Рішення
від 02.06.2022 по справі 758/16472/21
ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/16472/21

Категорія 76

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою до Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона обіймає посаду музичного керівника у дошкільному навчальному закладі загального типу № 307 Подільського району м. Києва (далі - Відповідач, «ДНЗ№ 307») з 03.09.2018.

Починаючи з 03.01.2019 відповідно до Наказу № 01-к по «ДНЗ № 307» від 02.01.2019 по теперішній час позивачка має навантаження 1,5 ставки.

26.10.2021 позивачці під підпис було вручено «Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» № 38 від 25.10.2021 (далі - Повідомлення № 38) та 03.11.2021 позивачці під підпис було вручено «Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» № 42 від 03.11.2021 (далі - Повідомлення № 42) за підписом директора дошкільного навчального закладу загального типу № 307 - ОСОБА_2

05.11.2021 відповідачем видано наказ № 133-к «Про відсторонення від роботи музичного керівника ОСОБА_1 », яким позивачку відсторонено від виконання посадових обов`язків за посадою музичного керівника без збереження заробітної плати до усунення причини, що зумовили відсторонення.

Наказ мотивований тим, що оскільки у позивачки відсутнє відповідне щеплення та відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, відповідач відсторонює позивачку від її роботи.

Позивачка вважає, що наказ про її відсторонення від роботи через відсутність у неї щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є незаконним, таким, що протирічить нормам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Просила суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 133-к від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи музичного керівника ОСОБА_1 » та поновити ОСОБА_1 на роботі; зобов`язання Дошкільний навчальний заклад загального типу № 307 Подільського району м. Києва виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відстрочення ОСОБА_1 від роботи за період з 08.11.2021 по день ухвалення судом рішення.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.12.2021 провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судове засідання.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в яких вона просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивачкою надано відповідь на відзив.

У судове засідання позивачка не з`явилася, подала заяву про слухання справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, до суду подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, підтримала доводи викладені у відзиві на позов.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва № 100-к від 31.08.2018 «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 прийнято на роботу, на посаду музичного керівника ДНЗ № 307, з навантаженням 0,75 ставки з 03.09.2018.

Згідно з копією наказу Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Управління освіти Подільської районної в м. Києві державної адміністрації № 01-к від 02.01.2019 «Про зміну навантаження» ОСОБА_1 , музичному керівникові ДНЗ № 307, що має навантаження 0,75 ставки, змінено навантаження на 1,5 ставки з 03.01.2019.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Пунктами «а», «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері здоров`я, зокрема, піклуватися про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законом випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Підстави для відсторонення працівника від роботи передбачені у статті 46 Кодексу законів про працю України, зокрема, відсторонення допускається в разі: появи працівника на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, встановлених законодавством.

До інших, передбачених статтею 46 КЗпП України випадків, належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Разом з тим, частиною другою цієї статті передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до пункту 3 цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акту полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акту, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, саме на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ і організацій покладено обов`язок забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена вищезазначеним Переліком згідно Наказу МОЗ України № 2153, забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) таких працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, здійснюючи відсторонення шляхом видання наказу або розпорядження з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються, строк відсторонення при цьому встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Жодних вимог щодо відсторонення за таких умов лише за наявності подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби вищезазначеними нормативними актами не передбачено.

Відповідно до наказу відповідача № 133-к від 05.11.2021 позивачка відсторонена з 08 листопада 2021 року, без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків за посадою музичного керівника до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Виданню вказаного наказу передувало повідомлення відповідача № 38 від 25.10.2021 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» із зазначенням правових підстав: ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Із зазначеним повідомленням ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис, з отриманням другого примірника повідомлення.

Як вбачається з письмової заяви ОСОБА_1 адресованої на ім`я директора «ДНЗ № 307» від 08.11.2021, вона категорично заперечила проти вимоги щодо обов`язкового профілактичного щеплення.

Позивачкою не надано суду доказів існування у неї медичних протипоказань щодо щеплення від COVID-19.

