Рішення

від 02.02.2022 по справі 910/10463/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.02.2022Справа № 910/10463/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації пр-т Миру 6-а, м. Київ , 02105

до 1. Головного управління ДПС у м. Києві вул. Шолуденка буд.33/19, м. Київ,04655

2. Головного управління ДФС у м. Києві вул. Шолуденка буд.33/19, м. Київ, 04655

про виселення з приміщення

Представники сторін:

Від позивача: Шуман Н.В. - довіреність № 103/45-2880;

Від відповідача 1: Гаврилюк Я.М.;

Від відповідача 2: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про виселення відповідача з приміщення за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4А, та повернення майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем як правонаступником ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, з яким орендодавцем було укладено Договір № 2055 оренди нерухомого майна від 01.11.2010 року, орендованого майна внаслідок закінчення строку дії договору та нездійснення передачі його за актом балансоутримувачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 28.07.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 12.07.2021 року надійшла заява № 103/45-2351 від 26.07.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Також у вказаній заяві міститься клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10463/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.09.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 15.09.2021 року не відбулось.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 09.09.2021 року від позивача надійшло клопотання № 103/45-2805 про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 16.08.2021 року; 15.09.2021 року від відповідача 1 надійшла заява б/н б/д про заміну неналежного відповідача, а саме Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДПОУ 43141267) на Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980); 11.10.2021 року від позивача надійшло клопотання № 103/45-3184 від 07.10.2021 року про залучення співвідповідача - Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980). Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 року судове засідання призначено на 13.10.2021 року.

Розглянувши в судовому засіданні 13.10.2021 року заяву відповідача 1 про заміну неналежного відповідача Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, враховуючи виключне право позивача відповідно до ст. 48 ГПК України за його клопотанням щодо залучення до участі співвідповідача або заміни первісного відповідача належним відповідачем судом протокольно відмовлено у задоволенні заяви відповідача про заміну неналежного відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 року за клопотанням позивача залучено до участі співвідповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) та відкладено підготовче засідання на 18.11.2021 року.

Через канцелярію суду до початку судового засідання від позивача надійшло клопотання б/н від 11.11.2021 року про долучення доказів, а саме доказів направлення копії позовної заяви на адресу відповідача 2, згідно якого судом встановлено, що копію позовної заяви з додатками на адресу відповідача 2 позивачем було направлено лише 04.11.2021 року.

У підготовчому засіданні 18.11.2021 року уповноважений представник відповідача 1 повідомила, що у Головного управління ДПС у м. Києві відсутня необхідність в реалізації права на подання відзиву, оскільки орендоване майно відповідно до Акту приймання - передачі від 09.11.2018 року нежилого будинку комунальної власності територіальної громади м. Києва по вул. Пожарського, 4А перейшло з управління Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві до сфери управління Головного управління ДФС у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року відкладено підготовче засідання на 09.12.2021 року.

Розглянувши в судовому засіданні 09.12.2021 року клопотання позивача викладене в заяві про усунення недоліків, враховуючи, що Головне управління ДПС у м. Києві є відповідачем 1 у даній справі, судом протокольно відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення Головного управління ДПС у м. Києві до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 09.12.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/10463/21 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 19.01.2022 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 19.01.2022 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 03.02.2022 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 03.02.2022 року до суду не надходило.

У судові засідання з розгляду справи по суті 19.01.2022 року та 03.03.2022 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача 1, представник відповідача 2 - не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 19.01.2022 року відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №: 0105491766332.

Копія ухвали суду від 19.01.2022, яка направлялась відповідачу 2 на вказану в позовній заяві адресу: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача 2 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернулась на адресу суду не врученою у зв`язку з вибуттям адресата.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 2, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на отримання відповідачем 2 попередніх ухвал суду у даній справі, господарський суд зазначає, що вказаний учасник справи не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/10463/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача 2 суд не повідомлено.

Будь - яких заяв та клопотань від відповідача 2 на час проведення судових засідань 19.01.2022 року та 03.02.2022 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач 2 не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник Головного управління ДФС у м. Києві не прибув в судові засідання з розгляду справи по суті, суд здійснював розгляд справи 03.02.2022 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача 2.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 19.01.2022 року та 03.02.2022 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, та просив позов задовольнити.

Представник відповідача 1 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 19.01.2021 року та 03.02.2022 року проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.02.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 листопада 2010 року між Комунальним підприємством «Фінансово - розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної у м. Києві ради (орендодавець за договором) та Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва (орендар за договором) укладено Договір № 2055 оренди нерухомого майна (далі - Договір), предметом якого є взаємовідносини сторін щодо строкового та платного користування орендарем об`єкту оренди.

Згідно п. 1.1 Договору орендодавець на підставі Рішення № 129 від 25 червня 2007 року Дніпровської районної у м. Києві ради та виданого у встановленому порядку Розпорядження № 580 від 18 жовтня 2010 року Дніпровської районної у м. Києві ради передає цілісний майновий комплекс, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об`єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4-А(ДНЗ №243).

Крім того, в подальшому 17 грудня 2012 року між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець за Договором), Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (орендар за Договором) та Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (позивач у справі, балансоутримувач за Додатковою угодою) укладено Додаткову угоду № 2055-пр про внесення змін до Договору оренди № 2055 від 01.11.2010 року, згідно якої на підставі пункту 2.1 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 34/6250, та пункту 4.5 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 року № 236 "Про організаційно-правові заходи з припинення комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної в місті Києві ради", Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов`язки орендодавця і стає стороною за Договором оренди від 01 листопада 2010 року № 2055, укладеним між Комунальним підприємством "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" та Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва.

Цільове призначення об`єкту оренди: для розміщення структурних підрозділів (п.1.2 Договору).

Об`єктом оренди є: нерухоме майно (будівля, споруда) загальною площею 571,00 кв.м, в т.ч. на першому поверсі 285,50 кв.м, на другому поверсі 285,50 кв.м; устаткування, інвентар, інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід`ємною частиною цього Договору (додаток № 1).

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили об`єкт оренди, орендну плату та порядок розрахунків, умови передачі та повернення орендованого майна, умови використання об`єкту оренди, обов`язки сторін, відновлення об`єкта оренди та умови його повернення, особливі умови та строк дії Договору тощо.

Як визначено пунктом 8.1 Договору, цей договір укладено строком на два роки 364 дні, що діє з 01 листопада 2010 року по 30 жовтня 2013 року включно.

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, закріплено на праві господарського відання Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (позивач у справі, балансоутримувач за договором) (пункту 2.3 Договору і редакції додаткової угоди № 2055-пр від 17.12.2012 року).

Зокрема, згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» (п. 76 Додатку № 4 до вказаного розпорядження), будівля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4А (ДНЗ № 243), віднесена до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 449 від 27.10.2011 року спірне нерухоме майно закріплене на праві господарського відання за Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII (чинного на момент виникнення спірних відносин).

В свою чергу Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ від 10 квітня 1992) втратив чинність 01 лютого 2020 року, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03 жовтня 2019 року, який було введено в дію 01 лютого 2020.

Разом з тим, у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 року зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Крім того, ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, при розгляді даної справи застосуванню підлягають положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року №2269-ХІІ.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (чинний на момент виникнення спірних відносин), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 статті 1 регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно наявного в матеріалах справи Акту прийняття - передачі нерухомого майна від 01.11.2010 року орендар прийняв у строкове платне користування, а орендодавець згідно з Договором передав нерухоме майно загальною площею 571,00 кв.м, в т.ч. на першому поверсі 285,50 кв.м, на другому поверсі 285,50 кв.м; крім того в приміщенні проходять трубопроводи ЦО, ХВП, ГВП, каналізація, що передані орендарю в задовільному стані.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання в оренду та подальше користування комунальним нерухомим майном сторонами не заперечувався.

За таких обставин суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ДПС у Дніпровському районі м. Києва нерухомого майна, загальною площею 571,00 кв.м, в т.ч. на першому поверсі 285,50 кв.м, на другому поверсі 285,50 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4А, на підставі Договору, а орендарем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно частин 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до пункту 4.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2055-пр від 17.12.2012 року) за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної в м. Києві ради від 27.03.2008 року № 221, від 16.10.2008 року № 288, від 12.03.2009 року № 338 та від 22.12.2009 року № 412. Орендна плата за цим договором сплачується згідно розрахунку викладеному в додатку № 2 що є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно пункту 4.5 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2055-пр від 17.12.2012 року) орендна плата сплачується орендарем починаючи з 01.10.2012 року на рахунок балансоутримувача. Останнім днем нарахування орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Поряд із цим з урахуванням змісту позовних вимог суд зауважує, що спір у даній справі не стосується питання дотримання орендарем умов Договору в частині сплати орендної плати, відтак питання наявності або відсутності такої заборгованості до предмета доказування у даній справі не ходить.

При цьому, між сторонами відсутній спір щодо неналежного виконання орендарем прийнятих на себе за умовами Договору зобов`язань зі сплати орендної плати за нежитлові приміщення за адресою: вул. Пожарського, 4А, м. Київ.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка кореспондується з ч. 4 ст. 284 ГК України, встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Як зазначалось вище, за умовами п. 8.1 Договору цей договір діє до 30.10.2013 року включно.

Крім того, зі змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Згідно з ч. 4 ст. 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Згідно положень статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав, інші активи, передбачені законодавством.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти закладів освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених освіти.

В свою чергу як встановлено судом, позивач звертався до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС листом № 1-35/1631 від 21.08.2013 року щодо заперечення користування майном після закінчення терміну дії Договору оренди.

В подальшому позивач заперечував проти продовження Договору оренди частини нежитлового приміщення дошкільного навчального закладу № 243 по вул. Пожарського, 4А в м. Києві загальною площею 571,00 кв.м для розміщення структурних підрозділів ДПІ, посилаючись на ст. 16 Закону України «Про освіту», листи МОН України від 13.05.2010 року № 1/9-316 та від 18.07.2014 року № 1/9-363 «Про використання приміщень дошкільних навчальних закладів» та зазначаючи, що приміщення дошкільних навчальних закладів можуть використовуватись виключно для роботи з дітьми.

Наразі, про наявність заперечень користування майном після закінчення дії Договору оренди та необхідність звільнення орендованого приміщення орендар повідомлявся листами № 1-45/1516 від 30.07.2014 року та № 1-45/1737 від 12.08.2014 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Тобто, позивач висловив свої заперечення проти продовження Договору на новий строк шляхом вираження у його поведінці, вчиненій ним в активній однозначній формі, доведеній до орендаря шляхом, зокрема, надіслання відповідних листів.

Відповідно до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

У зв`язку з викладеним та враховуючи відсутність доказів погодження правомірного користування орендованим майном після 30.10.2013 року, суд дійшов висновку про припинення спірного Договору станом на момент пред`явлення позову.

Приписами ч. 4 ст. 291 ГК України визначено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); укладення концесійного договору з орендарем державного майна відповідно до Закону України "Про концесію"; банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Із зазначеними приписами Закону кореспондується п. 8.4 Договору, згідно якого чинність цього договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, ліквідації орендаря - юридичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, згідно з даними Єдиного державного реєстру орендар за Договором - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 26088819) припинена шляхом реорганізації, про що 16.09.2013 року внесено відповідний реєстраційний запис № 10671120004017628.

Правонаступником ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС зазначено Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (код ЄДРПОУ 38730029), яка, в свою чергу припинена згідно рішення про реорганізацію 02.10.2015 року (запис № 10671120005019131), правонаступник - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39469994). В подальшому згідно даних ЄДРПОУ ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві припинена 06.12.2019 року у зв`язку з реорганізацією.

При цьому, зазначаючи в позовній заяві, що правонаступником орендаря - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, який є припиненим, є Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267), позивач стверджує про перехід до останнього прав та обов`язків орендаря за Договором, в тому числі в частині повернення орендованого майна з оренди.

Так, згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

За приписами ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як визначено сторонами в п. 3.4 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору об`єкт оренди повертається орендарем орендодавцю та балансоутримувачу. Орендар повертає об`єкт оренди орендодавцю та балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі об`єкта оренди орендарю цим договором. Об`єкт вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання -передачі.

Тобто, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки Договір є припиненим у зв`язку з закінченням строку його дії - до 30.10.2013 року, та припиненням орендаря як юридичної особи, у відповідача виник обов`язок з повернення переданого в оренду нежитлового приміщення у відповідності до п.3.4 Договору.

Відповідно до п. 8.3 Договору після закінчення строку дії цього Договору, у разі відсутності заперечень з боку орендодавця щодо продовження цього Договору на новий строк, орендар зобов`язаний звернутися до власника об`єкту оренди в порядку визначеному Положенням про порядок надання об`єктів нерухомого майна, затвердженого рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради, що діє на день звернення.

Натомість, як встановлено судом, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого майна з оренди в порядку ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 3.4 Договору.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, станом на час звернення до суду орендоване майно продовжує використовуватись підрозділами податкової служби, на підтвердження чого позивачем надано складений представниками Дніпровської районної в міста Києві державної адміністрації Акт обстеження нежитлового приміщення за адресою: вул. Пожарського, 4А (ДНЗ № 243) від 25.05.2021 року, за змістом якого орендоване за Договором приміщення використовується Головним управлінням ДФС у м. Києві для розміщення структурного підрозділу (4 відділу управління ОРД).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем, відповідач 1 в порушення умов Договору свої зобов`язання в частині повернення орендованого майна у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства та умовам Договору належним чином не виконав та не передав майно за актом приймання - передачі, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовною заявою про виселення ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) з нежилих приміщень площею 571,00 кв.м за адресою: вул. Пожарського, 4А у м. Києві.

Поряд із цим враховуючи наявність наданого відповідачем 1 Акту приймання - передачі від 09.11.2018 року, згідно якого нежитловий будинок комунальної власності територіальної громади м. Києва по вул. Пожарського, 4А передано з управління Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві до сфери управління Головного управління ДФС у м. Києві, за клопотанням позивача до участі у справі в якості співвідповідача на підставі ст. 48 ГПК України ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 року залучено Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи дострокового розірвання Договору оренди нежилого приміщення № 419 від 11.12.2001 та додаткової угоди до нього та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов`язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За загальним правилом покладення обов`язку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов`язків).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 5, 6 вказаного Порядку орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 року № 981 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши шляхом злиття, перетворення і приєднання державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у районах, містах (крім м. Києва та м. Севастополя), районах у містах, спеціалізовані державні податкові інспекції, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції, за переліком згідно з додатками 1-3.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби, в переліку яких міститься Головне управління ДФС у м. Києві.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Установлено, що ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (п. 2 вказаної постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 227 «Про затвердження Положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» затверджено, зокрема, Положення про Державну податкову службу України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

За змістом зазначеної постанови новостворені орган ДПС визначено правонаступниками майна, прав та обов`язків органів ДФС, які реорганізуються.

Зокрема, згідно вказаного додатку 2 до постанови КМУ № 537 від 19.06.2019 року Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

При цьому розпорядженням від 21 серпня 2019 року № 682-р «Питання Державної податкової служби» Кабінету Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до Наказу ДПС України «Про початок діяльності Державної податкової служби України» від 28 серпня 2019 року №36 розпочато виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється.

Як встановлено судом, 17.05.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС України як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС України щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації.

Окрім цього на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 537 від 19.06.2019 року внесено запис № 10741020000086626 від 30.07.2019 року про проведення державної реєстрації Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267), яке перебуває в процесуальному статусі відповідача 1, а також 01.08.2019 року внесено запис № 10741270009051245 про припинення Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) як юридичної особи за рішенням засновників шляхом реорганізації.

Проте, запис про припинення ГУ ДФС у м. Києві у Реєстрі на момент розгляду спору відсутній.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №682-р свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд під час прийняття 11.02.2022 року постанови у справі № 826/9815/18.

Водночас суд зазначає, що спір у цій справі виник у господарських відносинах і стосується виселення орендаря з орендованого приміщення, тобто обов`язок орендаря не стосується публічно-владних функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску чи інших функцій, що були передані ДПС України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №682-р.

У такому випадку заміна ГУ ДФС у м. Києві як боржника (відповідача) може мати місце виключно у випадку фактичного його вибуття унаслідок припинення.

Одночасно судом враховано, що відповідно до Акту приймання передачі нежитлового будинку комунальної власності територіальної громади м. Києві по вул. Пожарського, 4-А з управління ДПІ у Дніпровського районі ГУ ДФС у м. Києві до сфери управління ГУ ДФС у м. Києві, копія якого наявна в матеріалах справи, нежитловий будинок загальною площею 571,00 кв.м передано на баланс ГУ ДФС у м. Києві і на баланс Головного управління ДПС у м. Києві не передавався, що підтверджується інформацією наданою управлінням інфраструктури та бухгалтерського обліку Головного управління ДПС у м. Києві згідно Додатку 1.

Також згідно Акту обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4-А (ДНЗ № 243) від 25.05.2021 року, що доданий позивачем до матеріалів справи, встановлено, що орендоване приміщення використовується Головним управлінням ДФС у м. Києві для розміщення структурного підрозділу (4 відділ управління ОРД).

При цьому згідно Організаційної структури Головного управління ДПС у м. Києві на 2021 рік, затвердженої Головою Державної податкової служби України 15.12.2020 року, у складі Головного управління ДПС у м. Києві відсутній структурний підрозділ - 4 відділ управління ОРД.

Наведене в сукупності, за умови ненадання будь - яких доказів фактичного перебування на даний час підрозділу ДПІ у спірному приміщенні, обумовлює висновок суду про відсутність за вказаною адресою будь - якого структурного підрозділу Головного управління ДПС у м. Києві, а відтак, відсутність підстав для задоволення позовних вимог до Головного управління ДПС у м. Києві.

При цьому відповідачем 2, як особою, яка фактично перебуває у спірному приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4А (ДНЗ № 243), не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині передачі орендованого майна балансоутримувачу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що строк дії спірного Договору закінчився 30.10.2013 року та пролонгованим у відповідності до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умов Договору не був, отже відсутні правові підстави для продовження користування відповідача 2 комунальним майном згідно спірного договору оренди, в зв`язку з чим позовні вимоги позивача в частині виселення саме Головного управління ДФС у м. Києві з нежитлових приміщень загальною площею 571,00 кв.м (в т.ч. на І поверсі - 285,50 кв.м, на ІІ поверсі - 285,50 кв.м) розташованих за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4А (ДНЗ № 243), з передачею вказаного майна балансоутримувачу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи в частині позовних вимог до відповідача 2, а також не спростований останнім, суд доходить висновку, що задоволенню підлягають вимоги позивача до Головного управління ДФС у м. Києві, з одночасною відмовою в задоволенні позовних вимог до Головного управління ДПС у м. Києві.

Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача 2.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги до Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити повністю.

2. Виселити Головне управління ДФС у м. Києві (вул.Шолуденка буд.33/19, м. Київ, 04655, код ЄДРПОУ 39439980) з нежитлового приміщення загальною площею 571,00 кв.м, в т.ч. на першому поверсі - 285,50 кв.м, на другому поверсі - 285,50 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 4А (ДНЗ № 243).

3. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (вул.Шолуденка буд.33/19, м. Київ, 04655, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (пр-т Миру 6-а, м. Київ,02105, код ЄДРПОУ 37397216) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні позовних вимог до Головного управління ДПС у м.Києві відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 17 червня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон