Ухвала

від 13.06.2022 по справі 918/226/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 918/226/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Михайлов В. О.,

відповідачів - Гребенюк А. В.

третьої особи - Жуков Д. О.,

прокуратури - Голуб Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Фермерського господарства "Агротех-Р"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2022 (судді: Філіпова Т. Л. - головуючий, Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Агротех-Р"

до Костопільської міської ради та Костопільської державної сортодослідної станції,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області та Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу",

за участю Здолбунівської окружної прокуратури,

про скасування рішення та визнання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою недійсним

ВСТАНОВИВ:

1. У березні 2021 року Фермерське господарство "Агротех-Р" (далі - ФГ "Агротех-Р") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області (далі - Підлужненська сільська рада) та Костопільської державної сортодослідної станції про визнання незаконним та скасування рішення Підлужненської сільської ради від 16.11.2004 № 198 "Про передачу земельної ділянки в постійне користування" (далі - рішення від 16.11.2004 № 198) та визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 09.02.2005 серії ЯЯ № 259509, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030559100001 в Костопільському відділі земельних ресурсів (далі - державний акт від 09.02.2005).

2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 120, 141 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що ФГ "Агротех-Р" з 2019 року є власником будівель та споруд, розташованих на території Підлужненської сільської ради в межах населеного пункту, а саме: будівлі ангара літ. В-1, загальною площею 1416, 1 м2; адмінбудинку літ. А-1, загальною площею 50,3 м2, будівлі для охорони літ. Б-1, загальною площею 14,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1. Зазначені будівлі та споруди знаходяться на земельній ділянці площею 1,2883 га, яка була надана Костопільській державній сортодослідній станції для дослідних цілей та пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства у постійне користування, яке посвідчене державним актом від 09.02.2005, у той же час перехід прав власності на нерухоме майно є підставою для припинення, у тому числі права постійного користування земельною ділянкою.

3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.06.2021 (суддя Політика Н. А.) позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Підлужненської сільської ради від 16.11.2004 № 198 та визнано недійсним державний акт від 09.02.2005.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з положеннями статей 120, 141 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України перехід права власності на нерухоме майно є підставою припинення, у тому числі права постійного користування земельною ділянкою.

Суд установив, що ФГ "Агротех-Р" є власником будівель і споруд, які розташовані на земельній ділянці площею 1,2883 га, право постійного користування на яку оформлено на Костопільську державну сортодослідну станцію, а тому в силу статті 120 Земельного кодексу України до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з вимогами пункту "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою, яке набуто Костопільською державною сортодослідною станцією на підставі державного акта від 09.02.2005 підлягає припиненню, а наявність такого акта порушує законне право позивача на отримання вказаної ділянки у користування.

4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу". Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2021 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ФГ "Агротех-Р", а також вказав на обрання позивачем невідповідного способу судового захисту, який є неефективним та не призведе до захисту порушеного права.

5. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2022, ФГ "Агротех-Р" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2021 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із ухваленням оскаржуваного судового рішення із застосуванням норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, а саме:

- висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, в яких зазначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти, що відображає імперативний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди;

- висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, в якій сформулювало правовий висновок щодо визнання недійсними державних актів на право власності чи користування, який вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку;

- висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, в якій сформульовано правовий висновок про те, що вимоги про визнання оспорюваного рішення селищної ради про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах;

- висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18, в якій зазначено, що з огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 Господарського процесуального кодексу України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання права;

- висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 462/421/18, в яких сформульовані правові висновки, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації;

- висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 902/517/17, в якій зазначено, що право постійного користування землями державної власності, що належить науково-дослідній установі, зберігається в процесі реорганізації установи шляхом правонаступництва, якщо суди не встановили обставин вилучення земельної ділянки або припинення права постійного користування нею, здійсненого відповідно до вимог законодавства;

- висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 910/24431/16 стосовно того, що згідно з імперативними приписами частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України вступ прокурора у справу допускається лише до початку розгляду справи по суті судом першої інстанції в разі відкриття провадження за позовом іншої особи, а не під час апеляційного чи касаційного перегляду судових рішень господарських судів;

Заявник касаційної скарги вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у позивача правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом з огляду на положення статей 120, 141 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України та неправильне застосування норм права судом апеляційної інстанції.

Крім того заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції всупереч процесуальним вимогам, визначеним у розділі IV Господарського процесуального кодексу України, безпідставно поновив ГУ Держгеокадастру строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2021 у цій справі та прийняв подану ним апеляційну скаргу до розгляду, відкривши апеляційне провадження, оскільки наведені в апеляційній скарзі підстави пропуску строку не є поважними.

Скаржник також зазначає, що апеляційний господарський суд допустив Здолбунівську окружну прокуратуру до справи як самостійного суб`єкта на стадії апеляційного провадження, у той час як за змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України вступ прокурора у справу допускається лише до початку розгляду справи по суті судом першої інстанції в разі відкриття провадження за позовом іншої особи, а не під час апеляційного чи касаційного перегляду судових рішень господарських судів.

6. У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області просить залишити постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2022 у справі без змін, а касаційну скаргу ФГ "Агротех-Р" - без задоволення, вказуючи на те, що на момент виникнення юридичного факту, з яким позивач пов`язує виникнення права, а саме набуття у власність будівель у 2019 році, питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності віднесено законом до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області), звернення до якого позивачем в установленому порядку не було здійснено.

Оскаржуване рішення сільської ради було реалізоване шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Костопільській державній сортодослідній станції, яка правомірно володіла і користувалась земельною ділянкою протягом тривалого часу. На час виникнення спору право постійного користування земельною ділянкою за державним актом від 09.02.2005 в результаті проведеної реорганізації перейшло до іншого суб`єкта, утвореного шляхом приєднання первісного користувача, а саме до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі - ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"), яке є правонаступником майнових прав і обов`язків Костопільської державної сортодослідної станції. Таким чином, жодних прав ФГ "Агротех-Р" порушено не було.

7. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що вступ Здолбунівської окружної прокуратури у розгляд цієї справи обумовлений необхідністю представництва інтересів Костопільської міської ради, як правонаступника Підлужненської сільської ради, яка в достатній та ефективній мірі не забезпечує належне здійснення захисту інтересів держави у встановленому законодавством порядку.

Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 1,2883 га, що в порядку правонаступництва перебуває у постійному користуванні ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" для дослідних цілей та пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, право на яку посвідчено державним актом від 09.02.2005, перебуває у власності держави. Отже фактично спір стосується земельної ділянки державної власності, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства, і саме ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від імені держави здійснює повноваження власника земельної ділянки, до якого позивач не звертався.

Прокурор акцентує увагу на тому, що твердження ФГ "Агротех-Р" про відсутність відомостей про спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, Публічній кадастровій карті України не відповідають фактичним обставинам справи, а інші доводи заявника касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

8. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

9. Суд апеляційної інстанції установив такі обставини:

- ФГ "Агротех- Р" здійснює господарську діяльність на території Підлужненської сільської ради з метою отримання прибутку шляхом виробництва товарної сільськогосподарської продукції та є власником будівель та споруд, які розташовані на території Підлужненської сільської ради, в межах населеного пункту, а саме: будівлі ангара літ. В-1, загальною площею 1416,1 м2, адмінбудинку літ. А-1, загальною площею 50,3 м2, будівлі для охорони літ. Б-1, загальною площею 14,7 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, право власності на які підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2019 № 178395137, № 178380598, № 178385541;

- 27.08.2019 ФГ "Агротех-Р" звернулося до Підлужненської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,14 га, яка знаходиться в межах населеного пункту та розташована на території Підлужненської сільської ради для обслуговування господарських будівель та споруд;

- Підлужненська сільська рада (лист від 23.09.2019 №вих.1026/02-17) повідомила, що земельна ділянка, щодо якої звернулося ФГ "Агротех-Р", перебуває у постійному користуванні Костопільської державної сортодослідної станції згідно з державним актом від 09.02.2005 і відноситься до земель державної власності. У листі також зазначено, що до повноважень сільської ради не входить розпорядження землями державної власності, тому заявникові було рекомендовано звернутися до Костопільської районної державної адміністрації;

- 30.09.2019 ФГ "Агротех-Р" з аналогічним питанням звернулося до Костопільської районної державної адміністрації, яка листом від 16.10.2019 № вих.3381/01-31/19 повідомила, що відповідно до державного акта від 09.02.2005 земельна ділянка площею 1,2883 га, яка розташована в с. Підлужне Костопільського району Рівненської області, передана у постійне користування Костопільській державній сортодослідній станції для дослідних цілей та пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

- у листі від 16.10.2019 №вих.3381/01-31/19 Костопільська районна державна адміністрація зазначала, що згідно з абзацом 2 підпункту а) пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" з дня набрання чинності цим Законом (з 01.01.2013 року) у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

- ГУ Держгеокадастру у Рівненській області у відповіді на запит адвоката Михайлова В. О. зазначало, що земельна ділянка площею 1,2883 га згідно з державним актом від 09.02.2005 перебуває у постійному користуванні Костопільської державної сортодослідної станції для дослідних цілей та пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства. Крім того, повідомлено, що земельні ділянки 113,2183 га та 1,2883 га сформовані відповідно до розробленої технічної документації із землеустрою із надання земельних ділянок у постійне користування Костопільській сортодослідній станції за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Інспектури по сортовипробуванню с/г культур по Рівненській області, яка наявна в архіві відділу у Костопільському районі ГУ Держгеокадастру у Рівненській області.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що державний акт від 09.02.2005 виданий на підставі рішення Підлужненської сільської ради Костопільського району від 16.11.2004 №191, у той же час згідно з архівної довідки № 25/04-01, виданої 11.03.2021 архівним відділом Рівненської районної державної адміністрації (яка є правонаступником прав та обов`язків Костопільської районної державної адміністрації), рішення Підлужненської сільської ради від 16.11.2004 року № 191 в архівному відділі відсутнє.

Натомість, архівним відділом Рівненської районної державної адміністрації було надано архівну копію рішення Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області під № 191, однак від 01.10.2004 "Про затвердження програми оптимізації видатків".

Разом з цим в архівному відділі Рівненської районної державної адміністрації наявне рішення від 16.11.2004 № 198 "Про передачу земельної ділянки в постійне користування", пунктом 3 якого вирішено передати в постійне користування Костопільській державній сортодослідній станції земельну ділянку загальною площею 1,2883 га (у тому числі 1,2883 - під господарськими будівлями і дворами), а пунктом 6 цього рішення передбачено видачу державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

10. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги ФГ "Агротех-Р" про визнання незаконним та скасування рішення Підлужненської сільської ради від 16.11.2004 № 198 "Про передачу земельної ділянки в постійне користування" та визнання недійсним державного акта від 09.02.2005, з посиланням на положення статей 120, 141 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, оскільки перехід прав власності на нерухоме майно є підставою для припинення, у тому числі права постійного користування земельною ділянкою.

11. Статтею 120 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог (у редакції, чинній на час подання позову до суду - березень 2021 року), визначено процедуру переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду та у частині 1 передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За змістом частин 2, 5, 6 зазначеної статті якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, на яку також посилається позивач (у редакції, чинній на час звернення до суду - березень 2021 року) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 зазначено, що стаття 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У пунктах 92- 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) зазначено таке: "92. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

93. Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

94. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти".

12. Статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній як на час прийняття оскаржуваного рішення сільської ради та державного акта від 09.02.2005, так і на час подання позову) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

13. Як свідчать матеріали справи та зазначив суд апеляційної, ФГ "Агротех-Р", обґрунтовуючи порушене право на земельну ділянку, визначив спосіб судового захисту шляхом визнання незаконним та скасування рішення Підлужненської сільської ради від 16.11.2004 № 198 та державного акта від 09.02.2005.

Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18, яку оприлюднено після подання касаційної скарги у цій справі, та висновки, викладені у пункті 47 якої необхідно врахувати під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

14. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ФГ "Агротех-Р", зазначив, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Отже, позивач при зверненні до суду з позовом повинен сформулювати заявлені у вимоги таким чином, щоб вони відповідали ефективному способу захисту права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захист, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав охоронюваних законом інтересів.

Натомість, як установив суд апеляційної інстанції, ФГ "Агротех-Р" не зазначив жодного обґрунтування щодо правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Підлужненської сільської ради від 16.11.2004 № 198, крім посилання на наявну технічну помилку в номері рішення. Позивач, обґрунтовуючи правову позицію, не зазначив, які його права порушено прийняттям у 2004 році цього рішення, враховуючи, що недійсність рішення встановлюється судом на момент його прийняття компетентним органом, у той час як виникнення права на земельну ділянку позивач пов`язує із придбанням у власність будівель і споруд у 2019 році, тобто, як установив суд апеляційної інстанції, юридичний факт, з яким пов`язується виникнення права, на час прийняття рішення, не існував.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як свідчать матеріали справи, позивач вказуючи, що він є власником нерухомого майна, посилається на витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2019 №№ 178395137, 178380598, 178385541, з яких вбачається, що підставою виникнення права власності на нерухоме майно є: протокол загальних зборів засновників ФГ "Агротех-Р", серія та номер: 5, виданий 19.08.2019, видавник: ФГ "Агротех-Р"; акт приймання-передачі майна, серія та номер: б/н, виданий 19.08.2019, видавник: ФГ "Еко Агро Полісся" та ФГ "Агротех-Р" (том 1, а. с. 20- 22).

Однак, зі змісту вказаних витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вбачається кому та на яких підставах належала земельна ділянка на АДРЕСА_1, та чи саме цю земельну ділянку було передано у 2004 році згідно з оспорюваним у справі рішенням сільської ради та згідно з державним актом від 09.02.2005 у постійне користування Костопільській державній сортодослідній станції для дослідних цілей та пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, а отже і набуття ФГ "Агротех-Р" як власником нерухомого майна права на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, що передбачено статтею 120 Земельного кодексу України.

15. Суд апеляційної інстанції установив, що оскаржуване рішення Підлужненської сільської ради 16.11.2004 № 198 було реалізоване шляхом видачі державного акта від 09.02.2005 на право постійного користування земельною ділянкою Костопільській державній сортодослідній станції, яка правомірно володіла та користувалася земельною ділянкою протягом тривалого часу. На час виникнення спору право постійного користування земельною ділянкою за державним актом від 09.02.2005 в результаті проведеної реорганізації перейшло до іншого суб`єкта, утвореного шляхом приєднання первісного користувача - Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", яке є правонаступником майнових прав і обов`язків Костопільської державної сортодослідної станції.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що технічна описка в державному акті щодо номера рішення (зазначено рішення від 16.11.2004 № 191, замість рішення від 16.11.2004 № 198) не є підставою для визнання державного акта недійсним, оскільки сукупність доказів, з урахуванням критерію вірогідності, свідчить про законність прийнятого Підлуженською сільською радою рішення від 16.11.2004 № 198 та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою площею 1,2883 га.

Натомість суд апеляційної інстанції, оцінюючи обраний ФГ "Агротех-Р" спосіб судового захисту, дійшов висновку про його неефективність, оскільки, застосовуючи його, позивач не отримає позитивних для себе наслідків щодо захисту права на земельну ділянку.

16. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання ФГ "Агротех-Р" на постанови Верховного Суду у справах № 915/672/17, № 922/2883/17, № 908/1990/17, № 920/717/17, № 904/9027/17, № 904/326/18, вказуючи на те, що на час виникнення юридичного факту, з яким позивач пов`язує виникнення права, а саме набуття у власність будівель у 2019 році, питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності віднесено законом до компетенції ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, звернення до якого позивачем в установленому порядку не було здійснено. Позивач помилково звертався до Підлужненської сільської ради, Костопільської районної державної адміністрації за вирішенням спірного питання, що зумовило в подальшому обрання ним неефективного способу юридичного захисту.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач помилково розуміє спірні правовідносини між визначеними ним сторонами спору, відтак обраний спосіб судового захисту не може призвести до настання бажаних юридичних наслідків і захисту порушеного права.

17. Як вже зазначалося, ФГ "Агротех-Р", оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та ухвалення судових рішень без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 та постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 462/421/18, від 26.06.2018 у справі № 902/517/17.

18. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

19. У постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 за позовом ОСОБА_1 до Свалявської районної спілки споживчих товариств про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України вказав, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, неправильно застосували положення статей 120, 125, 141 Земельного кодексу України та дійшли помилкового висновку про те, що чинне законодавство не передбачає припинення права користування земельною ділянкою в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно, площа ;земельної ділянки під яким є лише частиною земельної ділянки первинного землекористувача.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, правильно застував вищезазначені норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти, однак, встановивши, що ОСОБА_1 набула право власності на торговий павільйон згідно з договором купівлі-продажу від 01.06.2010, місцевий суд в порушення статті 377 Цивільного кодексу України, належним чином не дослідив зміст цього договору, не з`ясував чи виділялась ОСОБА_2 , як попередньому власнику торгового павільйону, земельна ділянка для його обслуговування, якщо так, то у яких розмірах й коли була виділена земельна ділянка та чи перейшло за договором купівлі-продажу право на земельну ділянку новому власнику торгового павільйону; не встановив суд і площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування торгового павільйону. Крім того, з огляду на визначений у статті 120 Земельного кодексу України принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, місцевий суд не з`ясував чи є торговий павільйон конструкцією з фундаментом, тобто чи є об`єктом нерухомого майна, або чи є рухомою конструкцією без фундамент у з можливістю його демонтажу;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Військова частина А 0136, про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, зазначено, що на час відчуження військового майна за відповідним правочином від 21.12.2005 згідно із чинним на той час законодавством, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (військове майно), який розташований на земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають. Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній. Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області та ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгоджувальної комісії від 07.02.2015, яким погоджено межі земельної ділянки для надання в оренду ОСОБА_4 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на межі із земельною ділянкою позивача, Верховний Суд зазначив, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 Земельного кодексу України, який був чинний до 01.01.2002, так і у чинній редакції статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку у зв`язку із неповідомленням відповідачем під час укладення договору дарування житлового будинку про факт приватизації відповідачем земельної ділянки, про що видано державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, вказав, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивачки, під час нового розгляду справи судам необхідно з`ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру, для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування будинку позивачки, слід з`ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_7 , третя особа - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Верджиния" про визнання недійсним державного акта, витребування земельної ділянки з незаконного володіння зазначено, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, зазначила, що у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов помилкового висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю можливе тільки у разі визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт. Разом з цим, суди пославшись на необґрунтованість тверджень позивача про перевищення Севастопольською міською державною адміністрацією повноважень при прийняті рішень щодо розпорядженнями землями у межах м. Севастополя, жодних обставин і мотивів, на підставі яких зроблено такий висновок, не навели; не встановили межі розташування спірної земельної ділянки на час розпорядження нею міською державною адміністрацією; висновків щодо належного розпорядника цією земельною ділянкою та законності набуття її відповідачем не зробили; обставин передачі її у власність ОСОБА_7 не встановили;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області про визнання недійсним і скасування рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 20.05.2015 № 820 "Про вчинення дій на виконання суду", яким Херсонському державному університету припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га під розміщення спортивно-оздоровчого табору "Буревісник", вилучено із земель державної власності та переведено до земель запасу Лазурненської селищної ради земельну ділянку у зв`язку з ухваленням рішення Скадовського районного суду від 04.11.2014 у справі № 663/2845/14-ц про визнання недійсним рішення селищної ради від 24.10.2006 № 106 та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Херсонському державному університету 14.11.2006, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки;

- у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18 за позовом першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Фермерського господарства "Салій І. А." про визнання відсутнім у відповідача права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення відповідно до державного акта на право постійного користування землею, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення у справі про відмову у задоволенні позову, зазначив, що процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 Земельного кодексу України, способами захисту виходячи із їх ефективності. Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частини 1 та 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України. У цій справі прокурор звертається за захистом інтересів держави щодо користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, посилаючись на те, що відповідач займає її без належних правових підстав. Проте, заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача. Визнання відсутнім у відповідача права користування земельною ділянкою, у даному випадку, є, по суті, встановленням обставин, які у подальшому можуть бути зазначені у якості підстав позову про захист свого порушеного права, що також свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту, оскільки не відновлює порушеного права, а вимагає пред`явлення у подальшому іншого позову;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 за позовом ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про захист прав споживача фінансових послуг шляхом визнання договорів недійсними зазначено, що суд будь-якої інстанції незалежно від стадії судового процесу зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами. У випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації;

- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 462/421/18 за заявою ОСОБА_9 про заміну сторони у виконавчому провадженні, зазначено, що суд апеляційної інстанції у цій справі установивши обставини стосовно того, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова перебуває у стані припинення із 29.11.2018, процедура припинення юридичної особи не завершена, відомості про правонаступників юридичної особи відсутні, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для заміни боржника у виконавчому провадженні, оскільки Львівська міська рада та/чи Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради не є правонаступниками прав та обов`язків Комунальної 3-тьої стоматологічної поліклініки м. Львова, яке перебуває в стані припинення (ліквідації). Крім того, Комунальна 3-тя стоматологічна поліклініка м. Львова не є ліквідованою, а перебуває на стадії припинення (ліквідації), тобто не втратило статусу юридичної особи, а тому його заміна у виконавчому провадженні не допускається також із цієї причини;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 902/517/17 за позовом Вінницького національного аграрного університету до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", Національної академії аграрних наук України, про визнання недійсною частини рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межі населеного пункту села Агрономічного Вінницького району Вінницької області, визнано комунальною власністю територіальної громади с. Агрономічного землі, включені в межі цього населеного пункту рішенням Вінницької районної ради Вінницької області від 29.01.2016 року № 1 (крім земель приватної власності та земельних ділянок державної власності, що не можуть передаватися у комунальну власність), а також визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263, виданий Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції на підставі рішення сільради від 05.04.1996 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2, зазначено таке. Суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що матеріали справи не містять доказів наявності у позивача прав на землю за державним актом, тому відсутні й підстави для задоволення його позовних вимог у відповідній частині. Однак, скасовуючи судові рішення у справі та передаючи її на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди не з`ясували чи було припинено право постійного користування на спірну земельну ділянку у Станції та її правонаступників внаслідок їх реорганізацій, не встановили обсягу майнових прав, які перейшли від Станції до Державного підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України" (перейменоване у подальшому в Державне підприємство "Агрономічне" та приєднане до Університету як структурний підрозділ без права юридичної особи), зокрема й стосовно зазначеної земельної ділянки, та належним чином не дослідили відповідні акти приймання-передачі цілісних майнових комплексів та земельних ділянок цих юридичних осіб, складені внаслідок проведення вказаних реорганізацій. Крім того, з посиланням на положення статей 84, 149 Земельного кодексу України та положення Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу"; суди не з`ясували, чи погоджувався перехід майнових прав від Станції до її правонаступників внаслідок їх реорганізацій із НААН України, у підпорядкуванні якої знаходилися ці установи, не дослідили, чи припинялося право постійного користування та чи вилучалася спірна земельна ділянка в приєднаного до Університету Державного підприємства "Агрономічне"; не проаналізували повноважень сільської ради з визнання державного акта на право постійного користування землею площею 1229,6 га, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 2, таким, що втратив чинність. Отже, суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення.

20. Колегія суддів з приводу наведених заявником у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у справі вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин справи, яка розглядається, зокрема, стосовно того, що оскаржуване рішення Підлужненської сільської ради 16.11.2004 № 198 було реалізоване шляхом видачі державного акта від 09.02.2005 на право постійного користування земельною ділянкою Костопільській державній сортодослідній станції, яка правомірно володіла та користувалася земельною ділянкою протягом тривалого часу і на час виникнення спору право постійного користування земельною ділянкою за державним актом від 09.02.2005 в результаті проведеної реорганізації перейшло до іншого суб`єкта, утвореного шляхом приєднання первісного користувача - ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", яке є правонаступником майнових прав і обов`язків Костопільської державної сортодослідної станції, а також обставин стосовно того, що для вирішення спірного питання позивач не звертався до уповноваженого у спірних правовідносинах органу - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а при зверненні до суду ФГ "Агротех-Р" вимоги сформулював таким чином, що не відповідає ефективному способу захисту права позивача, то судові рішення у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено, виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

21. Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які скаржник посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції.

22. Щодо посилань заявника касаційної скарги на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 910/24431/16 стосовно того, що згідно з імперативними приписами частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України вступ прокурора у справу допускається лише до початку розгляду справи по суті судом першої інстанції в разі відкриття провадження за позовом іншої особи, а не під час апеляційного чи касаційного перегляду судових рішень господарських судів, колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Як свідчать матеріали справи, Здолбунівська окружна прокуратура з посиланням на положення статті 1311 Конституції України, частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказувала на те, що відповідно до рішення Костопільської міської ради від 17.12.2020 № 18 розпочато процедуру реорганізації Підлужненської сільської ради шляхом приєднання до Костопільської міської ради, яка є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Підлужненської сільської ради. Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичнимх осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи, Підлужненську сільську раду припинено 01.11.2021 (ліквідовано).

Однак, як зазначав прокурор, Костопільську міську раду до участі у справі не було залучено, у відповіді від 24.11.2021 № 7525/02-08 на лист прокурора Костопільська міська рада повідомила, що у судових засіданнях участі не приймала, та маючи інформацію про прийняте Господарським судом Рівненської області рішення від 24.06.2021 у справі № 918/226/21, що стосується інтересів органу місцевого самоврядування як правонаступника Підлужненської сільської ради, заходів щодо захисту прав та інтересів територіальної громади шляхом вступу у справу не вживала.

Так, вступ прокурора у справі обумовлений необхідністю представництва інтересів Костопільської міської ради щодо розпорядження та користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з частиною 6 статті 55 Господарського процесуального кодексу України прокурор та інша особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, з метою вирішення питання щодо наявності підстав для перегляду судових рішень у справі, розглянутій без його (її) участі, має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та отримувати їх копії. Прокурор користується таким самим правом з метою вирішення питання про вступ у справу за позовом (заявою) іншої особи.

За змістом статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021, зокрема, задоволено заяву Здолбунівської окружної прокуратури про вступ у справу, з огляду на встановлення обставин стосовно того, що вступ прокуратури у розгляд цієї справи обумовлений необхідністю представництва інтересів Костопільської міської ради як правонаступника Підлужненської сільської ради, яка в достатній та ефективній мірі не забезпечує належне здійснення захисту інтересів держави у встановленому законодавством порядку.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ураховуючи системний аналіз змісту положень статті 104 Цивільного кодексу України, частин 3, 4 статті 8 та частин 1, 3 статті 83 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме Костопільська міська рада як відповідна юридична особа є правонаступником прав та обов`язків Підлужненської сільської ради, оскільки остання увійшла до складу об`єднання територіальних громад, а Підлужненська сільська рада перестала існувати як орган місцевого самоврядування та була ліквідована.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме заміни відповідача - Підлужненської сільської ради у справі № 918/226/21 на її правонаступника - Костопільську міську раду.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 910/24431/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, відхилено заяву Генеральної прокуратури України про вступ прокурора у справу шляхом подання заяви до суду касаційної інстанції, з посиланням на те, що згідно імперативних приписів частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України вступ прокурора у справу допускається лише до початку розгляду справи по суті судом першої інстанції в разі відкриття провадження за позовом іншої особи, а не під час касаційного перегляду судових рішень господарських судів.

Однак, у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції з урахуванням установлених обставин щодо ліквідації Підлужненської сільської ради, визначеної позивачем як відповідача у справі, здійснив процесуальне правонаступництво, а саме замінив відповідача - Підлужненську сільську раду у справі № 918/226/21 на її правонаступника - Костопільську міську раду в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та задовольнив заяву прокурора про вступ у справі для представництва інтересів Костопільської міської ради, яка не забезпечує належне здійснення захисту інтересів держави у встановленому законодавством порядку.

Отже, посилання заявника касаційної скарги на незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 910/24431/16 є безпідставними.

23. Стосовно посилань скаржника на те, що суд апеляційної інстанції всупереч процесуальним вимогам, визначеним у розділі IV Господарського процесуального кодексу України, безпідставно поновив ГУ Держгеокадастру строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2021 у цій справі та прийняв подану ним апеляційну скаргу до розгляду, відкривши апеляційне провадження, оскільки наведені в апеляційній скарзі підстави пропуску строку не є поважними, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 поновлено Державному підприємству "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2021 у справі № 918/226/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу", та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області.

Згідно з ухвалою від 10.01.2022 поновлено ГУ Держгеокадастру у Рівненській області строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2021 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Рівненській області.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції, виходячи з положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 129 Конституції України, з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, дійшов висновку про можливість поновити ГУ Держгеокадастру у Рівненській області пропущений строк апеляційного оскарження та відповідність апеляційної скарги вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції, розглянувши заперечення ФГ "Агротех-Р" проти відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, з посиланням на пункт 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, практику Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дійшов висновку, що право на судовий захист передбачає також можливість звернення всіх учасників судового провадження до судів апеляційної та касаційної інстанції та критично оцінив доводи ФГ "Агротех-Р", які наведенні в запереченні проти відкриття провадження у справі № 918/226/21, у зв`язку з чим відмовив у прийнятті таких заперечень.

24. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Агротех-Р" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2022 у справі № 918/226/21.

25. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Агротех-Р" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2022 у справі № 918/226/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік