Рішення

від 23.06.2022 по справі 621/3355/21

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 621/3355/21

Провадження № 2/621/151/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2022 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області

головуючий - суддя Вельможна І.В.,

секретар судового засідання Лацько А.В.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

04.11.2021 ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовною заявоюдо ОСОБА_2 ,в якійпросить стягнутиз відповідача заборгованістьза розпискамиу загальномурозмірі 240000грн 00к.,а такожвитрати посплаті судовогозбору урозмірі 2400грн 00к.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 , зазначив, що 20.03.2019 він передав ОСОБА_2 грошову суму 240000 грн в борг. Про що відповідачем було надано дві розписки. Сторонами було встановлено термін повернення грошових коштів (позики) в 1 (один) рік.

У зазначений термін відповідач ОСОБА_2 , борг не повернув, у зв`язку з чим він був вимушений звернутись за захистом свого порушено права до суду.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 01 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 22.12.2021.

22.12.2021, 21.01.2022, 25.02.2022, 29.04.2022, 24.05.2022 підготовче засідання відкладено у зв`язку з неявкою відповідача.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 16.06.2022 закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився до канцелярії суду надав заяву відповідно до якої просив проводити розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав, не заперечував проти ухвалення по справі заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, рекомендованими листами, направленими судом за адресою місця його реєстрації та шляхом публікації оголошень про виклик до суду на загально доступному офіційному веб-порталі Судової влади України, про причини повторної неявки не повідомив, відзиву на позов не надавав, будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань, в тому числі й щодо відкладення розгляду справи від відповідача до суду не надходило.

Суд не має відомостей про причину повторної неявки відповідача, яка повідомлявся про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, і від якої не надійшли відзив чи заява про судовий розгляд за її відсутністю, що дало підстави вирішити справу на підставі наявних у ній даних (постановити заочне рішення) у відповідністю з частиною 4 статті 223, частиною 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, проти чого не заперечував представник позивача.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши доводи позовної заяви, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 20 березня 2019 року ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , у присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 склали розписку відповідно до умов якої, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 120000 грн. на погашення заборгованості по кредиту перед КБ "ПриватБанк". Отримані кошти в розмірі 120000 грн. ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 протягом 1 (одного) року (а.с. 7).

Крім того, 20 березня 2019 року ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , у присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , склали розписку відповідно до умов якої, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 120000 грн. за належні ОСОБА_2 на праві спадщини земельні ділянки: а саме 2/3 частини земельної ділянки площею 4,2984 га (3,6992 га), кадастровий номер: 6321710000:01:008:0060, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зміївської міської ради; 2/3 частини земельної ділянки площею 4,3100 га (3,6991 га), кадастровий номер: 6321710100:03:008:0059, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зміївської міської ради; 2/3 частини земельної ділянки площею 0,8001 га, кадастровий номер 6321755300:03:000:0021, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зідьківської селищної ради Зміївського району; 2/3 частини земельної ділянки, площею 0,8002 га, кадастровий номер: 6321755300:01:000:0022, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Зідьківської селищної ради Зміївського району, які ОСОБА_2 , зобов`язався оформити на своє ім`я та передати ОСОБА_6 , з подальшим нотаріальним посвідченням вказаного факту (а.с. 8).

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Положеннями статей 1049, 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно до частин 1-3 статті 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4)відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджуєне будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Саме до таких висновків дійшов Верховний суд в постанові від 08 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц та в постанові від 22 серпня 2019 року № 369/3340/16-ц .

Що до вимог позивача про стягнення боргу за розпискою від 20 березня 2019 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту розписки, відповідач ОСОБА_2 20.03.2019 отримав від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 120 000 грн. для погашення заборгованості ОСОБА_2 по кредиту, які зобов`язався повернути протягом одного року (а.с. 7).

А відтак, позивачем надано докази виникнення між сторонами правовідносин у зв`язку з укладанням договору позики від 20 березя 2019 року про передачу грошових коштів та наявності з боку відповідача ОСОБА_2 , невиконаних зобов`язань за цими договором.

У наданій позивачем борговій розписці зазначені сторони зобов`язання, грошова сума, яка передається, строк її повернення, особистий підпис позичальника ОСОБА_2 та свідків які були присутні під час передачі грошових коштів, тому вказана розписка є одночасно документом, який підтверджує передання грошей позикодавцем позичальнику і укладення договору позики.

Зі змістузазначено розписки вбачається,що позикодавець ОСОБА_1 виконав своїзобов`язанняза договором,надавши позичальникуу власністьгрошові коштив розмірі 120000 грн. 00 к.

На час звернення позивача до суду відповідач отримані грошові кошти не повернув.

Оскільки у передбачений договором строк відповідач ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання та не повернув у повному обсязі борг ОСОБА_1 у розмірі 120 000 грн., суд вважає що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу за розпискою від 20 березня 2019 року за якою ОСОБА_1 передав грошові кошти у сумі 120000 грн. 00 к., в рахунок плати за земельні ділянки належні ОСОБА_2 на праві спадщини, які останній зобов`язався передати позивачу, на розсуд суду задоволенню не підлягають, оскільки вказана розписка не містить ознак договору позику.

На переконання суду, в даному випадку мала місце своєрідна заміна первинного зобов`язання щодо оплати вартості товару (земельних ділянок) іншим - позиковим зобов`язанням.

Водночас суд не може розцінювати такі дії позивача і відповідача як новацію боргу у позикове зобов`язання з огляду на таке.

Так, зі змісту статті 1053 Цивільного кодексу України вбачається, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням; заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики; дійсність первинного зобов`язання.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17.

Всупереч вказаним вимогам розписка від 20.03.2019 про передачу коштів за частини земельних ділянок не містить істотних умов, перерахованих вище і притаманних новації боргу.

Відповідно до положень частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про не доведеність позивачем своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості за розпискою від 20.03.2019 за якою ОСОБА_1 передав грошові кошти у сумі 120000 грн. за земельні ділянки належні ОСОБА_2 на праві спадщини, а тому суд вбачає підстави для відмови в задоволенні вимог в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

Згідно зі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд стягує з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені ним і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору пропорційно (50,00%) до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 120000 (сто двадцять тисяч) грн. 00 к. за договором позики (розпискою) від 20 березня 2019 року.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 200 (одну тисячу двісті) грн 00 к.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Зміївським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Зміївський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 24.06.2022.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Головуючий: