Рішення

від 13.06.2022 по справі 910/17734/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2022Справа № 910/17734/21За позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "Коник" (вул. Лютнева, буд. 58, Київ, 03131, код ЄДРПОУ 24747181)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоохорона" (02081, м. Київ, вул. Уральська, буд 34 А,кв.103, код ЄДРПОУ 40338243)

про стягнення 14 694, 25 грн,

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Шилін Є.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний Кооператив "Коник" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоохорона" про стягнення 14 694, 25 грн, з яких 14 400,00 грн. суму основного боргу, 137,29 грн. проценти річних, 156,96грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором від 04.02.2021 №2021/02-06-СВК про надання послуг не було надано послуг, щодо надання замовнику послуги по розробці та супроводу науково-технічної документації для отримання дозволу на спеціальне водокористування. Суму попередньої оплати, відповідач повністю не повернув, що і стало причиною звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2021 р. вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників спору.

Ухвала суду була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, проте без зазначення номеру квартири.

Суд вважав за необхідне здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом ) сторін, про що 11.02.2022 було ухвалено ухвалу та призначено судове засідання на 01.03.2022.

Ухвала суду від 11.02.2022 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, що визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02081, м. Київ, вул. Уральська, буд 34 А,кв.103.

Проте, Відповідач отримав Ухвалу суду від 11.02.2022 про розгляду справи лише 23.03.2022

01.03.2022 судове засідання не відбулося з об`єктивних причин, що не залежать від суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2022 призначено судове засідання на 14.06.2022.

Ухвала суду була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, що визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02081, м. Київ, вул. Уральська, буд 34 А,кв.103.

Проте, поштовий конверт № 0105478263917 було повернуто суду 09.06.2022 з відміткою пошти з вказівкою про закінчення терміну зберігання.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з`явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався та заперечення на позов не подав, хоча був повідомлений про розгляд справи в суді.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

04.02.2021 між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний Кооператив "Коник" (надалі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоохорона" (надалі - відповідач, виконавець) було укладено Договір № 2021/02-06-СВК про надання послуг по розробці та супроводу науково-технічної документації для отримання дозволу на спеціальне водокористування, що включає в себе такі обов`язки (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, виконавець приймає на себе обов`язки :

1.1.1.1. Розробити ОК "ЖБК "Коник", наступні документи:

- нормативний розрахунок водоспоживання та водовідведення (обґрунтований

потреб у воді);

- опис місць водозабору та скиду зворотних вод.

Відповідно до п. 2.2 Замовник зобов`язується оплатити послуги Виконавця в національній валюті України, в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця.

Відповідно до п. 2.3 Договору, протягом 5 робочих днів після підписання договору замовник зобов`язаний перерахувати на рахунок виконавця в якості попередньох оплати в розмірі 60% від 24 000,00грн.,що становить 14 400,00грн.

На виконання п.2.3 Договору, Позивач 18.02.2021 перерахував на рахунок відповідача 14 400,00грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.02.2021 №1653.

Відповідно до п. 3.1 Договору, після перерахування попередньої оплати, передбаченої п. 2.3 Договору, протягом 5 робочих днів замовник надає виконавцю документи та вихідні дані необхідні для надання, п.1.1 послуг. При цьому, факт передачі вихідних даних та документів сторони фіксують шляхом підписання акту передачі вихідних даних та документів (відповідно п. 3.2 Договору).

Судом встановлено, що 25.02.2021 року на виконання зазначеного, замовник передав відомості та документи, що визначені в п.3.1 Договору, а замовник прийняв, що відображено у відповідному акті передачі даних та документів від 25.02.2021 року, який підписаний сторонами без заперечень.

Статтею 4 Договору сторони визначили строки виконання послуг, а саме, згідно з п.4.1 Договору, виконавець зобов`язався надати вказані в п.1.1 Договору послуги протягом 80 робочих днів з моменту виконання замовником п.2.3 та п.3.1 Договору.

Відповідно до п.4.3 Договору, ті періоди (робочі дні), в які документи замовника та документи розроблені виконавцем знаходяться на погодженні у вказаних в п.1.1 державних органах, державних та спеціалізованих підприємствах до строку, встановленого в п.4.1 Договору не включаються.

У пункті 1.1 Договору, а саме, у підпунктах 1.1.2 та 1.1.3, сторонами погоджено, що виконавець діючи за дорученням та в інтересах замовника зобов`язався надати через електронну систему «Портал е-послуг Державного агентства водних ресурсів України» за адресою: https://e-services.davr.gov.ua/ документацію для отримання дозволу на спеціальне водокористування в Державне агентство водних ресурсів України та у такий же спосіб отримати дозвіл на спеціальне водокористування від Державного агентства водних ресурсів України.

З урахуванням вищенаведеного та враховуючи те, що позивачем 18.02.2021 року здійснено попередню оплату послуг у розмірі 14 400,00 грн., а 25.02.2021 року - надано відповідачу відомості та документи, що визначені в п.3.1 Договору, враховуючи погоджені сторонами строки - кінцевим строком надання послуг за договором є 24.06.2021 року.

Як зазначає Позивач, оскільки, ні станом на 24.06.2021 року, ні станом на дату подання цієї позовної заяви до суду, відповідачем так і не було надано послуги, що погоджені сторонами у договорі, то представником позивача адвокатом Пашковським Д.В. було складено та відправлено на адресу відповідача вимогу про повернення коштів від 03.08.2021 року, якою повідомив про втрату інтересу у виконанні відповідачем договору. Зазначена претензія так і залишилась без відповіді.

В свою чергу, 05.08.2021 року на адресу позивача надійшов від відповідача лист від

30.07.2021 року №532, яким відповідач повідомляв, що ним було вжито заходів для отримання дозволу на спеціальне водокористування, але Державне агентство водних ресурсів України такого дозволу не надало, нібито з підстав відсутності затверджених індивідуальних технологічних нормативів використання питної води.

Однак, з огляду на додані відповідачем до листа від 30.07.2021 року №532 документи, вбачається, що відповідач двічі звертався до Державного агентства водних ресурсів України.

Вперше - 09.03.2021 року через Центр надання адміністративних послуг, тобто з порушенням порядку погодженого сторонами у п.1.1.2 Договору, за результатами розгляду якого Державне агентство водних ресурсів України своїм листом від 07.04.2021 року №44/КВ/30д-21 повідомило про відмову у видачі дозволу на спеціальне водокористування, у зв`язку з виявленими недоліками щодо невідповідності вимогам законів та нормативно-правових актів, які потребують виправлення, а саме:

- нормативний розрахунок водокористування потребує уточнення та коригування;

- нормативний розрахунок водовідведення потребує уточнення та коригування;

- потребує уточнення та коригування мета водокористування у заяві, нормативному розрахунку водокористування і водовідведення та опису місць забору води і скиду зворотних вод;

- помісячний нормативний розрахунок загальних показників водокористування і водовідведення та загальні показники спеціального водокористування потребують уточнення та коригування.

Крім того, Державним агентством водних ресурсів України зазначеною що ст.49 Водного кодексу України та п.5 вичерпного переліку документів інформаційної картки адміністративної послуги, затвердженої наказом Держводагенства від 08.01.2019 року №11, підприємства та організації житлово-комунального господарства та суб`єкти господарювання, які надають послуги з центрального водопостачання та/або водовідведення, до заяви мають додавати затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води.

Тобто, підставою для відмови Державним агентством водних ресурсів України у отриманні дозволу на спеціальне водовідведення у цьому випадку було неналежне оформлення необхідних документів та ненадання до заяви затверджених індивідуальних технологічних нормативів використання питної води.

Суду також доведено, що відповідач вдруге звернувся з відповідною заявою до Державного агентства водних ресурсів України на отримання дозволу на спеціальне водокористування 17.04.2021 року невстановленим позивачем способом.

Відмовляючи вдруге у видачі дозволу на спеціальне водокористування Державне агентство водних ресурсів України виходив з того, що зауваження, які було викладено у вищезазначеному листі Державного агентства водних ресурсів України від 07.04.2021 року №44/КВ/30д-21 не були враховані, а саме:

- не відкореговано нормативний розрахунок водокористування;

- не відкореговано нормативний розрахунок водовідведення;

- не відкорегована мета водокористування у заяві, нормативному розрахунку водокористування і водовідведення та опису місць забору води і скиду зворотних вод;

- не відкореговано помісячний нормативний розрахунок загальних показників водокористування і водовідведення та загальні показники спеціального водокористування потребують уточнення та коригування.

А також вдруге наголошено на тому, що відповідно до ст.49 Водного кодексу України та п.5 вичерпного переліку документів інформаційної картки адміністративної послуги, затвердженої наказом Держводагенства від 08.01.2019 року №11, підприємства та організації житлово-комунального господарства та суб`єкти господарювання, які надають послуги з центрального водопостачання та/або водовідведення, до заяви мають додавати затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води.

З наведеного вбачається, що звертаючись вдруге до Державного агентства водних ресурсів України відповідачем не було враховано зауважень, що були надані Державним агентством водних ресурсів України у листі від 07.04.2021 року №44/КВ/30д-21, та було вдруге надано ідентичний пакет документів,

З п.3.7 Договору вбачається, що сторони погодили, що виконавець при виконанні умов договору керується порядком встановленим законодавством України, чинним на момент підписання договору. У випадку зміни встановленого законодавством порядку отримання дозволу на спеціальне водокористування, якщо такі зміни призводять до неможливості виконання умов договору, виконавець письмово повідомляє замовника про такі зміни, а подальший порядок виконання договору сторони визначають шляхом підписання додаткової угоди.

Позивач довів суду, що станом на дати звернення відповідача з відповідними заявами до Державного агентства водних ресурсів України, як і станом на дату укладання договору, стаття 49 Водного кодексу України не зазнавана жодних змін, та була у тій самій редакції, як і під час укладення договору, так і під час звернення відповідача до Державного агентства водних ресурсів України з відповідними заявами на отримання дозволу на спеціальне водовідведення.

Зокрема, відповідно до абз.6 ст.49 Водного кодексу України, для одержання дозволу на спеціальне водокористування юридична або фізична особа, фізична особа - підприємець звертається до органів, зазначених у частині другій цієї статті, із заявою, до якої додаються:

- обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення;

- опис та схема місць забору води та скиду зворотних вод;

- нормативи гранично допустимого скидання (где) забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами (з розрахунком на кожний випуск (скид) окремо);

- затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води (для підприємств та організацій житлово-комунального господарства, суб`єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення, житлово-експлуатаційних підприємств та організацій);

- копія правовстановлюючих документів на водні об`єкти (для орендарів водних об`єктів).

Зазначений перелік документів є вичерпним.

Таким чином, з огляду на вищенаведене суд прийшов до висновку, що виконавець (позивач) при виконанні умов договору звертався до Державного агентства водних ресурсів України для отримання дозволу на спеціальне водовідведення всупереч порядку, що був встановлений законодавством України, чинним, на момент підписання договору.

Більше того, Державне агентство водних ресурсів України повідомило про відмову у видачі дозволу на спеціальне водокористування 07.04.2021 року та 27.04.2021 року, разом з тим, відповідачем не було здійснено будь-яких дій, які б свідчили про усунення виявлених Державним агентством водних ресурсів України недоліків та підготування належного та повного комплекту документів, які необхідні для отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Суд погоджується з твердженням Позивача, що надані відповідачем копії листів з якими він звертався до Державного агентства водних ресурсів України щодо роз`яснень процедури та нормативно-правових актів, що стосуються отримання дозволу на спеціальне водокористування, не можуть вказувати на бажання відповідача належним чином виконати умови договору, оскільки, чіткий та вичерпний перелік документів визначений Водним кодексом України.

Разом з тим, відповідачем у зв`язку з наведеним разом з листом від 30.07.2021 року №532 було надіслано на адресу Позивача Додаткову угоду №1 до Договору датовану 21.07.2021 року, яку запропоновано підписати та відповідно до умов якої відповідачем запропоновано замовнику:

- самостійно затвердити розроблені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води в органах місцевого самоврядування:

- збільшити ціну робіт за договором на суму в розмірі 16 500.00 грн.;

- встановити новий строк виконання послуг тривалістю 120 робочих днів з дати підписання такої Додаткової угоди.

Проте, з огляду на приписи п.4.1 та п.4.3 Договору, позивач правомірно вважає, що строк виконання послуг є таким, що сплив 24.06.2021 року, оскільки, відповідачем було порушено порядок подачі заяви та документів.

Разом з тим, якщо припустити та виключи ти із цього строку період з 09.03.2021 року по 07.04.2021 року (21 робочий день), то кінцевим строком надання відповідачем позивачу послуг за договором є 26.07.2021 року.

Тобто, відповідач розумів, що є таким, що належним чином не виконав зобов`язання щодо належної розробки та супроводу науково-технічної документації для отримання дозволу на спеціальне водокористування і запропонував позивачу продовжити строк такого виконання аж на 120 робочих днів з метою уникнення відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором.

У відповідь на зазначений лист та пропозиції укласти додаткову угоду №1 до Договору, позивачем було відправлено відповідачу лист від 19.08.2021 року №284, яким повідомило, що відмовляється від укладання змін до Договору запропоновані відповідачем та повторно просив повернути суму попередньої оплати у розмірі 14 400,00грн.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що відповідачем послуги за договором не надані, акта надання послуг на підтвердження факту надання послуг матеріали справи не містять.

На підставі цього позивач нарахував відповідачу (окрім стягнення суми попередньої оплати в розмірі 14 400,00 грн.), 3% річних в сумі 137,29 грн., інфляційні втрати в розмірі 156,96 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець зобов`язується надати послуги по розробці та супроводу науково-технічної документації для отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Як було зазначено раніше, згідно відповідно до п. 2.3 Договору, протягом 5 робочих днів після підписання договору замовник зобов`язаний перерахувати на рахунок виконавця в якості попередньої оплати першу частину вказаної в п. 2.1 суми в розмірі 60% від 24 000,00грн., що становить 14 400,00грн.

Як встановлено судом, на виконання п.2.3 Договору, Позивач 18.02.2021 перерахував на рахунок відповідача 14 400,00грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.02.2021 №1653.

Отже, на переконання суду позивач виконав свій обов`язок щодо попередньої оплати послуг за договором, проте відповідач не виконав свої зобов`язання за Договором, а саме не надав оплачені послуги по розробці та супроводу науково-технічної документації для отримання дозволу на спеціальне водокористування та не повернув сплачені грошові кошти в сумі 14 400,00грн.

Відповідач був зобов`язаний надати послуги визначені в п. 1.1. Договору протягом 80 робочих днів з дня отримання від позивача оплати та необхідних відомостей та документів, зазначені були передані позивачем та прийняті відповідачем без будь-яких заперечень - 25.02.2021, а тому кінцевим строком виконання наданих послуг є 26.06.2021.

З огляду на приписи п.4.1 та п.4.3 Договору, суд вважає, що строк виконання послуг є таким, що сплив 24.06.2021 року, оскільки, відповідачем було порушено порядок подачі заяви та документів.

Матеріали справи не містять акта виконаних робіт на підтвердження факту надання послуг, як то передбачено умовами укладеного між сторонами договору від 04.02.2021.

Відтак, за висновком суду, в порушення умов договору відповідачем послуги не надані. Зворотного матеріали справи не містять.

Суд погоджується з твердженням позивача, що відповідач розумів, що є таким, що належним чином не виконав зобов`язання щодо належної розробки та супроводу науково-технічної документації для отримання дозволу на спеціальне водокористування і запропонував позивачу продовжити строк такого виконання аж на 120 робочих днів з метою уникнення відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В матеріалах справи наявна Вимога №284 від 30.07.2021 з вимогою про повернення коштів в сумі 14 400,00 грн., яка була отримана відповідачем 04.08.2021.

З огляду на приписи ст. 530 ЦК України, то кінцевою датою повернення суми попередньої оплати у розмірі 14 400,00грн. відповідачем позивачу є 11.08.2021.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» днем пред`явлення вимоги слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Отже, зважаючи на отримання 04.08.2021 відповідачем Вимоги від 30.07.2021 №284, строк виконання обов`язку Відповідачем щодо повернення коштів в розмірі 14 400,00 грн. є таким, що настав.

Статтею 525 ЦК України не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов`язань, а згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.06.2012 по справі №55/385 за позовом про стягнення грошових коштів за неналежне виконання договірних зобов`язань вказав, що згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Оскільки станом на час прийняття рішення Відповідач суму попередньої оплати не повернув, строк повернення якої настав, позов в частині стягнення з Відповідача 14 400,00 грн. попередньої оплати підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 137,29 грн. 3% річних та 156,96 грн. інфляційних втрат, суд вказує наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суду не надано доказів визначення сторонами строку повернення сплаченої за послуги грошової суми, на яку послуги надані не були. Тому, у даному випадку суд застосовує ч.2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання зобов`язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов`язання у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги кредитором.

Як було встановлено судом, Вимогу про повернення коштів від 30.07.2021 №284 відповідач отримав 04.08.2021, відтак до 11.08.2021 відповідач повинен був повернути сплачені грошові кошти в розмірі 14 400,00 грн., отже строк виконання грошового зобов`язання з повернення коштів виник 12.08.2021, а відтак правомірним початком періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат є 12.08.2021 по 18.10.2021 (кінцевий період визначений самим позивачем).

Отже, суд перевіривши розрахунок 3% річних, дійшов до висновку про його обґрунтованість та наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних за період з 12.08.2021 по 18.10.2021 в розмірі 80,48 грн.

Щодо нарахувань суму боргу з урахуванням інфляційних втрат від простроченої суми слід зазначити таке.

Так, перевіривши здійснений Позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він неправильний, проте здійснення судом перерахунку такої суми фактично призведе до виходу судом за межі позовних вимог (за перерахунком суду сума інфляційних втрат складає 275,04грн.).

Так, відповідно до ч. 2 статті 237 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення інфляційних втрат, а тому стягненню з Відповідача підлягає 156,96 грн. інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору.

За встановлених обставин справи, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо витрат на правову допомогу, суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України):

визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду , збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, шо підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Позивачем до позовної заяви додано лише Договір про надання правничої допомоги від 08.06.2021 та додаткові угоди №1 та №2 від 02.08.2021 до нього, укладені між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний Кооператив "Коник" та Адвокатським об`єднанням "Партнер`С".

Пунктом 2 Додатковій угоді №2 від 02.08.2021 визначено, що винагорода Адвокатського об`єднання у сумі 9 600,00грн. перераховується Клієнтом на банківський рахунок Адвокатського об`єднання, який зазначений в рахунку на оплату протягом 2 банківських днів після підписання даної Додаткової угоди.

Проте, Позивачем не додано жодних доказів на підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката та будь - які підтвердження виконаної роботи у долучених до позовної заяви документах відсутні.

Додані до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги від 08.06.2021 та додаткові угоди №1 та №2 від 02.08.2021 до нього, укладені між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний Кооператив "Коник" та Адвокатським об`єднанням "Партнер`С" не є належними доказами понесення позивачем таких витрат. Тому суд не приймає договір про надання юридичних послуг 08.06.2021 та додаткові угоди №1 та №2 від 02.08.2021 до нього як належні докази понесення позивачем витрат з правової допомоги.

В зв`язку з чим, позовні вимоги у частині відшкодування витрат на правничу допомогу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "Коник" (код ЄДРПОУ 24747181) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоохорона" (02081, м. Київ, вул. Уральська, буд 34 А, кв.103, код ЄДРПОУ 40338243) на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "Коник" (вул. Лютнева, буд. 58, Київ, 03131, код ЄДРПОУ 24747181) 14 400 (чотирнадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. попередньої оплати, 80 (вісімдесят) грн. 48 коп. 3% річних, 156 (сто п`ятдесят шість )грн. 96коп. інфляційних втрат та 2 263 (дві тисячі двісті шістдесят три ) грн. 21коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.06.2022

Суддя І.І. Борисенко