що сторони дійшли згоди про непоширення на майно, набуте за час шлюбу, режиму спільної сумісної власності і вважають все майно, набуте за час шлюбу, особистою приватною власністю тієї сторони, яка є його набувачем. Майно, яке підлягає державній реєстрації, придбане (куплене, отримане за договором міни або іншим шляхом, в тому числі побудоване, реконструйоване, згідно чинного законодавства України), за час перебування у шлюбі є власністю тієї сторони, на ім`я якої воно зареєстроване.

Дія підпункту 2.1.1. шлюбного договору розповсюджується на будь-яке майно, в тому числі майнові права (пункт 2.1.2 шлюбного договору).

Пунктом 2.2. шлюбного договору визначено перелік майна, що є особистою приватною власністю кожної із сторін.

Як зазначено у пункті 5.1 шлюбного договору, сторони стверджують, що у момент укладання цього договору вони усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; не визнані недієздатними; при укладанні договору відсутній будь-який обман чи приховання фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані нами; не страждають у момент укладання цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; розуміють природу цього договору, свої права та обов`язки за договором; договір укладався ними у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір укладався на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).

Відповідно до пункту 5.9 шлюбного договору на підтвердження своєї волі створити правочин, текст якого сформульований в цьому договорі складений нотаріус на прохання сторін і ними особисто прочитаний, погоджений ними та відповідає їх внутрішній волі. На прохання сторін, текст договору викладений, крім української також французькою мовою, сторони підтвердили, що їм зрозуміла хоча б одна із мов, якими викладений текст цього договору.

Згідно матеріалів справи, 07 лютого 2017 року ОСОБА_4 придбала домоволодіння, загальною площею 72,2 кв.м., підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 196, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу МНО Рудкевич Є.В., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_4 27 грудня 2019 року придбала земельну ділянку, площею 0, 0545 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Підстава виникнення: договір купівлі-продажу, серія та номер: 990, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 27 грудня 2019 року.

27 грудня 2019 року ОСОБА_4 також придбала домоволодіння, загальною площею 54,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення: договір купівлі-продажу, серія та номер: 989, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 27 грудня 2019 року.

Згідно інформації, наданої КБ "Приватбанк" ОСОБА_4 з 2017 року по 2019 рік отримувала на рахунки, відкриті на її ім`я, від ОСОБА_3 грошові кошти.

Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК України).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (стаття 103 СК України).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина друга статті 97 СК України).

Верховний суд у постанові від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20 зазначив, що тлумачення вказаних норм свідчить, що: положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин; у статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України; для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору; під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах; у статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. Тобто, сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).

Оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір. У главі 10 СК України (статті 92-103) визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 93 СК України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки.

У частинах четвертій, п`ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, суд вважає, що шлюбний договір відповідає вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 755/19197/18 (провадження № 61-18343св19) зазначено, що: «норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.

Повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умови, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу.

Однак, всупереч ст. ст. 76-81 ЦПК України, позивачем не надано доказів, що придбане ОСОБА_4 майно є єдиним майном, яке набуте сторонами за період шлюбу. Крім цього, як стверджує позивач, що не суперечить наданим випискам з рахунків ОСОБА_4 , відкритих у КБ «Приватбанк», він перераховував грошові кошти позивачу в тому числі і вже після укладання шлюбного договору, що свідчить про обізнаність ОСОБА_3 щодо можливості розпорядження зазначеними грошовими коштами на власний розсуд ОСОБА_4 , зокрема і на придбання нерухомого майна. Позивачем не надано доказів, що перераховані грошові кошти ОСОБА_4 складали все його майно, набуте за період перебування у шлюбі. Враховуючи, що сторони перебували у шлюбі з 11 лютого 2012 року, надані податкові декларації ОСОБА_3 за 2017-2019 рік як підтвердження його майнового стану, не можуть бути прийняті судом до уваги.

З умовами шлюбного договору позивач був достеменно обізнаний, і позивач на час укладання відповідачем правочинів з придбання майна не висловлював своїх заперечень, щодо придбання майна одноосібно відповідачем.

Як вбачається з оскаржуваного шлюбного договору, ним врегульовано майнові відносини між подружжям, вони містять однакові умови для сторін.

Суд вважає, що умови шлюбного договору не є такими, що суперечать закону та ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умовами шлюбного договору не обмежені рівні права обох сторін.

Домовленість сторін договору про те, що на усе майно, набуте подружжям за час шлюбу, не поширюється режим спільної сумісної власності і все майно, набуте за час шлюбу, є особистою приватною власністю тієї сторони, яка його є набувачем - відповідає вимогам ч.ч. 2, 5 ст. 97 Сімейного кодексу України.

В матеріалах справи відсутні відомості, що позивач звертався до відповідача з вимогою зміни або розірвання шлюбного договору,як то передбачено умовами договору.

Також, суд звертає увагу на те, що із оспорюваного договору вбачається, що при укладенні договору, сторони попередньо були ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлювали природу правочину та значення своїх дій, діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, зміст його відомий, підписаний, як свідчення про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору.

Окремо слід звернути увагу на те, що сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Позивач на час посвідчення шлюбного договору власноручним підписом засвідчив, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору. Письмовий переклад тексту шлюбного договору від 21.01.2019 з української мови та французьку мову зроблено перекладачем, особу якої нотаріусом було встановлено та кваліфікацію перевірено.

Оцінивши надані докази, суд доходить висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що шлюбний договір, укладений на вкрай невигідних для позивача умовах, про що, останній, зазначає в обґрунтування свого позову.

Доводи позивача про те, що умови шлюбного договору суперечать вимогам ч.5 ст.93 СК України, суд відхиляє, оскільки за укладеним між сторонами шлюбним договором закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимогам процесуального закону позивачем не надано суду достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про недійсність шлюбного договору, а також те, що позивач не довів з посиланням на належні, допустимі, достатні та достовірні докази те, що шлюбний договір, укладений між сторонами, поставив позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, суд доходить висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.

У зв`язку з тим, що вимоги про поділ майна є похідними від вимог про визнання недійсним шлюбного договору, то вони також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним шлюбного договору від 21.01.2019 та поділу спільного майна подружжя - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: Г.В. Бєсєда

Дата ухвалення рішення31.05.2022
Оприлюднено25.06.2022

Судовий реєстр по справі —202/4362/20

Ухвала від 15.08.2022

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Рішення від 31.05.2022

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Рішення від 31.05.2022

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Ухвала від 26.01.2022

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Ухвала від 21.09.2021

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Ухвала від 16.09.2021

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Ухвала від 01.03.2021

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Ухвала від 01.03.2021

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Ухвала від 22.12.2020

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

Ухвала від 02.12.2020

Цивільне

Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська

Бєсєда Г. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні