Постанова

від 14.06.2022 по справі 460/10254/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/10254/21 пров. № А/857/225/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І.,

представника позивача Ліщинської Т. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференії у м. Львові апеляційну скаргу Рівненської митниці Держмитслужби на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (ухвалене в м. Рівне суддею Недашківською К. М.; дата складення рішення в повному обсязі 08 листопада 2021 року) в адміністративній справі № 460/10254/21 за позовом Приватного підприємства «Фірма «Міс» до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2021 року Приватне підприємство «Фірма «Міс» (далі - ППФ «Міс», Підприємство) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправними і скасувати прийняті Поліською митницею Держмитслужби:

- Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA204020/2021/00183 та

- Рішення про коригування митної вартості товарів № UA204020/2021/000015/2 від 16.03.2021.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що за результатами здійснення господарської операції з контрагентом Фірмою «Zhejiang Kangmujia Smart Home Cо. LTD» на підставі Контракту від 22.01.2021 № 1К ним, з метою митного оформлення придбаних товарів, було надано митному органу митну декларацію (далі - МД) № UA204020/2021/007819, до якої були долучені всі необхідні документи, які визначають числові значення складових митної вартості товарів за основним методом визнання митної вартості. Проте, митний орган не погодився із розрахованою декларантом митною вартістю товарів і прийняв Рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2021 № UA204020/2021/000015/2, яким скоригував митну вартість товарів за другорядним резервним методом визнання митної вартості товару та оформив Картку відмови. Позивач вважає, що такі рішення митного органу є протиправними, позаяк у відповідача були відсутні будь-які підстави для зобов`язання декларанта надати додаткові документи. Натомість до митного оформлення надані усі належні документи, у повній мірі достатні для митного оформлення товарів за основним методом визначення митної вартості.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправними і скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA204020/2021/00183 та Рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2021 № UA204020/2021/000015/2.

Стягнуто на користь ППФ «Міс» суму судового збору у розмірі 5135,24 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Поліської митниці Держмитслужби.

Стягнуто на користь ППФ «Міс» суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Поліської митниці Держмитслужби.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила Рівненська митниця Держмитслужби, яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які експортуються, робиться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та підлягають обчисленню. При цьому, документи, подані декларантом до митного оформлення товарів за МД № UA204020/2021/007819, були неповними та містили розбіжності: в Специфікації до Контракту від 22.01.2021 не вказано на яких умовах поставки вказано ціни на товари; виставлені ціни за окремі найменування товару є нижчими за ціни подібного товару, митне оформлення якого здійснювалося за попередній період часу. Вказане, а також наявність в ЄАС інформації про іншу митну вартість ідентичних/аналогічних товарів, слугували підставою для витребування у декларанта додаткових документів, які надані не були. Тому оскаржувані рішення є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, при тому, що обов`язок доведення митної вартості товару лежить на імпортерові.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, що відповідно до приписів частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

Як встановлено судом, між ППФ «Міс», як Покупцем, та нерезидентом Фірмою «Zhejiang Kangmujia Smart Home Cо. LTD», як Продавцем було укладено Контракт № 1К від 22.01.2021 (далі - Контракт) щодо поставки товару, наведеного у Додатку, на загальну суму 25 060,33 долара США (а. с. 21).

До Контакту сформований додаток № 1 Специфікація від 22.01.2021 щодо кількості та вартості товару: Штучна шкіра ПВХ, Штучна шкіра ПУ, Підкладкова тканина 25 060,33 долара США (а. с. 32).

На виконання умов Контракту оформлено Інвойс № HGK20211707 від 22.01.2021 на товар Штучна шкіра ПВХ, Штучна шкіра ПУ, Підкладкова тканина 25 060,33 долара США (а.с. 31).

З метою митного оформлення товару декларантом подана до митного органу МД №UA204020/2021/007819 із зазначенням у графі 43 Код МВВ «1»; товар заявлений до митного оформлення за основним методом визначення митної вартості товару за ціною контакту 25 060,33 долара США (а. с. 23).

До МД № UA204020/2021/007819 були надані такі документи:

- пакувальний лист від 22.01.2021 (а. с. 34);

- інвойс № HGK20211707 від 22.01.2021 (а. с. 31);

- коносамент від 02.02.2021;

- автотранспортна накладна (CMR) від 14.03.2021 (а. с. 45);

- сертифікат про походження товару (а. с. 36 - 41);

- банківський платіжний документ (SWIFT) від 01.02.2021 (а. с. 48);

- контракт від 22.01.2021 № 1К;

- специфікація від 22.01.2021;

- договір про надання послуг брокера;

- митна декларація країни відправника (а. с. 25, 26).

За результатами розгляду поданих декларантом документів митний орган сформував Повідомлення про витребування додаткових документів (далі - Повідомлення), де зазначив: подані декларантом до митного оформлення товарів за МД № UA204020/2021/007819 від 15.03.2021 документи є неповними та містять розбіжності:

1) в Специфікації до Контракту від 22.01.2021 не вказано на яких умовах поставки вказано ціни на товари;

2) виставлені ціни за окремі найменування товару є нижчими за ціни подібного товару, митне оформлення якого здійснювалося за попередній період часу (а. с. 109).

У Повідомленні зазначено про необхідність подання декларантом додаткових документів: виписки з бухгалтерської документації продавця; висновки про якісні та вартісні характеристики, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; прайс-листи від виробника.

Встановлено, що декларант надав митному органу Прайс-лист від 22.01.2021 із зазначенням цін на товари (а. с. 46, 47).

Проте, митний орган прийняте Рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2021 № UA204020/2021/000015/2 (далі - Рішення № UA204020/2021/000015/2), яким скоригував митну вартість товарів за другорядним резервним методом визнання митної вартості товару.

Підставами для коригування митної вартості товару в рішення зазначено, що митна вартість товарів № 1, 2, 3 не може бути визнана за ціною договору у зв`язку з:

1) в Специфікації до Контракту від 22.01.2021 не вказано, на яких умовах поставки вказано ціни на товари;

2) Виставлені ціни за окремі найменування товару є нижчими за ціни подібного товару, митне оформлення якого здійснювалося за попередній період часу;

3) митний орган володіє інформацією щодо митного оформлення схожих товарів за попередньо оформленою МД від 17.02.2021 3,96 доларів США (Товар 1), МД від 17.02.2021 3,96 доларів США (Товар 2), МД від 25.01.2021 4,51 доларів США (Товар 3);

4) відмовою у наданні додаткових документів, витребуваних митницею (а. с. 16).

Також, митним органом сформована Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA204020/2021/00183 (далі - Картка відмови), якою повідомлено про відмову у митному оформленні товару з таких причин: митна вартість товару не може бути визнана за вартістю, визначеною декларантом, щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з ненаданням декларантом додаткових документів, витребуваних органом доходів і зборів, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених в частині третій статті 53 Митного кодексу України; прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2021 № UA204020/2021/000015/2 (а. с. 15).

Вважаючи зазначені рішення неправомірними, ППФ «Міс» оскаржило їх до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що надані позивачем до митного оформлення документи у повній мірі відображали та підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, а тому у митного органу були відсутні правові підстави для зобов`язання декларанта надати додаткові документи, а також ним жодним чином не обґрунтовано наявність сумнівів у заявленій митній вартості товарів. Відтак, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення та картки відмови, а тому права та інтереси позивача підлягають судового захисту шляхом визнання протиправними і скасування таких рішень суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України визначено, зокрема, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 49 Митного кодексу України (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини перша, друга статті 51 МК України).

Відповідно до частин першої, другої, восьмої - одинадцятої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Форма декларації митної вартості та правила її заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом заявлення в митній декларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують.

А стаття 53 МК України регулює перелік та порядок подачі документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Так, відповідно до приписів цієї статті у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених участинах п`ятійішостій статті 52цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

За змістом цих норм митний орган може витребувати від декларанта додаткові документи лише у разі, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, є ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

При цьому митний орган повинен вказати конкретні факти та обставини, які викликали такі сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки цих відомостей та вказати перелік документів, які необхідно надати для усунення цих сумнівів чи розбіжностей.

Якщо наданих відомостей недостатньо для підтвердження задекларованої митної вартості товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити ці складові та які документи необхідно подати для підтвердження відповідних складових.

Разом з тим відсутність у рішеннях про коригування митної вартості товарів підтверджень того, що надані декларантом для митного оформлення товару документи є недостатніми чи викликають сумнів у достовірності поданої інформації, та які документи повинні це підтвердити чи спростувати, свідчить про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості товарів.

Водночас витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За приписами статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених участині першій статті 58цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положеньстатті 55цього Кодексу.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний:

1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;

3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування;

4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно зі статтею 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

За приписами статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Тобто, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Проте, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом і декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Як зазначено вище, при поданні до митного органу митної декларації, декларант заявив митну вартість товарів за ціною договору на рівні 25 060,33 дол. США.

Митний орган надіслав позивачу повідомлення про витребування додаткових документів з підстав наявності у поданих документах розбіжностей:

1) У Специфікації до Контракту від 22.01.2021 не вказано на яких умовах поставки вказано ціни на товари;

2) Виставлені ціни за окремі найменування товару є нижчими за ціни подібного товару, митне оформлення якого здійснювалося за попередній період часу.

Проте, як видно із матеріалів справи, умови поставки товару передбачені у поданому до митного оформлення документі Контракті від 22.01.2021 № 1К, де зазначено, що Продавець поставляє товари на умовах (Інкотермс - 2010) CFR Одеса (Україна).

Тобто, митний орган володів інформацією щодо умов поставки товару, які були визначені саме у Контракті від 22.01.2021 № 1К, а тому достеменно знав про умови такої поставки.

Також, чинне законодавство не зобов`язує учасників правочину зазначати умови поставки товару саме у Додатку до Контакту Специфікації.

Із Контракту від 22.01.2021 № 1К також видно, що страхування товару не здійснюється (пункт 3.1 Контракту).

Тобто, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Володіючи вказаною інформацією, за наявності усіх необхідних документів щодо транспортування товарів, митний орган не мав жодних правових підстав для витребування у декларанта додаткових документів за такої обставини, як «В Специфікації до Контракту від 22.01.2021 не вказано на яких умовах поставки вказано ціни на товари».

Разом з тим, зазначення про те, що виставлені ціни за окремі найменування товару є нижчими за ціни подібного товару, митне оформлення якого здійснювалося за попередній період часу не визначено законодавством (зокрема, статтею 53 МК України) як підстава для витребування документів, а може бути лише підставою для поглибленого вивчення поданих декларантом до митного оформлення документів.

Також, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постанові від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16.

Підстави, зазначені у Повідомленні для витребування у декларанта додаткових документів та оскаржуваному Рішенні № UA204020/2021/000015/2, на переконання колегії суддів, не є обґрунтованими та такими, що призвели до виникнення сумнівів у визначеній декларантом митній вартості товарів. Також митний орган може витребовувати лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості товару. А ненадання повного переліку документів може бути підставою для визначення митної вартості товару не за основним методом лише тоді, коли подані декларантом документи є недостатніми чи такими, що у своїх сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Натомість, надані позивачем до митного оформлення документи, в т.ч. й додатково наданий декларантом Прайс-лист щодо актуальних на момент укладення Контракту від 22.01.2021 № 1К цін на товари, у повній мірі відображали та підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, а тому у митного органу були відсутні будь-які правові підстави для зобов`язання декларанта надати додаткові документи.

При цьому, митний орган не вказав, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими та чому з наданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого числового показника.

А оскаржуване Рішення № UA204020/2021/000015/2 містить загальне формулювання щодо неможливості їх почергового використання, проте не містить опису неможливості застосування методів визначення митної вартості товару почергово, як його зобов`язує до цього статті 58 МК України.

Також, всупереч приписам пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, у зв`язку з визначенням митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу), митний орган у графі 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» не зазначив докладну інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Крім того, у постанові від 30.10.2018 у справі № 826/25605/15 Верховний Суд дійшов висновку про те, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що відповідач не довів належними доказами правомірної прийнятих рішень, що має наслідком задоволення позову шляхом визнання протиправними і скасування таких рішень суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою, другою та пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

З урахуванням зазначених вище приписів статей 132, 139 КАС України документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

За приписами частин третьої - сьомої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (пункт 2 частини дев`ятої статті 139 КАС України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 суд висловив правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18.

На обґрунтування вказаних витрат позивач додав до матеріалів справи:

1) Договір про надання правової допомоги від 22.06.2021 № 67, у якому зазначений фіксований розмір гонорару - 8500,00 грн (пункт 4.1. Договору) (а.с. 54);

2) Рахунок-фактуру від 22.06.2021 на суму у розмірі 8500,00 грн (а.с. 56);

3) Акт виконаних робіт від 23.06.2021 (а.с. 57);

4) Платіжне доручення від 23.06.2021 № 171 на суму у розмірі 8500,00 грн (а.с. 58).

Враховуючи те, що Договором про надання правової допомоги від 22.06.2021 № 67 визначений фіксований розмір гонорару адвоката, що не потребує додаткового підтвердження з точки зору опису обсягу виконаних робіт та часу, затраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг), та беручи до уваги наявність доказу про фактичну сплату гонорару, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення суми витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 8500,00 грн.

З приводу вказаного колегія зауважує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.

Колегія суддів при визначенні розміру відшкодування витрат на правову допомогу, враховує визначені договором про надання правничої допомоги та представництво сторін послуги і зазначає, що складені представником позивача документи, на думку колегії суддів, є типовими і нескладними у виконанні, з огляду на їхній зміст; вказана справа є справою незначної складності; також за вказаною категорією справ існує значна судова практика.

У зв`язку із вказаним колегія суддів апеляційного суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині розміру стягнутих витрат на правничу допомогу і вважає його завищеним.

Відтак, з метою відшкодування належного розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, замінивши в абзаці четвертому резолютивної частини рішення слова і цифру «8500,00 (вісім тисяч п`ятсот)» словами і цифрою «3000 (три тисячі)».

У решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, питання про необхідність відшкодування витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, проте встановлені обставини у справі дають підстави суду апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції шляхом зміни його резолютивної частини.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Рівненської митниці Держмитслужби задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року в адміністративній справі № 460/10254/21 змінити, замінивши в абзаці четвертому резолютивної частини рішення слова і цифри «8500,00 (вісім тисяч п`ятсот)» словами і цифрами «3000 (три тисячі)».

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена в повному обсязі 23 червня 2022 року.