Постанова

від 13.06.2022 по справі 923/447/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 923/447/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Огородніка К.М.,

за участі секретаря судового засідання Кравченко О.В.

учасник справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Гусак А.М., адвокат

відповідач 1 - Приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерсервіс",

представник -

відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд"</a>,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп",

Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк",

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Істейт",

представник - Кошалковський К.В., адвокат

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Істейт"

на ухвалу Господарського суду Херсонської області

від 08.06.2021

у складі: Пінтеліної Т.Г.

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

від 15.11.2021

у складі колегії суддів: Аленіна О.Ю. (головуючий), Мишкіної М.А.,

Принцевської Н.М.,

у справі за позовом

ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд"</a>

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп",

Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Істейт"

про визнання договору недійсним

у справі за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд"</a>,

до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс",

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У провадженні Господарського суду Херсонської області перебуває справа №923/447/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міжнародна Інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (далі - ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс", боржник), відкритого за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд"</a> (далі - ТОВ "Спартехнотрейд").

Короткий зміст вимог заявника

2. ОСОБА_1 28.03.2016 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013, укладеного між ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (далі - ТОВ "Пост Преміум", відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ТОВ "Спартехнотрейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп" (далі - ТОВ "Лорето Груп").

2.1. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на момент підписання оспорюваного правочину майнові права на нежитлове приміщення належали позивачеві, тому позивач вважає, що оскаржуваний правочин має бути визнаний недійсним як такий, що суперечить положенням статті 658 Цивільного кодексу України, оскільки на момент його підписання ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" не було власником майнових прав на зазначене нерухоме майно (том 16, а. с. 4 - 8).

Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення

3. Ухвалою від 08.06.2021 Господарський суд Херсонської області позов задовольнив;

визнав недійсним Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013, укладений між ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Пост Преміум" в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 площею 131, 3 кв. м, в адміністративно-житловому комплексі;

стягнув на користь позивача з ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" (код ЄДРПОУ 25400551) та ТОВ "Пост Преміум" (код ЄДРПОУ 38651246) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 75 000,00 грн., пропорційно з кожного по 37 500,00 грн. (том 25, а. с. 234 - 253).

3.1. Місцевим судом встановлено, що 16.11.2005 між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (правонаступник - ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс") та ОСОБА_2 укладено Інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) № 217/F (далі - Інвестиційний договір), відповідно до умов якого відповідач 1 зобов`язався своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора збудувати і здати в експлуатацію -4 кварталу 2007 року житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 та передати у власність інвестора нежитлове приміщення секції Е, поверх 1-2, загальною площею 133, 21 кв. м, вартість приміщення становить 466 235 грн.

3.2. Суд встановив, що 15.06.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір № 217/F-B про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право вимоги на Нежитлове приміщення за Інвестиційним договором перейшло до ОСОБА_3 , який оплатив вартість інвестиційного внеску у повному обсязі, що підтверджується копіями первинних документів, які містяться в додатках (платіжні доручення № 168974 від 22.06.2007, № 216197 від 30.07.2007 та №143072 від 21.01.2008).

3.3. Крім того, судом встановлено такі обставини:

- 05.04.2012 житловий будинок в якому знаходиться спірне нерухоме майно, введено в експлуатацію, видано Акт готовності об`єкта до експлуатації;

- 10.01.2013 відповідачем 1 та ОСОБА_3 укладено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення, за умовами пункту 2 якого інвестор набуває право власності на зазначене приміщення з моменту отримання свідоцтва про право власності, оформленого відповідно до норм чинного законодавства, державної реєстрації та отримання Довідки про право набуття у власність об`єкта інвестування;

- 21.05.2013 ОСОБА_3 на підставі Договору № 217/F-B-A відступив своє право вимоги на спірне нерухоме майно за Інвестиційним договором ОСОБА_1 . (далі - ОСОБА_1 , позивач);

- 27.12.2014 позивач як новий інвестор за Інвестиційним договором звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про державну реєстрацію права власності. Разом з тим, 11.08.2015 Реєстраційною службою прийнято рішення № 23569258 про відмову у державній реєстрації прав позивача на нежитлове приміщення, обґрунтоване тим, що "заявлене право вже зареєстроване за іншою особою";

- у жовтні 2015 позивач звернувся з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, у якому просив суд скасувати Рішення від 11.08.2015 № 23569258 та зареєструвати за ним право власності на спірне приміщення. Разом з тим, у процесі розгляду справи № 826/23342/15 позивачу стало відомо, що первинна реєстрація права власності на спірне приміщення здійснена за ТОВ "Пост Преміум" (ідентифікаційний код юридичної особи: 38651246), рішенням Реєстраційної служби № 3744760 від 08.07.2013, на підставі якого видано Свідоцтво про державну реєстрацію. В подальшому ТОВ "Пост Преміум" відчужило спірне приміщення ТОВ "Спартехнотрейд", а те в свою чергу - ТОВ "Лорето Груп", яке зареєстроване його власником на момент розгляду справи судом.

3.4. Аналізуючи умови оскаржуваного договору купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013 та встановлені у справі № 826/23342/15 обставини, суд дійшов висновку про те, що станом на 17.06.2013 ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" вже не було власником майнових прав на спірні об`єкти нерухомості, оскільки 10.01.2013 ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та ОСОБА_3 було складено Акт прийому-передачі Нежитлового приміщення, за умовами п. 2 якого інвестор набув право власності на спірне приміщення. З огляду на зазначене, суд погодився з доводами позивача про те, що на момент укладення оскаржуваного договору майнові права на спірне нерухоме майно належало позивачу, тому відповідач 1 не мав права його відчужувати.

3.5. Також місцевий суд зазначив, що позивач не є стороною оспорюваного правочину. Разом з тим, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин порушує права (охоронюваний законом інтерес) позивача.

3.6. Розглянувши подане до місцевого суду 11.05.2021 клопотання представника позивача - адвоката Овод А.П. про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд зазначив, що саме дії відповідачів призвели до звернення позивача за правничою допомогою та здійснення судових витрат, тому судові витрати мають бути відшкодовані на користь позивача.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення

4. Постановою 15.11.2021 Південно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.06.2021 - без змін (том 26, а. с. 222 - 240).

4.1. Апеляційний суд зазначив, що 15.11.2021 до суду надійшло клопотання ТОВ "Агро Істейт" про призначення судової експертизи, в якому заявник просив призначити у справі № 923/447/15 судову почеркознавчу та технічну експертизу давності документа, проведення яких доручити експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, на час проведення судової експертизи провадження у справі № 923/447/15 зупинити. Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що скаржником клопотання про призначення судової експертизи подано з порушенням порядку подання такого клопотання, передбаченого положеннями статті 267 ГПК України, тому питання щодо призначення у справі експертизи не вирішувалось.

4.2. З огляду на встановлені обставини та положення статей 203, 215, 658 ЦК України, апеляційний суд погодився із доводами позивача про те, що спірний правочин суперечить положенням статті 658 ЦК України, оскільки на момент його підписання ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" не було власником майнових прав на нежитлове приміщення № 641, у секції Е, перший поверх, площею 131,3 кв. м, та не могло розпоряджатися (відчужувати) майновими правами на користь ТОВ "Пост Преміум". Суд зауважив, що позивач хоч і не є стороною спірного правочину, однак його права (законні інтереси) безумовно порушено у зв`язку з укладенням такого правочину, оскільки станом на час його укладення позивач набув майнові права на нежитлове приміщення.

4.3. З урахуванням положень статей 74, 76 - 77, 86, статті 123, частин першої - четвертої статті 126 ГПК України, статей 1, 19, 26, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та наданих учасниками справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами понесення судових витрат пов`язаних із наданням правової (правничої) допомоги. Суд зауважив, що доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність наданих позивачу послуг адвоката, скаржник не надав.

4.4. Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 168974 від 22.06.2007, № 216197 від 30.07.2007 та № 143072 від 21.01.2008, апеляційний суд зазначив, що на платіжному дорученні № 168974 від 22.06.2007 міститься штамп із датою 22.07.2006, у той час як саме платіжне доручення датовано 22.06.2007, що не заперечувалося позивачем та обґрунтовувалося ним як технічна описка. Суд звернув увагу, що у наявних матеріалах справи також міститься довідка про право набуття у власність об`єкта інвестування, з якої вбачається, що ОСОБА_3 вніс суму інвестиційного внеску на загальну суму 466 235,83 грн. за нежитлове приміщення. Крім того, суд врахував, що скаржником не спростовано належними доказами факт зарахування сплачених грошових коштів, їх повернення платнику тощо.

4.5. Апеляційний суд зазначив про необґрунтованість посилання скаржника на договір про спільну діяльність від 31.01.2004 та висновки викладені у рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/1941/14, оскільки предметом спору у зазначеній справі є визнання недійсним інвестиційного договору № 1 від 17.06.2013, який укладено між ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Сілтек ЛТД". Разом з тим, обставини, які пов`язані з укладенням та виконанням Інвестиційного договору від 16.11.2005, зокрема й щодо нежитлового приміщення № 641 секції "Е" загальною площею 131,3 кв. м, не були предметом дослідження у справі № 910/1941/14, тому за результатами розгляду зазначеної справи суд встановив недійсність іншого інвестиційного договору та довіреності, предметом яких були майнові права на іншу нерухомість.

4.6. Також суд зазначив, що неправильно обрана судом першої інстанції форма судового рішення не призвела до прийняття необґрунтованого та незаконного рішення, не є порушенням процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до частини третьої статті 277 ГПК України.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

5. ТОВ "Агро Істейт" 13.12.2021 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.06.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 923/447/15.

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №923/447/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Огороднік К.М., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.12.2021.

7. Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агро Істейт", датою проведення судового засідання визначено 08.02.2022.

8. Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема і на 15.03.2022. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з чим 15.03.2022 розгляд касаційної скарги у цій справі не відбувся. Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26.03.2022 строком на 30 діб.

9. Враховуючи викладене, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду касаційної скарги, Ухвалою від 13.04.2022 Верховний Суд розгляд касаційної скарги ТОВ "Агро Істейт" на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.06.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 у справі №923/447/15 призначив до розгляду на іншу дату у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, а саме на 07.06.2022, 12:00.

10. У судовому засіданні 07.06.2022 оголошено перерву у судовому засіданні до 14.06.2022.

11. Від представника ОСОБА_1 , адвоката Овода А.П. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому адвокат просив касаційну скаргу ТОВ "Агро Істейт" залишити без задоволення, оскаржувану постанову залишити без змін.

12. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 923/447/15 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

13. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (14.06.2022) від учасників справи не надійшло обґрунтованих заяв чи клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т. ч. про перерву чи відкладення розгляду справи.

14. З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, та Указом від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX), розгляд справи здійснено в межах розумних строків.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ТОВ "Агро Істейт")

15. Скаржник доводив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013 не є ефективним способом відновлення порушеного права позивача, оскільки за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція.

15.1. Скаржник аргументував, що в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верхового суду, викладених судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.05.2019 у справі № 462/5804/16-ц, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.

15.2. Скаржник зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами виконання вимог статті 4.1. Договору інвестування та проведення розрахунків в строки, визначені в Договорі. Так, з платіжного доручення №168974 від 22.06.2007 на суму 150 000 грн, копію якого позивачем додано до позовної заяви в якості доказу здійснення оплати коштів на інвестування житлового будівництва, вбачається невідповідність друкованих дат з датою, що наявна на відбитку штампу банку, оскільки зазначене платіжне доручення датоване 22.06.2007. Разом з тим, на відбитку штампа банку поверх графи "Проведено банком" наявна дата - 22.06.2006, що дає підстави для висновку про проведення платежу банком майже на рік раніше ніж оформлене платіжне доручення. Зазначене, на думку скаржника, вказує про ймовірну фальсифікацію платіжного доручення, оскільки мають місце незаперечні невідповідності, то достовірно не можливо встановити конкретну дату здійснення платежу, неможливо зробити висновок, чи мало місце підроблення цього документа.

15.3. Також скаржник доводив, що у долученому у якості доказу до справи Договорі № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17,06.2013 не зазначено, що предметом договору є майнові права саме на приміщення № 641 секції "Е" площею 131,3 кв. м, в адміністративно-житловому комплексі по вул. О. Туманяна, 15-А у місті Києві, а відсутність додатків до зазначеного договору в матеріалах справи справі дає підстави для сумнівів, чи здійснено купівлю-продаж саме майнових прав на зазначене нежитлове приміщення, власником якого вважає себе позивач.

15.4. Скаржник звернув увагу на те, що суд першої інстанції за результатами розгляду позову обрав неправильну форму судового акта у формі ухвали, зіславшись при цьому на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який втратив чинність ще 21.10.2019. На думку скаржника, використання інших процесуальних форм, зокрема ухвали, виходить за межі компетенції суду першої інстанції, який розглядав позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним в межах справи про банкрутство.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

16. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

18. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 15 - 15.4. описової частини цієї постанови.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

19. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

20. За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Тобто, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

21. Системний аналіз положень статей 317, 319, 658 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що виключно власникові належить право на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, в тому числі реалізовувати право його продажу. Тобто, продавцем майна за договором купівлі-продажу згідно зі статтею 658 ЦК України має бути лише власник або належним чином уповноважений на укладення такого договору представник.

22. Водночас, системний аналіз положень статей 202, 215, 658 ЦК України дає підстави для висновку про те, що такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним договору купівлі-продажу застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до вчинення оспорюваного правочину, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

23. Застосовуючи такий спосіб захисту як визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і, залежно від встановлених обставин, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Застосування такого способу захисту цивільного права має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

23.1. Також обставиною, якою мають керуватись суди під час вирішення справи, має бути встановлена наявність/відсутність зв`язку між наслідками вирішення справи та реальним поновленням порушеного права позивача (у разі встановлення факту його порушення). Лише на підставі достеменно установлених обставин справи та з урахуванням уже вжитих позивачем способів захисту своїх прав можна зробити висновок про ефективність обраного способу захисту прав позивача у спірних правовідносинах.

23.2. Такі висновки узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 5.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Щодо суті касаційної скарги

24. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним правочину з купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013, вчиненого ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Пост Преміум", в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641, секція "Е" площею 131, 3 кв. м, в адміністративно-житловому комплексі, оскільки такий правочин, за доводами позивача, здійснено за відсутності згоди власника.

25. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 16.11.2005 між ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" (правонаступник - ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс") та ОСОБА_2 було укладено Інвестиційний договір про інвестування у житлове будівництво № 217/F, право вимоги за яким 15.06.2007 було передано ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за Договором № 217/F-B про відступлення права вимоги, який в подальшому на підставі Договору № 217/F-B-A відступив своє право вимоги на нерухоме майно за інвестиційним договором позивачу у цій справі -Колеснику О.Я.

26. Також з матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.04.2012 житловий будинок з нежитловими приміщеннями, в якому знаходиться спірне приміщення, введено в експлуатацію, а 10.01.2013 відповідачем 1 та ОСОБА_3 укладено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення, за умовами пункту 2 якого інвестор набуває право власності на зазначене приміщення з моменту отримання свідоцтва про право власності, оформленого відповідно до норм чинного законодавства, державної реєстрації та отримання Довідки про право набуття у власність об`єкта інвестування;

27. Верховний Суд звертає увагу, що частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

27.1. У частині другій статті 331 ЦК України чітко визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

27.2. Статтею 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" визначено, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

27.3. Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

27.4. Аналіз статті 19 Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" дає підстави для висновку про те, що після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

27.5. При цьому, законодавством встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб, а інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Тобто інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

27.6. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17.

28. Разом з тим, судами під час розгляду цієї справи встановлено, що за результатами звернення до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення та у подальшому за результатами розгляду справи № 826/23342/15 позивачу як особі, яка набула право за інвестиційним договором, фактично було відмовлено у первинній реєстрації його права власності на спірне приміщення, оскільки така реєстрація була здійснена за ТОВ "Пост Преміум" (ідентифікаційний код юридичної особи: 38651246) рішенням Реєстраційної служби № 3744760 від 08.07.2013, на підставі якого видано Свідоцтво про державну реєстрацію.

28.1. Отже, позивач як особа, за кошти якої та на підставі інвестиційного договору з якою був споруджений об`єкт інвестування, фактично був позбавлений можливості використати право набуття у власність новоствореного об`єкта інвестування.

29. Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. При цьому, захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

30. Доводи скаржника, викладені у пункті 15.1. описової частини цієї постанови щодо неврахування судами попередніх інстанцій судової практики про необхідність обрання позивачем правильного способу захисту та неврахування відповідних висновків суду Верховний Суд вважає передчасними з огляду на таке.

30.1. Як вбачається з резолютивної частини рішення суду першої інстанції, суд визнав недійсним Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013, укладений між ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Пост Преміум" лише в частині в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641, секція "Е" площею 131, 3 кв. м, а не в цілому. Водночас в цьому випадку мова йде не про купівлю-продаж нерухомого майна, а про набуття майнових прав на таке майно.

30.2. При цьому, як вже було зазначено у пунктах 27-28 мотивувальної частини цієї постанови, законодавцем передбачено порядок набуття права власності на новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено за кошти інвестора.

30.3. Відтак, визнання недійсним Договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013 лише в частині не позбавляє покупця за договором купівлі-продажу майнових прав на інше нерухоме майно, яке передбачене у договорі. Разом з тим, скасування зазначеного договору у зазначеній частині надає право інвестору відновити можливість здійснити державну реєстрацію його права власності на новостворене майно.

31. З огляду на положення частини другої статті 300 ГПК України, Верховний Суд не приймає до уваги доводи скаржника, викладені у пунктах описової частини цієї постанови, оскільки такі доводи зводяться до спонукання скаржником Верховного Суду до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими та додатково перевіряти докази, яким судами попередніх інстанцій вже було надано оцінку.

32. Також Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

32.1. При цьому, як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваної постанови, клопотання про проведення судової експертизи фактично було заявлене скаржником у день прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення, без дотримання процесуального порядку на подання такого клопотання, про що постанові від 15.11.2021 також зазначено апеляційним судом.

33. З матеріалів справи вбачається, що апеляційним судом надано оцінку платіжним дорученням № 168974 від 22.06.2007, № 216197 від 30.07.2007 та № 143072 від 21.01.2008. При цьому, судом враховано наявність інших доказів та встановлено обставини, які підтверджують здійснення інвестиційного внеску на загальну суму 466 235, 83 грн за нежитлове приміщення.

34. Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що неправильно обрана судом першої інстанції форма судового рішення не призвела до прийняття необґрунтованого та законного рішення в цілому та не є порушенням процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до частини третьої статті 277 ГПК України.

34.1. Відповідно до частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази. Неправильно обрана назва судового рішення не змінює його зміст та обґрунтування, тому не є підставою для його скасування, якщо таке рішення прийняте з дотриманням положень статей 236, 238 ГПК України.

35. Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки", "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

35.1. При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

35.2. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява №48778/99).

35.3. Аналізуючи доводи скаржника щодо неправильно обраної судом форми судового рішення крізь призму зазначеної практики ЄСПЛ, Верховний Суд зазначає, що скасування судового рішення, прийнятого з дотриманням положень статей 236, 238 ГПК України, у цьому випадку може трактуватись як надмірний формалізм, оскільки скасування по суті правильного та обґрунтованого рішення позбавить позивача права на вирішення спору судом.

36. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

36.1. Аналізуючи через призму статті 43 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної також звертає увагу на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

36.2. У справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних в матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

38. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

39. Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

40. На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Агро Істейт" та залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Судові витрати

41. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішень судів попередніх інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Істейт" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.06.2021 у справі №923/447/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

К.М. Огороднік