Таким чином, відсторонення позивачки від роботи було здійснено відповідно до вимог законодавства, оскільки нею не було надано відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення.

Вимога пройти обов`язкову вакцинацію також не може бути розцінена як порушення права позивачки на медичну таємницю, оскільки фактично потрібно було надати відомості про проведення такої вакцинації, розкриття інформації, яка становить медичну таємницю, у цьому випадку не відбувається, як і ознак втручання в особисте та сімейне життя.

Можливість продовження роботи на посаді, яку обіймає позивачка лише за умови проходження вакцинації від COVID-19 не може вважатися дискримінацією по відношенню до працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Вимога проходження вакцинації фактично є лише однією з вимог для зайняття тієї чи іншої посади поряд з іншими вимогами, до яких також відносяться, в залежності від виду посади, наявність профільної освіти, стажу роботи, проходження медичного огляду, досягнення певного віку тощо. Для прикладу, неможливість зайняття посади водія особою без водійського посвідчення не може вважатися дискримінацією по відношенню до такої особи за ознакою наявності або відсутності посвідчення водія.

Судом не вбачається ознак порушення конституційних прав та свобод позивачки.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується. Разом з тим, згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпеки визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не робота, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Тому, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу, яку вона обирає. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

Вакцинація від COVID-19 і, як складова частина, її обов`язковість для осіб певних професій, навіть під загрозою відсторонення від роботи, не може вважатися примушуванням до вакцинації або катуванням, оскільки фактично у даному випадку є особа, яка займає посаду музичного керівника дошкільного навчального закладу, постає перед вибором - вакцинуватися і продовжувати роботу або слідчуючи своїм переконанням відмовитися від вакцинації, але в такому випадку бути відстороненою від посади, щоб не наражати на небезпеку дітей, своїх колег та й саму себе, оскільки така посада передбачає велику кількість контактів.

З цього приводу ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинаціє. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Варто зазначити, що відсутність вакцинації є перешкодою і в інших сферах суспільного життя, зокрема, обмеження відвідування розважальних закладів, торгових центрів, закладів громадського харчування тощо.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) наголосив, що «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 року, з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):

«… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивачки на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, з урахуванням викладеного суд доходить до висновку про те, що директор дошкільного навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Доводи позивачки про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі в такому не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої освіти незалежно від типу та форми власності.

Посилання позивача на те, що відсторонення працівників відбувається тільки у порядку встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо, судом оцінюється критично, з урахуванням того, що під час розгляду справи судом встановлено, що таке відсторонення позивача здійснено відповідно до вимог частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,статті 46 КЗпП України.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, з огляду на те, що право позивачки на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення, враховуючи те, що судом встановлено відсутність порушень з боку відповідача під час видачі наказу про тимчасове відсторонення від роботи, зокрема ОСОБА_1 , зважаючи на те, що таке відсторонення відбулось на підставі норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 5 листопада 2021 року № 133-к задоволенню не підлягає.

Окрім того, оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу про тимчасове відсторонення задоволенню не підлягає, то не підлягає до задоволення вимога і про поновлення ОСОБА_1 на роботі , а також і про стягнення з відповідача на користь позивачки заробітної плати за період незаконного відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 року до ухвалення судом рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивачка - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Дошкільний навчальний заклад загального типу № 307 Подільського району м. Києва, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вулиця Братська, 7/11, код ЄДРПОУ 22881188.

Суддя Д. В. Петров

СудПодільський районний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення02.06.2022
Оприлюднено25.06.2022
Номер документу104869646
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них

Судовий реєстр по справі —758/16472/21

Постанова від 03.07.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Лапчевська Олена Федорівна

Ухвала від 11.04.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Лапчевська Олена Федорівна

Ухвала від 10.04.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Лапчевська Олена Федорівна

Рішення від 02.06.2022

Цивільне

Подільський районний суд міста Києва

Петров Д. В.

Ухвала від 06.12.2021

Цивільне

Подільський районний суд міста Києва

Петров Д. В.

Ухвала від 29.11.2021

Цивільне

Подільський районний суд міста Києва

Петров Д. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні