Рішення

від 20.06.2022 по справі 918/1209/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2022 р. м. РівнеСправа № 918/1209/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М. розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"

до відповідача Фермерського господарства "Бескіди"

про стягнення заборгованості в сумі 105 072, 12 грн.

Секретар судового засіданні Мамчур А.Ю.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фермерського господарства "Бескіди" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 105 072,12 грн, яка виникла у зв`язку з порушенням виконання Договору поставки від 10.03.2017 №КС13/17.

В обгрунтування позову, позивачем зазначено, що на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 412 510, 58 грн. Разом з тим, відповідачем було здійснено оплату за вказаний товар з порушенням строків оплати визначених договором. А тому позивачем було нараховано 4 449 грн 43 коп. - інфляційних нарахувань, 20 653 грн 53 коп. - 48% річних, 11 238 грн 28 коп. - пені, 68 730 грн 88 коп. - 20% штрафу.

Ухвалою суду від 31.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи по суті призначено на 25.01.2022.

Ухвалою суду від 25.01.2022 відкладено розгляд справи на 15.02.2022.

Ухвалою суду від 15.02.2022 залишено без розгляду клопотання представника відповідача від 15.02.2022 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи по суті відкладено на 01.03.2022.

28.02.2022 на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення від 25.02.2022 та клопотання про розгляд справи за його відсутності. Також представником заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та суми нарахованих відсотків річних до 1 грн від суми заявленої позивачем у позові, посилаючись на те, що відповідачем виконано всі свої зобов`язання по договору ще 18.01.2018, тобто понад 4 роки тому, а позивачем не надано будь - яких доказів, що внаслідок несплати штрафних санкцій по даному договору були завдані збитки. Окрім того, відповідач просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат з огляду на те, що грошове зобов`язання покупця хоча і виражене в гривнях, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті, а тому стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовану суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 ЦК України (а.с. 68-69).

Ухвалою суду від 01.03.2022 розгляд справи відкладено до завершення військової агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 01.06.2022 розгляд справи по суті призначено на 21.06.2022.

У судове засідання 21.06.2022 представник позивача не з`явився, однак 21.06.2022 на електронну адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У судове засідання 21.06.2022 представник відповідача також не з`явився, однак 19.04.2022 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Явка представників сторін у судове засідання з розгляду справи по суті 21.06.2022 обов`язковою не визнавалася.

За таких обставин, зважаючи на обмеженість процесуального строку розгляду справи по суті, господарський суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами та містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

10.03.2017 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець), було укладено договір поставки №КС13/17 (далі - договір) (а.с. 17-18)

За умовами п. 1.1. договору, в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1 договору).

За змістом п. 2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.п. 6.2, 6.3 договору).

На виконання умов договору 22.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №1 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 104 853, 75 грн, в т.ч. ПДВ. (а.с. 19).

На виконання додатку №1 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 104 853, 75 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №2345 від 06.04.2017 та №1286 від 22.03.2017.

27.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №2 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 2 204, 84 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 21).

На виконання додатку №2 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 2 204, 84 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №1568 від 27.03.2017.

27.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №3 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 21 934, 32 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 22).

На виконання додатку №3 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 21 934,32 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №3909 від 28.04.17.

16.05.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №4 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 32 539, 32 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 23).

На виконання додатку №4 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 32 539, 32 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №4910 від 16.05.2017, №5443 від 24.05.2017 та №5881 від 01.06.2017.

17.05.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №5 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 102 474, 38 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 25).

На виконання додатку №5 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 102 474, 38 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №5882 від 24.05.2017, №5011 від 17.05.2017 та №5680 від 30.05.2017.

01.06.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №6 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 19 405, 44 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 28).

На виконання додатку №6 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 19 405, 44 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5845 від 01.06.2017.

02.06.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №7 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 53 046, 38 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 29).

На виконання додатку №7 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 53 046, 38 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5990 від 02.06.2017.

14.06.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №8 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 4 894, 08 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 30).

На виконання додатку №8 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 4 894, 08 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №6441 від 14.06.2017.

17.07.2017 відповідно до видаткової накладної №7329 від 17.07.2017 до договору, позивач поставив товар загальною вартістю 6 195, 72 грн., в.т.ч. ПДВ (а.с. 31).

Відповідно до п. 3.5. договору товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною.

Таким чином, останнім днем оплати слід вважати - 27.07.2017.

30.08.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №10 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 64 962, 35 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 32).

На виконання додатку №10 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 64 962, 35 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №8360 від 30.08.2017 та №8381 від 30.08.2017.

Всього на виконання умов договору, додатків №1 - 8, 10 та видаткової накладної №7329 від 17.07.2017 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 412 510, 58 грн., в т.ч. ПДВ.

Отже, відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 412 510, 58 грн., в т.ч. ПДВ, в наступні терміни: за додатками №1 - 20% на загальну суму 20 970, 76 грн до 15.07.2017; видаткова накладна №7329 від 17.07.2017 на загальну суму 6 195, 72 до 27.07.2017; додаток №2-8 - 20% на загальну суму 47 299, 76 грн до 01.08.2017; додаток №10 - 20% на загальну суму 12 992, 47 до 08.09.2017; додаток №2-8 - 80%, №10 - 80% на загальну суму 241 168, 88 грн до 30.10.2017; додаток №1 - 80% на загальну суму 83 882, 99 до 15.11.2017.

Однак, всупереч умовам договору відповідачем здійснено оплату вказаних товарів з порушенням строків оплати, визначених договором.

Розділом 7 договору за порушення передбачених договором зобов`язань встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. договору).

У разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п.7.7 договору).

В разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додаткового штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару (п.7.8 договору).

Пунктом 7.9. договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується банківською випискою (а.с. 35), відповідачем сплачено за поставлені товари в наступні строки:

- 31 314, 86 грн, в т.ч. ПДВ - 18.10.2017;

- 50 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 01.11.2017;

- 25 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 02.11.2017;

- 50 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 07.11.2017;

- 100 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 05.12.2017;

- 150 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 05.12.2017;

- 6 195, 72 грн, в т.ч. ПДВ - 18.01.2018.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 7 договору, позивач нарахував відповідачу: пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. договору) в розмірі 11 238, 28 грн; штраф (п. 7.8 договору) в розмірі 68 730, 88 грн; 48% річних від простроченої суми (п.7.7 договору) в розмірі 20 653, 53 грн; суму інфляційних втрат (інфляційної складової) (ч. 2 ст. 625 ЦК України) - 4 449,43 грн.

Враховуючи викладені обставини та у зв`язку з відмовою відповідача в добровільному порядку сплатити вказану заборгованість, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення вищезазначеної заборгованості за договором поставки №КС13/17 від 10.03.2017.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд встановив наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з відповідальністю за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідно до договору поставки №КС13/17 від 10.03.2017, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, судом було встановлено, що позивач поставив товар згідно укладеного договору на загальну суму 412 510, 58 грн, а відповідач здійснив оплату за отриманий товар в повному обсязі, однак, з порушенням строків, встановлених договором, що підтверджується випискою з банківського рахунку про рух коштів, яка міститься в матеріалах справи. При цьому вказана обставина сторонами не заперечується.

Отже, відповідач порушив умови договору щодо своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору поставив, а покупець прийняв товарів на загальну суму 412 510, 58 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 412 510, 58 грн., в т.ч. ПДВ, в наступні терміни: за додатками №1 - 20% на загальну суму 20 970, 76 грн до 15.07.2017; видаткова накладна №7329 від 17.07.2017 на загальну суму 6 195, 72 до 27.07.2017; додаток №2-8 - 20% на загальну суму 47 299, 76 грн до 01.08.2017; додаток №10 - 20% на загальну суму 12 992, 47 до 08.09.2017; додаток №2-8 - 80%, №10 - 80% на загальну суму 241 168, 88 грн до 30.10.2017; додаток №1 - 80% на загальну суму 83 882, 99 до 15.11.2017.

Однак, всупереч умовам договору відповідачем, сплачено за поставлені товари: 31 314, 86 грн, в т.ч. ПДВ - 18.10.2017; 50 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 01.11.2017; 25 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 02.11.2017; 50 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 07.11.2017; 100 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 05.12.2017; 150 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 05.12.2017; 6 195, 72 грн, в т.ч. ПДВ - 18.01.2018., що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат.

Таким чином, позивачем було нараховано відповідачу 48% річних, пеню, 20 % штрафу та інфляційні втрати.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 ЦК України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України, 230 ГК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), іншими видами забезпечення встановленими договором або законом. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 08.09.2021р. у справі 915/107/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19).

За правилами ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України.

За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши на відповідність нараховані позивачем у порядку передбаченому у п.п.7.1.1, 7.7, 7.8 договору на прострочену суму боргу пеню, 48% річних та штрафу вважає правильними та арифметично вірними 48% річних у розмірі 20 653, 53 грн, пені в розмірі 11 238, 28 грн та 20% штрафу у розмірі 68 730, 88 грн.

Щодо позовних вимог в частині нарахування інфляційних втрат у розмірі 4 449, 43 грн, то на переконання суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки за ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Як встановлено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.

Офіційний індекс інфляції - це знецінення, зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2020 року по справі №638/10417/15-ц).

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року по справі № 905/192/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2018 року по справі №761/1617/15-ц).

Договором та додатками до нього передбачено визначення ціни товару у гривнях з урахуванням ціни у доларах США або ЄВРО, алгоритм визначення ціни та підстави застосування, про що зазначено судом вище.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару, однак лише з дотриманням погоджених сторонами умов та підстав.

Зміни до договору та додатків у цій частині не внесено, тому дані положення підлягають застосуванню.

Таким чином, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду, суд вважає, що такі вимоги у даному випадку стягненню не підлягають.

Окрім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 відсотків та суми нарахованих відсотків річних до 1 грн від суми заявленої позивачем у позові.

Суд розглянувши клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій вважає за необхідне зменшити розмір нарахованих до стягнення річних, пені та штрафу на 80 %, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК України.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Разом з тим, щодо можливості зменшення річних, суд зазначає таке.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

До аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення як штрафних санкцій так і відсотків річних. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.20 у справі 909/1240/19 (909/1076/19), від 30.09.20 у справі №922/3667/19.

Зокрема, суд вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій так і відсотків річних бере до уваги наступне.

Відповідач виконав всі зобов`язання по договору 18.01.2018, тобто понад 4 роки тому та позивачем не зазначено про завдання будь якої шкоди ТОВ "Агрозахист Донбас" неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Заборгованість за отриманий від позивача товар мала місце не більше чотирьох місяців та була добровільно повністю оплачена відповідачем. При цьому, позивач заявив вимогу про стягнення в судовому порядку 105 072,12 грн неустойки та інших нарахувань, що становить значну суму у порівнянні із загальною вартістю отриманого відповідачем товару (412 510, 58 грн).

Враховуючи повне виконання відповідачем свого основного зобов`язання щодо оплати товару та незначний період прострочення оплати, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум відсотків у вигляді 48% річних, пені та штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд дійшов до висновку про зменшення розміру нарахованих до стягнення річних, пені та штрафу на 80 %.

Таким чином, до стягнення із відповідача на користь позивача належить 4 130, 71 грн - 48% річних, 2 247, 66 грн - пені, 13 746, 18 грн - 20 % штрафу.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз`яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 2 173, 87 грн покладається на відповідача, решта - на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Бескіди" (35610, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Сатиїв, ЄДРПОУ 31494117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (08162, Київська обл., Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4В, ЄДРПОУ 30048570) 4 130 (чотири тисячі сто тридцять) грн 71 коп. - 48% річних, 2 247 (дві тисячі двісті сорок сім) грн 66 коп. - пені, 13 746 (тринадцять тисяч сімсот сорок шість) грн 18 коп. - штрафу та 2 173 (дві тисячі сто сімдесят три) грн 87 коп. - судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 4 449 грн 43 коп., 48% річних в розмірі 16 522 грн 82 коп., пені в розмірі 8 990 грн 62 коп. та штрафу в розмірі 54 984 грн 70 коп. - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 22 червня 2022 року.

Суддя А.М. Горплюк