Рішення

від 14.06.2022 по справі 451/171/22

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

15 червня 2022 рокуСправа №451/171/22 Провадження № 2/451/260/22

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Семенишин О.З.

секретаря судового засідання Табен Л.В.,

з участю позивача, представника позивача, відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Радехові в залі суду цивільну справу №451/171/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

14 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В позовній заяві зазначає, що з 21 травня 2010 року позивач та відповідач перебували у шлюбі, припиненому на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 01 вересня 2021 року, яке не оскаржувалося і набрало законної сили. За час перебування у шлюбі у сторін народились діти, які, за твердженням позивача, перебувають на її утриманні. Під час розгляду справи про розірвання шлюбу жодних питань щодо поділу майна, набутого сторонами спільно протягом перебування у шлюбі, не вирішувалося. Жодних договорів про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності між ними не укладалося.

За час перебування у шлюбі сторони набули у спільну сумісну власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,1 кв.м., вартістю 170021 грн, та земельну ділянку площею 0,25 га, вартістю 270012 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 29.12.2010 року, на укладення якого позивач також надавала згоду, що зазначено в п.8 договору.

Зважаючи на те, що між нею та відповідачем не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивач вимушена звернутися до суду щодо вирішення зазначеного спору. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах чоловік не сплачує аліменти належним чином та у нього наявна заборгованість.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша етапі 60 СК України).

Просить суд ухвалити рішення, яким здійснити поділ спільного майна подружжя. Виділити у власність ОСОБА_1 наступне майно: 2/3 житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та 2/3 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 4623981900:02:006:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Виділити у власність ОСОБА_2 наступне майно: 1/3 житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та 1/3 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 4623981900:02:006:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, просить покласти на відповідача (а.с.3-5).

14 лютого 2022 року, автоматизованою системою документообігу суду Д-3, судді Семенишин О.З. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (а.с.46).

17 березня 2022 року суддею постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.1-2).

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили постановити рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 01 вересня 2021 року по справі №451/536/21, яке набрало законної сили 01.10.2021, шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано (а.с.10-14).

У вказаному рішенні суду встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 (прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_4 ») та ОСОБА_2 зареєстровано 21 травня 2010 року Куликівською сільською радою Радехівського району Львівської області, про що в книзі реєстрації шлюбів складено відповідний актовий запис №3, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до зазначених положень ЦПК України, обставини щодо перебування сторін у шлюбі, що встановлені рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 01 вересня 2021 року по справі №451/536/21, не підлягають доказуванню в ході розгляду даної цивільної справи.

За час перебування в шлюбі в них народилося троє дітей: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 (а.с.18); син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 (а.с.16); син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 (а.с.15).

Згідно з довідкою №03, виданою 17.01.2022 директором Радехівського опорного закладу загальної середньої освіти Радехівської міської ради, ОСОБА_5 навчається в 7-А класі вищезазначеного навчального закладу (а.с.19).

Також згідно з довідкою №04, виданою 17.01.2022 директором Радехівського опорного закладу загальної середньої освіти Радехівської міської ради, ОСОБА_7 навчається в 3-А класі вищезазначеного навчального закладу (а.с.20).

Окрім цього, згідно з довідкою №05, виданою 17.01.2022 директором Радехівського опорного закладу загальної середньої освіти Радехівської міської ради, ОСОБА_6 навчається в 5-Б класі вищезазначеного навчального закладу (а.с.21).

Відповідно до копії розрахунку заборгованості по аліментах ВП №67136410 від 24 січня 2022 року, констатовано, що при примусовому виконанні виконавчого листа №451/536/21, виданого 07.10.2021 Радехівським районним судом Львівської області, щодо стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , жителя АДРЕСА_1 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , жительки АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/2 частини від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 квітня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття, заборгованість відповідача станом на 01.01.2022 становить 19508 гривень 23 копійки (а.с.22-23 зворот).

З копії Договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, посвідченого 29 грудня 2010 року Юрченко О.В., приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за №3385, видно, що ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 купив дерев`яний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, площею 0,2500 га з цільовим призначенням: обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 4623981900:02;006:0015, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.34-35).

Укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу підтверджується також копіями Витягів з Державного реєстру правочинів №9470768 від 29.12.2010 та №9470730 від 29.12.2010 (а.с.29-30,33).

Право власності на житловий будинок відповідач зареєстрував у встановленому законом порядку, що підтверджує копія Витягу про державну реєстрацію прав №28872363 від 02.02.2011, виданого КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» (а.с.36).

Також право власності на земельну ділянку відповідач зареєстрував у встановленому законом порядку, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16829494 від 27.01.2017 (а.с.31-32).

З копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого на замовлення ОСОБА_2 станом на 27.01.2011, видно, що зазначений житловий будинок загальною площею 79,1 м.кв., складається з коридора площею 7,7 м.кв., кухні 12,4 м.кв., житлової кімнати 20,6 м.кв., житлової кімнати 23,9 м.кв., кладової 7,3 м.кв., тамбура 3,6 м.кв., веранди 3,6 м.кв. (а.с.37-39).

Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12,229 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1, 3 ст.368 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У частині першій статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Також суд встановив, що спірний будинок зареєстрований лише на чоловіка, проте факт реєстрації спільного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не свідчить про те, що воно належить лише цій особі.

Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).

Частиною 1 статті 69 СК України регламентовано, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від21.12.2007№11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Стаття 370 ЦК України регламентує, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364, 368 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності чи спільній сумісній власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо у результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Інші доводи учасників справи на висновки суду не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав, оскільки жодних документів на підтвердження права власності на частки, про виділ яких позивач просить у позові, суду не надано.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, тому відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.4,12,13,19,81,141,258-259,263-265 ЦПК України та ст.ст.104,112 Сімейного кодексу України, суд -

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддяСеменишин О. З.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 червня 2022 року.