Рішення

від 12.06.2022 по справі 741/904/21

НОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження номер 2/741/84/22

Єдиний унікальний номер 741/904/21

РІШЕННЯ

іменем України

13 червня 2022 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Крупини А.О.,

з участю секретаря судового засідання Богдан Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Носівка у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Носівської об`єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради про визнання угоди купівлі-продажу будинку такою, що відбулася, визнання права власності на нерухоме майно,

УСТАНОВИВ:

У липні 2021 року адвокат Левченко Геннадій Володимирович як представник позивача ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з цим позовом до суду до відповідача Носівської об`єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що упродовж 1992-2006 років вона працювала та була членом КСП імені Енгельса (правонаступник - ЗАТ АФ «Либідь», державна реєстрація припинення якого відбулася 30 червня 2006 року).

10 січня 2000 року на підставі заяви ОСОБА_1 правлінням КСП імені Енгельса прийняло рішення про продаж їй за 1000 грн. будинку, належного КСП, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому суму 1000 грн. було вирахувано із заробітної плати позивача.

З того часу по даний час позивач користується даним будинком.

ОСОБА_1 позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію свого права власності на будинок через відсутність у неї належним чином посвідченого в нотаріальному порядку договору купівлі-продажу, адже ЗАТ АФ «Либідь» не здійснювало нотаріального оформлення угоди та припинило своє існування.

Позивач уважає, що на час укладення угоди були передбачені та нею виконані всі істотні умови договору купівлі-продажу.

Ухвалою судді від 27 липня 2021 року відкрито провадження в цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а. с. 29).

Ухвалою Носівського районного суду від 17 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 44).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Позивач ОСОБА_1 до суду 13 червня 2022 року не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник позивача адвокат Левченко Г.В. у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, 17 грудня 2021 року подав до суду письмову заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника. Позовну заяву підтримав та просив її задовольнити (а. с. 46).

Представник відповідача подав до суду письмову заяву про розгляд цивільної справи без участі представника міської ради, за наявними в ній матеріалами та дослідженими у судовому засіданні доказами. Просив винести рішення суду на розсуд суду відповідно до вимог чинного законодавства України (а. с. 40).

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та робить нижченаведені висновки.

Так, судом встановлено, що на засіданні правління КСП імені Енгельса, м. Носівка Чернігівської області 10 січня 2000 року було постановлено продати житловий будинок ОСОБА_1 за 1000 грн. (одну тисячу грн. 00 коп.) в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з наявного у справі протоколу (а. с. 8).

З копії довідки від 2 березня 2001 року за № 88, виданої ЗАТ Агрофірма «Либідь» м. Носівка, убачається, що сума 1000 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) за будинок в АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 вирахувана у квітні місяці 2000 року із заробітної плати (а. с. 9).

Закрите акціонерне товариство Агрофірма «Либідь» зареєстроване відповідно до розпорядження голови Носівської районної державної адміністрації від 24 березня 2000 року № 96, а в установчому договорі про заснування і діяльність товариства значиться, що після реорганізації КСП імені Енгельса шляхом його приєднання до ТОВ Агрофірма «Либідь», агрофірма набуває статусу правонаступника всіх майнових та особистих немайнових прав та обов`язків КСП імені Енгельса, що підтверджується архівною довідкою архівного відділу Ніжинської районної державної адміністрації (а. с. 11).

У подальшому 30 червня 2006 року закрите акціонерне товариство агрофірма «Либідь» (код згідно з ЄДРПОУ 30686884) було припинено як юридична особа, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1 053 128 0000 000238, правонаступники відсутні (а. с. 12-14).

З наявного у матеріалах справи листа Носівської міської ради від 05 липня 2021 року № 19-11/1708 слідує, що здійснити державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_1 щодо будинку в АДРЕСА_1 та видати відповідний правовстановлюючий документ на підставі технічного паспорта, копії довідки ЗАТ «Либідь» та копії витягу із протоколу засідання правління КСП імені Енгельса неможливо (а. с. 16).

Позивачем замовлено, а КП «Носівське БТІ» 09 червня 2021 року виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , відповідно до якого будинок, загальною площею 47,2 кв. м. складається з коридору 5,3 кв. м, кладової 6,1 кв. м, кухні 17,7 кв. м та житлової кімнати 18,1 кв. м, з господарських будівель наявні сарай, погріб та колодязь, які позначені на експлікації схеми розташування будівель та споруд (а. с. 17-19).

За висновком звіту про незалежну оцінку житлового будинку загальною площею 47,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість об`єкта оцінки складає 84 000 (вісімдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. (а. с. 21, 22).

Водночас відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за параметром запиту: адреса/місцезнаходження: АДРЕСА_1 , відомості відсутні (а. с. 20).

Сторони зазначені обставини визнали та не оспорювали.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, на спірні правовідносини також поширюється дія норм ЦК Української РСР.

За змістом статей 153, 225 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 227 ЦК Української РСР (у редакції, що діяла станом на 10 січня 2000 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 року №3 (діяла на момент укладання правочину) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах). Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114, ЦК). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Згідно з п. 27 глави 1 розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року N 18/5 (у редакції, яка діяла станом на 10 січня 2000 року) нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму.

Відповідно до чинного законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема, договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу).

Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за N 399/2839 (у редакції, яка діяла станом на 10 січня 2000 року) встановлювала, що до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема, житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Сторони у справі не заперечували факту, що у письмовій формі договір купівлі-продажу будинку в АДРЕСА_1 між продавцем КСП імені Енгельса або ж його правонаступником - закритим акціонерним товариством Агрофірма «Либідь» - та ОСОБА_1 як покупцем не укладався.

Водночас, матеріали справи не містять приєднаних довідок органу місцевого самоврядування за місцем знаходження будинку, які б підтверджували право власності КСП імені Енгельса на вказаний житловий будинок на підставі обліку житлового фонду колгоспу та записів у погосподарській книзі с. Лукашівка.

Суд ураховує, що право продажу майна відповідно до ст. 225 ЦК Української РСР 1963 року, крім випадків примусового продажу, належало лише власникові.

Окрім цього, суд не встановив обставин, що свідчили б про ухилення КСП імені Енгельса або ж його правонаступника - закритого акціонерного товариства агрофірма «Либідь» - як продавців від укладення договору купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1 , так і від його нотаріального посвідчення. Зазначене у позовній заяві не заперечує і сам позивач.

Суд вважає, що припинення юридичної особи закритого акціонерного товариства агрофірма «Либідь» та відсутність правонаступників само по собі ніяким чином не вказує на ухилення від укладання з позивачем договору купівлі-продажу будинку та дальшого нотаріального посвідчення такого договору.

Крім того, статтею 134 ЦК УРСР 1963 року в редакції, чинній на 10 січня 2000 року, передбачалося, що жилий будинок, який знаходиться в сільській місцевості (або частина його), може відчужуватись громадянинові лише за умови, коли йому в установленому порядку надається в користування земельна ділянка при будинку, за винятком продажу будинку на знос.

Однак, ОСОБА_1 не надано доказів надання їй в установленому порядку в користування земельної ділянки при будинку.

У судовому засіданні не встановлено, що КСП імені Енгельса або ж його правонаступник - закрите акціонерне товариство агрофірма «Либідь» - на виконання рішення правління КСП імені Енгельса, м. Носівка, Чернігівської області 10 січня 2000 року за актом приймання передало, а ОСОБА_1 у встановленому порядку прийняла спірний житловий будинок та/або вселилася у вказане жиле приміщення.

Вирахування в квітні місяці 2000 року із заробітної плати ОСОБА_1 сума 1000 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) за будинок в АДРЕСА_1 не є підставою для того, щоб зробити висновок про набуття права власності на будинок, та не свідчить про укладання між позивачем та КСП імені Енгельса у письмовій формі договору купівлі-продажу.

У частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на сарай площею 30,1 кв. м, погріб площею 12 кв. м, колодязь площею 10,8 кв. м суд звертає увагу на те, що рішенням правлінням КСП імені Енгельса позивачу ОСОБА_1 було продано лише житловий будинок.

Статтею 132 ЦК Української РСР визначалось, що приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв`язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.

Подібні положення містить стаття 186 ЦК України у чинній редакції, відповідно якої річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Таким чином сарай, погріб та колодязь як господарсько-побутові будівлі є приналежністю головної речі - житлового будинку.

Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК України, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол тощо), наземні та підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди, тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на зазначені будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки позивач в установленому порядку не набула прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у суду відсутні достатні підстави для захисту її прав шляхом визнання угоди купівлі-продажу будинку такою, що відбулася, визнання за нею права власності на нерухоме майно, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Носівської об`єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради про визнання угоди купівлі- продажу будинку такою, що відбулася, визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну і резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: Носівська об`єднана територіальна громада в особі Носівської міської ради місцезнаходження: 17100, вул. Центральна, буд. 20, м. Носівка Чернігівської обл., код згідно з ЄДРПОУ 04061984.

Повний текст рішення виготовлений 13 червня 2022 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА