Постанова

від 20.06.2022 по справі 910/9905/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/9905/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Мачульський Г.М., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021

у справі № 910/9905/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 6 879 120, 79 грн,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 6 879 120, 79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повністю не виконав свої грошові зобов`язання за договором № 53-129-01-21-02235 від 03.03.2021.

Представник позивача 07.09.2021 подав до суду заяву про зміну розміру позовних вимог, в якій просив стягнути 5 809 042, 60 грн, з яких з яких 5 615 953, 62 грн - основна заборгованість, 84 815, 27 грн - 3 % річних та 108 273, 71 грн - інфляційні втрати, яку суд прийняв до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 (суддя Кирилюк Т.Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 515 953, 62 грн - основного боргу, 84 815, 27 грн - 3 % річних, 108 273, 71 грн - інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 100 000 грн основного боргу закрито. У задоволенні заяви Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочення виконання судового рішення у справі № 910/9905/21 відмовлено повністю.

Північний апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та відмови у відстроченні виконання рішення суду, постановою від 06.12.2021 (колегія суддів у складі: Чорногуз М.Г. - головуючий, Кравчук Г.А., Мальченко А.О.) рішення місцевого господарського суду залишив без змін та відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду.

Судами обох інстанцій встановлено, що між сторонами у справі 03.03.2021 укладено договір № 53-129-01-21-02235, за яким позивач зобов`язався поставити відповідачу світлі нафтопродукти, а відповідач - прийняти та оплатити їх.

Згідно з п. 1.2 договору № 53-129-01-21-02235 від 03.03.2021 найменування, одиниці виміру і загальна кількість товару, її ціна і строк поставки зазначаються у специфікації.

Специфікацією №1 до додаткової угоди № 2 від 19.03.2021 до договору № 53-129-01-21-02235 від 03.03.2021 сторони узгодили поставку дизельного палива та автомобільного бензину на загальну суму 14 180 430, 16 грн по 26.03.2021.

Пунктом 5.4 договору № 53-129-01-21-02235 від 03.03.2021 передбачено, що датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Позивач протягом періоду 10.03.2021 - 26.03.2021 поставив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 13 931 152, 07 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін актами приймання-передачі ТМЦ № 23 від 26.03.2021, № 22 від 26.03.2021, № 21 від 21.03.2021, № 20 від 26.03.2021, № 19 від 22.03.2021, № 18 від 22.03.2021, № 17 від 22.03.2021, № 16 від 22.03.2021, № 15 від 22.03.2021, № 14 від 22.03.2021, № 13 від 12.03.2021, № 12 від 12.03.2021, № 11 від 12.03.2021, № 10 від 11.03.2021, № 9 від 11.03.2021, № 8 від 11.03.2021, № 7 від 11.03.2021, № 6 від 10.03.2021, № 5 від 10.03.2021, № 4 від 10.03.2021, № 3 від 10.03.2021, № 2 від 10.03.2021 та накладними № 2261 від 26.03.2021, № 2210 від 26.03.2021, № 2260 від 26.03.2021, № 2262 від 26.03.2021, № 2176 від 22.03.2021, № 2173 від 22.03.2021, № 2174 від 22.03.2021, № 2181 від 22.03.2021, № 2175 від 22.03.2021, № 2177 від 22.03.2021, № 1943 від 12.03.2021, № 1942 від 12.03.2021, № 1941 від 12.03.2021, № 1924 від 11.03.2021, № 1920 від 11.03.2021, № 1926 від 11.03.2021, № 1925 від 11.03.2021, № 1877 віл 10.03.2021, № 1882 від 10.03.2021, № 1887 від 10.03.2021, № 1878 від 10.03.2021, № 1872 від 10.03.2021.

Пунктом 4.2 договору № 53-129-01-21-02235 від 03.03.2021 встановлено, що оплата поставленого товару здійснюється відповідачем за кожну партію, що поставляється, протягом 10 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленого товару.

З долучених до матеріалів справи платіжних доручень № 1067 від 31.03.2021, № 1066 від 31.03.2021, № 1057 від 31.03.2021, № 1063 від 31.03.2021, № 1062 від 31.03.2021, № 1058 від 31.03.2021, № 1056 від 31.03.2021, № 1065 від 31.03.2021, № 1061 від 31.03.2021, № 1059 від 31.03.2021, № 1064 від 31.03.2021, № 1060 від 31.03.2021, № 1515 від 05.08.2021, № 1550 від 11.08.2021 вбачається, що відповідач оплатив поставлений товар тільки частково на суму 8 315 198, 45 грн, у результаті чого прострочена заборгованість складає 5 615 953, 62 грн.

З долученого відповідачем платіжного доручення № 1750 вбачається, що 20.09.2021 відповідачем було частково сплачено суму основного боргу за договором №53-129-01-21-02235 від 03.03.2021 у розмірі 100 000, 00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання умов договору в частині оплати поставленого товару відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 515 953,62 грн заборгованості. В той же час, у зв`язку з частковою сплатою відповідачем заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 100 000 грн, суд закрив провадження у справі у вказаній частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Також місцевий господарський суд задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача 84 815, 27 грн 3% річних та 108 273, 71 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 25.03.2021 по 07.09.2021, та відмовив у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних через невмотивованість такої заяви, відсутність жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов`язань та винятковості даного випадку. Додатково суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 910/9905/21.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в оскарженій частині (в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, а також відмови у відстроченні виконання рішення суду), апеляційний господарський суд зазначив, що недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення підприємства від виконання його зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару. В частині вимоги про відстрочення виконання рішення суду суд апеляційної інстанції зазначив, що надана службова записка не може слугувати єдиною беззаперечною підставою для відстрочення виконання рішення суду, а тому відсутні підстави для відстрочення виконання рішення суду до 21.09.2022.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій стягуючи 3% річних застосували положення ч. 2 ст. 625 ЦК України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, що призвело до неправильного застосування ст. 233 ГК України, порушення ст. 86 ГПК України та ст. 236 ГПК України при з`ясуванні обставин, які мають значення для справи. Також скаржник зазначає, що він у березні 2020 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП «Гарантований покупець» про стягнення 3 036 763 287,68 грн боргу через неналежне виконання цим підприємством умов укладеного договору купівлі-продажу електричної енергії (справа №910/4160/20) та вважає, що викладені обставини свідчать про брак коштів у відповідача не з власної вини, а внаслідок не розрахунку Гарантованого покупця з відповідачем, а оскільки він є мононолістом-покупцем електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів, то інших варіантів реалізації електроенергії для забезпечення власного належного фінансово-економічного становища у відповідача не було, і як наслідок безвихідна ситуація (не розрахунок Гарантованого покупця) спричиняє заборгованість за іншими зобов`язаннями відповідача.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: апеляційним судом не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 стосовно можливості зменшення заявлених до стягнення сум 3% річних; відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування ст.ст. 3, 614 ЦК України, ст.ст. 6 та 42 ГК України який би давав розуміння того, яким чином можливо встановити вину сторони зобов`язання, у випадку коли загальні принципи здійснення підприємницької діяльності обмежуються державою.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.06.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 30.05.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу в установлений в ухвалі від 12.05.2022 строк.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження та в оскаржуваній частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 стосовно можливості зменшення заявлених до стягнення сум 3% річних.

У розглядуваній справі ВП ВС зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку ВП ВС дійшла з урахуванням того, що у справі умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

При цьому ВП ВС зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних ВП ВС допустила з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у справі № 910/9905/21 судами порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних за ст. 625 ЦК України не встановлено, як і того, що відповідач вказував про порушення таких принципів під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

Таким чином, правовідносини у справі № 910/9905/21 та № 902/417/18 відрізняються за своїми обставинами, а тому Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів, зроблених в оскаржуваних рішеннях, висновками, зробленим ВП ВС.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі в оскаржуваній частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підлягають залишенню без змін.

Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування ст.ст. 3, 614 ЦК України, ст.ст. 6 та 42 ГК України який би давав розуміння того, яким чином можливо встановити вину сторони зобов`язання, у випадку коли загальні принципи здійснення підприємницької діяльності обмежуються державою, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наведеного вбачається, що кредитор не має нести негативні наслідки відносин боржника з його контрагентами. Крім того, вступаючи у договірні відносини, боржник несе ризики можливої відсутності на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, та відсутності у нього необхідних коштів.

Таким чином, посилання скаржника на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини не приймається колегією суддів до уваги, оскільки невиконання Державним підприємством «Гарантований покупець» укладеного з відповідачем договору купівлі-продажу електричної енергії не є підставою для невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором № 53-129-01-21-02235 від 03.03.2021, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає необхідності для формування висновку стосовно застосування ст.ст. 3, 614 ЦК України, ст.ст. 6 та 42 ГК України який би давав розуміння того, яким чином можливо встановити вину сторони зобов`язання, у випадку коли загальні принципи здійснення підприємницької діяльності обмежуються державою, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування, в межах доводів та вимог касаційної скарги, немає.

Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/9905/21 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г.М.

Случ О.В.