Ухвала

від 22.06.2022 по справі 160/8666/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

23 червня 2022 року Справа №160/8666/22

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне підприємство «Кварта-М», Товариство з обмеженою відповідальністю « 21 сторіччя» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.04.2021 № 593709-2405-0462 винесене ГУ ДПС у Дніпропетровській області;

-стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст. ст. 160, 161 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Приписами частин 4, 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Приписами статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено поняття "письмових доказів", якими, зокрема, є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

З аналізу норм процесуального законодавства встановлено, що належним чином засвідчені копії документів ті, що засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством.

Частиною 20 пункту 1 статті 1 Закону України «Про стандартизацію» визначено, що стандарт - нормативний документ, а не нормативно-правовий акт.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про стандартизацію» національні стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Національні стандарти застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов`язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами.

Порядок оформлення копій документів унормований Наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях». У пункті 1 Розділу 1. Глави І Правил організації діловодства зазначено, що ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності.

Пунктом 8 Розділу 10 Глави 2 Правил організації діловодства встановлено, що копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку.

Слід звернути увагу на те, що у п. 11 Розділу 1 Глави ІІ Правил організації діловодства міститься посилання на необхідність застосування положень Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55 (далі - ДСТУ 4163-2003).

Згідно з пунктом 5.26 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 №144, який набрав чинності з 1 вересня 2021 року, відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 18.12.2018 у справі №761/5894/17, від 08.05.2019 року у справі №160/7887/18, від 01.06.2021 у справі №640/6758/20, від 01.07.2021 у справі №750/5843/19, від 01.06.2021 у справі №640/6758/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, надані позивачем копії додатків до позовної заяви не засвідчені належним чином, зокрема, відсутня відмітка «Згідно з оригіналом», назва посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії.

З огляду на вказане, позивачу слід надати додатки до позовної заяви для суду та для відповідача, що засвідчені з дотриманням Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях №1000/5 від 18.06.2015.

Так, частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

У постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 Верховний Суд здійснив системне тлумачення норм права, які регулюють питання обчислення строку звернення до суду в податкових спорах, висловивши правову позицію про те, що строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки.

Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.

Також Верховний Суд зробив висновок, що пункт 56.18 статті 56 ПК України встановлює лише спеціальний строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

Водночас правового висновку про те, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено процесуальний строк звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, постанова Верховного Суду не містить.

У розвиток наведеного правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а також практичних результатів існування тривалий час судової практики, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становить 1095 днів, Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 змінив попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.

Верховний Суд вважає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені ст. 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абз. 1 п.102.1 цієї статті.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).

Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці 1 пункту 102.1 цієї статті.

Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.

Отже, Верховний Суд вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні. Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов`язання, свідчить про те, що вони об`єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.

Верховним Судом зазначено, що численні юридичні наслідки, які з огляду на положення Податкового кодексу України виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов`язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов`язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов`язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов`язання стають неузгодженими. У зв`язку з наведеним право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання об`єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.

З вищевикладеного вбачається, що норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду у випадку не здійснення досудового адміністративного оскарження до вищого податкового органу, а тому такий строк визначається пунктом 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 (адміністративне провадження № К/9901/30170/21).

З урахування викладеного, суд приходить до висновку, що до податкових повідомлень-рішень Кодексом адміністративного судочинства України та Податковим кодексом України встановлені наступні види строків звернення до суду у справах даної категорії:

- шість місяців якщо позивачем не застосовувалась процедура досудового врегулювання спору;

- три місяці якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору, однак рішення за результатами скарги не було прийнято або не було направлено скаржнику;

- один місяць якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору та прийнято рішення про відмову в задоволенні скарги.

Предметом позову є податкове повідомлення-рішення від 23.04.2021 № 593709-2405-0462.

До суду з даним позовом позивач, згідно поштового канверту, звернувся 18.06.2022.

Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

При цьому, до позовної заяви не надано заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено неможливість такого поновлення.

Відтак позивачу слід надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

За змістом ч. 1 ст. 167 КАС України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Однак, в тексті позовної заяви, позивачем, у відповідності до норм ст.49 КАС України не зазначено, який чином судове рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Приватного підприємства «Кварта-М» та Товариства з обмеженою відповідальністю « 21 сторіччя».

З огляду на вказане, позивачу слід надати до суду клопотання про залучення до участі третіх осіб із зазначенням підстав їх залучення та визначення на стороні позивача або відповідача такі треті особи мають бути залучені до участі у справі судом.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного та керуючись ст. 169, ст. 248, ст.256, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву - залишити без руху.

Надати позивачеві термін - п`ять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання:

- додатків до позовної заяви засвідчених належним чином для суду та відповідача у справі;

- заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

- клопотання про залучення до участі третіх осіб із зазначенням підстав їх залучення та визначення на стороні позивача або відповідача такі треті особи мають бути залучені до участі у справі судом.

Копію ухвали невідкладно надіслати позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та в самостійному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Калугіна