ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 909/422/22
УХВАЛА
21.06.2022 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е., розглянувши матеріали позовної заяви (вх.№ 7890/22 від 16.06.2022)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоМікс Балтікум" (SIA "BioMix Balticum")
(с. Брутуліс, Смільтенський край, Смільтенська волость, LV-4749, Латвія)
представник позивача: адвокат Матвійчук А.С.
(вул. Реміснича, 28, м. Чернігів, 14000)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Русбуд"
(вул. Василіянок, 62-А, оф. 9, м. Івано-Франківськ, 76019)
про стягнення заборгованості у сумі 16 800,00 доларів США
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БіоМікс Балтікум" (SIA "BioMix Balticum") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Русбуд" про стягнення заборгованості у сумі 16 800,00 доларів США.
Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення договірних зобов`язань за контрактом №UA-15/2021 від 01.03.2021 відповідач не виконав взятих на себе зобов"язань з поставки товару, у зв`язку з чим, у позивача виникло право вимоги на повернення внесеної ним суми попередньої оплати. Як на правову підставу заявлених вимог позивач посилається на ст. 6, 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 626 - 629, 661, 664, 665, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193, 265 Господарського кодексу України.
Перевіривши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, виходячи з такого.
Як вбачається з позовної заяви, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БіоМікс Балтікум" (SIA "BioMix Balticum") є іноземною юридичною особою, зареєстрованою у відповідності до законодавства Латвії.
Частиною 1 статті 73 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
У силу ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Отже, процесуальний закон гарантує кожному право на звернення до суду, проте таке право може бути реалізовано лише в порядку, визначеному цим кодексом.
По-перше, положеннями ст. 162, 164 ГПК України встановлено вимоги до позовної заяви та додатків до неї.
Зокрема, за вимогами ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Також за вимогами п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, серед іншого, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Згідно з ч. 2 ст. 161 ГПК України позовна заява належить до заяв по суті справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 170 ГПК України вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Таким чином, виходячи з положення ч. 1 ст. 170 ГПК України, іноземна юридична особа при поданні позовної заяви (заяви по суті справи) має надати суду документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
При цьому, за приписами ч. 8 ст. 91 ГПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Водночас провадження у справах за участю іноземних осіб врегульовано розділом XI Закону України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб (іноземних юридичних осіб) в Україні визначаються відповідно до права України.
Згідно з ч. 2 ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього закону документ, що є доказом правосуб`єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Так, статтею 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Конвенція), була підписана 05.10.1961 року в м. Гаага та з 22.12.2003 набула чинності для України.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Конвенції ця конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Статтею 2 Конвенції передбачено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Частиною 1 статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Статтею 5 Конвенції визначено, що апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ.
Таким чином, при зверненні до суду з вказаним позовом позивач повинен подати суду належним чином засвідчені письмові докази на підтвердження його правосуб`єктності як юридичної особи відповідно до вимог Конвенції та ст. 91 ГПК України.
Проте, матеріали позовної заяви містять лише ксерокопію свідоцтва про реєстрацію комерсанта та ксерокопію перекладу цього свідоцтва з латвійської на українську мову. При цьому кожен з цих документів зроблений на відокремлених один від одного аркушах, які засвідчені тільки підписом адвоката Матвійчук А.С.
По-друге, статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Аналогічні положення містить ст. 10 ГПК України, яка визначає мову господарського судочинства.
При цьому учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим кодексом (ч. 4 ст. 10 ГПК України).
Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", що набрав чинності 16.07.2019, встановлено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Стаття 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" визначає застосування державної мови в судочинстві, а саме:
- у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою (ч. 1);
- у судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (ч. 2);
- суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови (ч. 3).
Відповідно до ст. 79 Закону України "Про нотаріат" нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Таким чином, документи, що додані до позовної заяви, повинні бути викладені державною мовою із засвідченням такого перекладу у встановленому порядку.
Натомість, додані до позовної заяви документи, в т.ч. контракт №UA-15/2021 від 01.03.2021, складені на іноземній мові та без нотаріального засвідчення їх перекладу на українську мову.
По-третє, положеннями ст. 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом.
Частиною 1 статті 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Додані до позовної заяви копії деяких документів (зокрема, контракту, специфікації, рахунку-інвойсу) є низької якості, частково нечитабельними, з нечітким та неповним текстом, у зв`язку з чим встановити за вказаними копіями будь-які факти та обставини, що входять до предмету доказування, не видається за можливе.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 162, 164 цього кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 174 ГПК України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху та встановлення строку для усунення виявлених судом недоліків.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Керуючись ст. 4, 10, 76, 91, 161, 162, 164, 170, 174, 232 - 234, 365 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоМікс Балтікум" (SIA "BioMix Balticum") (вх.№7890/22 від 16.06.2022) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Русбуд" про стягнення заборгованості у сумі 16 800,00 доларів США - залишити без руху.
2. Позивачу у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області:
- належним чином засвідчені письмові докази відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, та ст. 91 ГПК України на підтвердження правосуб`єктності юридичної особи - позивача;
- документи, що додані до позовної заяви, викладені державною мовою, із засвідченням такого перекладу у встановленому порядку;
- належної якості, читабельні копії документів, що додані до позовної заяви.
3. Повідомити позивача, що у разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу зі всіма доданими до неї документами. У разі неможливості виконати ухвалу у встановлений судом строк повідомити про таку неможливість суд шляхом подання відповідної заяви до закінчення цього строку.
Учасники справи можуть подавати та отримувати процесуальні документи в електронному вигляді. Для цього необхідно зареєструватись в підсистемах (модулях) "Електронний суд", "Електронний кабінет" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системі та зареєструвати офіційну електронну адресу за посиланням http://cabinet.court.gov.ua/.
Документи у справі можуть бути надіслані на поштову адресу суду: вул. Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ, 76018 та/або на електронну адресу суду e-mail: inbox@if.arbitr.gov.ua із обов`язковим застосуванням кваліфікованого електронного підпису (засоби зв`язку: тел. + 380342783541, НОМЕР_1 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Т.Е. Валєєва
Суд | Господарський суд Івано-Франківської області |
Дата ухвалення рішення | 20.06.2022 |
Оприлюднено | 25.06.2022 |
Номер документу | 104895084 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань зовнішньоекономічної діяльності |
Господарське
Господарський суд Івано-Франківської області
Валєєва Т. Е.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні