Рішення

від 20.06.2022 по справі 442/1226/16-ц

ЖИДАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/1226/16-ц

Провадження №2/442/130/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого судді Гарасимків Л.І.

з участю секретаря - Півала І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Чагарі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зучастю третьоїособи,яка незаявляє самостійних вимог напредмет споруна сторонівідповідача приватного нотаріусаДрогобицького районногонотаріального округуЛьвівської областіТеплої Мар`яниЮріївни про визнання договорукупівлі продажу нежитлового приміщення недійсним та здійснити заходи щодо відшкодування вартості будівництва.,

в с т а н о в и в :

Позивач ТзОВ "Чагарі" звернулось до суду із вказаним вище позовом, в обґрунтування з врахуванням уточнених позовних вимог посилається на те, що 27 липня 2013 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою Мар`яною Юріївною між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було посвідчено договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлового приміщення літ "Б -1" (ряд 1, місце 31) по АДРЕСА_1 площею 8.90 кв.м.. ОСОБА_1 оформив право власності на дане приміщення на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2013 року, яке Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11.11.2014 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову було відмовлено. Вважає, що вище вказаний договір є фіктивним, так як укладений між родичами, а нотаріус здійснив нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.

Крім того судами вищих інстанцій було встановлено, що ТзОВ « Чагарі» належала земельна ділянка по АДРЕСА_1 з 2003 року, що саме ТзОВ « Чагарі « будувало самочинно нежитлові приміщення на даній орендованій земельній ділянці. Сама земельна ділянка надавалась ТзОВ « Чагарі» для будівництва та обслуговування ринку, докази спорудження торгових приміщень будь-якими іншими фізичними особами відсутні, та останні не довели, що саме вони будували нежитлові приміщення.

Вважає, що оскільки ТзОВ « Чагарі» користувалося земельною ділянкою у АДРЕСА_1 , неодноразово зверталося до суду про поновлення строку оренди, зверталося до Дрогобицької міської ради з приводу отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, і судами було визнано участь товариства у будівництві об`єктів, які розташовані на зазначеній земельній ділянці, відтак у ТзОВ « Чагарі» порушено законний інтерес щодо використання земельною ділянкою, інтерес щодо нерухомого майна торговельного місця, що є предметом оскаржуваного правочину, відтак просить визнати договіркупівлі продажу нежитлового приміщення недійсним, а отже і здійснити заходи щодо відшкодування вартості будівництва на якій знаходиться оскаржувана нерухомість.

Також просить вирішити питання про стягнення з відповідачів на його користь понесених судових витрат.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_3 не з`явився, надіславши на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві, просить його задоволити.

Відповідачі неодноразово не з`являлися в судові засідання, не повідомлявши причин неявки, заяви про можливість розгляду справи у їх відсутності чи про відкладення розгляду справи не надали.

Третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Тепла М.Ю. в судове засідання не з`явилась, в матеріалах справи є її заява про розгляд справи за її відсутності.

Вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 зазначеної статті закріплено обов`язок суду та учасників судового процесу керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Отже, завданнями судочинства мають керуватися не лише суд, а й сторони.

Поряд з цим, ч. 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За принциповими положеннями ст.12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судами рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства.

Позивач ТзОВ « Чагарі» звертаючись до суду з позовом самостійно визначив у позовній заяві, яке його право та охоронюваний законом інтерес порушено відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - особами, до яких пред`явлено позов, та зазначив, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

бОдними із способів захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 ЦК України є визнання правочину недійсним.

Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача про визнання недійсним договору. Зокрема договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного 27.07.2013 року та посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Теплою Мар`яною Юріївною, р. №510, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила належне ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2013 року №442/2221/13-ц, 2/442/924/2013 нежитлове приміщення - кіоск загальною площею 8,9 кв.м. позначене на плані літ. "Б-1" (ряд 1, місце 31), що розташоване на АДРЕСА_1 .

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 11.11.2014 року скасовано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року, яким було визнано право власності за ОСОБА_1 .

Судом встановлено, і те, що Ухвалою Дрогобицької міської ради від 06 жовтня 2003 року №238 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки позивачу ТзОВ «Чагарі» площею 0,2415 га на АДРЕСА_1 для облаштування торгового майданчику.

Ухвалою Дрогобицької міської ради від 27 грудня 2006року №188 надано в користування на умовах оренди ТзОВ «Чагарі» земельну ділянку площею 4626 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування ринку, терміном на три роки. Строк оренди неодноразово продовжувався.

Рішенням Дрогобицької міської ради від 23 травня 2013 року №1035 відмовлено у поновленні терміну дії ( у укладенні на новий строк ) договору земельної ділянки ТзОВ «Чагарі» площею 4626кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування будівлі ринку, у зв`язку з відсутністю права власності на будівлю.

На підставі даних рішень міської ради між ТзОВ « Чагарі» та Дрогобицькою міською радою укладались договори оренди. В свою чергу між відповідачем ОСОБА_1 та ТзОВ «Чагарі» були укладені договори оренди приміщень.

З вищенаведених рішень органу місцевого самоврядування вбачається, що земельна

ділянка надавалась ТзОВ «Чагарі» для будівництва та обслуговування ринку.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Частина 3 ст. 215 ЦК України передбачає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі 638/2304/17 висловлено наступний правовий висновок: «Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов`язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб`єктивного права (охоронюваного інтересу) - об`єкту судового захисту, порушення у зв`язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту.

При цьому, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається саме на позивача.

Судом встановлено, що на час вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу продавець відповідач ОСОБА_1 був власником спірного нежитлового приміщення, оскільки судове рішення, на підставі якого він набув таке право, на той час не було скасоване.

Докази про відсутність волевиявлення учасників правочину на його укладення і відсутність їх волі на вчинення правочину, відсутні.

Оспорюваний договір купівлі-продажу вчинений у письмовій формі та посвідчений нотаріально, що відповідає вимогам закону щодо форми вчинення такого правочину. На час ухвалення оскаржуваного рішення земельна ділянка, на якій розміщено спірне приміщення, не перебувала у власності чи користуванні позивача ТзОВ « Чагарі».

В постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 520/15125/16-ц (провадження № 61-455св17), Верховний Суд враховує ту обставину, що на момент відчуження спірного майна рішення суду було чинним, тобто майно було відчужене добросовісному набувачу за відсутності обґрунтованих перешкод для цього. Верховним Судом також враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів з відчуження нерухомого майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача (з повним текстом постанови можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/78979544).

Отже, суд приходить до висновку, що позивач ТзОВ « Чагарі» , звернувшись до суду з вимогою про визнання правочину недійсним на підставі ч.1 ст.215 ЦК України, стороною якого він не був, обрав неналежний спосіб захисту, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити з зазначених підстав.

Однак, що стосується вимог здійснення заходів щодо відшкодування вартості будівництва, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

В постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц (провадження № 61-33751св18) вказано, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У цій справі предметом розгляду є вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним та здійснення заходів щодо відшкодування вартості будівництва, які були здійсненні товариством на земельній ділянці, яка належала останньому на праві оренди.

В постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18) вказано, що відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Судом досліджено матеріали справи і встановлено, що згідно довідки № 3 від 27.01.2016 року виданої ТзОВ « Чагарі», вбачається, що будівництво ринку здійснювалось господарським способом. За даними бухгалтерського обліку ТзОВ « Чагарі» вклало кошти на будівництво ринку в розмірі 1.045.163.26 грн.

Згідно довідки № 1 від 10.06.2022 року виданої ТзОВ « Чагарі», вбачається, що вартість 1 м.кв. станом 31.12.2014 року становить 1.940.30 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так само, й згідно з ч. ч. 5-6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд зобов`язаний враховувати правові висновки, викладені Верховним Судом у вищевказаних постановах, оскільки право на відступлення від її правового висновку має лише суд касаційної інстанції, шляхом передачі такої справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Крім того судом встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 11.09.2019 року у справі № 442/9806/14-а встановлено: « Як вбачається з договору оренди землі від 28.12.2011 року, орендодавець Дрогобицька міська рада надала, а орендар Товариство з обмеженою відповідальністю «Чагарі» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку несільського господарського призначення - землі комерційного використання, яка знаходиться по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610600000:01.015:0020), загальною площею 4626 кв.м., у тому числі землі під ринком 4626 кв.м.; строк дії договору - один рік; після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.»

Постановою Господарського суду Львівської області від 02.11.2006року у справі №1 932-13 268А Дрогобицькій міській раді відмовлено в позові до ТОВ "Чагарі" про знесення самовільно збудованих споруд - ринок "Чагарі" на земельній ділянці площею 4018 кв.м. за адресою: по АДРЕСА_2 . В даній постанові суд встановив ту обставину, що власник земельної ділянки (Дрогобицька міська рада) не заперечує про те, що на цій ділянці знаходитиметься ринок "Чагарі", і що розташування такого ринку не порушує прав інших осіб підтверджується тим, що Дрогобицькою міською радою в особі виконавчого комітету 27.08.2003 року відповідачу (ТОВ "Чагарі") надано дозвіл на розміщення на відповідній земельній ділянці об`єкту торгівлі за № 316-е. Даний дозвіл ніким не оспорювався та не оскаржувався. Відповідно до розпорядження міського голови від 22.06.2005року №188-р директора ТОВ "Чагарі"зобов`язано провести паспортизацію ринку, що в подальшому останнім і було зроблено.

Позивач ТзОВ « Чагарі» багаторазово звертався до і Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради з проханням про належне оформлення документів на будівництво ринку, при цьому останнім надавалася вся необхідна проектна та дозвільна документація, проте, документи з вини органів місцевого самоврядування належним чином оформлені не були; було виконано всі можливі дії, спрямовані на належне оформлення будівництва ринку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 року у справі №442/1638/15-а скасовано державну реєстрацію низці осіб на об`єкти нерухомого майна за адресою: по АДРЕСА_1 .

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частина 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Норми матеріального права, що їх продиктовано принципом «збудоване на поверхні слідує за землею», передбачають імперативи, за якими у власника земельної ділянки виникає право власності на зведені ним будівлі (ч. 2 ст. 375 ЦК України), а землекористувач має право власності на будівлі, споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови (ч. 2 ст. 415 ЦК України).

Право власника чи користувача земельної ділянки на забудову дістає розвиток у ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: «право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації».

Таким чином враховуючи вище наведене, суд приймає до уваги посилання позивача ТзОВ « Чагарі» на те, що саме товариством було збудовано спірне приміщення, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження цього ним долучено до матеріалів справи. Також ним і долучено докази того, що він був користувачем земельної ділянки, на якій таке приміщення розташоване.

Узв`язку з встановленим, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги в частині відшкодування вартості будівництва, слід задоволити та відшкодувати ТзОВ « Чагарі « витрати які ним було понесено на будівнцвто спірного приміщення літ "Б -1" (ряд 1, місце 31) по АДРЕСА_1 площею 8.90 кв.м..

Оскільки згідно довідки № 1 від 10.06.2022 року виданої ТзОВ « Чагарі», вбачається, що вартість 1 м.кв. станом 31.12.2014 року становить 1.940.30 грн., відтак відшкодування підлягає 17.268.67 грн. ( 1.940.30 х 8.90 кв.м.) .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням всього вищевказаного в сукупності, суд вважає необхідним задоволити позовні вимоги ТзОВ « Чагарі « частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81,223,263,265 ЦПК України, ст. ст. 204, 215-216, 376 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальність «Чагарі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зучастю третьоїособи,яка незаявляє самостійних вимог напредмет споруна сторонівідповідача приватного нотаріусаДрогобицького районногонотаріального округуЛьвівської областіТеплої Мар`яниЮріївни про визнання договорукупівлі продажу нежитлового приміщення недійсним та здійснити заходи щодо відшкодування вартості будівництва, задоволити частково.

Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальність «Чагарі» понесені ним витрати на будівнцвто нежитлового приміщення позначеного літ "Б -1" (ряд 1, місце 31) по АДРЕСА_1 площею 8.90 кв.м.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) жителя АДРЕСА_3 та з ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_2 ) жительки АДРЕСА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Чагарі» ЄДРПОУ 34282212 м. Дрогобич, вул.. П. Орлика, 20А Львівська область, понесені останнім витрати на будівнцтво нежитлового приміщення позначеного літ "Б -1" (ряд 1, місце 31) по АДРЕСА_1 площею 8.90 кв.м. в розмірі 17.268.67 грн. ( сімнадцять тисяч двісті шістдесят вісім ) грн..67 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) жителя АДРЕСА_3 та з ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_2 ) жительки АДРЕСА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Чагарі» ЄДРПОУ 34282212 м. Дрогобич, вул.. П. Орлика, 20А Львівська область, сплачений останнім судовий збір врозмір 609 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Л.І. Гарасимків