Рішення

від 05.06.2022 по справі 914/3890/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2022 Справа № 914/3890/21

місто Львів

За позовом:Акціонерного товариства «Українська залізниця»

в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІНІКО ГРУП, м. Львів

про стягнення 474720,00 грн

Суддя Щигельська О.І.

При секретарі Зарицькій О.Р.

Представники сторін:

від позивача: Шапран Л. І. - представник,

від відповідача: не з`явився

Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу Акорд.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНІКО ГРУП» про стягнення 474720,00 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2021 року справу передано судді Щигельській О.І.

Ухвалою суду від 22.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2022.

Ухвалою суду від 24.01.2022 підготовче засідання відкладено на 14.02.2022.

11.02.2022 за вх.№3991/22 на адресу суду від позивача поступило клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з перебуванням повноважного представника на лікуванні.

Ухвалою суду від 14.02.2022 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів з 22.02.2022, підготовче засідання відкладено на 10.03.2022.

09.03.2022 за вх.№5730/22 в системі документообігу суду зареєстровано подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

Ухвалою суду від 10.03.2022 засідання відкладено на 11.04.2022.

Ухвалою суду від 11.04.2022 закрито підготовче провадження у справі № 914/3890/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.05.2022.

13.05.2022 за вх.№9987/22 в системі документообігу суду зареєстровано подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату після воєнного стану.

Ухвалою суду від 06.06.2022 судове засідання відкладено на 06.06.2022.

В судове засідання 06.06.2022 з`явилася представниця позивача, надала пояснення по суті справи, позов підтримала просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явки повноважного представника повторно не забезпечив, причин неявки не повідомив хоч належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Так згідно відомостей офіційного сайту АТ «Укрпошта», копію ухвали суду від 16.05.2022, надіслану на адресу місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лініко Груп», вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 79010, Львівська обл., місто Львів, вулиця Під Дубом, будинок 7Б, відправлення не вручене під час доставки: інші причини 26.05.2022 року.

Суд зазначає, що ухвала суду від 22.12.2021 року про відкриття провадження отримана відповідачем 28.12.2021, що вбачається з відстеження поштового відправлення (трек номер 7901414310675), проте в подальшому кореспонденція суду яка надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача (зокрема ухвали суду від 24.01.2022,14.02.2022, 10.03.2022, 11.04.2022)повернута на адресу суду з відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими конвертами з вкладеннями та поштовими довідками

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Крім того, суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17 отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності, покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 17.05.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Еватранс», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛінікоГруп» виставило Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» рахунки на роботи на загальну суму 474 720,00 грн.

Позивачем перераховано відповідачу кошти на загальну суму 474720,00 грн, що підтверджується долученими платіжними дорученнями.Відповідач в свою чергу зобов`язання не виконав, роботи згідно рахунків не зробив.Так як відповідач ремонт форсунок не виконав, то акти виконаних робіт між сторонами не підписувалися.

Листом-вимогою №288 від 28.10.2021 та претензією від 24.06.2020 №НЮ-16-73/20п, позивачем на адресу відповідача направлялись вимоги повернути кошти в сумі 474720,00 грн за невиконання зобов`язання. Вимоги позивача про повернення коштів залишені без задоволення, кошти в сумі 474 720,00 грн не повернуті.

Зазначене вище зумовило звернення до суду з відповідною позовною заявою про стягнення 474 720,00 грн.

Аргументи відповідача

Відповідач заперечень та/або відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

17.05.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Еватранс» (після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю «Лініко Груп», відповідач по справі) виставлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» (позивач по справі) рахунки на оплату робіт (підготовка та фарбування кузова), зокрема: № 102 від 17.05.2019 на суму 45408,00 грн;и №103 від 17.05.2019 на суму 45408,00 грн; №104 від 17.05.2019 на суму 45408,00 грн; №105 від 17.05.2019 на суму 56760,00 грн; №107 від 17.05.2019 на суму 56760,00 грн; №108 від 17.05.2019 на суму 71208,00 грн; №109 від 17.05.2019 на суму 71208,00 грн; №110 від 17.05.2019 на суму 82560,00 грн. Загальна сума виставлених рахунків складає 474 720,00 грн. Рахунки на оплату підписані представником ТОВ «Київ Еватранс» та скріплені печаткою юридичної особи.

Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» діє на підставі Положення про філію, яке затверджено рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 15.06.2021 (протокол № Ц- 56/71 Ком.т.).

Згідно п. 2.1 Положення про філію, філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи.

Регіональною філією «Південно-Західна залізниця» здійснено платежі на користь ТОВ «Київ Еватранс» в загальному розмірі 474720,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями, а саме:

-Платіжне доручення №1080 від 31.05.2019 на суму 45408,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги шпаклювання, згідно рах. №102 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 7568 грн»;

-Платіжне доручення №1349 від 15.07.2019 на суму 45408,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги шпаклювання, згідно рах. №103 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 7568 грн»;

-Платіжне доручення №1082 від 31.05.2019 на суму 45408,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги шпаклювання, згідно рах. №104 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 7568 грн»;

-Платіжне доручення №1077 від 31.05.2019 на суму 56760,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги шпаклювання, згідно рах. №105 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 9460 грн»;

-Платіжне доручення №1362 від 18.07.2019 на суму 56760,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги шпаклювання, згідно рах. №107 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 9460 грн»;

-Платіжне доручення №1250 від 02.07.2019 на суму 71208,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги згідно рах. №108 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 11868 грн»;

-Платіжне доручення №1252 від 02.07.2019 на суму 71208,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги згідно рах. №109 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 11868 грн»;

-Платіжне доручення №1294 від 08.07.2019 на суму 82560,00 грн, призначення платежу «(_387_) перерахування коштів за послуги шпаклювання, згідно рах. №110 від 17.05.2019 р., в т.ч. ПДВ 20% - 13760 грн».

Позивач вказує, що роботи відповідачем не виконано.

Відтак 24.06.2020 року позивач звертався до відповідача з Претензією №НЮ-16-73/20п, в якій зазначив, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання, не поставлений оплачений підприємством товар та не надані послуги згідно виставлених рахунків. Відтак отримані кошти в розмірі 699 957,85 грн. відповідачу не належать і підлягають поверненню. Вказаною претензією позивач просив перерахувати на розрахунковий рахунок позивача 699 957,85 грн. Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

28.10.2021 року позивач повторно звернувся до відповідача з Вимогою щодо повернення коштів №288, якою у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, ненаданням послуг з підготовки та фарбування кузова протягом тривалого часу, більш як два роки, повідомиввідповідачу про відмову від подальшого приймання послуги з підготовки та фарбування кузова згідно рахунків на оплату від 17.05.2019 №102, №103, №104, №105, №107, №108, №109, №110та вимагав повернути кошти в загальній сумі 474720,00 грн., які перераховані згідно вказаних платіжних доручень. Також зазначив, що в разі невиконання вимоги позивач буде змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з нарахуванням штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.На підтвердження факту надсилання вимоги позивачем долучено копію опису вкладення у цінний лист, копію поштової накладної АТ «Укрпошта» та фіскальний чек АТ «Укрпошта».

Відповіді відповідача на Вимогу до матеріалів справи не долучено.

Оскільки сплачені кошти за невиконані відповідачем роботи в добровільному порядку не повернуті, зазначені обставини зумовили зверненняАкціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лініко Груп» про стягнення 474720,00 грн.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 181 Господарського кодексу України (в редакції станом на час виставлення рахунків) визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку статей 181, Господарського кодексу України та статей 205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору підряду у спрощений спосіб.

Оскільки правовідносини, які склалися між сторонами, вчинені у спрощеній формі, відтак такі правовідносини підпадають під регулювання норм статей 837-864 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

З виставлених відповідачем рахунків вбачається, що відповідач мав виконати визначений перелік робіт, зокрема підготовка та фарбування кузова. Відповідач в свою чергу зобов`язання не виконав, роботи не виконав.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Платіжними дорученнями підтверджено, що позивачем була здійснена попередня оплата відповідачу за роботи, зокрема підготовка та фарбування кузова, згідно виставлених рахунків в сумі 474720,00 грн.

Ураховуючи вищенаведене, оскільки позивачем було в повному обсязі сплачено попередню оплату за відповідні роботи, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань у спірних правовідносинах настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Суд звертає увагу, що ч. 4 ст.849 ЦК України, передбачає безумовне право замовника у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін,

Відтак предметом судового дослідження у справі є: чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, чи був повідомлений підрядник про цю відмову, чи оплачена замовником виконана підрядником частина робіт, які правові підстави існують для неповернення підрядником замовнику частини авансу, що перевищує вартість виконаних ним за договором робіт. Отже, предметом спору є можливість застосування наслідків припиненого в односторонньому порядку правочину, а зокрема передоплати на суму 474720,00 грн як способу безпідставного користування відповідачем коштами позивача.

28.10.2021 року позивач звернувся до відповідача з Вимогою щодо повернення коштів №288, якою у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, ненаданням послуг з підготовки та фарбування кузова протягом тривалого часу, більш як два роки, повідомив відповідачу про відмову від подальшого приймання послуги з підготовки та фарбування кузова згідно рахунків на оплату від 17.05.2019 №102, №103, №104, №105, №107, №108, №109, №110 та вимагав повернути кошти в загальній сумі 474720,00 грн., які перераховані згідно вказаних платіжних доручень. На підтвердження факту надсилання вимоги позивачем долучено копію опису вкладення у цінний лист, копію поштової накладної АТ «Укрпошта» та фіскальний чек АТ «Укрпошта».

Відтак, позивач як замовник скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 4 статті 849 ЦК України, щодо розірвання договору в односторонньому порядку, а до суду звернувся з позовною вимогою про повернення передоплати як безпідставно набутого майна.

Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України.

Аналогічних правових висновків щодо застосування положень частини 4 статті 849 ЦК України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у Постановах від 10.05.2018 у справі № 916/1591/17, від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17.

Суд зазначає, що відповідач доказів на підтвердження виконання робіт не надав, щодо наявної заборгованості не заперечив, доводів позовної заяви не спростував, про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду не повідомив.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України). Стандарт доказування вірогідності доказів, який на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНІКО ГРУП» про стягнення 474720,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір в розмірі 7120,80 грн покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лініко Груп» (79010, Львівська обл., місто Львів, вулиця Під Дубом, будинок 7Б; ідентифікаційний код 42939995) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (01601, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 6; ідентифікаційний код 40081221) кошти в сумі 474720,00 грн та 7120,80 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.06.2022 року.

Суддя Щигельська О.І.