Рішення
від 19.06.2022 по справі 489/8267/21
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

20.06.2022

Справа №489/8267/21

Провадження №2/489/900/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2022 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської спеціальної школи для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської області про скасування наказу про відсторонення та поновлення на роботі

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом, яким просила: визнати незаконним та скасувати наказ № 118-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення; стягнути з Миколаївської спеціальної школи для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської області середній заробіток за весь період відсторонення від роботи у розмірі 26360 грн. 44 коп. та судові витрати. Мотивуючи свої вимоги тим, що вона з 16.02.2004 працює на посаді музичного керівника Миколаївської спеціальної школи для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської області. 05 листопада 2021 року її було ознайомлено з повідомленням № 1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти Соvid-19. 08 листопада 2021 року вона звернулася до керівника відповідача з письмовою заявою, в якій з посиланням на чинні нормативно - правові акти, повідомила, зокрема, положення про лікарську таємницю, повідомила, що відмовляється надати відомості про наявність у неї сертифіката проходження вакцинації проти корона вірусної інфекції, оскільки це є відомості щодо неї, які складають лікарську таємницю. 08 листопада 2021 року, ігноруючи її доводи про те, що вона не бажає розголошувати відомості, що складають медичну таємницю щодо себе, відповідач видав наказ № 118-к. Зі змісту даного наказу слідує, що її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення. А в мотивувальній частині наказу як на підставу прийняття такого рішення зазначено, що ОСОБА_1 відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти Соvid-19, не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти Соvid-19, який виданий закладом охорони здоров`я. З даним наказом вона була ознайомлена в день його видання. В наказі зазначено про незгоду надавати відомості про стан свого здоров`я відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт на підставі ст.. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Позивачкою не було надано документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти Соvid-19, виданого закладом охорони здоров`я, що спричинило призупинення трудових відносин з позивачкою. Оскільки під час відсторонення, позивачка була тимчасово увільнена від виконання своїх трудових обов`язків та не могла виконувати роботу, то за загальним правилом позивачці заробітна плата в період відсторонення не виплачувалася. До того ж, чинним законодавством прямо не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Соvid-19. Таким чином, прийняття рішення про відсторонення позивачки від роботи було здійснено відповідачем в межах повноважень та на підставі законодавства з дотриманням умов трудової дисципліни.

Ухвалою суду від 14.01.2022, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у на посаді музичного керівника Миколаївської спеціальної школи для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської області, що підтверджується витягом з наказу № 33-к від 16.02.2004.

05 листопада 2021 року в письмовому вигляді, ОСОБА_1 повідомлено, про те, що якщо до 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надасть докази про обов`язкове профілактичне щеплення проти Соvid-19 чи медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти Соvid-19, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена 05.11.2021, зазначивши, що ці вимоги порушують її право на захист персональних даних.

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до керівника відповідача з письмовою заявою, в якій повідомила, зокрема, положення про лікарську таємницю, повідомила, що відмовляється надати відомості про наявність у неї сертифіката проходження вакцинації проти корона вірусної інфекції, оскільки це є відомості щодо неї, які складають лікарську таємницю.

Наказом директора Миколаївської спеціальної школи для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської області від 08.11.2021 № 118-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » прийнято рішення, на виконання ст.. 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», змін, що внесені до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2020 № 1236 затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 та у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , музичний керівник, станом на 08.11.2021 відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти Соvid-19, не надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти Соvid-19, який виданий закладом оборони здоров`я, ОСОБА_1 відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати з 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Позивачка ознайомилась з наказом під особистий підпис 08.11.2021 та зазначила на ньому, що не згодна надавати відомості про стан свого здоров`я, користуючись Законом України «Про захист персональних даних».

Згідно з довідкою Миколаївської спеціальної школи для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської області про доходи від 18.11.2021 за вих. № 1937, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з травня 2021 року по жовтень 2021 року становить 109914,03 гривень (а. с. 16).

Відповідно до довідки централізованої бухгалтерії Управління освіти Миколаївської міської ради від 23.02.2022 за вих. № 221, середній заробіток ОСОБА_1 складає 13600,65 грн., середньоденна заробітна плата складає 647,65 грн.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другоїстатті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Згідно ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 року № 1645-III, як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Але, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У пункті 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 (в редакції, визначеній постановою від 29 листопада 2021 року №1237, яка діяла на час виниклих правовідносин) "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2" на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України " Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Міністерство охорони здоров`я України мало всі підстави запровадити обов`язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб.

Положеннями статей 3,27,49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров`я,честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Згідно ч. 2 ст. 54 Закону України " Про освіту" встановлено, що педагогічні працівники зобов`язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного наказу, передумовою для його винесення стали вимоги ст. 46 КЗпП України, ч. 2ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, спричиненої корона вірусом SАRS-CoV-2" зі змінами,наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Таким чином, суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивачки від роботи є обґрунтованим,містить належні посилання на норми чинного законодавства,що дають підстави для відсторонення позивача від роботи, Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У рішенні від 28 квітня 2021 року (Vavricka and Othersv. the Czech Republic) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов`язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були "необхідними у демократичному суспільстві", а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133належить до переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Також, суд не вбачає втручанням в приватне життя позивача вимогу роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,зокрема статті 8 Конвенції "Право на повагу до приватного і сімейного життя", а також практиці Європейського суду з прав людини.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно зіст. 81 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У постанові від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив,що згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю в Україні. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

Судом встановлено, що відсторонення від роботи у випадку не проходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SАRS-CoV-2 прямо передбачено діючим законодавством.

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем не надано ні закладу освіти, а ні суду. Позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників школи проти COVID-19. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин, що його зумовили. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв на підставі, у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування оскаржуваного наказу.

На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення її від виконання посадових обов`язків.

Суд, також не знаходить підстав для задоволення похідної вимоги про виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 142, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської спеціальної школи для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської області про скасування наказу про відсторонення та поновлення на роботі - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Миколаївська спеціальна школа для дітей з порушенням зору Миколаївської міської ради Миколаївської обласної ради, юридична адреса: м. Миколаїв, пр-т Миру, 21-В, ЄДРПОУ 32755179.

Суддя Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «20» червня 2022 року.

СудЛенінський районний суд м. Миколаєва
Дата ухвалення рішення19.06.2022
Оприлюднено25.06.2022
Номер документу104819979
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Судовий реєстр по справі —489/8267/21

Рішення від 19.06.2022

Цивільне

Ленінський районний суд м. Миколаєва

Рум’янцева Н. О.

Ухвала від 14.01.2022

Цивільне

Ленінський районний суд м. Миколаєва

Рум’янцева Н. О.

Ухвала від 14.12.2021

Цивільне

Ленінський районний суд м. Миколаєва

Рум’янцева Н. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні