Постанова

від 21.06.2022 по справі 369/7774/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 369/7774/17 Головуючий у суді першої інстанції - Дубас Т.В.

Номер провадження № 22-ц/824/1940/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелений Дім 71-В» до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім», державного реєстратора в особі приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої Ірини Анатоліївни про визнання угоди недійсною та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_3 та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелений Дім 71-В» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім», приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І.А., в якому просили: визнати недійсною кооперативну угоду про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року, укладену ОСОБА_1 з ОК «ЖБК «Квітневий дім»; скасувати рішення приватного нотаріуса Києво- Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35599504, від 09 червня 2017 року та запис про право власності № 20840187 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 78,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1271047132224.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 .

В червні 2017 року їм стало відомо, що ОСОБА_1 на підставі кооперативної угоди про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року, укладеної з ОК «ЖБК «Квітневий дім», в якому ОСОБА_1 є головою кооперативу, зареєстровано право власності на допоміжне приміщення, яке розташовано в цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності зареєстровано приватним нотаріусом Біккінеєвою І.А. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35599504, від 09 червня 2017 року.

Враховуючи те, що в приміщенні, на яке ОСОБА_1 зареєструвала право власності, знаходяться інженерні мережі багатоквартирного будинку - електричне обладнання, призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування всіх співвласників багатоквартирного будинку, тому таке приміщення в розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є допоміжним приміщенням, яке згідно із зазначеним Законом та ЦК України є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

Вказано, що ОСОБА_1 є головою ОК «ЖБК «Квітневий дім», що надає їй можливості фабрикувати будь-які документи. Згідно з кооперативною угодою від 01 серпня 2013 року ОСОБА_1 для отримання у власність нежитлового приміщення повинна була протягом 10 банківських днів передати ОК «ЖБК «Квітневий дім» 1/3 частки земельної ділянки площею 0,1279 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:0146, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 58148132224. Станом на момент подачі позову згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 так і не передала ОК «ЖБК «Квітневий дім» зазначену земельну ділянку, проте в довідці про сплату пая № 120 від 18 травня 2017 року, виданій ОК «ЖБК «Квітневий дім», вказується, що пай виплачений в повному обсязі, що не відповідає дійсності та свідчить про підроблення документів, на підставі яких було зареєстровано ОСОБА_1 право власності на спірне допоміжне приміщення багатоквартирного будинку.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, наданої на запит адвоката Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київський області листом від 23 березня 2017 року № 10/10-54/2303/02, та технічного паспорту на 15-ти квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , ніякого нежитлового приміщення № 1 загальною площею 78,7 кв. м не існує. Замість того по вказаній площі існує три нежитлових приміщення, коридор та три санвузли.

Для належного відновлення прав позивачів рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне приміщення загальною площею 78,7 кв. м підлягають скасуванню згідно вимог статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСББ «Зелений Дім 71-В» задоволено.

Визнано недійсною кооперативну угоду про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року, укладену ОСОБА_1 з ОК «ЖБК «Квітневий дім».

Скасовано рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35599504, від 09 червня 2017 року, 12:08:19, та запис про право власності № 20840187 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 78,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1271047132224.

Скасовано арешт, накладений ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 серпня 2017 року, з нежитлового приміщення № 1 загальною площею 78,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Квітневий дім» на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі по 3 000 грн. та судовий збір у розмірі по 673,60 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Квітневий дім» на користь ОСББ «Зелений Дім 71-В» витрати на правничу допомогу в розмірі по 3 000 грн. та судовий збір в розмірі по 1 684 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу 07 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріально права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог посилався на те, що при дослідженні факту належності конкретного спірного нежитлового приміщення № 1 загальною площею 78,7 кв.м, яке знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_3 , суд перед усім мав виходити з функціонального призначення такого приміщення, яке було передбачено на стадії проектування будинку, при цьому суд першої інстанції взагалі проігнорував і не досліджував функціональне призначення спірного приміщення, яке було закладено при проектуванні багатоквартирного будинку.

Зазначав, що судом першої інстанції безпідставно було проігноровано технічну документацію, на яку у своїй позовній заяві посилаються позивачі, а саме експлікації внутрішніх площ житлового будинку літер « АДРЕСА_3 , де чітко зазначено призначення кімнат з яких складається нежитлове приміщення №1, зокрема кімнати під № 16 - є коридором, кімнати з №17 по №20 є санвузлами, кімнати з №21 по №23 - є нежитловими приміщеннями.

Зауважував, що судом першої інстанції було безпідставно проігноровано ту обставину, що кімнати з №21 по №23, які входять до складу нежитлового приміщення №1, яке належить позивачу, відповідно до відомостей, зазначених в декларації про готовність об`єкта до експлуатації, відносяться до нежитлових приміщень офісно-комерційного призначення, а отже також не можуть бути допоміжними.

Апелянт вказував, що судом першої інстанції було безпідставно проігноровано та не досліджено те, що у спірному нежитловому приміщенні відсутні вузли управління (засуви, вентилі, крани) систем опалення, водопостачання і каналізації будинку.

Зазначав, що належне апелянту спірне нежитлове приміщення цокольного поверху, технічно не відноситься до допоміжних приміщень, які призначенні для забезпечення експлуатації і обслуговування житлового будинку.

Посилався на те, що з метою спростування тверджень позивачів щодо належності спірного приміщення до допоміжних, 23 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Науково-технічний центр «Будівельна експертиза» із заявою про проведення експертного дослідження і підготовку висновку щодо нежитлового приміщення № А -1 в будинку, АДРЕСА_3 .

Зазначав, що 02 лютого 2018 року було складено висновок №140 судово-експертного будівельно-технічного дослідження, в якому було зазначено, що нежитлове приміщення № А -1 в будинку АДРЕСА_3 запроектовано, побудовано та отримано громадянкою ОСОБА_1 у власність саме як нежитлове приміщення.

Вказував, що в проекті передбачено проходження загально-будинкових інженерних мереж в об`ємі нежитлового приміщення № А-1. Доступ в нежитлове приміщення №А-1 для обслуговування загально-будинкових мереж, що проходять в об`ємі нежитлового приміщення № А-1, не потрібний за умови забезпечення доступу для обслуговування цих мереж з боку місць загального користування.

Зазначав, що експертом було чітко зазначено, що згідно проекту або технічного паспорту на будинок нежитлове приміщення № А-1 до допоміжних або технічних приміщень не відноситься. Також експерт зазначив, що приміщення яке досліджується, розраховане на постійне перебування людей.

Посилався на те, що електрощитові не допускається розміщувати під житловими приміщеннями. Щит ВРП, що знаходиться поза електрощитовою, не забороняється розташовувати під житловими приміщеннями з урахуванням вимог щодо посилення його захисту та безпеки. Розташовувати щит ВРП в приміщеннях із загрозою затоплення не допускається. Щит ВРП може розміщуватись в поза квартирному коридорі (холі) на рівні цокольного поверху.

Вказував, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, суд зазначає що критично відноситься до наявної в матеріалах справи копії висновку судово-експертного будівельно-технічного дослідження № 140 від 02 лютого 2018 року, складеного Науково- технічним центром «Будівельна експертиза». Підставою такого критичного ставлення суд першої інстанції зазначає те, що оскільки у вищезазначеному дослідженні предметом виступає нежитлове приміщення №А -1 в будинку АДРЕСА_3 , без прив`язки до площі даного приміщення, а предметом даної справи виступає приміщення №1 за аналогічною адресою, площею 78,7 кв.м, а отже суд позбавлений можливості безальтернативно стверджувати про тотожність даних приміщень; більш того висновки, вказані в даному судово-експертного будівельно-технічного дослідження №140 від 02 лютого 2018 року спростовуються твердженнями голови ОК «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім» та копією рішення №06/280/3997 про погодження проектної документації внутрішньо будинкових мереж багатоквартирного будинку ОК «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім».

Зазначав, що з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, адже у висновку судово-експертного будівельно-технічного дослідження №140 від 02 лютого 2018 року, по третьому питанню (5 аркуш), чітко зазначається характеристика приміщення, що досліджується, а з додатків до вказаного висновку також вбачається, що досліджувалось саме спірне приміщення.

Вказував, що позиція суду першої інстанції про те, що висновки, вказані в судово- експертному будівельно-технічному дослідженні №140 спростовуються твердженнями голови ОК «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім», є грубим порушенням ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ст.78 ЦПК України.

Апелянт зазначав, що прийняв як доказ пояснення голови правління ОК «ЖБК «Квітневий дім» Сауленка Д.І., який обійняв цю посаду вже під час розгляду справи 25 вересня 2017 року та має особисту зацікавленість в задоволені позову, а отже є упередженим.

Посилався на те, що взагалі не зрозуміло яким чином суд першої інстанції дійшов до висновку, що нежитлове приміщення ЩО-1 і спірне нежитлове приміщення №1, яке належить ОСОБА_1 , є одним і тим самим приміщенням, адже вони мають зовсім різну площу. Нежитлове приміщення ЩО-1 має площу 67,73 кв.м, у той час як спірне нежитлове приміщення - 78,7 кв.м. Такий висновок суду виглядає тим більше дивним, адже начебто саме через відсутність площі (на думку суду) і неможливості ідентифікації приміщення, він не прийняв до уваги висновок судово-експертного будівельно-технічного дослідження №140 від 02 лютого 2018 року, у той час як навіть не відсутність площі приміщення, а зовсім інша площа приміщення, не завадило суду першої інстанції безальтернативно стверджувати про тотожність спірного нежитлового приміщення та нежитлового приміщення ЩО-1.

Вказував, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні трактує та розшифровує абревіатуру «ЩО», зазначаючи що вона, начебто, розшифровується як «щитове обладнання».

Зазначав, що такі висновки суду першої інстанції є неправильними і ґрунтуються виключно на припущеннях. Абревіатура «ЩО» розшифровується як щит обліку або щит освітлення, які у свою чергу виконують функцію виключно обліку електроспоживання конкретних нежитлових приміщень, що і зазначається у Робочому проекті внутрішніх силових мереж електропостачання житлового будинку. Також спеціалізовані сайти в мережі інтернет, які займаються електротехнічним обладнанням, розшифровують абревіатуру «ЩО» як щит освітлення (що є тотожним з щитом обліку).

Посилався на те, що суд першої інстанції зазначає, що це щитове обладнання адміністративного призначення і далі зазначає, що воно призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Вказував, що стосовно «адміністративного призначення», то такі висновки є абсолютно неправильними та безпідставними, адже у рішенні №06/280/3997 про погодження проектної документації внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку ОК «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім», термін «адміністративне призначення» відноситься до характеристики нежитлового приміщення ЩО-1, адже зазначається в дужках разом з іншими характерними для цього приміщення ознаками.

Зазначав, що висновки суду першої інстанції про те, що «щитове обладнання адміністративного призначення призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування всіх співвласників багатоквартирного будинку» є нічим іншим, як припущенням і не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.

19 березня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника позивачів адвоката Синчанського С.О., в якому останній проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСББ «Зелений Дім 71-В» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 7 036,40 грн. з кожного.

У липні 2020 року ОСОБА_3 та ОСББ «Зелений Дім 71-В» подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути з відповідачів на їх користь судовий збір, сплачений за подання до суду касаційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 й ОСББ «Зелений Дім 71-В» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСББ «Зелений Дім 71-В» до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І.А. змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСББ «Зелений Дім 71-В» до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «Житловий будівельний кооператив «Квітневий дім» про визнання угоди недійсною, скасування рішення про державну реєстрацію речового права та запису про право власності скасовано. Справу № 369/7774/17-ц в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.139-150, т.4).

При новому апеляційному розгляді справи представник позивачів адвокат Синчанський С.О. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства, на підставі наданих сторонами та досліджених у суді першої інстанції доказах. Щодо посилання апелянтів на докази, які не подавалися до суду першої інстанції, то вважає вказане неправомірним та просить їх не враховувати.

Представник відповідача Обслуговуючого кооперативу «Житловий будівельний кооператив «Квітневий дім» Сауленко Д.І. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачка у справі ОСОБА_1 була належним чином повідомлена через представника ОСОБА_2 , що підтверджується відповідною заявою останнього від 15 червня 2022 року, однак ні вона, ні її представник до суду апеляційної інстанції повторно не з`явилися, тому суд з врахуванням положень ст. 372 ч.2 ЦПК України розглянув вказану справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів у справі ОСОБА_4 , представника відповідача у справі Сауленко Д.І., дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 01 серпня 2013 року між Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім» (кооператив) та ОСОБА_1 (пайовик) було укладено Кооперативну угоду № 3/13 про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення, якою встановлюються відносини сторін, пов`язані з оплатою (внесенням) пайовиком пайового внеску та інших внесків, які є обов`язковою умовою членства в кооперативі, та підставою отримання на праві власності нежитлового приміщення № 1 з проектними характеристиками і відповідно до креслень, що зазначені в додатку № 1 до даної угоди «Характеристика нежитлового приміщення», після закінчення будівництва та вводу в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Як вбачається із копії довідки, виданої сільським головою Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за вих. № 388 від 18.07.2016, згідно рішення 6 сесії 7 скликання Ходосівської сільської ради № 46 від 04.02.2016, вулиця Піонерська перейменована на вулицю Феодосія Печерського.

В подальшому, ОСОБА_1 на підставі Кооперативної угоди про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01.08.2013, укладеною з Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім» зареєстровано право власності на допоміжне приміщення, яке розташовано в цокольному поверсі багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності було зареєстровано державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Біккінеєвою Ірини Анатоліївни згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35599504 від 09.06.2017 12:08:19, номер запису про право власності: 20840187.

Із копії Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, наданої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 23.03.2017 № 10/10-54/2303/02 та копії технічного паспорту на 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 у останньому не зазначено про наявність нежитлового приміщення № 1 загальною площею 78,7 м2.

Із копії рішення № 06/280/3997 про погодження проектної документації внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім», наданої Приватним акціонерним товариством «Київобленерго» за формою ПП КОЕ, в нежитловому приміщенні, що знаходиться на цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться щитове обладнання (ЩО-1) адміністративного призначення, тобто щитове обладнання призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Також судом встановлено, що голова Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім» надаючи відповідь на відзив на позовну заяву, визнав, що у спірному приміщенні № 1 дійсно розташоване електричне обладнання, що забезпечує потреби (електропостачання) всіх співвласників будинку, та є невід`ємною часткою загальнобудинкових електромереж, а саме ВРП та прилади (вузли) обліку електричної енергії.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що приміщення № 1 , розташоване в цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 є допоміжним приміщенням в розумінні Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», є необхідним для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому, та належить всім співвласникам багатоквартирного будинку, а тому розпорядження вказаними приміщеннями без згоди всіх співвласників квартир вказаного будинку суперечить положенням ст. 369 ЦК України.

Враховуючи, що ОСОБА_3 є власником квартири № 11 в зазначеному багатоквартирному будинку, вона є співвласником допоміжних приміщень, то у випадку розпорядження таким майном без її згоди порушуються її права та інтереси. ОСББ «Зелений Дім-71-В» на підставі статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» надано можливість захищати інтереси співвласників у судах. Тому навіть не будучи стороною кооперативної угоди про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року позивачі мають право її оспорити та їх право підлягає захисту.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог відповідає з огляду на наступне.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частини 1 та 2 ст.368 ЦК України).

Частиною 1 ст.369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників. У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Крім того, термін «допоміжні приміщення» визначено в Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №927/11207, а саме допоміжні приміщення житлового будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

За приписами п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно

з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що «нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. […] Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18 зазначено, що «нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №552/7636/14-ц). При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень».

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі №916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі №906/1169/17.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17 вказано, що «допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. […] З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг, викладені у пунктах 18, 22 цієї постанови та погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних, оскільки зі встановлених в пунктах 38-45 цієї постанови обставин справи вбачається, що спірні приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна».

За схожих обставин Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині третій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме встановлення того, чи відноситься вказане приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правомірно встановив факт належності спірного приміщення № 1 , яке розташоване в цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , до допоміжного приміщенням в розумінні Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», оскільки у вказаному приміщення розташовано електричне обладнання, що забезпечує потреби (електропостачання) всіх співвласників будинку, та є невід`ємною часткою загальнобудинкових електромереж, а саме ВРП та прилади (вузли) обліку електричної енергії.

Вказане було підтверджено головою Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім» у наданому відзиві на позовну заяву, а також вбачається із копії рішення № 06/280/3997 про погодження проектної документації внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Квітневий дім», наданої Приватним акціонерним товариством «Київобленерго» за формою ПП КОЕ, в нежитловому приміщенні, що знаходиться на цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться щитове обладнання (ЩО-1) адміністративного призначення, тобто щитове обладнання призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування всіх співвласників багатоквартирного будинку (а.с.119, т.1).

Крім того із копії Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, наданої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 23.03.2017 № 10/10-54/2303/02 та копії технічного паспорту на 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 у останньому не зазначено про наявність окремого нежитлового приміщення № 1 загальною площею 78,7 м2. (а.с. 21 т.1)

Зокрема Із технічного паспорту, експлікації внутрішніх площ житлового будинку, оспорювані приміщення загальною площею 78,7 кв.м. складається із 8 приміщень із яких приміщення №16 площею 6.0 кв.м., приміщення №17 площею 1,8 кв.м., приміщення №18 площею 1.5 кв.м., приміщення №19 площею 1,5 кв.м., приміщення № 20 площею 1,3 кв.м., зазначаються як допоміжні приміщення, а приміщення №21 площею 43,2 кв.м., №22 площею 13,1 кв.м., приміщення №23 площею 10,3 кв.м. як основні приміщення (а.с. 32 т.1) .

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Велика Палата Верховного Суду вирішуючи справу № 598/175/15-ц у своїй постанові від 23 жовтня 2019 року зазначила наступне: «Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання».

Оскільки судом при розгляді справи встановлено, що частина спірних приміщень ( №16-20) моменту проектування та введення будинку експлуатацію проектувалися та вводилися в експлуатацію як допоміжні приміщення, що підтверджується технічним паспортом на 15-ти квартирний житловий будинок, а в іншому приміщенні розташовані об`єкти життєзабезпечення діяльності будинку (щитове електричне обладнання) і до того ж вказані приміщення за своїм розташуванням не є ізольованими, що виключає його автономне використання тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Посилання апелянта на висновок № 140 експертного будівельно-технічного дослідження від 02 лютого 2018 року, який зроблений за її замовленням, як підставу для відмови у задоволенні позову , колегія суддів вважає необґрунтованим , оскільки суд першої інстанції надав йому (висновку) відповідної правової оцінки і колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду.

Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду щодо обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є таким, що ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 27 червня 2022 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв