Рішення

від 22.06.2022 по справі 420/4738/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4738/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши у спрощеному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Арцизької міської ради (вул. Соборна, 46, м. Арциз, Одеська область, 68400, код ЄДРПОУ 04057037) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Арцизької міської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Арцизької міської ради №804-VIІI від 17.09.2021 року «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)».

- зобов`язати Арцизьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.01.2020 року, надавши йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території колишньої Холмської сільської ради (за межами населених пунктів), з урахуванням висновків суду, наведених в рішенні.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 вересня 2021 року Арцизькою міською радою, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року у справі № 420/4371/20, розглянуто повторно клопотання ОСОБА_1 від 10.01.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів). З сайту Арцизької міської ради позивачу стало відомо, що відповідачем прийнято рішення № 804-VIІI від 17.09.2021 року «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)».

У встановлювальній та резолютивній частині оскаржуваного рішення визначено наступне: розглянувши лист Арцизького відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.08.2021 № 38-32/13373 та проект рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)», враховуючи, що зазначений проект рішення не отримав необхідної кількості голосів на підтримку, а саме не менше як дві третини голосів депутатів від загального складу ради, Арцизька міська рада вирішила Відхилити проект рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)».

У резолютивній частині відповідач не зазначив детально причин відхилення проекту рішення та фактичної відмови позивачу у задоволенні його клопотання. Визначення позивачем в оскаржуваному рішенні про не отримання проекту рішення необхідної кількості голосів на підтримку, а саме не менше як дві третини голосів депутатів від загального складу ради. Згідно протоколу поіменного голосування № 78 від 17.09.2021 року за прийняття рішення Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 . встановлено, що присутніх депутатів зареєстровано 18, 16 депутатів проголосували «за», 0 депутатів «проти», 2 депутатів «утримались» (копія протоколу додається). Тобто протоколом встановлено 16 голосів «за», що є більшістю від загального складу обраних депутатів Арцизької міської ради. Втім, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив про відхилення підготовленого проекту рішення про надання дозволу, в чому вбачається протиправна бездіяльність як органу місцевого самоврядування та його посадових осіб в цілому так і кожного депутата окремо.

Проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу не оприлюднений на офіційному сайті Арцизької міської ради серед інших проектів рішень. Порядок денний також не містить питання щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 10.01.2020 року згідно рішення суду від 19.10.2020 року. Однак відповідач готуючи проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вивчив місце розташування бажаної земельної ділянки і не встановив не відповідності її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, тому підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою немає.

Посилаючись на вказане судове рішення та обставини справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом та просить суд задовольнити його вимоги.

Ухвалою суду від 23.03.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що копія ухвали від 23.03.2022 року була надіслана та доставлена Арцизькій міській раді в електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».

Однак, ні у визначений судом строк, ні станом на дату вирішення даної адміністративної справи відзиву на позовну заяву чи обґрунтованого клопотання про продовження строку для його подання до суду не надано.

Частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд кваліфікує неподання відповідачем як суб`єктом владних повноважень відзиву на позовну заяву як визнання позову.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року по справі № 420/4371/20 було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області. Визнано протиправним та скасовано рішення Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області №446-VII від 12.02.2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність на території Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів)». Зобов`язано Холмську сільську раду Арцизького району Одеської області повторно розглянути клопотання від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 року було задоволено заяву ОСОБА_1 та замінено сторону виконавчого провадження по адміністративній справі №420/4371/20 з Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області (68443, Одеська обл., Арцизький район, с. Холмське, вул. Шкільна, буд. 37, код ЄДРПОУ 04377434) на Арцизьку міську раду (68400, м. Арциз, вул. соборна 46, код ЄДРПОУ 04057037). Зокрема, зазначеною ухвалою встановлено, що рішенням Арцизької міської ради №22-VІІІ від 08 грудня 2020 року «Про початок реорганізації Виноградівської, Главанської, Деленської, Задунаївської, Кам`янської, Надеждівської, Новоіванівської, Прямобалківської, Холмської сільських рад шляхом приєднання до Арцизької міської ради», розпочато реорганізацію Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області. Рішенням Арцизької міської ради №191-VІІІ від 22 лютого 2021 року, затверджено передавальні акти Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Холмська сільська рада Арцизького району Одеської області припинена (дата запису 02.06.2021 року, номер запису: 1005271120008000551, підстава: рішення щодо реорганізації).

Рішенням Арцизької міської ради № 804-VIII від 17.09.2021 року було вирішено відхилити проект рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)».

В самому рішенні зазначено, що воно прийняте відповідно до пункту 8 статті 32 Регламенту Арцизької міської ради, затвердженого рішенням Арцизької міської ради від 24 грудня 2020 року №65-VIII, розглянувши лист Арцизького відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.08.2021 № 38-32/13373 та проект рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, i3 земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)», враховуючи, що зазначений проект рішення не отримав необхідної кількості голосів на підтримку, а саме не менше як дві третини голосів депутатів від загального складу ради.

Вважаючи рішення відповідача №840 від 17.09.2021 оку протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», про що вказано у преамбулі до названого Закону.

Загальна компетенція сільських, селищних, міських рад визначена статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за змістом частини першої якої ці ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 1 статті 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно з ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Пунктом «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. «г» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 Земельного кодексу України.

Згідно ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В той же час, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог ч.2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Суд зазначає, що звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу).

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження.

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Як встановлено судом, відповідач в якості підстав обґрунтованості рішення №840 посилається на відсутність необхідної кількості голосів депутатів міської ради. Інші підстави відмови у видачі ОСОБА_1 відповідного дозволу органом місцевого самоврядування в оскаржуваному рішенні не наведено.

Разом з цим суд зазначає, що підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Чинним законодавством не передбачена відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з відсутністю необхідної кількості голосів присутніх на сесії депутатів.

Вказаним спірним рішенням відповідачем Арцизькою міською радою заперечується конституційне право позивача щодо безоплатної передачі земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у її наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому, частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позиція міститься у постанові КАС ВС від 21.02.2022 року справа №802/1568/17-а.

Отже, на підставі викладеного, суд робить висновок, що рішення Арцизької міської ради від 17.09.2021 року №804 «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, iз земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)», є протиправним та належить до скасування.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З аналізу ч.7 ст.118 та ст.122 Земельного кодексу України суд робить висновок, що зазначені норми не передбачать альтернативу для обрання декількох варіантів прийняття рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Зокрема, вказані положення закону визначають, що у разі дотримання встановлених ними умов орган місцевого самоврядування зобов`язаний видати такий дозвіл. Тобто, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ст.2 КАС України діяльність адміністративного суду спрямована на здійснення ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 245 КАС України серед інших повноважень суду, встановлює, що суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Адже реалізація суб`єктом влади своїх повноважень не повинна означати його свавілля, а навпаки - накладає на такий орган додатковий обов`язок щодо обґрунтування обраного ним способу дії з урахуванням критеріїв встановлених ч.2 ст.19 Конституції України.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Отже, такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 320/4182/20 та враховуються при вирішенні цієї справи.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

На думку суду, обрана позивачем форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. В даному випадку втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути не зобов`язання судом вчинити суб`єкта владних повноважень певні дії, а самостійне прийняття судом рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Враховуючи неправомірну відмову відповідача у наданні дозволу для розробки проекту землеустрою, виходячи з графічних матеріалів позивача, що приєднані ним до клопотання від 10.01.2020 року, суд вважає за необхідне застосувати такий судовий захист як зобов`язання органу місцевого самоврядування надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку відповідного проекту землеустрою, оскільки вказаний судовий захист є найбільш ефективним в даному випадку для відновлення прав ОСОБА_1 , та позбавить відповідача можливості маніпуляцій у відносинах з позивачем.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

Відповідно до положень ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

У зв`язку з задоволенням адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Арцизької міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.

Щодо стягнення коштів на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Арцизької міської ради в сумі 4000 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2019 року ОСОБА_1 видав довіреність на імя ОСОБА_2 на представлення його інтересів в усіх судових інстанціях, державних та інших установах, організаціях тощо. Вказана довіреність завірена секретарем Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області, реєстровий номер 253.

03.03.2022 року між адвокатом Кочуровим Андрієм Олександровичем та Тодоровим Петром Петровичем був укладений Договір про надання правової допомоги, згідно з яким розмір адвокатського гонорару становить 4 000 гривень.

Згідно з п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З урахуванням категорії та складності справи, наявності численно обсягу сталої судової практики з подібних правовідносин, суд вважає справедливим розміром професійної правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2000 грн.

Керуючись статтями 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Арцизької міської ради (вул. Соборна, 46, м. Арциз, Одеська область, 68400, код ЄДРПОУ 04057037) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Арцизької міської ради №804-VIІI від 17.09.2021 року «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Холмської сільської ради (за межами населених пунктів)».

Зобов`язати Арцизьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території колишньої Холмської сільської ради (за межами населених пунктів), згідно його клопотання від 10.01.2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Арцизької міської ради (вул. Соборна, 46, м. Арциз, Одеська область, 68400, код ЄДРПОУ 04057037) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук