Рішення

від 21.06.2022 по справі 200/17684/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2022 року Справа№200/17684/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні (письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом позивача № 1: ОСОБА_1 (зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), позивача № 2: ОСОБА_2 (зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), позивача № 3: ОСОБА_3 (зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Нікольської селищної ради (юридична адреса: 87000, Донецька область, Маріупольський район, смт. Нікольське, вул. Свободи, буд. 87, код ЄДРПОУ 04341614) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

08 грудня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - позивачі), через свого представника, адвоката Краснову Інну Олександрівну, яка діє на підставі ордерів Серії АН № 1053006 від 25.11.2021 р., Серії АН № 1053005 від 25.11.2021 р., АН № 1053003 від 25.11.2021 р., звернулись до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Нікольської селищної ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду уточненої позовної заяви із зазначенням правильного кадастрового номеру земельної ділянки (а. с. 66).

29 грудня 2021 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій просять:

- об`єднати в одне провадження позовні вимоги позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до одного відповідача- Нікольської селищної ради;

- визнати протиправним та скасувати рішення Нікольської селищної ради Донецької області від 19 серпня 2021 року № 8/14-742 про відмову у наданні дозволу членам фермерського господарства « Глухов С.І. »: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, кадастровий номер: 1421755100:04:000:2313;

- зобов`язати Нікольську селищну раду Донецької області надати членам фермерського господарства «Глухов С.І.»: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства на території Нікольської селищної ради, кадастровий номер: 1421755100:04:000:2313;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Нікольської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000 грн. та судовий збір в розмірі 1 816 грн., всього 11 816 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 04 серпня 1993 року ОСОБА_4 було надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 18,5га на підставі Державного акту на право постійного користування землею. У 1995 році було засноване Селянське (фермерське) господарство « Глухов Сергій Іванович » де позивачі є членами господарства з моменту створення господарства. Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачі звернулись до відповідача із клопотанням про надання дозволу членам фермерського господарства « Глухов С.І. » на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, кадастровий номер: 1421755100:04:000:2313. Проте, рішенням Нікольської селищної ради Донецької області від 19 серпня 2021 року № 8/14-742 у наданні дозволу членам фермерського господарства «Глухов С.І.» на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства було відмовлено. Вважають, що відповідач порушив їх право на вирішення питання щодо приватизації землі, у зв`язку з чим, звернулись до суду із даною позовною заявою (а. с. 72-84).

Ухвалою суду від 01 лютого 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику учасників справи (а. с. 87-88).

23 лютого 2022 року відповідач разом із відзивом на позовну заяву надав клопотання про визначення предметної підсудності та закриття провадження у справі посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13628/16, оскільки виникає спір про цивільне право. У відзиві відповідач позовні вимоги позивачів не визнав та зазначив, що рішення про відмову позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СФГ « Глухов С.Г. » прийнято на підставі статті 118 Земельного Кодексу України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, а саме статті 6-1 Розділу Х Перехідні положення Земельного Кодексу України, статті 13 частини 4 Закону України «Про фермерське господарство». Відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги мають приватноправовий характер, оскільки позов спрямований на захист майнових інтересів позивачів за рахунок інтересів третьої особи, у якої цивільне право користування виникло з моменту державної реєстрації юридичної особи СФГ «Глухов С.Г.», а саме з 04 серпня 1993 року. Зазначає, що оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори підвідомчі господарським судам. У зв`язку з чим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також відповідач просить відмовити у задоволенні про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі у зв`язку з ненаданням позивачами доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу (а. с. 91-101, 143- 145).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р. строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14.03.2022 р. №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 р. №2119-ІХ, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022 р.

21.04.2022 р. на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 р. № 259 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 р. на 30 діб.

Згідно з опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 р. Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Станом на теперішній час військовий стан в Україні триває (Закон України від 22.05.2022 р. № 2263-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року №341/2022).

Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.

Ухвалою суду від 20 червня 2022 року відповідачу відмовлено у закритті провадження у справі.

Ухвалою суду 20 червня 2022 року відповідачу відмовлено у клопотанні про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно Рішення Володарської районної Ради народних депутатів Володарського району Донецької області 04 серпня 1993 року № 56-р Б, ОСОБА_4 була надана у постійне користування земельна ділянка площею 18,5 гектарів в межах, згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Володарської селищної ради. Землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі цього рішення видано Державний акт на право користування землею 18,5 га (а. с. 19).

Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 04.08.1993 р. зареєстровано Селянське (Фермерське) господарство Глухов Сергій Іванович, ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 , номер запису 1 240 120 0000 000463 (а. с. 20).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 15 березня 2016 року, яке видано Відділом реєстрації актів цивільного стану Володарського районного управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 21).

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України прийнята спадщина 30 серпня 2019 року спадкоємцями ОСОБА_4 , стали: його дружина ОСОБА_2 та його син ОСОБА_1 , яка складається з частки в статутному капіталі Селянського фермерського господарства " Глухов Сергій Іванович ", що належала спадкодавцю, який був засновником відповідного Селянського фермерського господарства " Глухов Сергій Іванович ", що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 22).

Протоколом №1 загальних зборів членів Селянського (Фермерського) господарства «Глухов С.І.» від 01 жовтня 2019 року ОСОБА_4 виключений із Селянського (фермерського) господарства «Глухов С.І.», у зв`язку зі смертю затверджена і підписана нова редакція Статуту Селянського (фермерського) господарства «Глухов С.І.», яким призначено відповідальним за реєстрацію нової редакції статуту та внесення змін, що впливають з цього, ОСОБА_1 передоручення третім особам повноваження про реєстрацію нової редакції Статуту та внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 29).

Протоколом № 2 загальних зборів членів Селянського (фермерського) господарства « ОСОБА_4 » ухвалено поділити (розпаювати) між членами СФГ «Глухов С.І.» у рівних частинах земельну ділянку площею 18.5га, яка використовується на підставі Державного Акту ІV-ДН № 032016 на право постійного користування (а. с. 30).

Протоколом загальних зборів членів Селянського (фермерського) господарства « Глухов Сергій Іванович » № 1 від 01 жовтня 2019 року затверджена нова редакція Статуту Селянського (фермерського) господарства « Глухов Сергій Іванович ». Згідно п. 1.4 розділу 1 статуту, головою господарства є ОСОБА_1 . Згідно пункту 3.1 розділу 3 статуту, членами фермерського господарства є родичи, які об`єднались для спільного введення господарства: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 31-37).

ІНФОРМАЦІЯ_2 представником СФГ «Глухов С.І.» ОСОБА_6 подано голові Нікольської селищної ради клопотання про приватизацію земель відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» (а. с. 38).

Рішенням селищної ради від 19 серпня 2021 року № 8/14-742 відмовлено представнику СФГ «Глухов С.І» - Баранаєвій А.О. у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, у зв`язку з тим, що не враховано ст. 32 Земельного Кодексу України, п. 6-1 Перехідних положень Земельного Кодексу України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» (а. с. 39).

Позивачі, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернулись в суд з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору є встановлення правомірності рішення Нікольської селищної ради Донецької області від 19 серпня 2021 року № 8/14-742 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_6 (представнику СФГ «Глухов С.І.).

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Разом з тим, приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Положеннями статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно Державного акту на право постійного користування землею IV-ДН № 032016 Селянському (фермерському) господарству «Глухов Сергій Іванович» надано у постійне користування земельна ділянка площею 18,5га, яка розташована на території Володарської селищної ради, для ведення селянського (фермерського господарства), кадастровий номер № 1421755100:04:000:2313 (а. с. 19, 25).

Отже, відповідно до норм Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язок землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась з метою його створення.

Вказана правова позиція у подібних правовідносинах неодноразово вказувалася у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 р. у справі №348/992/16-ц (провадження № 14-5ис18), від 10.04.2019 р. у справі № 275/82/18, від 30.06.2020 р. у справі№927/79/19 (провадження №12-21гс20) та інших.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Аналогічну норму передбачено у статті 32 Земельного кодексу України.

Поряд з цим, відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» дія частин першої та другої статті 13 не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивачів можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), однак за умови, якщо такого права він не використали раніше.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо переходу права користування земельною ділянкою від голови до фермерського господарства, сформулювала інший підхід.

Зокрема, у постанові від 01.04.2020 р. у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 -6.25).

В подальшому, цей підхід було використано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі №179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем (п. 22, 23).

Суд не вбачає підстав щоб не погодитися з цим підходом і вважає його застосовним у справі, що розглядається.

Отже, право користування земельними ділянками належить СФГ Глухов С.І. », тобто усім його членам у рівній мірі.

Правову норму, що міститься у статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради» - слід розуміти як таку, що надає членам фермерського господарства право на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерському господарству. При цьому такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, надані голові фермерського господарства для його створення.

Відтак, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства. Тому, не лише особа, якій раніше була надана у користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання її у власність, оскільки така земельна ділянка була йому відведена саме з метою створення фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція з відступом від попередніх правових позицій викладений Верховним Судом у постанові від 01.10.2020 р. у справі №120/4116/19-а.

Відповідно п. 6-1 розділу Х «Прикінцеві положення» Земельного кодексу України, громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років з рівним річним платежем за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу. Вимоги частини 7 статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.

Право викупу також належить громадянам України - спадкоємцям громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, коли такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.

З огляду на викладене, якщо право постійного користування чи довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства переоформлено на право оренди щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, то належним покупцем земельної ділянки є орендар земельної ділянки, в тому числі і юридична особа - фермерське господарство (ведучи мову про осіб, які переоформили право, закон спеціально вживає термін «орендар» без зазначення тієї обставини, що таким орендарем обов`язково має бути громадянин, який первісно отримав земельну ділянку в користування).

Якщо після смерті титульного користувача земельної ділянки право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за юридичною особою, фермерським господарством, то в цьому разі належним покупцем є спадкоємець (спадкоємці) такого користувача.

