Рішення

від 26.06.2022 по справі 554/158/22

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 27.06.2022 Справа № 554/158/22

Провадження № 2/554/1532/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2022 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючий суддя Сініцин Е.М.,

за участю секретаря судового засідання Кравець В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доДержавної установи «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 «Теремок» (м. Полтава) Національної поліції України»про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі на стягнення заробітної плати за час відсторонення, -

ВСТАНОВИВ:

До Октябрського районного суду м. Полтави звернулася ОСОБА_1 з позовом доДержавної установи «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 «Теремок» (м. Полтава) Національної поліції України»про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі на стягнення заробітної плати за час відсторонення.

В обґрунтування позову зазначала, що 06 грудня 2021 року відносно неї відповідачем був виданий наказ № 62 «Про відсторонення від роботи інструктора з фізкультури ОСОБА_2 » без збереження заробітної плати. Мотивацією вищезазначеного наказу слугують посилання на ст. ст. 46, 94 Кодексу Законів про Працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» та на підзаконні акти: пункт 41 Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Позивач вважає, наказ про відсторонення її від роботи ґрунтується виключно на Постанові КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка суперечить Законам України та Конституції України.

Крім того, позивач зазначає, що ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлений перелік обов`язкових щеплень, тоді як обов`язковість щеплення від COVID-19 зазначеним законом не встановлена, з чого випливає неправомірність наказу про відсторонення від роботи, який, посилається, зокрема, на ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Профілактичні щеплення, відповідно до ч. 6 ст. 12 зазначеного Закону, проводяться повнолітнім дієздатним громадянам за їх згодою, після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Також позивачем зазначено, що ст.46 КЗпП України не передбачено порядок відсторонення від роботи із підстав відсутності щеплення, яке не передбачене Законами України.

Позивачка вказує, що в оспорюваному наказі зазначена підстава: «повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_3 від 22.10.2021 року», але така особа їй невідома.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, проти позову заперечує та повідомляє, що ОСОБА_1 поновлена на роботі з 01 березня 2022 року на підставі Наказу №18 від 01.03.2022 року.

Вислухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

За змістом положень ч. 1ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Позивачка працює на посаді інструктора з фізичної культури в Державної установи «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 «Теремок» (м. Полтава) Національної поліції України».

Наказом №62 від 06.12.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи на посаді інструктора з фізичної культури на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. В наказі зазначена підстава: «повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_3 від 22.10.2021 року». Їй невідомо, чому в наказі відносно неї вказана невідома їй особа.

Як зазначено в Наказі №62 від 06.12.2021 року, завідуюча ДНЗ №14 керувалась ст.46 Кодексу Законів про Працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236.

Трудові відносини всіх працівників регулюютьсялише Кодексом Законів про Працю України(даліКЗпП України).

Згідно із приписами ч. 1ст. 3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У ч. 2ст. 22 КЗпП Українивстановлено, що відповідно доКонституції Українибудь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Підстави відсторонення від роботи встановлені уст.46 КЗпП України.

Однією із визначенихст.46 КЗпП Українипідстав відсторонення від роботи є «інші випадки, передбачені законодавством».

В Рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 справа №1-14/2020(230/20) зазначено, що згідно зістаттею 64Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбаченістаттями 24, 25, 27,28, 29,40,47, 51,52,55,56,57, 58,59,60,61,62,63Конституції України. Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1,3,6,8,19,64Конституції України.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що визначена в ст.46 КЗпП України підстава відсторонення від роботи «в інших випадках, передбачених законодавством», буде законною лише у разі обмеження, встановлюваного виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», не є законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, тому не може звужувати права працівника.

Відповідно, Наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року не є підставою для відсторонення від роботи в розумінні ст.46 КЗпП України.

Суд наголошує, що ст.46 КЗпП України встановлює підстави для відсторонення від роботи працівника, але для застосування зазначеної статті працівник повинен порушити трудову дисципліну, а не Наказ МОЗ України, повинна бути встановлена вина працівника, після чого складане відповідні документи (акти, пояснення та інше).

Відповідач не надав жодного доказу складання будь-яких документів про встановлення вини працівника.

У ч. ч. 1, 2ст. 43 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням вказаної норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі N 1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі N 1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі N 1-5/2008 вказав на те, що визначенест.43 Конституції Україниправо на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Постанова КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236, також не є законом актом, прийнятим Верховною Радою України, в пункті 41-6 якої зазначено, що керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбаченапереліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46Кодексу законів про працю України,частини другоїстатті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб тачастини третьоїстатті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуваннямчастини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України,частини першоїстатті 1 Закону України Про оплату праці тачастини третьоїстатті 5 Закону України Про державну службу;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи,

організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до вказаної Постанови, керівник підприємства, має право забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонити від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Суд вважає, що у керівника підприємства відсутні докази відмовлення чи ухилення працівника від проведення профілактичних щеплень. Не надання ним сертифікату вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, не є доказом відмовляння чи ухилення від проведення вакцинації.

Крім того, суд наголошує, що за змістом ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлений перелік обов`язкових щеплень, в якому відсутнє профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Оскільки звуження прав чи встановлення обмежень для роботи працівника встановлюються лише Законом, а Постанова КМУ від 9грудня 2020р.№ 1236та Наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року це підзаконні акти, що мають нижчу юридичну силу ніж КЗпП України, то відсторонення від роботи працівника з причини «відсутності щеплення проти COVID-19 та медичного висновку протипоказань до нього» є незаконним.

Суд також погоджується з позицією позивача, що вказана в Наказі №62 від 06.12.2021 року відносно неї підстава, в якій зазначено прізвище іншої особи, є ще одним порушенням видачі наказів.

А також суд погоджується, що ОСОБА_4 був призначений заступником Міністра Охорони Здоров`я України головним державним санітарним лікарем України Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №229-р, але не подавав Подання про встановлення карантину на території України до Кабінету Міністрів України, що виключає запровадження будь-яких обмежувальних чи зобов`язальних дій, пов`язаних з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». В Відповіді Державної Установи «Центр громадського здоров`я Міністерства Охорони Здоров`я України» за підписом заступника Генерального директора Збанацького В. зазначено, що за період з 01.03.2020 по 01.08.2021 епідемій на території України не зареєстровано.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, що ґрунтуються на нормах Конституції України, статті 46Кодексу Законів про Працю України, тому вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати Наказ №62 від 06 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи інструктора з фізкультури ОСОБА_1 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати».

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

На підставі зазначеної норми, суд вважає за необхідне захистити права позивача, що буде відповідати завданню та основним засадам цивільного судочинства.

Відповідач в Наказі №62 від 06.12.2021 року зазначив, що відсторонює працівника без збереження заробітної плати.

Таке право у керівника підприємства відсутнє, оскільки ст.46 КЗпП України встановлює підстави для відсторонення від роботи працівника, наслідками якого є дисциплінарні стягнення, вказані в ст.147 КЗпП України.

В п.п.3 пункту 41-6 Постанови КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236 вказано, що на час відсторонення оплата праці працівників здійснюється з урахуваннямчастини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України,частини першоїстатті 1 Закону України Про оплату праці.

В ст.94 КЗпП України закріплено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто пункт 41-6 Постанови КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236, без встановлення факту порушення трудової дисципліни визначає винним працівника, тим самим вказуючи, що йому не буде виплачуватись заробітна плата, оскільки він не виконує роботу під час відсторонення.

Такий підхід є протизаконним, суперечить Конституції України та Кодексу Законів про Працю України.

За порушення трудової дисципліни встановлюється відповідальність. Порушення може відбуватись як з боку працівника, так і з боку підприємства.

Суд вважає, що вина працівника в порушенні трудового законодавства не встановлена. Законами України не передбачається відповідальність працівника за відсутності порушення з його боку.

Згідно з ч.9 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Наказ №62 від 06.12.2021 року визнаний незаконним та скасований, тому, для виниклих правовідносин можливо застосувати аналогію Закону, тобто покласти відповідальність на особу, яка порушила право і незаконно відсторонила працівника від роботи.

В ч.2 ст.235 КЗпП України встановлена відповідальність підприємства у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу : «При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу».

Застосовуючи положення вказаної статті, суд вважає за необхідне вирахувати розмір компенсації за час відсторонення від роботи.

Позивачкою надана суду Довідка про доходи, в якій вказані суми нарахованої заробітної плати починаючи з червня по грудень 2021 року.

Суд має можливість вирахувати суму стягнення за час вимушеного прогулу, визначивши середній заробіток працівника відповідно дост.27 Закону «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою КМУ від 08.02.1995 р. №100(далі Порядок №100).

Так, відповідно до Довідки про доходи, в жовтня та листопаді 2021 року позивачці була нарахована заробітна плата у розмірі 6217,54 грн. та 5440,71, відповідно її середньоденна заробітна плата дорівнює 271,12 гривень.

З дати відсторонення 06.12.2021 року по 01.03.2022 року було 58 робочих днів, відповідно сума, що підлягає компенсації дорівнює 15724,96 гривень.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує згідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Суд вважає за необхідне стягнути з ДУ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 «Теремок» (м. Полтава) Національної поліції України» на користь держави судовий збір 992,40 гривень.

На підставіст. 43 Конституції України, ст.ст.46,235 КЗпП України, Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 справа №1-14/2020(230/20), керуючись ст.ст.2,4,5,12,13,76,81,89,141,223,259,263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 доДержавної установи «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 «Теремок» (м. Полтава) Національної поліції України»про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі на стягнення заробітної плати за час відсторонення задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ №62 від 06.12.2021 року «Про відсторонення від роботи інструктора з фізичної культури ОСОБА_1 , без збереження заробітної плати».

ОСОБА_1 поновити на роботі інструктора з фізичної культури в Державній установі «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 «Теремок» (м. Полтава) Національної поліції України».

Виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного її

відсторонення від роботи, за період із 06 грудня 2021 року по 01 березня 2022 року, у зв`язку із поновленням на роботі ОСОБА_1 , на підставі Наказу №18 від 01.03.2022 року, у розмірі 15724,96 гривень.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомо.

Відповідач: Державна установа «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 «Теремок» (м. Полтава) Національної поліції України»(код ЄДРПОУ08683323), адреса: 36000, м. Полтава, пров. Горбанівський, 8.

Суддя Е.М. Сініцин.