Постанова

від 07.06.2022 по справі 913/45/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 913/45/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - не з`явився,

Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації

Щастинського району Луганської області - не з`явився,

Головного управління Держгеокадастру у Луганській області - не з`явився,

Фермерського господарства «Ріпка Агро» - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 (у складі колегії суддів: Радіонова О.О. (головуючий), Зубченко І.В., Чернота Л.Ф.)

у справі № 913/45/21

за позовом Керівника Луганської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області

до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, Фермерського господарства «Ріпка Агро»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року Керівника Луганської місцевої прокуратури № 2 (наразі - Щастинська окружна прокуратура Луганської області; далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держав в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фермерського господарства «Ріпка Агро» (далі - ФГ «Ріпка Агро»), у якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 № 527-сг «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства»;

- визнати недійсним договір оренди землі від 12.01.2016 № 0017, укладений між ГУ Держгеокадастру і ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 29,8090 га пасовищ, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, із складу земель запасу, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області;

- зобов`язати ФГ «Ріпка Агро» повернути державі в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області земельну ділянку площею 29,8090 га пасовищ, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення (пасовища), систематично використовувалася для випасання худоби, однак, надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, що, на думку прокурора, дає підстави вважати незаконними наказ ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 року № 527-сг та укладений на його підставі договір оренди землі, що зумовлює необхідність повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 26.04.2021 замінено сторону у справі № 913/45/21, а саме: позивача Комишненську сільську раду Станично-Луганського району Луганської області на Станично-Луганську селищну військово-цивільну адміністрацію Щастинського району Луганської області; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача фізичну особу громадянина ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Луганської області від 10.06.2021 позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ наказу ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 року № 527-сг; визнано недійсним договір оренди землі від 12.01.2016 № 0017; зобов`язано ФГ «Ріпка Агро» повернути територіальній громаді в особі Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області земельну ділянку площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, угіддя: пасовища, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області. У решті позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.2021 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2021 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, а рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.2021 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 913/45/21 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.03.2022.

23.03.2022 судовий розгляд справи № 913/45/21 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся, зважаючи на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, згідно з яким в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Згідно з Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2022 справу № 913/45/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Суховий В.Г.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2022 призначено касаційну скаргу у справі № 913/45/21 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.06.2022.

Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами).

Сторони в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань сторін в порядку статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 16.07.2015 № 234-сг громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 29,8090 га в оренду терміном на 25 років для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя-пасовища.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, розроблено ПП «Обласний центр впровадження «Агроцентрнаука»; цей проект погоджено відділом Держземагенства у Станично-Луганському районі Луганської області, що підтверджено висновком про погодження цього проекту від 17.09.2015 № 153.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 № 527-сг «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі; надано громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 29,8090 га (кадастровий номер 4424882500:04:002:0091) для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя-пасовища, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, в оренду строком на 7 років.

20.01.2016 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 № 527-сг між ГУ Держгеокадастру (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі № 0017, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, угіддя: пасовища, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, угіддя: пасовища

Договір укладено строком на 7 років (пункт 8 договору).

У пунктах 14, 15 договору зазначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі.

Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 17.05.2016, ОСОБА_1 засновано ФГ «Ріпка Агро».

Прокурор у позовній заяві просив суд знати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 09.11.2015 № 527-сг, визнати недійсним договір оренди землі 20.01.2016 № 0017 на підставі статті 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та зобов`язати ФГ «Ріпка Агро» повернути державі в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області земельну ділянку кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, обґрунтовуючи такі вимоги не дотриманням встановленої процедури зміни цільового виду використання землі та зміни цільового призначення, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення (пасовища) та систематично використовувалася для випасання худоби, проте з порушенням вимог закону таку земельну ділянку надано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства.

Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення встановленими обставинами незаконного і безпідставного надання на праві оренди спірної земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства внаслідок незаконної зміни цільового виду використання земельної ділянки, а укладення договору оренди, яким земельну ділянку передано у користування для ведення фермерського господарства, відбулося без дотримання попередньої обов`язкової процедури зміни цільового виду її використання.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував і відмовив у задоволенні позовних вимог із тих підстав, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру відповідає вимогам закону, оскільки цей орган при передачі спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства діяв у межах визначених законом повноважень та відповідно до вимог ЗК; при цьому посилання прокурора на порушення порядку зміну виду цільового використання земельної ділянки є безпідставними, позаяк такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено. Також суд дійшов висновку, що прокурором не доведено підстав, передбачених статтями 203, 215, 216 ЦК для визнання оспорюваного договору оренди недійсним і повернення земельної ділянки.

У поданій касаційній скарзі Заступника керівника Харківської обласної прокуратури послався на те, зокрема, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 19, частини 1, абзацу 2 частини 5 статті 20, частини 1 статті 22, статей 31, 33-37, 122 ЗК, статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство», частин 1, 2 статті 1, частини 2 статті 2, статті 12 Закону України «Про фермерське господарство», Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, а також порушено норми процесуального права, а саме статей 11, 14, 76- 79, 86, 236 ГПК; на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні при застосуванні відповідних норм права не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 щодо зміни виду використання землі; також прокурор зазначив про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень абзацу 2 частини 5 статті 20, статей 22, 34 ЗК, частин 1, 2 статті 1, частини 2 статті 2, статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах щодо набуття в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із видом використання «пасовища» для ведення фермерського господарства та подальшого її використання у господарській діяльності такого фермерського господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до статті 18 ЗК до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (частина 1). Категорії земель України мають особливий правовий режим (частина 2).

За змістом статті 19 ЗК (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зав`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина 1). Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина 2).

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 ЗК віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 ЗК види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЗК до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з частиною 1 статті 31 ЗК землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

У статті 33 ЗК визначено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно зі статтею 34 ЗК громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до частин 1, 3 статті 35 ЗК громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Згідно з частинами 1, 2 статті 36 ЗК громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

Відповідно до статті 37 ЗК приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

Наведений правовий висновок, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, і його було враховано судом апеляційної інстанції під час перегляду в апеляційному порядку справи, в якій подано касаційну скаргу. Водночас судом апеляційної інстанції було враховано також правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 913/540/20 у спорі, що виник з подібних правовідносин щодо зміну види використання землі.

У зазначеній постанові у справі № 925/929/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі № 21-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі № 708/933/17, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі. Водночас Суд зазначив, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, суд апеляційної інстанції установив, що у спірних правовідносинах відбулася зміна виду використання земельної ділянки (із земель для сінокосіння і випасання худоби на землі для ведення фермерського господарства) без зміни цільового призначення земельної ділянки (землі сільськогосподарського призначення); зазначеної процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення чинним законодавством не передбачено.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в порядку положень статті 269 ГПК, суд апеляційної інстанції установив, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надано її громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя (пасовища), відповідає вимогам закону; ГУ Держгеокадастру діяло в межах визначених законом повноважень та відповідно до вимог ЗК; прокурор не довів підстав, з якими положення законодавства пов`язують визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі; стосовно спірної земельної ділянки, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані. При цьому суд зауважив про те, що пасовища є видом сільськогосподарських угідь, а не видом цільового призначення земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що прокурор у наведеному випадку не довів, а суд не встановив обставин використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання, за яким вона передавалася в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому, на спростування доводів прокурора щодо використання земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 360/4927/20 позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру про визнання протиправним та скасування приписів задоволено; визнано протиправним та скасовано припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Управління з контролю за використанням земель та охороною земель ГУ Держгеокадастру від 19.06.2020 № 279-ДК/0096ПР/03/01/-20 стосовно ОСОБА_1 ; визнано протиправним і скасовано припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Управління з контролю за використанням земель та охороною земель Головного управління Держгеокадастру від 30.07.2020 № 385-ДК/000133ПР/03/01/-20 стосовно ОСОБА_1 .

Отже, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції надав оцінку аргументам сторін, зокрема і доводам прокурора, навівши у постанові аргументоване мотивування їх відхилення.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1); відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, оскільки висновки щодо зміни виду використання землі, викладені у цих постановах, не відповідають актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 у спорі, що виник з подібних правовідносин, позаяк, як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків викладених, у тому числі, і в постановах Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Водночас відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Разом із тим суд касаційної інстанції також відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 як підставу для подання касаційної скарги, оскільки висновки суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові у справі № 913/45/21, яка розглядається, наведеним Великою Палатою Верховного Суду у цій постанові висновкам не суперечать, а навпаки відповідають їй, вони були враховані судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку, про що свідчить зміст оскарженої постанови апеляційного господарського суду. У цих справах відбулася зміна виду використання землі у межах одного цільового призначення, що не слід ототожнювати зі зміною цільового призначення земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не підтвердилася.

Поза тим, як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався також на положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції не бере до уваги суперечливі твердження прокурора про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (зокрема, стосовно застосування положень абзацу 2 частини 5 статті 20, статті 34 ЗК), з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 стосовно застосування відповідних норм матеріального права. Водночас суд апеляційної інстанції не керувався положеннями статей 1, 2, 12 Закону України «Про фермерське господарство» під час розгляду справи, тому твердження скаржника на неправильне їх застосування судом апеляційної інстанції судом касаційної інстанції відхиляються, як і його посилання на необхідність формування висновку Верховним Судом щодо застосування таких норм.

Разом із тим, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для відмови у позові, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскарженій постанові у цій справі.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 913/45/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.Г. Суховий