Окрім того, суд зазначає, що частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

З огляду на матеріали справи, відповідачем не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, Нікольська селищна рада діяла не у межах повноважень, не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

За таких умов, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування рішення Нікольської селищної ради Донецької області від 19.08.2021 р. №8/14-742 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність», підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на те, що справа має приватноправовий характер суд зазначає, наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, у постановах від 21.03.2018 р. (справа №536/233/16-ц), 24.04.2018 р. (справа №401/2400/16-ц), 30.05.2018 р. (справа №826/5737/16), 19.06.2018 р. (справа №922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

У зв`язку з чим, ухвалою суду від 20 червня 2022 року відмовлено відповідачу у заявленому клопотанні про закриття провадження у справі, відповідно до статті 38 КАС України.

Разом з тим, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання Нікольської сільської ради про надання членам фермерського господарства «Глухов С.І.» - ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою, з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Законодавчо поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень не унормовано. Однак, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли йдеться лише про один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі суб`єкта діяти чи не діяти, а якщо діяти - то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, прямо або опосередковано закріплених у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У спірних правовідносинах повноваження сільської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні чітко регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні - орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В контексті обставин спору, застосування такого способу захисту можливе виключно за умови виконання позивачем усіх визначених законом вимог, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Натомість правова оцінка спірного рішення стосувалася безпосередньо того, що рішення взагалі немотивоване. Предмет доказування у даній справі не охоплює вичерпності цих мотивів та дотримання позивачем усіх умов для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Крім того, у справі судом встановлено, що суб`єктом владних повноважень - Нікольською селищною радою, не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов для прийняття відповідного рішення, позаяк цим органом прийняте необґрунтоване, немотивоване рішення без зазначення причин відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, встановлених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 р. №21-87а13, а згідно з статтею 244-2 КАС України суд зобов`язаний привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на визнання протиправним спірного рішення, належним способом захисту порушеного права позивачів на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його клопотанням є зобов`язання відповідача повторно розглянути це клопотання та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 р. по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 р. по справі №509/1350/17.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частини зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

З огляду на визнання протиправним спірного рішення, належним способом захисту порушеного права позивачів на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за їх клопотанням, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву представника СФГ «Глухов С.І.» Баранаєвої А.О. від 16.07.2021 р. про надання дозволу членам фермерського господарства «Глухов С.І.»: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства на території Нікольської селищної ради, кадастровий номер: 1421755100:04:000:2313 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

Щодо стягнення судових витрат у вигляді правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Згідно змісту позовних вимог представник позивача просить стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача та у позовній заяві зазначає, що позивач №1 ОСОБА_8 поніс витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 - 3 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат належить:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зі змісту вказаних норм випливає, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження факту понесення та розміру витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, представник позивачів, адвокат Краснова І.О. надала суду наступні документи: Угоду про сплату до Договору на надання правової допомоги від 12 листопада 2021 року у сумі 10 000,00 грн., акт здачі-приймання наданих послуг , а саме: юридична консультація - 1 000,00 грн., ознайомлення з документами - 2 000,00 грн., складання позовної заяви - 5 000,00 грн., представництво інтересів у суді - 2 000,00 грн.; квитанцію про сплату позивачами за послуги адвоката у сумі 10 000,00 грн.(а. с. 54-55, 63).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 р. у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З Акту здачі-приймання наданих послуг від 18 листопада 2021 року (а. с. 55) вбачається, що представництво інтересів у суді становить 2 000,00 грн., проте адвокат не приймав участь у судових засіданнях, оскільки ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2022 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами статей 257, 258 КАС України (а. с. 87-88).

Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суті виконаних послуг, а також враховуючи конкретні обставини справи, яка не є незначної складності та розглядалася в спрощеному провадженні, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10 000,0 грн. не є співмірною із наданою допомогою, та вважає за необхідне присудити на користь позивача № 1 ОСОБА_1 шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Нікольської селищної ради витрати на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Щодо стягнення судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Позивачем № 1 ОСОБА_1 при пред`явленні адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 1 816,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах адміністративної справи квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» про сплату від 26.11.2021 р. (а. с. 13).

Згідно частиною 1статті 139 КАС України суд стягує на користь позивачів всі здійснені документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 816,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 5-9, 12, 15, 18, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 94, 132,134, 139, 162, 241-243, 245, 246, 263, 291, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (позивач № 1), ОСОБА_2 (позивач № 2), ОСОБА_3 (позивач № 3) до Нікольської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Нікольської селищної ради Донецької області від 19 серпня 2021 року № 8/14-742 про відмову у наданні дозволу членам фермерського господарства «Глухов С.І.»: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, кадастровий номер: 1421755100:04:000:2313.

Зобов`язати Нікольську селищну раду Донецької області повторно розглянути заяву представника СФГ «Глухов С.І.» Баранаєвої А.О. від 16.07.2021 року про надання дозволу членам фермерського господарства «Глухов С.І.»: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства на території Нікольської селищної ради, кадастровий номер: 1421755100:04:000:2313 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Нікольської селищної ради на користь позивача №1: ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000, 00 грн. та судовий збір в розмірі 1 816,00 грн., всього 6 816,00 грн. (шість тисяч вісімсот шістнадцять гривень).

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 червня 2022 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.О.Черникова