Постанова

від 08.06.2022 по справі 161/809/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 161/809/20

провадження № 61-17417св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне підприємство «МВ Груп»,

треті особи: Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», Відділ державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2021 року у складі судді Ковтуненка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «МВ Груп», треті особи: Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», Відділ державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності, визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 наступне майно:

- корпус допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- цех первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- прохідну 3-1 площею 20,0 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- цех лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- земельну ділянку площею 1,303 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3567 у селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області;

- кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м, літню площадку а-1, вхідні сходи, а-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнати недійсним правочин, оформлений рішенням № 1 засновника (власника) Приватного підприємства «МВ Груп» (далі - ПП «МВ Груп») від 31 січня 2019 року про передачу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності до статутного капіталу ПП «МВ Груп» та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом скасування акта оцінки та приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ПП «МВ Груп» від 01 лютого 2019 року та скасування запису № 30223667 від 07 лютого 2019 року про реєстрацію за ПП «МВ Груп» права власності на кафе літер А-2 загальною площею 579 кв. м, літню площадку а-1, вхідні сходи а-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнати недійсним правочин (правочини), на підставі якого (яких) за ПП «МВ Груп» було зареєстровано право власності на корпус допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м, цех первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м, прохідну 3-1 площею 20,0 кв. м, цех лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 та застосувати наслідки недійсності правочину (правочинів) шляхом скасування запису № 2543374 від 18 вересня 2013 року про реєстрацію за ПП «МВ Груп» права власності на прохідну 3-1 загальною площею 20,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , скасування запису № 2355740 від 16 серпня 2013 року про реєстрацію за ПП «МВ Груп» права власності на корпус допоміжних виробництв з навісом Є-1 загальною площею 996,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , скасування запису № 1523969 від 13 червня 2013 року про реєстрацію за ПП «МВ Груп» права власності на цех лінії зрощення з офісом Е-1 загальною площею 412,1 кв. м за вищевказаною адресою та скасування запису № 1040201 від 22 травня 2013 року про реєстрацію за ПП «МВ Груп» права власності на цех первинної обробки сировини Г-1 загальною площею 603,2 кв. м за зазначеною адресою;

- визнати за нею право власності на 1/2 корпусу допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 , 1/2 цеху первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 , 1/2 прохідної 3-1 площею 20,0 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 , 1/2 цеху лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 , 1/2 земельної ділянки площею 1,303 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3567 у АДРЕСА_3 , 1/2 кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м, літню площадку а-1, вхідні сходи а-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 08 червня 1996 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

У них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_5 .

За час перебування у шлюбі ними було набуто у власність наступне майно:

- цех первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- цех лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- корпус допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- прохідну 3-1 площею 20,0 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- кафе літер А-2 загальною площею 579 кв. м, літня площадка а-1, вхідні сходи, а-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

Зазначене нерухоме майно було зареєстровано у 2010 році за ОСОБА_2 .

Крім того, у березні 2013 року було створено ПП «МВ Груп» єдиним учасником (власником) якого виступив ОСОБА_2 .

За підприємством 18 лютого 2014 року було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,303 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3567, у селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області з цільовим призначенням - для деревообробного виробництва.

У грудні 2019 року їй стало відомо, що у 2013 році було проведено ряд реєстраційних дій, у результаті яких право власності на виробничі приміщення перейшло до ПП «МВ Груп», про що видано відповідні свідоцтва про право власності.

Разом із тим, вона, як співвласник майна, не давала своєї згоди на його передачу до статутного капіталу підприємства.

У зв`язку із припиненням шлюбних відносин з відповідачем та підготовкою позову про розірвання шлюбу на початку квітня 2019 року їй стало відомо, що 31 січня 2019 року ОСОБА_2 , будучи єдиним учасником (власником) ПП «МВ Груп», прийняв рішення № 1, яким передав до статутного капіталу підприємства кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м на АДРЕСА_4 , згоди на передачу якого вона не давала.

01 лютого 2019 року було підписано акт оцінки та приймання-передачі майна до статутного капіталу ПП «МВ Груп», на підставі якого державним реєстратором внесено запис від 07 лютого 2019 року про право власності підприємства на це майно.

Також вона дізналася, що 16 лютого 2019 року приватним нотаріусом вчинено реєстраційну дію, за якою відбулися зміни складу (інформації) про засновників ПП «МВ Груп». Замість ОСОБА_2 учасником підприємства виступила його мати - ОСОБА_3 .

Будь-яких домовленостей щодо розпорядження спільним сумісним майном між нею та відповідачем ОСОБА_2 ніколи не укладалося. Здійснюючи правомочності власника ОСОБА_2 був зобов`язаний діяти спільно з нею та за її згодою. Однак, цих вимог він не дотримався, оскільки ні письмової, ні усної згоди на передання майна до статутного капіталу ПП «МВ Груп» вона ніколи не давала.

Передача майна підприємству та подальше відчуження підприємства на користь третьої особи свідчить про намагання ОСОБА_2 вивести цінне майно з-під категорії спільної сумісної власності для уникнення його поділу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 23 квітня 2021 року відмовив у задоволенні позову.

Скасував заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою від 10 лютого 2020 року.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що все без виключення майно, яке позивач просила визнати спільною сумісною власністю подружжя є або особистою приватною власністю відповідача, або було відчужене в межах повноважень, наданих відповідачу на підставі довіреності від 04 травня 2016 року № 891, та на законних підставах вибуло з володіння подружжя.

Позовні вимоги про визнання недійсними правочинів, застосування наслідків їх недійсності та визнання за позивачем права власності на майно є похідними від позовної вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Луцький міськрайонний суд Волинської області додатковим рішенням від 05 травня 2021 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 000 грн.

Волинський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2021 року змінив, виклав мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2021 року скасував.

Відмовив ОСОБА_2 у стягненні з ОСОБА_1 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнув з ОСОБА_1 у дохід держави 15 765 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що сховище площею 338,5 кв. м, адмінбудинок площею 383,8 кв. м, автогараж площею 998,5 кв. м та ПТО тракторів площею 593,5 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_5 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки набуті ним на підставі договору дарування від 08 квітня 2004 року.

Також апеляційний суд зазначив про те, що позивач не довела права спільної сумісної власності як на усі будівлі деревообробного виробництва, так і права власності саме на 1/2 частку спірного майна.

У зв`язку із недоведенням свого права власності на будь-яку частку деревообробного виробництва, позовні вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких за ПП «МВ Груп» було зареєстровано право власності на корпус допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м, цех первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м, прохідну 3-1 площею 20,0 кв. м, цех лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом скасування відповідних записів не підлягають до задоволення.

Також позивач не довела права спільної сумісної власності як на усі будівлі деревообробного виробництва, так і права власності саме на 1/2 частку цих будівель, тому відсутні підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки під цим деревообробним виробництвом.

Встановивши, що сторонами у шлюбі набуто у власність кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про відмову в задоволенні позову щодо вказаного майна, оскільки згідно з довіреністю ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з усіма необхідними повноваженнями у будь-яких органах, з усіх без винятку питань, що стосуватимуться розпорядження будь-якими належним їй нерухомим та/або рухомим майном, у тому числі, але не виключно, корпоративними правами.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, однак дійшов помилкового висновку, що все спірне майно належало відповідачу ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Крім цього місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права.

Скасовуючи додаткове рішення та відмовляючи ОСОБА_2 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд виходив з того, що внаслідок неправильних дій сторони відповідача ОСОБА_2 , незалежно від результатів вирішення спору, витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на цього відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга нарішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині залишення в силі основного рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди залишили поза увагою те, що справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально посвідчена. Зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду, висловленою у постановах від 11 лютого 2019 року у справі № 308/2205/16-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 648/2854/18, від 27 березня 2019 року у справі № 643/6453/17 та від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Не титульний власник не може вчиняти від свого імені правочини щодо спільного майна, яке на нього не зареєстроване, а отже згідно з частиною першою статті 238 ЦК України цього не може робити і його представник за довіреністю. Більше того, за умовами довіреності вона не передавала ОСОБА_2 права розпоряджатися їх спільним майном подружжя. Вказане також залишилося поза увагою судів.

Апеляційний суд не врахував доказів, які підтверджують істотність збільшення вартості належного відповідачу майна та залишив поза увагою правову позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц згідно з якою наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відому у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

При цьому касаційний суд не надає вказівки, яким конкретно доказом має бути доведено істотність збільшення вартості майна. Такі докази є різноманітними.

Апеляційний суд не роз`яснив їй як позивачу право заявити клопотання про призначення експертизи.

Суд апеляційної інстанції погодився, що в результаті реконструкції було створено новий окремий об`єкт - прохідну (3-1), однак не досліджував за рахунок яких та чиїх саме коштів було проведено поліпшення спірного майна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_2 у січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що за наявних у справі доказів позивачем не підтверджується не тільки факт грошових затрат на будівництво об`єктів нерухомості, а й факт трудових затрат, коли вона могла б вкладатися якщо не фінансово, то власною працею у істотне збільшення вартості спірного майна. Позивач також не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного приміщення із житлового у нежитлове у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц).

Правочин може бути визнаний судом недійсним виключно у разі відсутності необхідних повноважень у іншого співвласника. Однак, наявність повноважень у іншого співвласника підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю від 04 травня 2016 року, згідно з якою він був наділений відповідними повноваженнями розпоряджатися будь-яким майном, в тому числі нерухомим майном та корпоративними правами без згоди позивача.

Посилання позивача на те, що у довіреності виражається воля довірителя лише щодо того майна «титульним» власником якого є він не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом самої довіреності.

З часу підписання довіреності, а саме з 04 травня 2016 року до часу закінчення її дії - 06 березня 2019 року позивач з вимогою про її скасування або ж визнання недійсною не зверталася.

Спірна земельна ділянка використовується ним у підприємницькій діяльності, а безпосередньо позивачем не було понесено грошових витрат на її придбання чи отримання. Внаслідок чого, зазначене майно є об`єктом особистої приватної власності відповідно до положень статті 57 СК України, а не об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позивач звернулася до суду з цим позовом з пропуском позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Справа № 161/809/20 надійшла до Верховного Суду 07 грудня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2022 року продовжив ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони з 08 червня 1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, який станом на час розгляду справи не розірвано.

За час перебування сторін у справі в зареєстрованому шлюбі відповідачем ОСОБА_2 набуто право власності на наступне майно:

- корпус допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- цех первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- цех лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- прохідна 3-1 площею 20,0 кв. м на АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_3 ;

- земельна ділянка площею 1,303 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3567, у селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області;

- кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м, літня площадка а-1, вхідні сходи а-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

Між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 08 квітня 2004 року було укладено договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_6 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняв безоплатно у власність: сховище (в подальшому цех лінії зрощення з офісом Е-1); адмінбудинок; автогараж (в подальшому корпус допоміжних виробництв з навісом); ПТО тракторів (в подальшому цех первинної обробки сировини Г-1), що знаходяться в АДРЕСА_3 .

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка площею 1,303 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3567, у селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області із цільовим призначенням - для обслуговування деревообробного виробництва.

Зазначена земельна ділянка використовується ОСОБА_2 у його підприємницькій діяльності, а безпосередньо позивачем ОСОБА_1 не було понесено грошових витрат на її придбання.

Кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м, літня площадка а-1, вхідні сходи, а-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , належать на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 12 лютого 2009 року, виданого рішенням виконкому Луцької міської ради від 25 листопада 2008 року № 816-1, зі змінами, внесеними рішенням міськвиконкому Луцької міської ради від 05 лютого 2009 року № 80-4.

Згідно з рішенням № 1 від 31 січня 2019 року ОСОБА_2 передав до статутного капіталу ПП «МВ Груп» кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м, літню площадку а-1, вхідні сходи а-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з довіреністю № 891 від 04 травня 2016 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з усіма необхідними повноваженнями з усіх, без винятку питань, що стосуватимуться розпорядження, зокрема, будь-яким належним їй нерухомим майном.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містяться і у статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Аналогічні висновки щодо правового режиму об`єкта спільної власності подружжя, що використовується одним з них у підприємницькій діяльності, викладено у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15, та у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/1770/14-ц (провадження № 61-5074св18), від 06 березня 2019 року у справі № 611/522/15-ц (провадження № 61-589св17), від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14 (провадження № 61-17269св18), від 08 липня 2020 року у справі № 344/1770/14-ц (провадження № 61-46734св18).

Встановивши, що спірне нерухоме майно, а саме: сховище площею 338,5 кв. м, адмінбудинок площею 383,8 кв. м, автогараж площею 998,5 кв. м та ПТО тракторів площею 593,5 кв. м набуте відповідачем у дар, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказане майно є його особистою приватною власністю.

Також апеляційний суд правильно зазначив про те, що згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 25 грудня 2009 року з жовтня 2006 року до червня 2009 року здійснювалася реконструкція існуючих приміщень під цехи для деревообробного виробництва на АДРЕСА_3 у результаті якої на будівлі цеху первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м (раніше ПТО тракторів площею 593,5 кв. м), цеху лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м (раніше сховище площею 338,5 кв. м), корпусу допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м (раніше автогараж площею 998,5 кв. м), а також прохідної 3-1 площею 20,0 кв. м 23 березня 2010 року видано ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на це майно.

Із цього майна новоствореною є лише будівля прохідної 3-1 площею 20,0 кв. м. Інше майно після реконструкції змінило свою площу та змінилася назва будівель.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак позивач не довела, що через істотне збільшення вартості майна через порівняння вартості придбаного майна станом на 2004 рік та вартості приміщень станом на 2013 рік, коли майно передавалося ПП «МВ Груп», деревообробне виробництво є спільною сумісною власністю подружжя.

Як встановлено судами і зазначено вище, у 2012 році підприємцю ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,3030 га із цільовим призначенням - для деревообробного виробництва.

Судами правильно встановлено, що придбана 30 грудня 2004 року земельна ділянка відноситься до спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим, 04 березня 2013 року ОСОБА_7 прийнято рішення №1 про створення ПП «МВ Груп» та внесення до статутного капіталу підприємства усього спірного нерухомого майна.

На підставі цього рішення ПП «МВ Груп» стало власником: з 22 травня 2013 року цеху первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м; з 13 червня 2013 року цеху лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м; з 16 серпня 2013 року корпусу допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м; з 18 вересня 2013 року прохідної 3-1 площею 20,0 кв. м; з 18 лютого 2014 року земельної ділянки площею 1,303 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3567, у селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області, із цільовим призначенням - для деревообробного виробництва.

Враховуючи те, що позивач не довела свого права власності на будь-яку частку деревообробного виробництва, тому позовні вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких за ПП «МВ Груп» було зареєстровано право власності на корпус допоміжних виробництв з навісом Є-1 площею 996,8 кв. м, цех первинної обробки сировини Г-1 площею 603,2 кв. м, прохідну 3-1 площею 20,0 кв. м, цех лінії зрощення з офісом Е-1 площею 412,1 кв. м, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом скасування відповідних записів апеляційний суд також дійшов правильного висновку, що зазначені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Цільове призначення спірної земельної ділянки - для деревообробного виробництва.

Державний акт на землю виданий ОСОБА_7 як підприємцю.

Придбано земельну ділянку у 2004 році, після того, як єдиним власником усіх розташованих на ній будівель був лише ОСОБА_7 .

Оскільки позивач не довела права спільної сумісної власності як на усі будівлі деревообробного виробництва, так і права власності саме на 1/2 частку цих будівель, тому відсутні підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки під цим деревообробним підприємством.

Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення № 1 від 31 січня 2019 року про передачу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності до статутного капіталу ПП «МВ Груп» та застосування наслідків недійсності, з огляду на таке.

Сторони 12 лютого 2009 року у шлюбі набули у власність кафе літера А-2 загальною площею 579 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до вимог статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Таке ж положення містить і стаття 65 СК України.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані не наданням нею відповідачу ОСОБА_2 ні усної, ні письмової згоди на розпорядження спірним майном.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до вимог частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

ОСОБА_1 04 травня 2016 року видано нотаріально посвідчену довіреність відповідачу ОСОБА_2 , згідно з якою вона уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з усіма необхідними повноваженнями у будь-яких органах, з усіх без винятку питань, що стосуватимуться розпорядження будь-яким належним їй нерухомим та/або рухомим майном, у тому числі, але не виключно, корпоративними правами.

Діючи на підставі вищезазначеної довіреності ОСОБА_2 , як представником ОСОБА_1 та як засновником (власником) ПП «МВ Груп»:

- 31 січня 2019 року було прийнято рішення № 1 про збільшення статутного фонду підприємства шляхом внесення додаткового вкладу нерухомим майном - кафе А-2 площею 579,0 кв. м, що на АДРЕСА_4 ;

- 01 лютого 2019 року підписано акт приймання-передачі цього майна;

- 12 лютого 2019 року прийнято рішення № 2 про зменшення розміру статутного капіталу підприємства;

- 14 лютого 2019 року укладено із ОСОБА_3 (покупцем) договір № 1 купівлі-продажу вкладу засновника (власника) в статутному капіталі ПП «МВ Груп», згідно з яким передано покупцеві у власність 100 % статутного капіталу підприємства;

- 14 лютого 2019 року прийнято рішення № 3 про затвердження договору № 1 купівлі-продажу вкладу засновника (власника) в статутному капіталі ПП «МВ Груп» від 14 лютого 2019 року, включення ОСОБА_3 до складу засновників (співвласників) ПП «МВ Груп» та виключення ОСОБА_2 зі складу засновників (власників) ПП «МВ Груп».

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було враховано правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 308/2205/16-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 648/2854/18, від 27 березня 2019 року у справі № 643/6453/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, не заслуговують на увагу, оскільки на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не роз`яснив їй як позивачу право заявити клопотання про призначення експертизи також не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Частиною першою статті 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Передбачене статтями 12, 13, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов`язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи цей спір суд першої інстанції відповідно до вищенаведених норм процесуального права роз`яснив право сторін на подання заяви про призначення експертизи.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

З огляду на викладене, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд виконали вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що упункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18), від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19).

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду не спростовують.

Постанова Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Щодо судових витрат

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Оскільки підстави для відстрочення сплати судового збору відпали, отже, з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України слід стягнути недоплачений судовий збір у розмірі 21 020 грн.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «МВ Груп», треті особи: Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», Відділ державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності, визнання права власності на майно залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 21 020 (двадцять одну тисячу двадцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров