Рішення

від 28.04.2022 по справі 320/480/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2022 року справа №320/480/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Ірпінської міської ради, у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Ірпінської міської ради №1935-16-VIII від 25.11.2021 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка;

- зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно клопотання від 11.10.2021 (вх.№5477/01-18 від 18.10.2021).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що за результатами розгляду його заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території села Михайлівка-Рубежівка, Ірпінською міською радою було прийнято рішення від 25.11.2021 №1935-16-VIII, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу з підстав подання відповідної заяви представником позивача, адвокатом Дубовим О.В., а не особисто позивачем.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки норми Земельного кодексу України не містять жодних заборон щодо можливості подання представником від імені заявника заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача, адвокат Дубовий О.В., в інтересах позивачки звернувся до Ірпінської міської ради із заявою (клопотанням) від 11.10.2021, в якій просив надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовним розміром 0,10 га, на території села Михайлівська-Рубежівка.

До заяви були додані: копія паспорту; графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки; документи на підтвердження повноваження представника.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач прийняв рішення "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність згідно додатку 1" від 25.11.2021 №1935-16-VIII, яким відмовлено громадянам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, згідно додатку 1.

Так, у додатку 1 до вказаного рішення зазначено про відмову адвокату Дубовому О.В. в інтересах ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовним розміром 0,10 га, на території села Михайлівська-Рубежівка, у зв`язку з тим, що подане звернення не відповідає чинного законодавству України.

Судом встановлено, що адвокат Дубовий О.В. звернувся до Ірпінської міської ради із адвокатським запитом від 15.12.2021, у якому просив:

- надати (надіслати) інформацію, якому саме чинного законодавству України не відповідає клопотання, подане в інтересах ОСОБА_1 від 11.10.2021 та у чому саме полягає ця невідповідність;

- надати (надіслати) копії документів (доказів), на підставі яких було прийнято рішення Ірпінської міської ради від 25.11.2021 №1935-16-VIII та які підтверджують, що клопотання, подане в інтересах ОСОБА_1 від 11.10.2021, не відповідає чинного законодавству України.

У відповідь на вказаний адвокатський запит Виконавчий комітет Ірпінської міської ради листом від 29.12.2021 №01-04/567 повідомив представнику позивача, що заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути підписана особисто заявником із зазначенням дати, прізвища, імені та по батькові, місця проживання громадянина та із викладенням суті заяви.

Відповідач зазначив, що всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про адвокату та адвокатську діляьність" заяву вх.№5477/01-18 від 18.10.2021 було подано та підписано не особисто громадянкою ОСОБА_1 , а її представником ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацами 1-2 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 72532460) та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 80269760), від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі №812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).

При цьому, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач рішенням від 25.11.2021 №1935-16-VIII відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність відповідної земельної ділянки з посиланням на невідповідність поданої представником позивача, адвокатом Дубовим О.В., заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вимогам чинного законодавства.

При цьому, у спірному рішенні та Додатку 1 до нього конкретно не вказані мотиви відмови.

Так, відповідач лише у листі-відповіді від 29.12.2021 №01-04/567 на адвокатський запит представника позивача роз`яснив, що підставою відмови є подання заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою представником позивача, адвокатом Дубовим О.В., а не особисто ОСОБА_1 .

Проте суд вважає непереконливими посилання відповідача на необхідність особистої подачі позивачем відповідного клопотання, оскільки вищенаведені положення Земельного кодексу України не встановлюють виключного способу подачі громадянами України клопотань про надання дозволу на розробку землевпорядної документації (особисто, поштою, електронним засобами зв`язку тощо), у той час як норми Закону України "Про звернення громадян" не підлягають застосуванню у правовідносинах, які виникають між органом місцевого самоврядування та заявником щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до частини першої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення Ірпінської міської ради №1935-16-VIII від 25.11.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території села Михайлівка-Рубежівка.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Ірпінської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно клопотання від 11.10.2021 (вх.№5477/01-18 від 18.10.2021), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що відповідач у спірному рішенні не зазначив підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, для відмови у наданні дозволу за відповідною заявою позивача.

Так, спірне рішення мотивоване виключно поданням заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не особисто позивачем, а його представником.

Отже, відповідач фактично не розглянув по суті заяву позивача на предмет її відповідності вимогам ст.118 Земельного кодексу України та наявності підстав для надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з чим зобов`язувати відповідача вчинити конкретну дії за результатом розгляду такої заяви зобов`язати надати дозвіл на розробку землевпорядної документації, суд вважає передчасним.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 11.10.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території села Михайлівка-Рубежівка, та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

Відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку з розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президентка України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.

У свою чергу, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивачем заявлено клопотання про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що клопотання позивача жодним чином не мотивовано, а лише постановлення судом рішення зобов`язального характеру само по собі не є підставою для встановлення судового контролю, без наявності передумов для цього, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією від 17.01.2021 №8206-4699-5918-8593, яка наявна у матеріалах справи.

Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Ірпінської міської ради.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу, суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 08.10.2021 між Адвокатським бюро Олександра Дубового (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу замовнику в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 3.1 Договору перелік, об`єм та вартість правової допомоги, а також порядок розрахунків, умови та строк оплати вартості правової допомоги за цим договором, визначається за згодою сторін в актах наданої правової допомоги, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами договору.

17.01.2022 між сторонами було підписано акт наданої правової допомоги, яким підтверджується надання адвокатом замовнику послуг на загальну суму 15000,00 грн., вартість яких складається з таких послуг:

- надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень з правових питань, щодо оскарження рішення Ірпінської міської ради №1935-16-VIII від 25.11.2021 5000,00 грн.;

- збір та підготовка позовних матеріалів, складання позовної заяви за позовом клієнта до Ірпінської міської ради про визнання протиправним рішення Ірпінської міської ради №1935-16-VIII від 25.11.2021 та зобов`язання вчинити певні дії 10000,00 грн.

Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам неминучості такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу:

- надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень з правових питань, щодо оскарження рішення Ірпінської міської ради №1935-16-VIII від 25.11.2021 5000,00 грн.

Суд вважає, що такі дії представника не відповідають ознакам неминучості їх понесення, не були необхідними та обов`язковими для захисту порушеного права позивача та, окрім того, представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких підготовчих дій, зокрема, послуги зі складання позовної заяви з додатками 10000,00 грн.

Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, на загальну суму 5000,00 грн. не відповідають критерію неминучості, а також охоплені за свою суттю іншою послугою, а тому не підлягають розподілу.

Суд зауважує, що наведене зменшення вартості витрат на правничу допомогу не стосується оцінки співмірності таких витрат (що може здійснюватися виключно за наявності відповідного клопотання сторони про це), позаяк у даному випадку суд надає оцінку не вартості, а обсягу наданих послуг, що не є тотожним. При цьому, на переконання суду, ретельне дослідження обсягу витрат на правничу допомогу є обов`язком суду, виконання якого є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов`язані критерієм неминучості з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій неминучості) має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.

Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Ірпінської міської ради, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., а загальний розмір судових витрат, які має компенсувати відповідач, складає 10992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради №1935-16-VIII від 25.11.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території села Михайлівка-Рубежівка.

3. Зобов`язати Ірпінську міську раду розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 11.10.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території села Михайлівка-Рубежівка, та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 10992,40 грн. (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Іванківської міської ради (ідентифікаційний код 33800777, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м.Ірпінь, вул. Шевченка, буд.2-А).

6. Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.