Ухвала

від 13.06.2022 по справі 915/802/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/802/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Семенчук М. А. (прокурор за посвідченням),

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 (суддя Адаховська В. С.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 (судді: Савицький Я. Ф. - головуючий, Головей В. М., Разюк Г. П.) у справі

за позовом заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьмин Енерджі"

про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьмин Енерджі" (далі - Товариство) з урахуванням заяви про зміну предмета позову про:

- скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 4821755500:02:000:0562, площею 7,5 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області;

- скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4821755500:02:000:0562, за Товариством, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.07.2019 № 32288032;

- витребування у Товариства у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку загальною площею 2,00 га (кадастровий номер 4821755500:03:000:0559) вартістю 54 076,00 грн для ведення особистого селянського господарства в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області з координатами, зазначеними у позовній заяві прокурора (далі - спірна земельна ділянка).

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 317, 387, 388 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру від 15.03.2019 № 1691/0/14-19-СГ, оскільки громадянин ОСОБА_1 на час подання заяви до ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та про його затвердження вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, внаслідок чого земельна ділянка площею 2,00 га (кадастровий номер 4821755500:02:000:0559) незаконно вибула із земель державної власності. Подальше набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачем через отримання останньої на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2019, укладеного Товариством зі ОСОБА_1 , є незаконним.

Прокурор зазначив, що відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України витребування спірної земельної ділянки буде належним та ефективним способом захисту порушеного права та інтересу держави та не потребує вжиття дій щодо скасування наказу ГУ Держгеокадастру, на підставі якого відчужено земельну ділянку.

Прокурор також зазначає, що без скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 7,5 га, кадастровий номер 4821755500:02:000:0562, та скасування запису про право на цю земельну ділянку спірна земельна ділянка буде рахуватися в її складі, що унеможливить забезпечення повернення спірної земельної ділянки у власність держави.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру задоволені частково: витребувано у Товариства у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку загальною площею 2,0 га (кадастровий номер 4821755500:02:000:0559) вартістю 54076,00 грн для ведення особистого селянського господарства в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що вибуття спірної земельної ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 4821755500:03:000:0559) відбулось поза волею держави як її власника, оскільки повторне безоплатне надання ГУ Держгеокадастру громадянам земельних ділянок для аналогічних потреб понад норму встановлену Земельним кодексом України, не може оцінюватися як воля держави.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 15.03.2019 № 1691/0/14-19-СГ, виданого внаслідок дій фізичної особи ОСОБА_1 , який не повідомив уповноважений орган про отримання раніше у порядку безоплатної приватизації іншої земельної ділянки, тому витребування спірної земельної ділянки від її нинішнього власника - Товариства є належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу держави та не потребує попереднього скасування та визнання незаконними в судовому порядку зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру та запису у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на земельну ділянку від 22.03.2019 № 30873964 за ОСОБА_1 , договору купівлі-продажу, укладеного 17.04.2019 між ОСОБА_1 та Товариством, запису у Державному реєстрі речових прав від 17.04.2019 № 31219993 про право власності відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 4821755500:02:000:0562, площею 7,5 га та скасування державної реєстрації права власності Товариства на зазначену земельну ділянку суди попередніх інстанцій зазначили, що, враховуючи набуття відповідачем відповідного права в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність. Отже, факт реєстрації права власності на земельну ділянку площею 7,5 га виключає можливість віднесення такого права до набутого неправомірно, а відповідні позовні вимоги прокурора спрямовані на втручання у право на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що унеможливлює задоволення таких вимог.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021, заступник керівника Одеської обласної прокуратури у касаційній скарзі просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити ці вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відсутністю висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду з приводу обрання ефективного способу захисту порушених інтересів держави з метою недопущення неможливості виконати судове рішення щодо витребування земельної ділянки, яку в подальшому було об`єднано з іншими земельними ділянками, без скасування державної реєстрації новоствореної земельної ділянки.

При цьому скаржник наголошує на тому, що суди, досліджуючи обставини справи та питання щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушених інтересів держави, згідно зі статтями 2, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України повинні були встановити, чи буде достатнім для здійснення державним реєстратором державної реєстрації права власності держави на спірну земельну ділянку судове рішення про витребування земельної ділянки площею 2,0 га з урахуванням того, що цієї земельної ділянки не існує як об`єкта цивільних прав, а право власності на неї (у складі іншої земельної ділянки) належить Товариству.

При зверненні до суду прокурор врахував дійсні обставини справи, а саме припинення існування як об`єкта цивільних прав спірної земельної ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 4821755500:03:000:0559) внаслідок формування у порядку об`єднання земельних ділянок земельної ділянки площею 7,5 га, кадастровий номер 4821755500:03:000:0562.

Отже, на думку скаржника, реальне поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах стане можливим лише внаслідок здійснення державної реєстрації права власності на спірну ділянку площею 2,0 га за ГУ Держгеокадастру.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін з огляду на правомірність висновків судів попередніх інстанцій та необґрунтованості доводів скаржника.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 915/802/20; провадження у справі № 915/802/20 зупинено до вирішення судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі № 924/454/20.

Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 915/802/20 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у цій справі, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.03.2022.

01.03.2022 розгляд справи № 915/802/20 не відбувся в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, наслідком чого стало введення воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2022 визначено здійснити розгляд справи № 915/802/20 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у судовому засіданні 14.06.2022.

Суди встановили такі фактичні обставини

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.03.2019р. № 1691/0/14-19-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 4821755500:02:000:0559, розташовану в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області для ведення особистого селянського господарства.

22.03.2019 на підставі зазначеного наказу державним реєстратором Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області Костаньян С. І. за № 30873964 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

17.04.2019 громадянин ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 591, посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Хмельницької області Шаповал Л. В., відчужив право власності на земельну ділянку на користь ТОВ "Кузьмин Енерджі", про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 17.04.2019 № 31220241.

Разом з тим згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 04.12.2018 № 22-8951-СГ, 05.12.2018 за № 29325100 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6821285200:03:001:0008, для ведення особистого селянського господарства в межах території Городоцького району Хмельницької області.

Таким чином, отримуючи земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 4821755500:02:000:0559, розташовану в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області (на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 15.03.2019 № 1691/0/14-19-СГ), ОСОБА_1 не повідомив уповноважений орган про отримання раніше у порядку безоплатної приватизації іншої земельної ділянки.

17.04.2019 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 590, посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Хмельницької області Шаповал Л. В., відчужив право власності на спірну земельну ділянку на користь Товариства, про що 17.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 31219993.

У подальшому Товариство, яке придбало спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 17.04.2019 № 590, після реєстрації права власності на земельну ділянку (запис від 17.04.2019 № 31219993), об`єднало її з іншими земельними ділянками, утворивши земельну ділянку площею 7,5 га, кадастровий номер 4821755500:02:000:0562.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 915/802/20 необхідно закрити з огляду на таке.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 7,5 га, кадастровий номер 4821755500:03:000:0562, скасування державної реєстрації права власності Товариства на земельну ділянку та витребування у відповідача спірної земельної ділянки (площею 2,00 га кадастровий номер 4821755500:03:000:0559) у власність держави з посиланням, зокрема, на положення статей 317, 387, 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині витребування у відповідача спірної земельної ділянки, установили обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки з державної власності, а також послалися на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що, враховуючи набуття відповідачем відповідного права в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність, отже, факт реєстрації права власності на земельну ділянку площею 4,529 га виключає можливість віднесення такого права до набутого неправомірно.

Суди зазначили, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (пункт 5.17 постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень законодавства про обрання ефективного способу захисту порушених інтересів держави з метою недопущення неможливості виконати судове рішення щодо витребування земельної ділянки, яку у подальшому було об`єднано з іншими земельними ділянками, без скасування державної реєстрації новоствореної земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц зазначено таке:

"95. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

96. Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

97. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

98. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

99. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

100. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".

У пунктах 10.6.- 10.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 зазначено таке:

"10.6. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

10.7. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

10.8. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

10.9. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

10.10. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17".

При цьому у пунктах 83- 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) викладено такі висновки:

"83. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.

84. При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

85. Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

86. Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.

87. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову".

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в цьому випадку суди попередніх інстанцій з огляду на положення статей 387 та 388 Цивільного кодексу України дійшли правильного висновку щодо можливості витребування власником (державою) земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, а формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Належним способом захисту порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, є пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України, а рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання обрання ефективного способу захисту порушених інтересів держави з метою недопущення неможливості виконати судове рішення щодо витребування земельної ділянки, яку у подальшому було об`єднано з іншими земельними ділянками, без скасування державної реєстрації новоствореної земельної ділянки.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову судові рішення у справі № 915/802/20.

Оскільки підстав для задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 915/802/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай