Рішення

від 16.06.2022 по справі 707/838/21

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

707/838/21

2/707/68/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

14 червня 2022 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання Костроміної Л.В.,

учасників справи:

представника позивача адвоката Нестеренка О.Ф.,

представника відповідача ТОВ «Пересувна механізована колона № 92» адвоката Глущенка О.С.,

представника відповідача АТ "СГ "ТАС" (приватне) за довіреністю Харченка О.Д.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Топора І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 92», Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до ПАТ «Пересувна механізована колона № 92», АТ "СГ "ТАС" (приватне) та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у якій просить суд:

- стягнути солідарно з ПАТ «Пересувна механізована колона № 92», АТ "СГ "ТАС" (приватне) та ОСОБА_1 на її користь матеріальну шкоду в сумі 2 399 грн 42 коп. та моральну шкоду в сумі 1 012 500 грн 00 коп., а всього 1 014 899 грн 40 коп;

- судові витрати у справі покласти на відповідачів /а.с. 1-3/.

Заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви позивача ОСОБА_2 про змінупідстав позову /а.с. 86-88/, обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 02 травня 2019 року близько 15 год. 30 хв. 16 год. 00 хв, будучи пасажиром автобусу марки «Богдан», модель А09202, д.н.з. НОМЕР_1 , який виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 142 «Черкаси Червона Слобода» і рухався по вул. Чигиринській у м. Черкаси, внаслідок раптового і різкого гальмування даного транспортного засобу між зупинками «Хлібозавод» і «Консервний комбінат», упавши із сидіння, отримала тілесні ушкодження. Залишаючись у зазначеному автобусі, близько 16 год. 00 хв. 16 год. 20 хв., вона викликала на місце дорожньо-транспортної пригоди карету швидкої медичної допомоги. Медичні працівники, прибувши за викликом, поставили їй попередній діагноз: перелом ребер справа, забій грудного відділу хребта. Після отримання початкової медичної допомоги, ОСОБА_2 з місця ДТП було доставлено до КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», лікарями приймального відділення якої було викликано працівників поліції. Працівникам поліції, що прибули на виклик, ОСОБА_2 подала письмову заяву від 02 травня 2019 року, у якій детально зазначила обставини, за яких отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому п`яти ребер і забоїв тканин тулуба. Від отриманих травм позивач лікувалася у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» упродовж 14 днів, тобто до 15 травня 2019 року. При цьому ОСОБА_2 стверджує, що до теперішнього часу вона остаточно не одужала, переламані ребра не зрослися, тому вона продовжує амбулаторне лікування у КЗ «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» з діагнозом: множинні переломи ребер справа. Слідчим Черкаського ВП ГУНП Черкаської області, після подання позивачем відповідної заяви, 26 вересня 2019 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019251010005295. На підставі ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 жовтня 2019 року в даному кримінальному провадженні з кваліфікацією за ч. 1 ст. 286 КК України призначено судово-медичну експертизу, проведення якої доручено КУ «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи». У висновку експерта № 02-01/1116 від 07 листопада 2019 року вказано, що ОСОБА_2 отримала наступні тілесні ушкодження: травма грудної клітини справа з чисельними переломами ребер справа, крововиливом у праву плевральну порожнину без стиснення легені, масивним крововиливом м`яких тканин грудної клітки справа, які виникли від дії тупих предметів у час та при обставинах, вказаних в ухвалі суду, які відносяться до категорій тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я. Черкаським ВП ГУНП Черкаської області встановлено, що автобусом «Богдан», модель А09202, д.н.з. НОМЕР_1 , керував водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент ДТП перебував у трудових відносинах із ПАТ «ПМК» № 92 і виконував трудові обов`язки із перевезення пасажирів по маршруту № 142 «Черкаси Червона Слобода». Цивільно-правова відповідальність перевізника ПАТ «ПМК» № 92 була застрахована у АТ "СГ "ТАС" (приватне). Згідно висновку спеціаліста № 05/20 від 24 березня 2020 року, ситуація нещасного випадку у салоні маршрутного автобуса № 142, яка виникала 02 травня 2019 року, є психотравмувальною для ОСОБА_2 . У даній ситуації позивачу спричинені страждання (моральна шкода). Можливий розмір грошової компенсації для неї за завдані страждання (моральна шкода) становить 168,75 мінімальних заробітних плат, розмір якої приймається на рівному розмірі мінімальної заробітної плати по Україні, прийнятої на момент винесення рішення, та становить 1012 500,00 грн. Крім того, позивач зазначає, що вона витратила кошти в сумі 2 399,42 грн на придбання медичних препаратів та оплату вартості рентгенівських знімків.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 17 травня 2021 року позовна заява була залишена без руху, з наданням позивачу часу для усунення недоліків /а.с. 39-41/.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 31 травня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 липня 2021 року; встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву і усіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову /а.с. 48-49/.

22 червня 2021 року представником відповідача АТ "СГ "ТАС" (приватне) за довіреністю Харченком О.Д., у межах строку, встановленого судом, засобами поштового зв`язку подано до суду відзив на позовну заяву, разом з доказами направлення його копій іншим учасникам справи, у якому він просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до АТ "СГ "ТАС" (приватне) у повному обсязі за їх безпідставністю, необґрунтованістю та незаконністю /а.с. 54-56/.

В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача вказує, що до AT «СГ «ТАС» (приватне) до теперішнього часу не було подано а ні письмового повідомлення про цю подію від страхувальника (ТОВ «ПМК № 92»), а ні заяву про страхове відшкодування від позивача. При цьому, позивач сама у своїй позовній заяві зазначає про те, що слідчим Черкаського ВП ГУНП Черкаської області 26 вересня 2019 року, після подання нею відповідної заяви, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12019251010005295, однак слідство у даному провадженні ще триває і суду не надано жодних підтверджень на доведення того факту, що ОСОБА_2 отримала вищевказані тілесні ушкодження внаслідок протиправних дій водія автобуса «Богдан», д.н.з НОМЕР_2 , що належить ТОВ «ПМК № 92» та перебував під керуванням ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого на момент події була застрахована страхувальником ПАТ «ПМК» № 92 в AT «СГ «ТАС» (приватне) за Полісом АО 5135049 від 16 квітня 2019 року, з лімітом відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров`ю 3-х осіб, в сумі 200000,00 грн. Забезпеченим транспортним засобом за цим Полісом є автобус «Богдан», д.н.з НОМЕР_2 . Водночас, представник відповідача наголошує на тому, що відповідно доп.24.1ст.24Закону України«Про обов`язковестрахування», у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я та придбанням лікарських засобів. Зазначені у цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Такими підтверджуючими документами є: виписка з історії хвороби, виписка з медичної амбулаторної картки, копії листів медичних призначень та документи, що підтверджують придбання лікарських засобів (фіскальні та товарні чеки). Разом з тим, на думку представника відповідача, позивачем не надано жодних документів, що підтверджують суму витрат на лікування в розмірі 2 399,42 грн. Щодо стягнення моральної шкоди, представник відповідача зауважує, що статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплено, що страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Оскільки позивачем до суду не надано документального підтвердження відповідним медичним закладом витрат на лікування, а лише зазначена сума матеріальної шкоди 2 399,42 грн, без переліку того, що входить до цієї суми, то AT «СГ «ТАС» (приватне), за даних обставин, не має законного права відшкодувати позивачу цю матеріальну шкоду. Також в АГ «СТ «ТАС» (приватне) відсутні законні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, розмір якої розраховується від страхової виплати за лікування.

Дана заява по суті спору надійшла на адресу суду 23 червня 2021 року та долучена до матеріалів справи.

30 червня 2021 року директор ТОВ «ПМК № 92» Заграничний М.П., у межах строку, встановленого судом, засобами поштового зв`язку скерував до суду відзив на позовну заяву про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, разом з доказами направлення його копій іншим учасникам справи, у якому просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «ПМК № 92» відмовити повністю /а.с. 64-66/.

В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначає, що відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. За змістом ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями, бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. У даному випадку, на думку представника відповідача, позивачем не доведено того факту, що нанесення їй матеріальної та моральної шкоди було спричинено спільними діями чи бездіяльністю відповідачів, серед яких зазначаються ТОВ «ПМК № 92», AT «СГ «ТАС» (приватне) та ОСОБА_1 . Крім того, посилаючись на вимоги ст.ст. 3, 6, 22 та 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», представник відповідача стверджує, що факт нанесення позивачеві тілесних ушкоджень джерелом підвищеної небезпеки необхідно інтерпретувати як страховий випадок, а тому позовна вимога щодо відшкодування ОСОБА_2 коштів, сплачених на придбання медичних препаратів та оплату вартості рентгенівських знімків, у розмірі 2 399 грн 42 коп., повинна бути адресована не солідарно відповідачам, а лише AT «СГ «ТАС» (приватне). Відтак, у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на лікування повинно бути відмовлено у повному обсязі. Що ж до стягнення моральної шкоди, представник відповідача зауважує, що відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Відтак, на його переконання, вимога позивача відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 012 500 грн 00 коп. є безпідставно завищеною, адже, виходячи з положень ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір отриманої позивачем моральної шкоди необхідно розраховувати наступним чином: 2 399 грн 42 коп. (розмір страхового відшкодування, за шкоду нанесену здоров`ю позивача) 95 % = 119 грн 97 коп. Дана сума підлягає компенсації за рахунок AT «СГ «ТАС» (приватне). З урахуванням наведеного вище, у задоволенні зазначеної позовної вимоги повинно бути відмовлено судом у повному обсязі. Крім того, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові № 760/15471/15-ц від 13.11.2018, представник відповідача наголошує на тому, що у випадку пред`явлення вимоги до винуватця, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність, суд має відмовити у задоволенні таких позовних вимог. Разом з тим, цитуючи положення ст.ст. 102,103,106 ЦПК України, представник відповідача на наполягає на тому, що висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження № 05/20 від 24 березня 2020 року, виконаний юридичним психологом ОСОБА_3 , не можна визнати належним та допустимим доказом, оскільки позивачем не було дотримано процесуального порядку здійснення такого дослідження. Крім того, представник відповідача вказує, що позивачем не доведено наявності складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_1 , так як у матеріалах даної цивільної справи відсутні матеріали кримінального провадження № 12019251010005295, згідно яких водія автобуса «Богдан», д.н.з НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було б визнано винуватим у спричиненні настання дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02 травня 2019 року, а ТОВ "ПМК № 92" не володіє інформацією про результати розгляду вказаного кримінального провадження.

Дана заява по суті спору надійшла на адресу суду 01 липня 2021 року та долучена до матеріалів справи.

12 липня 2021 року представником позивача адвокатом Нестеренком О.Ф. подано до канцелярії суду відповідь позивача ОСОБА_2 на відзивТОВ «ПМК№ 92», у якому остання не погодилася з аргументами товариства та просила суд заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі /а.с. 81-85/.

Крім того, 12 липня 2021 року представником позивача адвокатом Нестеренком О.Ф. подано до канцелярії суду письмове клопотання позивача ОСОБА_2 про замінупервісного відповідача ПАТ «Пересувна механізована колона № 92» належним відповідачем ТОВ «Пересувнамеханізована колона№ 92»/а.с.80/,а такожзаяву позивача ОСОБА_2 про змінупідстав позову /а.с. 86-88/.

Ухвалою суду від 14 липня 2021 року замінено первісного відповідача у справі ПАТ «Пересувна механізована колона № 92» належним відповідачем ТОВ «Пересувна механізована колона № 92»; прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 про зміну підстав позову; запропоновано відповідачам протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали та заяви позивача про зміну підстав позову подати відзив на позов, з урахуванням зазначеної заяви; підготовче судове засідання відкладено до 30 вересня 2021 року /а.с. 102-105/.

26 липня 2021 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Топор І.О., у межах строку, встановленого судом, подав до канцелярії суду відзив напозовну заяву від 23 липня 2021 року, разом з доказами направлення його копій іншим учасникам справи, у якому просив суд у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити /а.с. 112-113/.

В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що відповідно до вимог цивільного законодавства солідарний обов`язок по відшкодуванню шкоди виникає, якщо таку шкоду заподіяно спільними діями кількох осіб. У даному випадку відповідачі взагалі не заподіювали шкоду позивачу по справі. На його переконання, ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження внаслідок власної недбалості. Так, ОСОБА_2 перебувала у транспортному засобі в якості пасажира, а тому, згідно з підпунктом «а» пункту 5.2 ПДР України, користуючись транспортним засобом, повинна була сидіти або стояти (якщо це передбачено конструкцією транспортного засобу) в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування. Представник відповідача стверджує, що позивач не трималась за поручень, чим порушила ПДР України, а тому «злетіла» з сидіння і отримала тілесні ушкодження. За таких обставин, на його погляд, вимоги ОСОБА_2 не можуть бути задоволені, оскільки вона сама винна у спричиненні собі тілесних ушкоджень. Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що за шкоду, завдану працівником, повинна відповідати юридична особа. Так, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою-роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_1 не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності по факту отримання позивачем тілесних ушкоджень, його вина не встановлена, а тому він не може нести відповідальність за спричинення ОСОБА_2 матеріальних збитків та моральної шкоди. Так само не може нести відповідальність і ТОВ «Пересувна механізована колона № 92». ОСОБА_1 не порушував Правил дорожнього руху України. Між його діями та шкодою відсутній причинний зв`язок. Разом з тим, цивільно-правова відповідальність ТОВ «Пересувна механізована колона № 92» застрахована. Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З урахуванням наведеного, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 не є відповідачем у справі, так як не є володільцем транспортного засобу і його вина не встановлена, що є підставою для відмови у позові.

Дана заява по суті спору долучена до матеріалів справи.

Правом на подачу відповідей на відзиви, що були подані представником відповідача AT «СГ «ТАС» (приватне) за довіреністю Харченком О.Д. та представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Топором І.О. позивач ОСОБА_2 не скористалася.

Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 09 листопада 2021 року, встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі /а.с. 133-135/.

09 листопада 2021 року та 29 листопада 2021 року за клопотаннями представника позивача адвоката Нестеренка О.Ф. проведення розгляду справи було відкладено.

18 січня 2022 року за клопотанням представника відповідача ТОВ «Пересувна механізована колона № 92» адвоката Карпенка Д.В. у судовому засіданні оголошено перерву до 24 лютого 2022 року.

24 лютого 2022 року у зв`язку з неявкою учасників справи, враховуючи військову агресію Російської Федерації проти України, а також введення 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану на території України строком на 30 діб, проведення розгляду справи відкладено до 04 квітня 2022 року.

04 квітня 2022 року у зв`язку з неявкою учасників справи та надходженням відповідного клопотанням представника відповідача АТ "СГ "ТАС" (приватне) за довіреністю Харченка О.Д., проведення розгляду справи відкладено до 16 травня 2022 року.

16 травня 2022 року за клопотаннями представника відповідача АТ "СГ "ТАС" (приватне) за довіреністю Харченка О.Д. та представника відповідача ТОВ «Пересувна механізована колона № 92» адвоката Карпенка Д.В., зважаючи на наполягання учасників справи, проведення розгляду справи відкладено до 14 червня 2022 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 18 січня 2022 року, позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Нестеренко О.Ф. заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити, виходячи з підстав, викладених у позовній заяві, у відповіді на відзив та у заяві про зміну підстав позову.

При цьому, позивач ОСОБА_2 пояснила, що 02 травня 2019 року близько 15 год. 30 хв. 16 год. 00 хв. вона зайшла до автобусу марки «Богдан», модель А09202, д.н.з. НОМЕР_1 , який виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 142 «Черкаси Червона Слобода». У той час у салоні транспортного засобу перебувало 6-7 осіб. Позивач зайняла вільне одиночне сидіння позаду, поставивши 2 сумки собі між ноги та поклавши на них пакет. Лівою рукою трималася за поручень поруч із сидінням, а у правій руці тримала грошові кошти і мобільний телефон. Між зупинками «Хлібозавод» і «Консервний комбінат», що по вул. Чигиринській у м. Черкаси, автобус різко загальмував, внаслідок чого вона упала спиною на «тумбу» підвищення, на якому розташоване одиночне заднє сидіння, а її ноги опинилися на східцях. Причини гальмування водієм не знає. Вважає, що під час падіння на секунду знепритомніла, оскільки не розуміє, як могла так упасти. «Перевернуло» і «кинуло». Від болю закричала і заплакала. Транспортний засіб зупинився. До неї підійшли кондуктор і жінка з числа пасажирів та допомогли їй сісти. Встати вона не змогла. Після цього автобус повільно доїхав до зупинки «Консервний комбінат». А ні поліцію, а ні швидку медичну допомогу водій та кондуктор не викликали, натомість наказали пасажирам залишити салон. Позивач просила зостатися свідків, але їй сказали: «Потім розберемося». На місце події приїхав головний інженер та запропонував відвезти її куди треба. Позивач відмовилася та зателефонувала на швидку допомогу. До неї підійшли водій із кондуктором, запитали, чи може вона рухати руками і ногами, після чого наказали вставати та почали силоміць підіймати її. Позивач просила їх її не смикати, вказала, що у неї, мабуть, поломані ребра, однак останні не реагували і наполягали на тому, щоб вона вийшла з автобусу та чекала «швидку» на вулиці. Виходити з салону позивач відмовилася. При цьому квиток на проїзд, який випав у неї з рук та упав на штани у момент її падіння із сидіння, відібрала кондуктор і зім`яла на її очах. Коли приїхала швидка допомога, вона ледве змогла вийти з автобусу, не могла сидіти, навіть до лікарні хотіла їхати стоячи. Їй зробили укол. Позивач не могла без допомоги ні сісти, ні лягти. По приїзду в лікарню їй знову вкололи знеболююче, але вона до самого вечора ходила по коридору. О 22-ій годині лікар покликав медсестру і їй зробили укол втретє. Не спала до самого ранку. Були зламані 5 ребер, набрякло все тіло, «почорніла» уся спина, почалося нетримання сечі, у легенях набралася рідина. Поломані ребра так і не зрослися. На лікуванні перебувала днів 10. За цей час ніхто із працівників перевізника навіть не поцікавився станом її здоров`я. Внаслідок події у неї виник страх сідати до автобусу, маршрутом № 142 взагалі перестала користуватися, приймала антидепресанти, відчуває постійний біль в області ребер, більше року не могла нічого робити. Що відбувається з кримінальним провадженням їй не відомо. До страхової компанії не зверталася.

Представник відповідача ТОВ «Пересувнамеханізована колона№ 92» адвокатГлущенко О.С. у судовому засіданні, яке відбулося 14 червня 2022 року, заявлені позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування свої правової позиції зазначив, що відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, на його переконання, у даній справі підлягають доведенню наступні обставини: 1) наявність вини водія; 2) той факт, чи акцептувала ОСОБА_2 публічний договір на перевезення пасажирів, тобто чи придбала квиток на проїзд; 3) чи оплатила позивач відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, габаритний вантаж, який перевозила із собою; 4) чи отримав ще хтось із пасажирів, окрім позивача, травми під час поїздки; 5) чи дотриманий позивачем обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору. У відповідь на запитання представника позивача представник відповідача вказав, що не заперечує факт перебування ОСОБА_2 у салоні транспортного засобу у момент отримання тілесних ушкоджень, однак ставить під сумнів укладення нею договору перевезення, тобто наявність квитка.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокатТопор І.О. у судовому засіданні, яке відбулося 14 червня 2022 року, заявлені позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову, виходячи з підстав, наведених у поданому ним відзиві на позов. Додатково зазначив, що причиною застосування гальмування ОСОБА_1 було те, що на проїжджу частину дороги вибіг хлопчик, при цьому швидкість транспортного засобу була незначною. Наполягав на тому, що його довіритель не є належним відповідачем у даній справі. Крім того, вказав, що належними та допустимими доказами стороною позивача не доведено, що ОСОБА_2 перебувала у салоні автобусу саме в якості пасажира, як і не підтверджено розмір заявленої матеріальної та моральної шкоди. Факт перебування ОСОБА_2 у салоні транспортного засобу у момент отримання тілесних ушкоджень не заперечував.

Представник відповідача AT«СГ «ТАС»(приватне)за довіреністю ХарченкоО.Д. у судовому засіданні, яке відбулося 14 червня 2022 року, заявлені позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на обставини, наведені ним у відзиві на позов. Доповнень не мав.

Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи, у судове засідання, призначене на 14 червня 2022 року, не з`явилися.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд дійшов наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що 02 травня 2019 року близько 15 год. 30 хв. 16 год. 00 хв. позивач у справі ОСОБА_2 була пасажиром маршрутного автобусу марки «Богдан», модель А09202, д.н.з. НОМЕР_1 , який виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 142 «Черкаси Червона Слобода».

Даний транспортний засіб, рухаючись по вул. Чигиринській у м. Черкаси, загальмував між зупинками «Хлібозавод» і «Консервний комбінат», внаслідок чого позивач упала із сидіння та отримала тілесні ушкодження.

Вищевказані обставини встановлені з пояснень учасників справи у судовому засіданні.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Топор І.О. визнав той факт, що ОСОБА_2 перебувала у транспортному засобі саме в якості пасажира /а.с. 113/, а тому суд бере до уваги пояснення останньої про те, що квиток на проїзд у неї відібрала кондуктор і зіпсувала його.

У ході судового розгляду представники відповідачів не заперечували факт отримання позивачем зазначених у позові травм під час перебування у салоні маршрутного автобусу марки «Богдан», модель А09202, д.н.з. НОМЕР_1 , який виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 142 «Черкаси Червона Слобода».

ОСОБА_2 , після падіння, залишалася у даному автобусі та близько 16 год. 00 хв. 16 год. 20 хв. викликала на місце дорожньо-транспортної пригоди карету швидкої медичної допомоги.

Медичні працівники, прибувши на місце, поставили позивачу попередній діагноз: перелом ребра справа, забій грудного відділу хребта.

Після отримання первинної медичної допомоги, ОСОБА_2 з місця ДТП було доставлено до КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», лікарями приймального відділення якої було викликано працівників поліції.

Працівникам поліції, які прибули на виклик, ОСОБА_2 подала письмову заяву від 02 травня 2019 року, у якій детально зазначила обставини, за яких отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому п`яти ребер і забоїв тканин тулуба.

По даному факту ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 серпня 2019 року зобов`язано уповноважену особу Черкаського відділу поліції внести на підставі заяви ОСОБА_2 відомості до ЄРДР.

Так,із витягуз ЄРДРвбачається,що 26вересня 2019року уповноваженоюособою Черкаського відділу поліції виконано ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 28серпня 2019року тавнесено відомостідо ЄРДРза №12019251010005295за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.286КК України/а.с. 4/.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 жовтня 2019 року задоволено клопотання начальника відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області майора поліції Лавріненка Є.Ю. та призначено в межах кримінального провадження № 12019251010005295, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, судово-медичну експертизу /а.с. 5-6/.

Відповідно до висновку експерта № 02-01/1116 від 07 листопада 2019 року, у ОСОБА_2 , згідно даних медичної карти, мали місце ушкодження: травма грудної клітки справа з численними переломами ребер справа, крововиливом в праву плевральну порожнину без стиснення легені, масивним крововиливом м`яких тканин грудної клітки справа. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, могли виникнути в час і при обставинах, вказаних в ухвалі суду, та відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я /а.с. 7/.

З копії висновку спеціаліста ОСОБА_3 від 24 березня 2020 року № 05/20 вбачається, що ситуація нещасного випадку у салоні маршрутного автобуса № 142, яка виникала 02 травня 2019 року, є психотравмувальною для ОСОБА_2 . У даній ситуації позивачу спричинені страждання (моральна шкода). Можливий розмір грошової компенсації для неї за завдані страждання (моральна шкода) становить 168,75 мінімальних заробітних плат, розмір якої приймається на рівному розмірі мінімальної заробітної плати по Україні, прийнятої на момент винесення судом рішення /а.с. 19-23/.

Крім того, позивач стверджує, що витратила кошти в сумі 2 399,42 грн на придбання медичних препаратів і оплату вартості рентгенівських знімків. На підтвердження своїх слів надає копії виписок з медичної карти амбулаторного хворого № 30915, копії виписок з медичної карти амбулаторного хворого № 7218, копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 7722, копію результатів огляду хірурга від 02 травня 2019 року, копію виписки із історії хвороби стаціонарного хворого № 7530, копії листів медичних призначень та власний розрахунок витрачених коштів /а.с. 8-18/.

З листа Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області № 01-29/1017/01-29/737/ від 01 квітня 2021 року, копії договору № 42 з перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території району, від 04 жовтня 2013 року та копії Відомості про автобуси, які будуть використовуватися на автобусному маршруті, встановлено, що приміський автобусний маршрут загального користування № 142 «Черкаси Червона Слобода» 02 травня 2019 року обслуговувало Приватне акціонерне товариство «Пересувна механізована колона № 92» /а.с. 27, 28-29, 30/.

Згідно витягу з наказу № 25-К від 30.11.2015 ОСОБА_1 прийнято водієм автотранспортних засобів ПрАТ «Пересувна механізована колона № 92» з 01 грудня 2015 року з оплатою праці згідно штатного розпису /а.с. 164/.

Із витягу з наказу № 35-К від 16.09.2019 вбачається, що з 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади водія автотранспортних засобів ПрАТ «Пересувна механізована колона № 92» за згодою сторін /а.с. 165/.

На момент дорожньо-транспортної пригоди автобус марки «Богдан», модель А-09202, д.н.з. НОМЕР_1 , який виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 142 «Черкаси Червона Слобода», на території України був забезпечений полісом АО 5135049 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним 16 квітня 2019 року між AT «СГ «ТАС» (приватне) та ПрАТ «ПМК № 92», правонаступником якого є відповідач ТОВ «ПМК № 92». Так, забезпеченим транспортним засобом за цим Полісом є автобус «Богдан», д.н.з НОМЕР_2 . Строк дії поліса встановлено з 21 квітня 2019 року до 20 жовтня 2019 року, включно. Страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, завдану життю та здоров`ю одного потерпілого, визначено у розмірі двісті тисяч гривень. Розмір франшизи становить 950 гривень. Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом) /а.с. 163/.

Як зазначено представником відповідача AT «СГ «ТАС» (приватне) за довіреністю Харченком О.Д. і підтверджено позивачем, ОСОБА_2 із заявою на виплату страхового відшкодування до AT «СГ «ТАС» (приватне) не зверталася.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

За приписами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Факт завдання шкоди здоров`ю/майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала.

Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Разом з тим, частиною 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК України, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).

Таким чином, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Дані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Тлумачення частини другої статті 1187 ЦК України свідчить про те, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами частини другоїстатті 1187 ЦК Українивизначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Не вважаєтьсяособою,яка здійснюєдіяльність,що єджерелом підвищеноїнебезпеки,і ненесе відповідальностіза шкодуперед потерпілимособа,яка керуєтранспортним засобому зв`язкуз виконаннямсвоїх трудових(службових)обов`язківна підставітрудового договору(контракту)із особою,яка навідповідній правовійпідставі (правовласності,інше речовеправо,договір підряду,оренди тощо)володіє транспортнимзасобом,якщо знею укладеноцивільно-правовийдоговір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Зазначений висновоквідповідає правовійпозиції ВерховногоСуду,викладеній упостанові від 01 березня 2018 року в справі № 201/14573/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі №534/872/16-ц,а такожправовій позиціїВеликої ПалатиВерховного Суду,наведеній у постановівід 05грудня 2018року усправі №426/16825/16-ц.

Аналогічні роз?яснення містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Суд констатує,що належним володільцем джерела підвищеної небезпеки, а саме: автобуса марки «Богдан», модель А09202, д.н.з. НОМЕР_1 , який виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 142 «Черкаси Червона Слобода», було ПрАТ «ПМК» № 92, правонаступником якого є ТОВ «ПМК № 92».

Факт наявності між володільцем та особою, яка управляла джерелом підвищеної небезпеки, трудових відносин підтверджений витягом з наказу № 25-К від 30.11.2015 та витягом з наказу № 35-К від 16.09.2019, з яких вбачається, що гр. ОСОБА_1 на час ДТП (із 01 грудня 2015 року) перебував у трудових відносинах із ПрАТ «ПМК» № 92.

Факт виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків на момент вчинення ДТП не заперечувався учасниками справи.

З урахуванням наведеного, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 на момент ДТП керував автобусом марки«Богдан»,модель А09202,д.н.з. НОМЕР_1 ,який виконувавпасажирські перевезенняза маршрутом№ 142«Черкаси Червона Слобода», правомірно, у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом ПрАТ «ПМК» № 92, правонаступником якого є ТОВ «ПМК № 92», а тому наявні підстави для висновку, що саме правонаступник законного володільця транспортного засобу ТОВ «ПМК № 92» має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої працівником ПрАТ «ПМК» № 92.

Водночас, суд зауважує, що правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка відповідає за шкоду, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також встановлено, що страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

За змістом пункту 1.4. частини 1 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Отже, за змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 2231, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до висновків про правильне застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховикане виникобов`язокз виплатистрахового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

За вказаних обставин, враховуючи, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автобус марки «Богдан», модель А-09202, д.н.з. НОМЕР_1 , який виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 142 «Черкаси Червона Слобода», на території України був забезпечений полісом АО 5135049 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним 16 квітня 2019 року між AT «СГ «ТАС» (приватне) та ПрАТ «ПМК» № 92», правонаступником якого є ТОВ «ПМК № 92»; беручи до уваги, що гр. ОСОБА_1 правомірно керував даним транспортним засобом та на час ДТП перебував у трудових відносинах із ПрАТ «ПМК» № 92 і виконував свої трудові обов`язки; зважаючи на те, що належним володільцем зазначеного транспортного засобу було ПрАТ «ПМК» № 92, а його цивільно-правова відповідальність на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у AT «СГ «ТАС» (приватне); суд дійшов висновку, що дорожньо-транспортна пригода, що сталася 02 травня 2019 року, відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є страховим випадком,внаслідок якого у AT «СГ «ТАС» (приватне) настав обов`язок здійснити виплату страхового відшкодування на користь позивача, як потерпілої.

У пункті 35.1 статті 35 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбаченихстаттею 41цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

- невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Разом з тим, у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19.

Крім того, у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19, Велика Палата Верховного Суду погодилася з указаними висновками, викладеними в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19, та не вбачала підстав для відступлення від них.

З огляду на вищевикладене, суд не має права відмовити у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що потерпілий не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а незвернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування.

Водночас, позивач вважає, що особами, відповідальними за завдану їй шкоду, є ТОВ «Пересувна механізована колона № 92» (правонаступник законного володільця джерела підвищеної небезпеки), AT «СГ «ТАС» (приватне) (страховик) та ОСОБА_1 (безпосередній заподіювач шкоди), і просить суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь заподіяні матеріальні та моральні збитки у загальному розмірі 1 014 899 грн 40 коп.

Суд зауважує, що відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

За змістом частини 1 статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом, не передбачає солідарного обов`язку страховика, страхувальника і завдавача шкоди щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП здоров`ю та/або майну потерпілого.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 569/96/17 та від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/1541/15-ц.

Разом з тим, слід зазначити, що сторонами у справах позовного провадження є позивач особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо. Правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права. Якщо йдеться про кілька відповідачів за пред`явленими вимогами, відповідні питання вирішуються з урахуванням цієї обставини.

За теоретичним визначенням «відповідач» це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Частинами другою четвертою статті 51 ЦПК України передбачено, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Отже, із аналізу наведених норм ЦПК України вбачається, що саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Виходячи з підстав і предмету позову, наявності кількох відповідачів, предметом доказування є передусім факти, які повинні підтверджувати доводи позивача про те, що конкретні винні дії, вчинені кожним з відповідачів у певний час у відповідному місці та за відповідних обставин потягли порушення його прав. При цьому, позивачем мають бути зазначені конкретні дії відповідачів, а також має бути встановлено, чи порушують такі конкретні дії права позивача, враховуючи індивідуальність вини особи, яка порушила право, та чи є дії кожного з відповідачів винними, а питання про їх відповідальність має вирішуватися з урахуванням встановленого.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 303/3567/16-ц (провадження № 61-23390 св 18).

ОСОБА_2 пред`явила і підтримувала позов до трьох відповідачів. Поряд із цим, позивач не навела у заяві фактів і обставин, які б конкретно вказували на порушення її прав чи законних інтересів кожним із них.

Будучи обізнаною із обставинами, що мають істотне значення в справі, позивач не змінювала відповідним чином свого позову.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, а тому відмовляє у задоволенні пред`явлених до нього вимог.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 2 399 грн 42 коп., суд зазначає наступне.

Статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1961-IV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Такими підтверджуючими документами є: виписка зісторії хвороби,виписка змедичної амбулаторноїкартки,копії листівмедичних призначеньта документи,що підтверджуютьпридбання лікарськихзасобів (фіскальніта товарнічеки).

Відповідно до п. 24.2. статті 24 Закону № 1961-IV мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів.

Згідно з п. 24.3. статті 24 Закону № 1961-IV якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Як уже зазначалося, позивач стверджує, що витратила кошти в сумі 2 399,42 грн на придбання медичних препаратів і оплату вартості рентгенівських знімків.

На підтвердження своїх слів надає копії виписок з медичної карти амбулаторного хворого № 30915, копії виписок з медичної карти амбулаторного хворого № 7218, копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 7722, копію результатів огляду хірурга від 02 травня 2019 року, копію виписки із історії хвороби стаціонарного хворого № 7530, копії листів медичних призначень /а.с. 8-17/.

Разом з тим, у порушення вимог частини 1 статті 24 Закону № 1961-IV, позивачем не надано суду жодних документів, що підтверджують факт придбання медичних препаратів (фіскальних та товарних чеків, квитанцій про сплату тощо), а зроблений ОСОБА_2 розрахунок /а.с. 18/, суд позбавлений можливості визнати належним та допустимим доказом.

Слід зауважити, що згідно з частинами першою, другою четвертою статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що витрати позивача на лікування та відновлення стану здоров`я, яке погіршилося внаслідок падіння в салоні автобуса, всупереч вимогам статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не підтверджені документально, а тому не підлягають відшкодуванню AT «СГ «ТАС» (приватне).

Що ж до стягнення мінімального розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) на підставі положень п. 24.2. статті 24 Закону № 1961-IV, то відповідної вимоги позивачем заявлено не було.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 1 012 500 грн 00 коп., суд дійшов наступних висновків.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.

Так, пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша ст. 1168 ЦК України).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Статтею 26-1 Закону № 1961-IV закріплено, що страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що судом відмовлено у стягненні з AT «СГ «ТАС» (приватне) витрат позивача на лікування у зв`язку з недоведеністю, моральна шкода також не підлягає стягненню з AT «СГ «ТАС» (приватне) на користь позивача.

Між тим, як уже наголошувалося судом, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховикане виникобов`язокз виплатистрахового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Враховуючи всі зібрані та оцінені у справі докази, суд вважає, що позивач понесла моральні страждання у зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, скоєної 02 травня 2019 року ОСОБА_1 .

Так, позивач у судовому засіданні пояснила, що після отриманої травми та лікування у неї погіршився життєвий уклад, виник страх сідати до автобусу, маршрутом № 142 взагалі перестала користуватися, змінився ритмжиття,вона змушенадокладати додатковихзусиль дляйого організації,позбавлена можливостіповноцінно обслуговуватисвою присадибнуземельну ділянку, відчуває постійний біль в області ребер.

Враховуючи вказане, а також засади розумності та справедливості, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 50 000 грн є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв`язків позивача, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача ТОВ «ПМК № 92».

Надаючи оцінку наданому позивачем висновку спеціаліста № 05/20 від 24 березня 2020 року, суд зауважує, що у ньому відсутні відомості про те, що ОСОБА_3 обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та про те, що даний висновок підготовлено для подання до суду.

До того ж, відповідно до статті 74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов`язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта. Спеціаліст зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати консультації та роз`яснення, у разі потреби надавати суду іншу технічну допомогу. За відсутності заперечень учасників справи спеціаліст може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, а також право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов`язаних з викликом до суду.

Відтак, суд констатує, що ОСОБА_3 не є спеціалістом у розумінні ст. 74 ЦПК України, а тому суд не може прийняти його висновок в якості доказу, як висновок спеціаліста.

Крім того, судом встановлено, що рішенням експертно-кваліфікаційної комісії Київського НДІСЕ № 6(7) від 05 вересня 2019 року свідоцтво експерта № 220-11, видане на ім`я ОСОБА_3 , анульовано /а.с. 128/.

З урахуванням наведеного, висновок спеціаліста № 05/20 від 24 березня 2020 року, складений ОСОБА_3 , не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом.

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Топора І.О. на обов`язок суду відмовити у відшкодуванні, враховуючи поведінку ОСОБА_2 , яка, на його переконання, не дотрималася вимог підпункту «а» пункту 5.2 ПДР України та, користуючись транспортним засобом, не трималася за поручень або інше пристосування, не можуть бути прийняті судом, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

У пункті 7 постанови від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ орієнтує суди нижчої ланки на те, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

За змістом пункту 5.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001 № 1306, пасажири, користуючись транспортним засобом, повинні сидіти або стояти (якщо це передбачено конструкцією транспортного засобу) в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування.

Поняття грубої необережності не охоплює собою просту необачність.

У даному конкретному випадку з наявних у справі письмових доказів та показань позивача убачається, що під час виконання водієм автобуса, належного ПрАТ «ПМК» № 92», різкого гальмування, ОСОБА_2 не втрималася у сидінні та упала на підлогу транспортного засобу.

З пояснень позивача, наданих нею у судовому засіданні, слідує, що у моментгальмування автобуса,яке булорізким танесподіваним, вона лівою рукою трималася за поручень поруч із сидінням, а представником відповідача вказані пояснення не спростовано належними і допустимими доказами.

До того ж, навіть за умови, що припущення представника відповідача відповідають дійсності, вони не свідчать про допущену позивачем грубу необережність.

Таким чином, підстави для зменшення розміру відшкодування, яке визначене судом, відсутні.

Водночас, слід зазначити, що наведена позивачем підстава позову - відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки на час розгляду справи судом ОСОБА_1 не притягнений до кримінальної відповідальності по факту отримання позивачем тілесних ушкоджень.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року, § 58).

Інші аргументи та доводи сторін специфічними, доречними, важливими та суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і не здатні вплинути на рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача ТОВ «ПМК № 92» на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп.

При цьому суд зазначає, що судовий збір не може бути меншим встановленої законом мінімальної ставки, і це положення розповсюджується на всіх платників, у тому числі на тих, з кого присуджується сплата судового збору за правилом ст. 141 ЦПК України.

Решту судових витрат слід віднести на рахунок держави.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 92», Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, задовольнити частково.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 92» на користь позивача ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 92» на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Відповідачі:

-Товариство з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 92», місцезнаходження: вул. Лозова, 8, с. Червона Слобода, Черкаський р-н, Черкаська обл., ідентифікаційний код юридичної особи: 01033585;

- Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (скорочене найменування - АТ «СГ «ТАС» (приватне)), місцезнаходження: пр. Перемоги, 65, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи: 30115243;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків у матеріалах справи відсутній.

Повне рішення складено та підписано: 17 червня 2022 року.

Суддя: Т. А. Миколаєнко