Рішення

від 13.06.2022 по справі 918/76/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/76/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛЬВІЛЬ"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЙ ДИСТРИБЮШН"

про стягнення заборгованості в розмірі 213 405, 35 грн.

Секретар судового засідання Мамчур А.Ю.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛЬВІЛЬ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Рівненської області зі позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЙ ДИСТРИБЮШН" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 213 405,35 грн. за неналежне виконання грошового зобов`язання за договором поставки № 2195 від 01.05.2019.

Ухвалою суду від 03.02.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛЬВІЛЬ" залишено без руху, зобов`язано у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду докази доплати судового збору у розмірі 155, 84 грн.

14.02.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛЬВІЛЬ" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено оригінал квитанції про доплату судового збору.

Ухвалою суду від 21.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 15.03.2022.

Ухвалою суду від 15.03.2022 розгляд справи відкладено до завершення військової агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 25.05.2022 призначено розгляд справи по суті на 14.06.2022.

В судове засідання 14.06.2022 представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення за №3301312046823.

У судове засідання 14.06.2022 представник відповідача також не з`явився, відзиву не надав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення за №3301312046831.

Таким чином сторони належним чином повідомлені про місце дату та час розгляду справи.

Явка учасників справи у судове засідання судом обов`язковою не визнавалась.

Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом враховується, що сторонам, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Зважаючи на обмеженість процесуального строку розгляду спору за правилами спрощеного позовного провадження, господарський суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами та містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

В судовому засіданні 14.06.2022 на підставі статті 240 ГПК України, судом прийнято рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

01 травня 2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бельвіль" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вей Дистрибюшн" (далі - Покупцем), був укладений договір поставки №2195 (далі - Договір, а.с. 10 - 16).

Відповідно до п.п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставляти Покупцеві іграшки дитячі в асортименті, іншу продукцію (далі - Товар), а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати такий Товар.

Асортимент, номенклатура та кількість кожної партії Товару, що поставляється за цим Договором визначається згідно Замовлень та вказуються у товарних/транспортних накладних, інших документах, за якими був поставлений/відправлений Товар, далі - Накладні (п. 1.5 Договору).

Загальна ціна Товарів, як ціна цього договору, дорівнює сукупній вартості Товарів, що були поставлені постачальником та прийняті покупцем згідно накладних протягом всього строку дії цього договору (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 3.3.1. Договору Покупець зобов`язаний здійснювати оплату Товару по мірі його реалізації але в будь - якому випадку не рідше ніж двічі на місяць, а саме не пізніше 14 - го та 29 числа кожного місяця, у сумі не менше ніж суми продажу.

На виконання умов Договору, за період 16.05.2019 по 22.10.2021 Постачальником був поставлений Покупцю Товар на загальну суму 986 911, 62 грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 17-84).

Товар вважається поставлений Покупцю, а Право власності та ризик випадкового знищення або пошкодження Товарів переходить від Постачальника до Покупця з моменту прийняття Товарів Покупцем та підписання Сторонами оформленої належним чином Накладної. Товар також вважається поставленим Покупцю якщо він переданий для перевезення відповідному перевізнику, іншій особі, що здійснює поставку Товару Покупцю із складанням про це відповідних документів про передачу Товару на перевезення. Дата оформлення будь-якого з перелічених вище документів вважається датою поставки Товару за цим Договором (п. 4.7. Договору).

Відповідно до п. 12.1. Цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення печатками сторін.

Строк дії його Договору триває до 31 грудня 2019 р. Якщо за один (1) місяць до закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не звернеться до іншої із письмовою заявою про припинення цього Договору, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік і так надалі щорічно (п. 12.2. Договору)

Зазначений Договір та видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності Договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.

Покупцем було сплачено та частково повернуто Постачальнику Товар на загальну суму 783 894, 90 грн, що підтверджується зворотними накладними, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 85 - 106).

Таким чином, станом на час звернення з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 203 016,72 грн.

Позивач 28.10.2021 надіслав Відповідачу претензію - вимогу про сплату існуючої заборгованості за поставлений товар разом з актом звіряння розрахунків. Відповідач отримав претензію - вимогу 01.11.2021 (а.с. 107 - 115).

Проте відповіді на вказану претензію Позивач не отримав, зобов`язання щодо сплати коштів Відповідач не виконав.

Відповідно до статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом отримання відповідачем товару, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У даному випадку, Відповідач (Покупець), який отримав поставлений Позивачем товар на суму 203 016, 72 грн не оплатив його. Строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений.

За змістом статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Суд також звертає увагу, що в видаткових накладних про отримання товару, які надані позивачем до матеріалів суду - строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений.

Тому, у даному випадку суд застосовує ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання зобов`язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов`язання у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги кредитором.

Тобто, Відповідач повинен був сплатити Позивачу заявлену суму за поставлений товар у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Оскільки претензія - вимога була отримана Відповідачем 01.11.2021, то заборгованість повинна була сплачена до 08.11.2021 включно.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач поставив Відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, які підписано представниками сторін без зауважень, в той час, як Відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату поставленого товару здійснив частково. Доказів оплати решти поставленого товару матеріали справи не містять та Відповідачем не надано.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі Відповідач не оплатив прийнятий у Позивача товар. Зазначений факт Відповідачем не спростовано, а тому розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому, вимога Позивача про стягнення з відповідача 203 016, 72 грн заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, Позивач просить стягнути з Відповідача 1 101, 30 грн - 3 % річних, 2 851, 98 грн - інфляційних втрат та 6 435, 35 грн - пені за порушення строків проведення розрахунків за отриманий товар.

Розрахунок штрафних санкцій здійснюється за період з 09.11.2021 по 13.01.2022.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 11.2. Договору поставки передбачено відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату поставленого Товару, а саме: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 6 435, 35 грн - пені.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 1 101, 30 грн - 3% річних.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, судом встановлено, що він є вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 2 851, 98 грн підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 203 016, 72 грн, пені - в сумі 6 435, 35 грн, 3% річних - 1 101, 30 грн та інфляційних втрати в сумі - 2 851, 98 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 3 201, 08 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЙ ДИСТРИБЮШИН" (33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Транспортна, 12, код ЄДРПОУ 42888375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛЬВІЛЬ" (01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 28/2, офіс 43, код ЄДРПОУ 31607494) 203 016 (двісті три тисячі шістнадцять) грн 72 коп. - основного боргу, 6 435 (шість тисяч чотириста тридцять п`ять) грн. 35 коп. - пені, 1 101 (одна тисяча сто одна) грн. 30 коп. - 3% річних, 2 851 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят одна) грн. 98 коп. - інфляційне збільшення та 3 201 (три тисячі двісті одна) грн. 08 коп. - судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20 червня 2022 року.

Суддя А.М. Горплюк