Рішення

від 23.06.2022 по справі 240/10831/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2022 року м. Житомир справа №240/10831/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (вх.№30299/20), просить:

- визнати формулювання причин звільнення її з посади з 30.04.2020 за ч.1 ст. 38 КЗпП за власним бажанням з поважних причин, викладене у розпорядженні Першотравенського селищного голови від 30.04.2020 №12-к за підписом секретаря ради Л.О.Піщанецької, таким, що не відповідає чинному законодавству та змінити формулювання причини її звільнення, вказавши, що її звільнено з посади 30.04.2020 за ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з тих причин, що Першотравенська селищна рада не виконує законодавства про працю, умов колективного та трудового договору;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження секретаря Першотравенської селищної ради Піщанецької Л.О. від 28.02.2020 №5-к про визнання недійсними розпоряджень №1-к в частині встановлення їй надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50 % за січень 2020 року та №2-к в частині виплати їй премії в розмірі 30 % за січень 2020 року;

- стягнути з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області на її користь премію за січень 2020 року в розмірі 1387,50 грн., надбавку за високі досягнення у праці, нараховану їй в січні 2020 року, в сумі 2312,50 грн., вихідну допомогу в розмірі 25652,22 грн., компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 1336,50 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку за період з 30.04.2020 по 08.07.2020 в розмірі 10885,97 грн.;

- стягнути з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області на її користь середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 218,89 грн. за період з 09.07.2020 по день ухвалення судом рішення, помноживши його на кількість робочих днів за цей період.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 29.04.2020 нею до Першотравенської селищної ради була подана заява про звільнення її з 30.04.2020 із посади спеціаліста І категорії на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з не виконанням селищною радою законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. При цьому, в поданій заяві нею чітко було зазначено перелік причин для звільнення, які полягали у: несвоєчасній виплаті заробітної плати; зміні істотних умов праці без своєчасного попередження її про це, а саме позбавлення надбавки за високі досягнення у праці та премії; не наданні їй щорічної відпустки повною тривалістю. Однак, всупереч поданої заяви, Першотравенською селищною радою було видано розпорядження від 30.04.2020 №12-к про звільнення її із займаної посади за власним бажанням згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України, тобто самостійно змінено вказану нею у заяві підставу для звільнення беж жодних пояснень. Крім того, такими діями щодо зміни формулювання підстави для звільнення відповідач протиправно позбавив її права на отримання вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, передбаченої ст. 44 КЗпП України. Також, позивач вказала, що відповідач в січні 2020 року нарахував їй надбавку до заробітної плати за високі досягнення в праці в розмірі 2312,50 грн. та премію в розмірі 1387,50 грн., а потім в розрахунковій відомості за лютий 2020 року безпідставно їх відрахував, тим самим незаконно позбавив її вказаних виплат, та як наслідок не врахував їх при нарахуванні та виплаті їй компенсації за невикористану відпустку. З огляду на зазначене, позивач звернулась із даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження у справі №240/10831/20 за позовом ОСОБА_1 до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів відкрито за правилами загального позовного провадження про визнання дій

Першотравенська селищна рада Баранівського району Житомирської області подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти заявлених позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю. Аргументуючи правомірність формулювання у розпорядженні від 30.04.2020 №12-к підстави для звільнення ОСОБА_1 , селищна рада зазначила, що нею не визнається факту порушення трудового законодавства.

З приводу заявленої ОСОБА_1 позовної вимоги про виплату їй передбаченої ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, селищна рада зазначила, що при обрахунку розміру такої допомоги позивачем, в порушення норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, для обрахунку середньої заробітної плати взято заробіток за грудень 2019 року та січень 2020 року, а не за два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому вона була звільнена.

Щодо позовних вимог про виплату премії за січень 2020 року в розмірі 1387,50 грн. та надбавки за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 грн., відповідач зазначив, що згідно з п. 3.4 Положення "Про преміювання працівників Першотравенської селищної ради", затвердженого розпорядженням від 22.07.2013 №70-к, виплата премії проводиться щомісячно у разі відсутності заборгованості за обов`язковими платежами у межах затвердженого фонду оплати праці. Відтак, селищна рада вважає, що у зв`язку з існуванням заборгованості по заробітній платі, нею правомірно було прийнято розпорядження від 28.02.2020 №5-к, яким визнано недійсними та скасовано раніше прийняті розпорядження від 27.01.2020 № 1-к та №2-к про встановлення ОСОБА_1 в січні 2020 року надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50 % та премії в розмірі 30 %.

Відносно позовних вимог про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.04.2020 по 12.05.2020 відповідач у відзиві повідомив, що середній заробіток за вказаний період відносно сум щодо яких не існувало спору про їх розмір виплачено позивачу у повному обсязі відповідно до ст. 117 КЗпП України, із здійсненням розрахунку такого заробітку за останні два місяці роботи, що передували звільненню позивача. Таким чином, селищною радою були виплачені всі належні позивачу при звільненні суми та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи вищезазначені обставина, Першотравенська селищна рада Баранівського району Житомирської області вказала, що в спірних правовідносинах діяла правомірно, а тому просила відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначила, що підставою для безумовного застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП є сам факт порушення трудового законодавства, а не істотність чи причини такого порушення. Відтак, позивач вважає, що права самостійно змінювати визначену нею у заяві від 30.04.2020 причину звільнення (ч. 3 ст. 38 КЗпП) на ч. 1 ст. 38 КЗпП (звільненя за власним бажанням з поважних причин) відповідач не мав. Більш того, зауважує, що беззаперечні докази порушення Першотравенською селищною радою норм трудового законодавства додані нею до позовної заяви. З огляду на це, позивач просила задовольнити її позовні вимоги.

У зв`язку з подачею позивачем клопотання про розгляд справи без її участі (вх.№49529/20), а також враховуючи неявку в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, суд прийняв рішення про можливість здіснення судового розгляду адміністративної справи №240/10831/20 в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються правомірності дій Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області щодо зазначенні в розпорядженні від 30.04.2020 №12-к підстави для звільнення ОСОБА_1 - ч.1 ст. 38 КЗпП (за власним бажанням з поважних причин), суд зазначає наступне.

З інформації, зазначеної в трудовій книжці серії НОМЕР_1 судом встановлено, що з 01.05.2017 ОСОБА_1 на підставі розпорядження від 28.04.2017 №19-к була призначена на посаду спеціаліста першої категорії Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області, як така, що пройшла конкурс.

29.04.2020 ОСОБА_1 на ім`я секретаря Першотравенської селищної ради ОСОБА_2 , яка на підставі рішення двадцять шостої позачергової сесії Першотравенської селищної ради сьомого скликання від 09.02.2018 №229 "Про дострокове припинення повноважень селищного голови" тимчасово виконувала повноваження Першотравенського селищного голови, було подано заяву про звільнення (а.с.9). Відповідно до змісту цієї заяви ОСОБА_1 просила звільнити її з 30.04.2020 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст.38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю та умов колективного договору.

За наслідками розгляду зазначеної заяви, розпорядженням селищного голови Першотравенської селищної ради від 30.04.2020 №12-к ОСОБА_1 згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України було звільнено із займаної посади за власним бажанням з поважних причин з 30.04.2020 (а.с.11). Підставою для звільнення у розпорядженні зазначено заяву ОСОБА_1 від 29.04.2020.

Позивач, вважаючи незаконним формулювання відповідачем причини її звільнення ч. 1 ст. 38 КЗпП України замість вказаної нею у заяві ч. 3 ст. 38 КЗпП України, звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку, правомірності таких дій Першотравенської селищної ради, суд зазначає наступне.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені в Законі України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону №280/97-ВР).

Статтею 1 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до статті 2 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

При цьому, посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема: посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені в статті 20 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування", яка передбачає, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

В свою чергу, загальні підстави для припинення трудових відносин визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема: угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Підстави для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, визначені в статті 38 КЗпП України.

Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

В свою чергу, частиною 3 статті 38 КЗпП України працівнику надано право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Суд зазначає, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

При цьому, у разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина 3 статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною 3 статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18) та від 20 лютого 2021 року у справі №522/18787/17.

Таким чином, згідно наведених правових позицій, суд зауважує, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як підстава для звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України.

Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Зазначення працівником конкретних випадків порушення відносно нього трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення такого працівника на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, або ж невизнання роботодавцем зазначених порушень та відмова у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

Саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

Дослідивши під час розгляду справи заяву ОСОБА_1 від 29.04.2020 про звільнення її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю та умов колективного договору, суд встановив, що в цій заяві нею було вказано про наступні порушення відповідачем законодавства про працю:

1) затримка виплати заробітної плати за березень 2020 року, І половину квітня 2020 року, що є порушенням ст. 15, 21 ЗУ "Про оплату праці", ст. 43 Конституції України;

2) зміна істотних умов праці, а саме позбавлення надбавки за високі досягнення у праці без попередження за 2 місяці (за січень, лютий, березень та квітень 2020 року), що є порушенням ст. 32 КЗпП України;

3) не надання відпустки повної тривалості протягом двох років підряд.

Відтак, надаючи оцінку правову оцінку діям Першотравенської селищної ради щодо зазначення в розпорядженні від 30.04.2020 №12-к підстави звільнення позивача - ч. 1 ст.38 КЗпП України, а не вказаної нею у заяві - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, суд, в межах розгляду даної справи, повинен перевірити наявність чи відсутність порушень Першотравенською селищною радою законодавства про працю, про які ОСОБА_1 зазначила у своїй заяві про звільнення.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені в Законі України від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці (далі Закон №108/95-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно статті 2 Закону №108/95-ВР до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 21 Закону №108/95-ВР передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 24 Закону №108/95-ВР заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Аналогічні норми закріплені в статті 115 КЗпП України.

Таким чином, своєчасність виплати працівнику заробітної плати є однією із законодавчо визначених гарантій.

З наявної у матеріалах справи виписки з карткового рахунку позивача вбачається, а також підтверджується висновками Управління Держпраці у Житомирській області, зробленими за результатами позапланово вибіркового заходу державного контролю у Першотравенській селищній раді, що нарахована ОСОБА_1 заробітна плата: за січень 2020 року в сумі 3622,50 грн. (за другу половину січня) виплачена їй 25.03.2020 в сумі 3079,12 грн.; за лютий 2020 року в сумі 332,10 грн. виплачена 15.04.2020; за березень 2020 року в сумі 8432,14 грн. в т.ч.: 3253,20 грн. заробітна плата, яка була виплачена 08.05.2020; 2899,66 грн. - за 14 к.д. відпустки, які були виплачені 25.03.2020; 2279,28 грн. допомога з тимчасової втрати працездатності); за квітень 2020 року в сумі 24185,80 грн. виплачена 08.05.2020 (в сумі 17244,57 грн.) та 12.05.2020 (в сумі 8000,00 грн.). Вказані обставини, є свідченням порушенням Першотравенською селищною радою статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону №108/95-ВР під час виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з січня по квітень 2020 року.

Щодо зазначеного позивачем у заяві про її звільнення факту порушення відповідачем законодавства про працю, який, на її переконання, полягав у зміні істотних умов праці, а саме позбавлення її надбавки за високі досягнення у праці (за січень, лютий, березень та квітень 2020 року) без попередження її за 2 місяці, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, зі змісту статті 32 КЗпП України вбачається, що зміна істотних умов праці - це зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших.

Перелік істотних умов праці, передбачений у частині третій статті 32 КЗпП України, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку. До істотних умов праці, крім перелічених, з урахуванням інтересів конкретних працівників можна віднести також встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня шкідливості роботи, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки та створюються інші умови, що характеризують трудовий процес.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", прикладами можливих змін істотних умов праці є раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, зокрема, перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо. Під змінами в організації виробництва і праці варто розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов. Змінами в організації виробництва і праці слід вважати також удосконалення систем заробітної праці, нормування праці, ліквідацію шкідливих робіт, раціоналізацію робочих місць після їх атестації тощо. Будь-які зміни умов трудового договору повинні відбуватися з дотриманням норм трудового законодавства та не порушувати прав працівників.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48-53 і 57.

Так, пунктом 2 вищезазначеної постанови від 09.03.2006 № 268 керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, надано право у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, в наступних розмірах: керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця, посадової особи місцевого самоврядування (дипломатичний ранг, кваліфікаційний клас, спеціальне звання) та надбавки (винагороди) за вислугу років; службовцям - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.

При цьому, нормами пункту 2 вищезазначеної постанови від 09.03.2006 № 268 також визначено, що у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що надбавка за високі досягнення у праці належить до додаткової заробітної плати, не носить постійного (регулярного характеру), по своїй суті є стимулюючою виплатою працівнику, винагородою за його трудові успіхи та виплачується у межах затвердженого фонду оплати праці.

Таким чином, не призначення конкретному працівнику, з огляду на виконану ним протягом місяця роботу, надбавки за високі досягнення у праці не є зміною системи чи розмірів оплати його праці, а відтак і не є зміною істотних умов праці, про які роботодавець згідно з вимогами ст. 32 КЗпП зобов`язаний повідомити працівника не пізніше ніж за два місяці.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про безпідставність твердження позивача про порушення відповідачем ст. 32 КЗпП України, яке полягало у зміні істотних умов праці, а саме позбавлення її надбавки за високі досягнення у праці без попередження її за 2 місяці.

З приводу зазначеного позивачем у заяві про її звільнення факту порушення відповідачем законодавства про працю, який, на її переконання, полягав у ненаданні їй відпустки повної тривалості протягом двох років підряд, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно статі 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України (ст. 76 КЗпП України).

Порядок і умови надання щорічних відпусток, а також відкликання з відпустки визначені статтею 79 КЗпП України, згідно з якою поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, статтею 79 КЗпП України визначені випадки, за наявності яких роботодавець має право відкликати працівника із щорічної відпустки.

Разом з тим, з доданого позивачем до позовної заяви розпоряджень Першотравенської селищної ради від 20.03.2020 №16-в (а.с.16) вбачається, що ОСОБА_1 була відкликана відповідачем з відпустки у зв`язку з недостатністю коштів на оплату праці, тобто з підстави не передбаченої статтею 79 КЗпП України, що є свідченням порушення вищезазначеної правової норми.

Відтак, проаналізувавши зазначені ОСОБА_1 у заяві про звільнення від 29.04.2020 факти порушення Першотравенською селищною радою норм законодавства про працю суд встановив, що порушення статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону №108/95-ВР, яке полягає у несвоєчасній виплаті заробітної плати , а також порушення ст. 79 КЗпП України, яке полягало у безпідставному відкликанні з відпустки, як наслідок позбавленні права на отримання відпустки повної тривалості, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Таким чином, оскільки позивачем у заяві від 29.04.2020 було наведено конкретні факти порушення відповідачем законодавства про працю, наявність яких підтверджена під час розгляду справи, суд приходить до переконання, що Першотравенська селищна рада, зважаючи на волевиявлення позивачки щодо її звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зобов`язана була звільнити її на підставі вказаної статті (ч. 3 ст. 38 КЗпП України). В свою чергу, підстав для звільнення її за ч. 1 ст. 38 КЗпП України у відповідача не було, а відтак його дії щодо припинення трудового договору з позивачам на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України є необґрунтованими та такими, що вчинені на підставі та у спосіб, що передбачений законодавством України.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про протиправність дій Першотравенської селищної рада щодо зазначення у розпорядженні від 30.04.2020 №12-к причин звільнення ОСОБА_1 з посади - за ч.1 ст. 38 КЗпП за власним бажанням з поважних причин, та наявність підстав для задоволення позову в цій частині шляхом зобов`язання Першотравенську селищну раду внести зміни у розпорядження від 30.04.2020 №12-к про звільнення ОСОБА_1 , зазначивши підставу для звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

З огляду на встановлення під час розгляду справи наявності підстав для звільнення позивача з посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП (у зв`язку з порушення роботодавцем законодавства про працю) та встановлення протиправності дій Першотравенської селищної рада щодо не зазначення у розпорядженні від 30.04.2020 №12-к причин звільнення ОСОБА_1 - за ч.3 ст. 38 КЗпП України, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статті 44 КЗпП України, у розмірі, передбаченому колективним договором Першотравенської селищної рада (але не менше тримісячного середнього заробітку).

Разом з тим, визначення конкретної суми належної до виплати позивачу вихідної допомоги віднесено законодавцем до виключної компетенції відповідача. Суд, не має повноважень здійснювати розрахунок належної позивачу розміру вихідної допомоги до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі такий розрахунок відповідачем здійснено ще не було, а спір, який був предметом спірних правовідносин стосувався наявності у позивача взагалі права на отримання такої допомоги.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Беручи до уваги, що спір з приводу конкретної суми вихідної допомоги, на яку позивач має право, відсутній, суд в даному випадку не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов`язку з визначення розміру такої допомоги.

У зв`язку з цим, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Першотравенську селищну раду нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, передбачену ст. 44 КЗпП України.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасувати розпорядження Першотравенської селищної ради від 28.02.2020 №5-к про визнання недійсними розпоряджень №1-к в частині встановлення позивачу надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50 % за січень 2020 року та №2-к в частині виплати їй премії в розмірі 30 % за січень 2020 року, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2020 Першотравенською селищною радою було прийнято розпорядження №1-к, яким ОСОБА_1 на підставі пп. "в" пп. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів встановлено на 2020 рік надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 50 % від посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років (а.с.13).

Крім того, 27.01.2020 Першотравенською селищною радою було прийнято розпорядження №2-к, яким ОСОБА_1 на підставі Положення "Про преміювання працівників Першотравенської селищної ради", затвердженого розпорядженням селищного голови від 22.07.2013 №70-к та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, а також враховуючи її особистий вклад в загальні результати роботи, встановлено виплатити премію за січень 2020 року в розмірі 30 % від посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років (а.с.14)

Згідно витягу з відомостей про нарахування заробітної плати (а.с.74), на виконання вищезазначених розпоряджень від 27.01.2020 №1-к та №2-к ОСОБА_1 була нарахована надбавка за високі досягнення у праці в розмірі 50 % від посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років, що склала 2312,50 гривень та премія в розмірі 30 % від посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років, що склала 1387,50 гривень.

Матеріалами справи підтверджується, що заробітна правла за січень 2020 року, у строки, визначені ст. 115 КЗпП України позивачу виплачена не була.

В подальшому, Першотравенською селищною радою було прийнято розпорядження від 28.02.2020 №5-к, яким розпорядження від 27.01.2020 №1-к та №2-к визнано недійсними у зв`язку із невиконанням дохідної частини селищного бюджету за січень-лютий 2020 року.

У зв`язку з прийняттям зазначеного розпорядження, в лютому 2020 року Першотравенською селищною радою було відраховано із заробітної плати ОСОБА_1 нараховані їй за січень 2020 року надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 2312,50 гривень та премія в розмірі 1387,50 гривень, що підтверджується витягом з відомостей про нарахування заробітної плати (а.с.74).

При цьому, стверджуючи про правомірність розпорядження від 28.02.2020 №5-к відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що згідно з п. 3.4 Положення "Про преміювання працівників Першотравенської селищної ради", затвердженого розпорядженням від 22.07.2013 №70-к, виплата премії проводиться щомісячно у разі відсутності заборгованості за обов`язковими платежами у межах затвердженого фонду оплати праці. Відтак, існування заборгованості по заробітній платі було обґрунтованою підставою для прийняття цього розпорядження.

Надаючи оцінку вказаним доводом Першотравенської селищної ради суд зазначає, що надбавка за високі досягнення у праці та премія є стимулюючими виплатами за виконану працівником роботу, а тому наявність підстав для їх встановлення, а також наявність фінансової можливості у межах затвердженого фонду оплати праці для здійснення їх виплати повинна встановлюватись до прийняття відповідного рішення про їх виплату.

В межах спірних правовідносин, в січні 2020 року під час нарахування ОСОБА_1 надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 2312,50 гривень та премія в розмірі 1387,50 гривень розпорядження Першотравенської селищної ради від 27.01.2020 №1-к та №2-к були чинними, а відтак підлягали обов`язковому виконання, що й було здійснено шляхом нарахування їй вказаних виплат.

Натомість у подальшому, після прийняття розпорядження від 28.02.2020 №5-к відповідач фактично здійснив відрахування вищезазначеної надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 2312,50 гривень та премія в розмірі 1387,50 гривень із заробітної плати позивача за лютий 2020 року.

Відповідно до статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Таким чином, норми статті 127 КЗпП України надають роботодавцю право на здійснення відрахування із заробітної плати працівника сум, які були зайво виплачені внаслідок лічильних помилок.

Однак, нарахування ОСОБА_1 надбавки за високі досягнення у праці та премії за січень 2020 року не є лічильною помилкою, оскільки здійснювалось на підставі чинних на момент здійснення такого нарахування розпоряджень від 27.01.2020 №1-к та №2-к.

В свою чергу, права роботодавця скасувати раніше прийняте рішення про виплату надбавок чи премій та здійснити відрахування із заробітної плати працівника вже нарахованих стимулюючих виплат, в тому числі й у зв`язку з відсутністю фінансових ресурсів на їх виплату, норми КЗпП України не передбачають.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про протиправність розпорядження Першотравенської селищної ради від 28.02.2020 №5-к про визнання недійсними розпорядження від 27.01.2020 №1-к в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50 % за січень 2020 року та розпорядження від 27.01.2020 №2-к в частині виплати ОСОБА_1 премії в розмірі 30 % за січень 2020 року, а тому позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Застосовуючи механізм захисту права позивача на отримання у січні 2020 року надбавки за високі досягнення у праці та премії, порушеного відповідачем, суд вважає за необхідне стягнути з Першотравенської селищної ради на користь ОСОБА_1 надбавку за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 гривень та премію за січень 2020 року в розмірі 1387,50 гривень.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь компенсації за невикористані відпустки в розмірі 1336,50 грн., суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в цій частині позивач зазначила, що при звільненні їй була виплачена компенсації за невикористані відпустки в сумі 25207,38 гривень. Однак, внаслідок того, що при розрахунку компенсації відповідачем не були враховані надбавка за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 гривень та премію за січень 2020 року в розмірі 1387,50 гривень, розмір цієї компенсації був розрахований не вірно та вона недоотримала 1336,50 гривень.

Статтею 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР Про відпустки передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100, в редакції чинній на момент виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Таким чином, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки обчислення її середньої заробітної плати, з огляду на положення пункту 2 Порядку №100, здійснювалось за останні 12 календарних місяців роботи, що передували місяцю виплати її цієї компенсації у зв`язку зі звільненням (тобто за період з березня 2019 рок по березень 2020 року).

Під час розгляду справи судом було встановлено, що в січні 2020 року, який входить в період 12-ти календарних місяців роботи, що передували місяцю звільнення позивача та виплати їй у зв`язку із цим компенсації за невикористані відпустки, позивачу протиправно не було виплачено надбавку за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 гривень та премію за січень 2020 року в розмірі 1387,50 гривень.

З огляду на що, суд приходить до висновку, що вищезазначені виплати підлягають врахуванню при визначенні розмірну належної ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки.

Разом з тим, визначення конкретної суми належної до виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки є виключною компетенцією відповідача. В свою чергу, суд, не має повноважень здійснювати розрахунок такої компенсації до моменту його проведення відповідачем.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що порушене права позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Першотравенську селищну раду здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані нею дні відпустки, врахувавши при обчисленні розміру її середньої заробітної плати для нарахування вказаної компенсації надбавку за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 гривень та премію за січень 2020 року в розмірі 1387,50 гривень, та здійснити виплату перерахованої компенсації з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог про стягнення з Першотравенської селищної ради на її користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.04.2020 по 08.07.2020 в розмірі 10885,97 гривень та середнього заробіток за затримку розрахунку в сумі 218,89 грн. за період з 09.07.2020 по день ухвалення судом рішення, суд зазначає наступне.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі розпорядженням Першотравенської селищної ради від 30.04.2020 №12-к було звільнено із займаної посади з 30.04.2020 (а.с.11).

Водночас повний розрахунок в день її звільнення (30.04.2020) з нею проведений не був.

З матеріалів справи вбачається, що нарахована їй сума всіх належних при звільнені виплат в розмірі 25244,57 гривень була зарахована на її картковий рахунок 08.05.2020 (17244,57 грн.) та 12.05.2020 (8000,00 грн.) (а.с.24).

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем, щодо виплати всіх належних їй сум, відносно яких на момент звільнення не існувало спору про право на них та про їх розмір, був проведений Першотравенською селищною радою не 30.04.2020 (в день її звільнення), а 12.05.2020.

Під час розгляду справи судом встановлено, а також підтверджується висновками Управління Держпраці у Житомирській області, зробленими за результатами позапланово вибіркового заходу державного контролю у Першотравенській селищній раді та викладеними в листі від 05.06.2020 №19-11/395/П-234 (а.с.23а), що на виконання вимог ч.1 ст. 117 КЗпП України відповідач 03.06.2020 на підставі розпорядження від 12.05.2020 №15-к виплатив ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 1119,30грн. за весь час затримки виплати належних їх при звільненні сум по день фактичного розрахунку.

З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо стягнення з Першотравенської селищної ради на її користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.04.2020 по 08.07.2020 в розмірі 10885,97 гривень задоволенню не підлягають.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог про стягнення з Першотравенської селищної ради на її користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 09.07.2020 по день ухвалення судом рішення, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що у даному випадку мало місце звільнення позивача без проведення з нею остаточного розрахунку, а саме без виплати їй премії за січень 2020 року в розмірі 1387,50 грн., надбавки за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 грн., вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, а також компенсації за невикористану відпустку, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати з урахуванням премії за січень 2020 року та надбавки за високі досягнення у праці за січень 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Враховуючи, що даний спір щодо права на отримання премії за січень 2020 року в розмірі 1387,50 грн., надбавки за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 грн., вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, а також компенсації за невикористану відпустку, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати з урахуванням премії за січень 2020 року та надбавки за високі досягнення у праці за січень 2020 року, вирішено на користь позивача, у відповідача після набрання даним рішенням законної сили виникне обов`язок щодо сплати позивачу середнього заробітку за затримку з ним розрахунку при звільненні. У разі невиконання такого обов`язку, у позивача виникне право на звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, суд також враховує, що для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При цьому, суд вказує, що нарахування вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, а також компенсації за невикористану відпустку, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати з урахуванням премії за січень 2020 року та надбавки за високі досягнення у праці за січень 2020 року, належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо середній заробіток не буде самостійно сплачений відповідачем.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 гривень.

Таким чином, беручи до уваги норми ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в повному обсязі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом з тим, у позові ОСОБА_1 також було заявлено вимогу про стягнення з Першотравенської селищної ради на її користь 5000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши зазначену вимогу позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 додала до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 229.05.2020, укладений між нею та адвокатом Нурієвим Р.Т., акт виконаних робіт по наданню правничої допомоги від 08.07.2020 загальною вартістю 5000,00 грн., а також квитанцію від 26.06.2020 про оплату послуг правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Проте, суд акцентує увагу на тому, що при вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, у даній категорії справ є усталена судова практика Верховного Суду, розгляд справи проводився у порядку письмового провадження без виклику представників сторін у судове засідання.

Беручи до уваги зміст виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх вартість, суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд, за критеріями обґрунтованості розміру витрат на правову допомогу та пропорційності до предмета спору, враховуючи заперечення відповідача щодо суми таких витрат, приходить до висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат (5000,00 гривень) є надмірним.

Відтак, суд приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Першотравенської селищної ради на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 гривень.

Керуючись статями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257,262,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області (вул. Миру, 6, смт. Першотравенськ, Баранівський район, Житомирська область, 12746; код ЄДРПОУ 04344400) про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області щодо зазначення у розпорядженні від 30.04.2020 №12-к причин звільнення ОСОБА_1 з посади - за ч.1 ст. 38 КЗпП за власним бажанням з поважних причин.

Зобов`язати Першотравенську селищну раду Баранівського району Житомирської області внести зміни у розпорядження від 30.04.2020 №12-к, зазначивши в ньому підставу звільнення ОСОБА_1 - за ч.3 ст. 38 КЗпП України внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю.

Зобов`язати Першотравенську селищну раду Баранівського району Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену статтею 44 КЗпП України вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю,

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області від 28.02.2020 №5-к про визнання недійсними розпорядження від 27.01.2020 №1-к в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50 % за січень 2020 року та розпорядження Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області від 27.01.2020 №2-к в частині виплати ОСОБА_1 премії в розмірі 30 % за січень 2020 року.

Стягнути з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 надбавку за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 гривень та премію за січень 2020 року в розмірі 1387,50 гривень.

Зобов`язання Першотравенську селищну раду Баранівського району Житомирської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, врахувавши при обчисленні розміру її середньої заробітної плати для нарахування вказаної компенсації надбавку за високі досягнення у праці за січень 2020 року в розмірі 2312,50 гривень та премію за січень 2020 року в розмірі 1387,50 гривень, та здійснити виплату перерахованої компенсації з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович