Постанова

від 14.06.2022 по справі 205/4258/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 205/4258/17

провадження № 61-3701св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради,

відповідачі: виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рябих Вероніка Миколаївна, комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство Дніпропетровської міської ради», комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2019 року, ухвалене у складі судді Шавули В. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що в комунальній власності територіальної громади м. Дніпра перебувала квартира АДРЕСА_1 , яка 04 липня 2001 року передана у користування ОСОБА_5 та в якій остання була зареєстрована з 17 липня 2001 року по 26 лютого 2016 року.

Разом із тим, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 серпня 1997 року, виданого виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська згідно з розпорядженням (наказом) від 12 серпня 1997 року № 2/1833-97, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

28 грудня 2015 року нотаріусом зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 серпня 1997 року та цього ж дня на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продала вказану квартиру ОСОБА_2 , яка 04 березня 2016 року продала зазначену квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Проте, 12 серпня 1997 року орган приватизації міськвиконкому не приймав розпорядження № 2/1833-97 щодо передачі у власність шляхом приватизації вказаної квартири. Станом на 08 червня 2017 року спірна квартира є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради.

Отже, ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 незаконно.

За фактом вибуття вказаної вище квартири із комунальної власності розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420160400000000215 від 15 березня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 190 КК України, частини четвертої статті 358 КК України.

Таким чином, прокуратурою встановлено факт безпідставного вибуття вказаної квартири із комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом реєстрації права власності за приватною особою 28 грудня 2015 року, проте станом на 30 червня 2017 року Дніпровською міською радою не вжито жодних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності вказаного нерухомого майна, що свідчить про бездіяльність Дніпровської міської ради.

З урахуванням зазначеного прокурор просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 12 серпня 1997 року виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська, на підставі розпорядження № 323п-91; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 грудня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , який зареєстрований в реєстрі № 1068; витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 821521112101).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2019 року позов керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради задоволено частково.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 грудня 2015 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер: 1068, виданий 28 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О.

Витребувано у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821521112101).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_1 не набула право власності на спірну квартиру у спосіб та порядок, визначені законом, та відповідно, не набула право на її продаж, дійшов висновку про те, що зміст договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суперечить вимогам статті 658 ЦК України, та не відповідає вимогам частини першої статті 203, статті 215 ЦК України, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Установивши, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України на користь розпорядника майна - на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2019 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, встановивши, що органом приватизації міськвиконкому не виносилось розпорядження № 2/1833-97 про передачу спірної квартири шляхом приватизації у власність ОСОБА_1 , враховуючи, що свідоцтво про право власності від 12 серпня 1997 року на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 не породжує правових наслідків, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 у законний спосіб право власності на квартиру не набула та, відповідно, не була наділена правом відчуження спірної квартири, а тому наявні правові підстави для визнання недійсним, як такого, що суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 грудня 2015 року, що посвідчений 28 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Ганною Олегівною за № 1068.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мотивована тим, що прокурор не навів суду причини, які б перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом та не надав суду належних та допустимих доказів того, що саме він має право представляти в даному випадку інтереси держави, право якої, на його думку, порушено.

При цьому, ОСОБА_5 , якій видано ордер на спірну квартиру, не є стороною у справі, хоча з правової точки зору безпосередньо зачіпаються її інтереси як головного квартиронаймача.

Прокурор не надав суду достовірну інформацію з Державного архіву щодо відсутності розпорядження (наказу) від 12 серпня 1997 року № 2/1833-97, на підставі якого ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на спірне житло від 12 серпня 1997 року.

Посилання суду на наявність відкритого кримінального провадження № 420160400000000215 від 15 березня 2016 року, яке розпочато за фактом вибуття спірної квартири з комунальної власності за частиною першою статті 190 КК України, частиною четвертою статті 358 КК України, яке на думку суду свідчить про те, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірну квартиру у спосіб та порядок, визначений законом, є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про притягнення до кримінальної відповідальності будь-яких осіб щодо вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, частиною четвертою статті 358 КК України, щодо незаконного права власності на спірну квартиру.

Також прокурор не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для витребування спірного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України.

Суди не врахували, що витребування спірної квартири призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Крім того, суди залишили поза увагою, що прокурор, пред`явивши позов в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради та визначивши відповідачем Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, порушив принцип змагальності сторін.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не вирішив питання про наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування якого заявлено у суді першої інстанції.

Зазначали, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за їх відсутності та відсутності інших відповідачів та третіх осіб, посилаючись в своїй постанові на те, що про дату та час розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

Вказували на те, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції, призначений на 14 грудня 2020 року, відбувся у відкритому судовому засіданні без їхньої участі та участі їхнього адвоката Кириллової Н. Т. Відомості про їхнє повідомлення судом апеляційної інстанції про дату, час і місце судового розгляду в матеріалах справи відсутні.

Зазначали, що вони постійно проживають за адресою, вказаною в апеляційній скарзі ( АДРЕСА_2 ), та щоденно перевіряли надходження кореспонденції за вказаною адресою. Крім того, в апеляційній сказі вони зазначили свої номери мобільних телефонів, однак доказів використання апеляційним судом такого засобу зв`язку для поінформування їх та їхнього представника про дату розгляду справи матеріали справи не містять.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18); справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району (далі - КВЖРЕП Ленінського району) зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 13 вересня 1991 року. 27 березня 2014 року відносно КВЖРЕП Ленінського району порушено справу про банкрутство.

На балансі КВЖРЕП Ленінського району, починаючи з 1978 року, перебуває будинок АДРЕСА_3 .

На підставі ордера на жиле приміщення № 005993 від 04 липня 2001 року ОСОБА_5 надано у користування квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради № 3510 від 02 березня 2016 року, у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована одна особа: ОСОБА_5 , починаючи із 17 липня 2001 року по 26 лютого 2016 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 серпня 1997 року, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська згідно з розпорядженням (наказом) від 12 серпня 1997 року № 2/1833-97, зареєстрованим КП МБТІ за № 323п-91, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 51092303 від 28 грудня 2015 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., 28 грудня 2015 року нотаріусом зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі вказаного вище свідоцтва про право власності на житло від 12 серпня 1997 року.

28 грудня 2015 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., зареєстрований в реєстрі за № 1068, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 вказану квартиру.

04 березня 2016 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (покупці) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. М. та зареєстровано в реєстрі за № 681, за умовами якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 1/5 частку квартири АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 4/5 частку цієї квартири.

Згідно з листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/5-3389 від 20 грудня 2016 року, станом на 20 грудня 2016 року у комп`ютерній базі приватизованого житлового фонду департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 ; органом приватизації міськвиконкому не виносилось розпорядження № 2/1833-97 про передачу зазначеної квартири у власність шляхом приватизації.

Згідно з листом КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 28 грудня 2016 року № 18142 станом на 31 грудня 2012 року відсутні відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостями департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 08 червня 2017 року № 1/5-1099 року відсутня інформація щодо передачі у власність громадян квартири АДРЕСА_1 ; будинок за вказаною адресою є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради.

Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради листом від 16 серпня 2018 року № 3/9-40108 повідомлено, що ОСОБА_5 з заявою щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 шляхом приватизації до департаменту не зверталась.

За фактом вибуття вказаної квартири із комунальної власності розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420160400000000215 від 15 березня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, частини четвертої статті 358 КК України.

Рішенням Дніпровської міської ради від 15 листопада 2017 року № 33/26 «Про передачу з балансу комунальних підприємств житлових будинків та нежитлових допоміжних приміщень на баланс КП «Жилсервіс-2», вирішено передати з балансу, зокрема, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпровської міської ради на баланс Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 90928592 від 30 червня 2017 року, станом на 30 червня 2017 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (4/5 частки) та ОСОБА_3 (1/5 частки).

Згідно з листом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 29 вересня 2020 року № 6/5-787 відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб у квартирі АДРЕСА_1 , за період з 12 серпня 1997 року по теперішній час, були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 30 травня 1989 року по 10 липня 2001 року; ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 14 жовтня 1992 року по 10 липня 2001 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 17 липня 2001 року по 26 лютого 2016 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 15 березня 2016 року по теперішній час.

ОСОБА_3 у спірній квартирі у якості зареєстрованого не значиться.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_3 перебуває 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 січня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої-сьомої, дев`ятої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Судова повістка про дату, час і місце судового засідання, яке призначено на 14 грудня 2020 року, направлена судом апеляційної інстанції відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на адресу: АДРЕСА_2 , та повернулася з відмітками «за закінченням терміну зберігання», «відсутність адресата».

Судові повістки (кореспонденція), які надсилалися судом апеляційної інстанції відповідачам засобами поштового зв`язку, поверталися із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання», що не є належним інформуванням відповідачів про час і місце розгляду справи.

Крім того, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18)).

14 грудня 2020 року суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі у розгляді відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі у справі повідомлені про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на веб-сайті судової влади.

Відповідно до частин одинадцятої, дванадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У підпункті 15.8 пункту 15 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи оприлюднення інформації щодо справи, визначеної цією редакцією Кодексу, на офіційному веб-порталі судової влади України здійснюється в порядку, визначеному Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 розділу XIV «Надання інформації на веб-порталі» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами і доповненнями), на головній сторінці веб-порталу та на сайтах судів на веб-порталі (інформація, що відноситься до кожного суду та її наявності) автоматично, оприлюднюються інформація (посилання на неї): оголошення про виклик відповідача, третьої особи, свідка, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, номер судового провадження, місце, дата і час наступного судового засідання, на яке така особа викликаєтеся.

З огляду на викладене застосуванню частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, а саме опублікуванню оголошення про виклик на веб-сайті судової влади України повинно передувати з`ясування місця проживання (перебування) відповідача.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 283/289/18-ц (провадження № 61-18125св19) та від 12 березня 2020 року у справі № 522/5315/15-ц (провадження № 61-40463св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 428/13426/17 (провадження № 61-6897св19) зроблено висновок про те, що тлумачення частини одинадцятої статті 128 ЦПК України свідчить про те, що відповідач, третя особа, свідок лише у випадку коли зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Отже, якщо зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача відоме - це виключає можливість застосування частини одинадцятої статті 128 ЦПК України.

У справі, яка переглядається, матеріали справи містять відомості про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_4 , а саме: АДРЕСА_2 . Така ж адреса вказана в апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_4

ОСОБА_3 також зазначив в апеляційній та касаційній скарзі адресу свого проживання: АДРЕСА_2 .

Отже, у розпорядженні апеляційного суду були належні та допустимі докази про місцезнаходження відповідачів.

Отже, доводи заявників про їхнє неналежне повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

Розгляд справи за відсутності учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої стаття 43 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Всупереч наведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу за відсутності осіб, щодо яких немає відомостей про їх належне повідомлення про час та місце розгляду справи, чим порушив їх право брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Зазначені порушення унеможливили справедливий розгляд справи та встановлення обставин, які водять до предмета доказування і мають значення для правильного її вирішення.

Отже, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Враховуючи, що справу розглянуто за відсутності осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про час і місце розгляду справи, ухвалене апеляційним судом судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, оскільки не надано оцінки доводам вказаних учасників справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовують касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив їх про розгляд справи і ця обставина підтверджується матеріалами справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк