Рішення

від 05.06.2022 по справі 160/2716/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року Справа № 160/2716/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

04.02.2022 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому позивач, з урахуванням уточнень від 31.03.2022, просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 року Ф-1471-52/04-63 на суму 13362,36 грн., складену відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 26.01.2022 було отримано від Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області вимогу про сплату боргу (недоїмку) зі сплати ЄСВ №Ф-1471-52/04-63 від 08.01.2019 на суму 13362,36 грн. Позивач вважає, що вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки підстав для її винесення не було. 11.07.2001 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та припинила діяльність 26.12.2018. Починаючи з 02.01.2013 є найманим працівником, займає посаду директора ТОВ «Віталліті», в якому також є засновником, та з вказаного періоду з її заробітної плати сплачуються усі податки і внески. Крім того, від провадження господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем жодних доходів у спірний період позивачем не отримано. Не зважаючи на викладене, відповідачем сформовано вимогу у зв`язку з тим, що за нею обліковується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску загальною сумою 13362,36 грн. З огляду на викладене, нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ є неправомірним, просить задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 позовну заяву було залишено без руху та надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позову.

31.03.2022 позивачем усунено недоліки позову, подано уточнений адміністративний позов.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2022 прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження в адміністративній справі №160/2716/22, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою суду витребувано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію вимоги від 08.01.2019 року Ф-1471-52/04-63 та розрахунок суми недоїмки (боргу), зазначеної вимозі, що оскаржується.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2022 направлена сторонам, відповідачу разом із копією позовної заяви з додатками у паперовому вигляді та отримана ним 12.04.2022, що підтверджується розпискою про отримання, наявною в матеріалах справи.

03.05.2022 засобами поштового зв`язку відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (з доказами відправлення позивачу на електронну пошту), в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. За даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована її 11.07.2001 по 26.12.2018 та перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Соборна ДПІ (Соборний р-н м.Дніпра) як фізична особа - підприємець, тому відповідно до статті 4 Закону № 2464 була платником єдиного внеску. Починаючи з 01.01.2018, у зв`язку із внесеними змінами до Закону №2464-VI та з метою здійснення контролю за сплатою єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, Державною податковою службою України розроблено алгоритм автоматичного нарахування єдиного внеску, які щоквартально відображаються в інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 (ІКП). За даними інформаційної системи в ІКП ОСОБА_1 за кодом класифікації 71040000 відбулись автоматичні нарахування єдиного внеску станом на 31.12.2018 року, а саме: по строку сплати 09.02.2018 нараховано єдиний внесок у сумі 8448,00 грн. за 2017 рік; по строку сплати 19.04.2018 нараховано єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за І квартал 2018 року; по строку сплати 19.07.2018 нараховано єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за ІІ квартал 2018 року; по строку сплати 19.04.2018 нараховано єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за ІІІ квартал 2018 року. Також, в ІКП ОСОБА_1 за кодом класифікації 27.12.2018 відбулось зарахування коштів як «Сплата суми податків і зборів/єдиного внеску (платіжне доручення №2875/757 від 27.12.2018) на суму 2457,18 грн. Таким чином, з урахуванням сплачених коштів, станом на 31.12.2018 в ІКП за позивачем рахується недоїмка в розмірі 13362,36 грн. Відповідно до вимог ст.25 Закону № 2464-VI та Інструкції №449 та враховуючи наявність у позивача заборгованості із сплати ЄСВ на підставі даних ІКП, відповідач в межах повноважень та на виконання вимог законодавства України сформував вимогу від 08.01.2019 №Ф-1471-52/04-63 про сплату заборгованості із сплати єдиного соціального внеску на 13362,36 грн. За таких обставин, відповідач вважає, що оспорювана вимога прийнята на підставі, у межах та у спосіб, що передбачений законодавством, тому підстави для задоволення відсутні.

У відзиві відповідачем заявлено клопотання про заміну сторони (відповідача) його правонаступником - ГУ ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу (код ЄДРПОУ 44118658).

Розглянувши заявлене клопотання та подані до нього документи, суд доходить висновку про наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого включено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (абз.4 п.2 Постанови №893).

Наказом ДПС України від 30.09.2020 № 529 утворено як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

30.09.2020 проведено державну реєстрацію створення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу юридичної особи - Державної податкової служби України, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №1000741030008085321.

Наказом ДПС України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» вирішено розпочати з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови № 893.

Таким чином, з 01.01.2021 відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегулювали умови та порядок передання адміністративної компетенції від повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача та здійснити заміну відповідача у справі з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу (код ЄДРПОУ 44118658).

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 11.07.2001 зареєстрована як фізична особа-підприємець за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; з 13.11.2001 - взята на облік в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області (Соборна ДПІ м.Дніпра).

26.12.2018 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (власне рішення).

08.01.2019 відповідачем підставі даних інформаційної системи податкового органу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1471-52/04-63, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 13362,36 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наведеного у відзиві на позов, суми недоїмки з єдиного внеску станом на 31.12.2018 складаються з наступних сум та нараховані у такий період:

- за 2017 рік в сумі 5990,82грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року.

05.01.2022 позивач через Адвокатське об`єднання «Дж.Еф.Лоєрс» звернулась до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із запитом на інформацію щодо нарахування єдиного внеску за 2017 та 2018 роки та надання оригіналів податкових повідомлень-рішень по нарахуванню ЄСВ.

Листом від 12.01.2022 №2017/6/04-36-24-03-09 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області повідомлено про наявність в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 за кодом класифікації 71040000 станом на 10.01.2022 заборгованості з єдиного внеску у сумі 13362,36грн. та надіслано корінець вимоги про сплату борг (недоїмки) №Ф-1471-52/04-63 від 08.01.2019.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1471-52/04-63 від 08.01.2019, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України щодо відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.

Згідно із пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення спору, що розглядається.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 11.07.2001 по 26.12.2018 була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

За розрахунком сум недоїмки, що визначена позивачу в оскаржуваній вимозі, заборгованість зі сплати єдиного внеску сформована автоматично за несплату ЄСВ за період з 01.01.2017 по 3 квартал 2018 включно.

Водночас, матеріалами справи не встановлено те, що у спірний період позивач, маючи статус фізичної особи-підприємця, здійснювала підприємницьку діяльність та отримувала дохід від такої діяльності у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.

Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено, у спірний період позивач перебувала у трудових відносинах.

Так, згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 01.11.2012 зареєстроване Товариство з обмеженою відповідальністю «Віталліті» за кодом ЄДРПОУ 38432649; уповноважена особа юридичної особи Шевякова Анжела Олексіївна.

Згідно із протоколом №1 установчих зборів засновників №1 від 27.10.2012 та наказу №1-К від 02.01.2013 Шевякова Анжела Олексіївна є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталліті» з 02 січня 2013 року.

Згідно із податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми №1ДФ за період І, ІІ, ІІІ та IV квартали 2017 позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата з утриманням податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Віталліті».

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період 2018 року позивач отримувала дохід (заробітна плата) лише від Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталліті» (код ЄДРПОУ 38432649).

Перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Віталліті» ЄСВ 22% до податкового органу (ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпро) із нарахованої заробітної плати за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 та за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 підтверджується банківськими виписками АТ КБ «Приватбанк» по поточному рахунку товариства.

Відповідно до відомостей за реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-7) у період 2013-2021 страхові внески за ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) сплачувались страхувальником за кодом ЄДРПОУ 38432649 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Віталліті».

Разом з тим, відповідачем доказів отримання позивачем інших доходів, аніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Враховуючи те, що у спірний період позивач у розумінні Закону №2464-VI є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, наведені обставини виключають обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Нарахування ж ЄСВ позивачу у спірний період (2017-ІІІ квартал 2018) як фізичній особі-підприємцю, без доказів здійснення ним підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, та при одночасному перебуванні позивача у трудових відносинах та сплати роботодавцем за нього ЄСВ, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює наведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.01.2019 №Ф-1471-52/04-63 є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 992,40 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 №Ф-1471-52/04-63 на суму 13362,36 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 992,40грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення суду складено 06.06.2022.

Суддя М.М. Бухтіярова