Рішення

від 15.06.2022 по справі 910/21513/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.06.2022Справа № 910/21513/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Електрична, будинок 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФС" (02068, місто Київ, вулиця Драгоманова, будинок 19) про стягнення 41 709 698,62 грн,

Представники учасників справи:

від позивача (через вк): Ніколаєв Д.Ю.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФС" про стягнення 41 709 698,62 грн та 29.12.2021 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов`язань за договором № 75 про відступлення права вимоги від 21.03.2019, в частині оплати за передане право. У зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 29 250 000, 00 грн основного боргу, 1 228 500, 00 грн інфляційних втрат, 584 198, 62 грн 3 % річних та 10 647 000, 00 грн пені. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 відкрито провадження у справі №910/21513/21 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 24.02.2022.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 25.01.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491826092) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 25.01.2022, який направлявся на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФС" (02068, місто Київ, вулиця Драгоманова, будинок 19) був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Слід зазначити, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 25.01.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Судове засідання, призначене на 24.02.2022 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Демидова В.О. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 було продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання у справі №910/21513/21 на 10.03.22/

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Згідно з указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

За наведених обставин призначене на 10.03.2022 о 11:15 год судове засідання з розгляду справи № 910/21513/21 не відбулося з об`єктивних причин, що не залежать від суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 було призначено підготовче засідання у справі №910/21513/21 на 26.05.22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2022 закрито підготовче провадження у справі № 910/21513/21 та призначено справу до розгляду по суті на 16.06.2022.

У судове засідання 16.06.2022 представник позивача прибув, надав свої пояснення, відповідач у судове засідання не прибув, уповноваженого представника не направив, повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 16.06.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

21.03.2019 року між Акціонерним товариством «Криворізька теплоцентраль» (надалі - Первісний кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОФС» (надалі Новий кредитор, відповідач) укладено договір про відступлення права вимоги № 75 (далі - Договір).

Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржників Первісного кредитора (надалі - Боржники) по їх зобов`язанням за договорами, що визначені в Додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною (п.1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що розмір заборгованості Боржників по зобов`язанням щодо Первісного кредитора обліковуються відповідно до договорів купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, за період визначений в Додатку 1 до Договору.

У відповідності до п. 1.3 Договору, за даним договором до Нового кредитора переходить право вимагати від боржників належного виконання за договорами купівлі продажу теплової енергії в гарячій воді, що визначені у Додатку 1 в загальній сумі 15 000 000 (п`ятнадцять мільйонів) гривень 00 коп.

19.06.2019 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою були внесені зміни, зокрема п. 1.2 та 1.3 Договору викладено у наступній редакції:

«Пунктом 1.2. цього Договору після слів: «Додатку 1» доповнити словами після коми: «Додатку 1.1.» В контексті: «Додатку 1, Додатку 1.1. до цього Договору».

«За даним договором до Нового кредитора переходить право вимагати від боржників належного виконання за договорами купівлі продажу теплової енергії в гарячій воді, що визначені у Додатку 1, Додатку 1.1, в загальній сумі 20 000 000 (двадцять мільйонів) гривень 00 коп.

Та внесено зміни до Додатку 2, викладено його в новій редакції, що додається, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

12.03.2020 сторони додатковою угодою № 2 додали до договору додаток № 1.2, а також зокрема змінили п. 1.1. Договору та виклали його у наступній редакції:

«Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржників Первісного кредитора (надалі - Боржники) по їх зобов`язанням за договорами, що визначені в Додатку 1, Додатку 1.1., Додатку 1.2 до даного Договору, які є його невід`ємними частинами.».

Пунктом 4 Додаткової угоди № 2 сторони внесли зміни до Додатку 2, виклали його в редакції, що додається, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 2.4 договору, Первісний кредитор протягом п`яти днів з моменту підписання даного договору зобов`язаний передати новому кредитору копії необхідних документів (актів звірки, копій договорів, тощо), які засвідчують право вимоги до боржників, що передається за даним договором, та належно повідомити боржників про нового кредитора по даному договору.

За передане право вимоги новий кредитор зобов`язаний протягом 24 місяців з моменту настання події визначеної п. 2.4 цього Договору перерахувати первісному кредитору грошові кошти відповідно до графіку повернення коштів наведеному у додатку № 2 до цього договору, який є його невід`ємною частино (п. 2.1. договору).

В свою чергу, відповідно до графіку перерахування коштів, викладеного в додатку № 2 договору, відповідач мав сплатити позивачу за період з квітня 2019 року по листопад 2021 року кошти на загальну суму 31 000 000,00 грн.

Проте, зобов`язання не виконав у повному обсязі. В результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 29 250 000,00 грн.

Наявна заборгованість і стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, нарахувавши при цьому на суму основного боргу:1 228 500, 00 грн інфляційних втрат, 584 198, 62 грн 3 % річних та 10 647 000, 00 грн пені.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За своєю правовою природою наявний у справі договір є договором про відступлення права вимоги.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Разом з тим, ч. 1 ст. 517 ЦК України передбачає обов`язок первісного кредитора у зобов`язанні передачі новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.

Факт передачі позивачем права вимоги відповідачу останнім не оспорений та підтверджений матеріалами справи.

Доказів повного перерахунку відповідачем грошових коштів на рахунок позивача за передане йому право вимоги до боржників позивача за зобов`язанням відповідно до договорів визначених у Додатку 1, Додатку 1.1., Додатку 1.2 до даного Договору.

Отже, позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості у загальній сумі 29 250 000,00 грн. за невиконання ним свого обов`язку щодо перерахування грошових коштів за передане право вимоги за період з квітня 2019 року по листопад 2021 року.

Пунктами 3.1-3.2. договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань «Новий кредитор» несе відповідальність у вигляді пені у розмірі 0.2 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, окрім основного боргу заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 01.04.2021 року по 31.10.2021 року включно у розмірі 1 228 500,00 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн. та 3% річних за період з 26.03.2021 по 24.11.2021 у розмірі 584 198,62 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01.04.2021 року по 31.10.2021 року включно у розмірі 1 228 500,00 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн. та 3% річних за період з 26.03.2021 по 24.11.2021 у розмірі 584 198,62 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних за період з 26.03.2021 по 24.11.2021 у розмірі 584 198,62 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн, суд встановив, що вони виконані невірно, оскільки відповідно до Додатку № 2 до договору «Графік перерахування коштів», станом на березень 2021 року відповідач мав сплати суму заборгованості у розмірі 17 800 000,00 грн та з урахуванням часткових оплат за вищевказаний період сума основної заборгованості становила 16 050 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено власні розрахунки, відповідно яких сума 3% річних становить 321 879,45 грн та позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 01.04.2021 року по 31.10.2021 року включно у розмірі 1 228 500,00 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки відповідно до Додатку № 2 до договору «Графік перерахування коштів», станом на 01.04.2021 року відповідач мав сплати суму заборгованості у розмірі 17 800 000,00 грн та з урахуванням часткових оплат за вищевказаний період сума основної заборгованості становила 16 050 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено власні розрахунки, відповідно яких сума інфляційних втрат становить 684 701,56 грн та позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Також, позивачем відповідно до п. 3.2 Договору нараховано пеню у розмірі 0.2 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов`язання за період з 26.03.2021 року по 24.09.2021 року включно у розмірі 10 647 000,00 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.2 Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань «Новий кредитор» несе відповідальність у вигляді пені у розмірі 0.2 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та, зокрема, викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що вказаний у розрахунку ціни позову у позовній за період з 26.03.2021 по 24.09.2021 на загальну суму заборгованості у розмірі 10 647 000,00 грн нарахованих на суму 29 250 000,00 грн, суд зазначає, що застосований позивачем договірний розмір при розрахунку пені перевищує той розмір, який установлено законом як граничний, а саме, обчислений на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Суд звертає увагу позивача, що він виконаний невірно, оскільки відповідно до Додатку № 2 до договору «Графік перерахування коштів», станом на березень 2021 року відповідач мав сплати суму заборгованості у розмірі 17 800 000,00 грн та з урахуванням часткових оплат за вищевказаний період сума основної заборгованості становила 16 050 000,00 грн.

За розрахунком суду (в межах заявлених позивачем періодів нарахування) обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 1 223 317,81 грн. (розрахунок виконано з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення).

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФС" пені у розмірі 10 647 000,00 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 223 317,81 грн.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов`язку щодо своєчасного перерахування коштів, а тому особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФС" (02068, місто Київ, вулиця Драгоманова, будинок 19, код ЄДРПОУ 42671079) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Електрична, будинок 1, код ЄДРПОУ 00130850) суму основного боргу у розмірі 29 250 000 (двадцять дев`ять мільйонів двісті п`ятдесят тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 1 223 317 (один мільйон двісті двадцять три тисячі триста сімнадцять) грн 81 коп., 3 % річних у розмірі 321 879 (триста двадцять одна тисяча вісімсот сімдесят дев`ять) грн 45 коп., інфляційних втрат у розмірі 684 701 (шістсот вісімдесят чотири тисячі сімсот одна) грн 56 коп. а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 472 198 (чотириста сімдесят дві тисячі сто дев`яносто вісім) грн 48 коп.

3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 17.06.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