Рішення

від 16.06.2022 по справі 740/713/22

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/713/22

Провадження № 2/740/549/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2022 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючої судді Гагаріної Т.О., за участі секретаря судових засідань Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Ніжині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лосинівської селищної територіальної громади в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності в порядку спадкування, -

встановив:

позивачка звернулася до суду з позовом до Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

В обґрунтуваннязазначила, що житловий будинок по АДРЕСА_1 являється колгоспним двором. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батьком ОСОБА_2 . До складу спадщини входить Ѕ частина вказаного житлового будинку та земельна ділянка площею 1,4 га. Постановою нотаріуса від 08.12.2021 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок та з наданих нотаріусу документів неможливо прослідкувати виникнення у спадкодавця права власності на земельну ділянку.

Просила суд визнати за нею право власності на відповідні частки житлового будинку по АДРЕСА_1 та право власності на земельну ділянку площею 1, 4 га для ведення особистого селянського господарства.

Позивач в підготовче судове засідання не з`явилась, згідно заяви від 23.05.2022 просила справу розглядати без її участі, позов підтримує, просить його задовольнити.

Представник відповідача в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, у судове засідання не з`явився, до суду подав заяву в якій позов визнає в повному обсязі, просить розглянути справу за відсутності їх представника.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, давши оцінку зібраним доказам, суд приходить до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01.09.1995 вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).

ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Разом з нею на день смерті та протягом шести місяців з дня смерті за вказаною адресою проживали та були зареєстровані: ОСОБА_2 її син, ОСОБА_4 - її невістка, ОСОБА_5 її онука (а.с.16).

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв її син ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26.11.2020 (а.с.11).

Померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на день смерті проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті та протягом шести місяців з дня смерті проживали та були зареєстровані: ОСОБА_6 його дочка, ОСОБА_7 його зять, ОСОБА_8 його онук, ОСОБА_9 його онука (а.с.15).

Мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 19.07.2005 (а.с.8-9).

Померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 на день смерті проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Разом з нею на день смерті та протягом шести місяців з дня смерті проживали та були зареєстровані: ОСОБА_2 її чоловік, та ОСОБА_5 її дочка (а.с.17).

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла її дочка позивач по справі ОСОБА_1 .

Згідно довідки КП «Ніжинське МБТІ» №161 від 18.03.2021 житловий будинок по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 зареєстрований за колгоспним двором, голова якого ОСОБА_3 згідно свідоцтва на право власності на жилий будинок, видане 10.11.1986 виконавчим комітетом Лосинівської селищної Ради народних депутатів на підставі рішення від 24.04.1986 №30 (а.с.19).

Відповідно до довідки Лосинівської селищної ради Ніжинського району №344 від 17.12.2021 ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Разом з нею на день смерті та протягом шести місяців з дня смерті за вказаною адресою проживали та були зареєстровані: ОСОБА_2 її син, ОСОБА_4 - її невістка, ОСОБА_5 її онука (а.с.16).

Згідно довідки Лосинівської селищної ради Ніжинського району №226 від 13.08.2021 станом на 15.04.1991 в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 мешкали та мали наступний статус члена колгоспного двору: ОСОБА_3 власник, ОСОБА_2 син, ОСОБА_4 невістка, ОСОБА_5 онука (а.с.14).

Згідно вимог ст.7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Відповідно затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215 «Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів», визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено на сільські ради.

Надалі порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Відповідно до п.9 зазначених Вказівок окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

Згідно Закону України «Про власність» від 15.04.1991, пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Таким чином, станом на 15 квітня 1991 року такими, що не втратили право на майно колгоспного двору вважалися всі особи, що мешкали та були прописані в домоволодінні розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 16 травня 2013 року за № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» вбачається, що при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до ст.ст.120, 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» та в підпункті «г» пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах права приватної власності», правила ст.563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Отже, житловий будинок було зареєстровано у встановленому порядку відповідно до діючого на той час законодавства як власність колгоспного двору.

Таким чином, право власності на житловий будинок як майно колгоспного двору після припинення колгоспних дворів в Україні перетворилося на спільну часткову власність членів припиненого колгоспного двору в рівних частинах по ј частці кожного.

Згідно витягу із рішення 45 позачергової сесії восьмого скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність вих..№1913/04-19 від 24.09.2020 передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1, 4000 га з кадастровим номером 7423355400:01:001:0087 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області (а.с.20).

З відповіді управління у Ніжинському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №29-25-0.171-275/32-21 від 23.09.2021 право власності на земельну ділянку площею 1, 4000 га з кадастровим номером 7423355400:01:001:0087 не зареєстроване (а.с.21).

Колгоспний двір був припинений 15.04.1991, коли був введений в дію ЗУ «Про власність», а тому станом на 15.04.1991 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 належало право власності на ј частину майна у колгоспному дворі кожному, як їх члену, що не втратили право на частку в їх майні.

З постанови державного нотаріуса Другої чернігівської нотаріальної контори Кравченко А.Г. від 08.12.2021 вбачається, що позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18).

Таким чином, оформити свої спадкові права на земельну ділянку через нотаріальну контору позивачка не може, оскільки за життя її батько ОСОБА_2 належним чином не зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку та не отримав правовстановлюючих документів на неї.

Положення ст.ст. 81, 131 Земельного кодексу України визначають, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Оскільки правовстановлюючі документи на земельну ділянку на ім`я померлого не було оформлено, позивачка позбавлена можливості отримати відповідне свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі та розпоряджатися своїм майном у відповідності до чинного законодавства.

Враховуючи те, що ст.392 ЦК України дозволяє визнавати право власності у разі, коли воно оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, суд вважає можливим визнати за позивачем право власності на вищенаведену земельну ділянку в порядку спадкування після померлого ОСОБА_2 , з наведених вище підстав.

Статтями 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємців, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно доч.ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 5 ст.1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ст.ст.41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (ч.1 ст.392 ЦК України). Тобто, передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Згідно роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв`язку з чим, виникає цивільно-правовій спір.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт.Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , як члена колгоспного двору.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,4 га, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7423355400:01:001:0087, що знаходиться на території Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя Т.О.Гагаріна