Постанова

від 30.05.2022 по справі 910/9647/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2022 р. Справа№ 910/9647/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 31.05.2022:

від позивача: Лисенко В.С. від відповідача: Онищенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгростратегія»

на рішення Господарського суду міста від 19.10.2021

у справі № 910/9647/21 (суддя - Шкурдова Л.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Лан»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгростратегія»

про стягнення 1 981 063, 69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне сільськогосподарське підприємство «Лан» (далі - ПСП «Лан», позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгростратегія» (далі - ТОВ «Украгростратегія», відповідач, скаржник) про стягнення 1 981 063,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором №1503/01 від 15 березня 2021 року (далі - договір) щодо поставки обумовленого договором товару в повному обсязі, сума попередньої оплати в повному обсязі відповідачем не повернута, в зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1 593 188,00 грн - суму попередньої оплати. Позивачем заявлено також вимоги про стягнення з відповідача пеню в розмірі 65 927,52 грн, 16 % річних в розмірі 28 899,73 грн, інфляційні втрати в розмірі 21 426,44 грн; 37 689,00 грн - сума витрат понесених позивачем на доставку товару до місця поставки згідно Специфікації, 233 933,00 грн - сума завданих збитків за непоставку 101 тони аміаку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/9647/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" 1 593 188 грн 00 коп - суму основного боргу, 65 927 грн 52 коп - пеня, 16 % річних в розмірі 28 899 грн 73 коп, інфляційні втрати в розмірі 21 426 грн 44 коп, 271 622 грн 00 коп - збитки, 29 715 грн 94 коп - витрати по сплаті судового збору, 13 450 грн 00 коп - витрати по сплаті послуг адвоката. Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів поставки товару в повному обсязі, доказів повернення суми попередньої оплати в повному обсязі суду не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Украгростратегія» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/9647/21 та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають вирішальне значення для вирішення питання задоволення позову та стягнення 1 984 063,69 гривень. Судом встановлено обставини, що не були доведені позивачем, судом не надано оцінку доказів і обставин, на які в своєму відзиві посилається скаржник, цим обставинам не надано правової оцінки, що призвело до ухвалення необгрунтованого та незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що згідно п. 8.1. договору, договір набирає сили з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 року, закінчення строку дії договору не звільняє продавця від обов`язку поставити товар та виконання інших зобов`язань. При цьому пунктом 2.2 договору визначено, що «Товар постачається покупцю за його замовленнями окремими партіями». Отже, на думку скаржника, він не порушив умови укладеного договору № 1503/01 від 15 березня 2021 р, а недопоставлена кількість товару у відповідності до п. 8.1. договору та п. 2.2 за замовленнями позивача може бути поставленою в строк до 31 грудня 2021 року.

Судом не було взято до уваги фактичні обставини та дані, зазначені в письмових доказах позивача. Суд не перевірив документи та взагалі не взяв до уваги факт помилки в розрахунках позивача, що також призвело до неправильного встановлення об`єму недопоставленого товару. За твердженням скаржника, кількість не замовленого та недопоставленого товару складає не 101,71 тон, а 102,74 тон, що відповідно кореспондується з доданими до позову доказами позивача.

На думку скаржника, порушення зобов`язання у розумінні ст.ст. 525, 530, 610 Цивільного кодексу України з боку відповідача взагалі не мало місця, так як замовлень від позивача на поставку обумовленого укладеним між сторонами товару партіями більше обсягу поставленого відповідачем не надходило.

Скаржник зазначає, що за відсутності наданого позивачем транспорту та відповідних замовлень з боку позивача він не просто не міг відвантажити товар, а й відповідно до умов договору між сторонами, це не є його обов`язком. Позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач звертався до скаржника та взагалі надавав суду докази здійснення замовлень і надання транспорту для вивозу товару з місця поставки скаржника станції Дубов`язівка, Конотопський район, Сумська область.

Скаржник вважає, що і відшкодування завданих збитків в розмірі 233 933,00 грн., спричинених нібито недопоставкою товару є сумнівними, оскільки додані позивачем докази спростовують таке твердження, а суд взагалі не надав цим доказам жодної оцінки. На думку скаржника, дата укладення договору № 06/01-21 - 06 травня 2021 року, тобто значно пізніше, ніж кінцева дата постачання відповідачем на користь позивача товару - 30 квітня 2021.

Скаржник звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що недопоставка товару відповідачем складає 101,7 тон, натомість предметом договору з новим постачальником є товар у кількості 102,68 тон.

Виходячи зі змісту правочину не вбачається причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням умов спірного договору та укладенням договору між позивачем та ТОВ «Хімтрансагро». На думку скаржника, даний договір не був укладений позивачем через скрутне положення та не пов`язаний з нібито недопоставкою товару відповідачем, а є окремими взаємовідносинами і жбдним чином не може слугувати доказом нібито зазнаних позивачем збитків. З огляду на вказане, скаржник вважає безпідставним висновок господарського суду про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 233 933,00 грн., так як відповідачем за допомогою належних та допустимих доказів взагалі не доведений як факт понесення ним, з вини відповідача, збитків, так і розмір цих збитків.

Скаржник вважає, що суд не надав правової оцінки актам транспортних послуг № 4 від 15.04.21р., № 5 від 16.04.21р. та № 6 від 17.04.21р., укладених з ФОП Наумовим А.А. Відповідач не може нести відповідальності, а тим більше не можна вважати збитками самовивіз товару з другого складу відповідача. Так як остаточний пункт самовивозу товару умовами договору не був визначений, то зайвий кілометраж не являється збитками позивача.

Також скаржник зауважує про недостовірність даних, зазначених в акті № 5 від 16.04.21р., а саме кількості товару - 15,14 тон напроти даних, що зазначені в ТТН № Р141 від 16.04.21р., на яку є посилання у вищезазначеному акті.

Таким чином, відповідач у справі вважає, що з його боку відсутні порушення умов договору № 1503/01 від 15 березня 2021 року, а тому підстави для задоволення позову - відсутні.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень

Позивач надіслав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу необгрунтованою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Позивач зазначає, що строк поставки чітко визначений Специфікацією № 1 від 15.03.2021, яке є невід`ємною частиною Договору №1503/01 від 15.03.2021, а саме: з 05.04.2021 по 30.04.2021.

Позивач звертає увагу, що акт звіряння за договором проведено і прийнято сторонами 07.05.2021, а тому, дії скаржника суперечать положенням ст.530 Цивільного кодексу України.

За твердженням позивача, в апеляційній скарзі скаржник помилково стверджує, що загальна кількість замовленого та поставленого скаржником товару склала 147,26 тон, що не відповідає фактичним обставинам. В дійсності, кількість замовленого і поставленого товару складає 148,29 тон. А тому, різниця між непоставленим та поставленим товаром складає 101,71 тон, що підтверджується документами, наявними у справі.

Скаржником тричі були порушені умови доставки товару та здійснено постачання товару до м. Богодухів, Харківської області, тому позивач був змушений здійснити самовивіз саме з м. Богодухів, Харківської області, а не з ст. Дубов`язівка, Конотопського району, Сумської області. Саме з цією метою ПСП «ЛАН» уклав договір №1-2/04 надання транспортних послуг від 02.04.2021 року з перевізником ФОП Наумов А.А.

Також, позивач зазначає, що укладення позивачем договору з іншим постачальником (ТОВ «Хімтрансагро») від 06.05.2021 є підтвердженням факту вжиття вимушених додаткових заходів з боку позивача для забезпечення поставки товару у недопоставленій скаржником кількості, з метою завершення весняно-посівної кампанії.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 апеляційну скаргу ТОВ «Коммерс Енерджи» у справі № 910/9647/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя- доповідач), судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 залишено апеляційну скаргу без розгляду та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання належних доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.

25.11.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору у встановленому розмірі та порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/9647/21 задоволено клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/9647/21 та поновлено ТОВ «Коммерс Енерджи» зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Коммерс Енерджи» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 917/351/21; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021; розгляд апеляційної скарги призначено на 18.01.2022.

18.01.2022 розгляд справи не відбувся в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Ткаченка Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Коммерс Енерджи» у судовому засіданні 22.02.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 розгляд справи № 910/9647/21 відкладено на 22.03.2022.

Проте, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже, судове засідання у справі № 910/9647/21 призначене на 22.03.2022 11:40 год. не відбулося. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд вважав за необхідне визначити іншу дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Коммерс Енерджи» у судовому засіданні 31.05.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2022 розгляд справи № 910/9647/21 призначено в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 31.05.2022 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити повністю. задовольнити повністю.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 15.03.2021 року між Приватним сільськогосподарським підприємством "Лан" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" (продавець) укладено Договір №1503/01 від 15 березня 2021 року (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов`язався передати (поставити) покупцю аміак рідкий (далі - товар), а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування товару, його кількість, ціна та інші необхідні умови зазначаються у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору, базові умови поставки товару зазначаються у Специфікаціях.

Як свідчать матеріали справи, до Договору №1503/01 від 15.03.2021 між сторонами підписана Специфікація №1 від 15.03.2021, якою передбачено, що продавець постачає товар - аміак рідкий, в кількості 250 тон, вартість товару складає 4 050 000,00 грн, строк поставки з 05.04.2021 р. по 30.04.2021р., порядок розрахунків - 100% передплата.

Покупець здійснив оплату за товар на суму 4 050 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2396 від 16.03.2021.

За умовами Договору, в строк до 30.04.2021 відповідач повинен поставити товар в кількості 250 т.

Як зазначав позивач, станом на 11.06.2021 відповідачем поставлено товару 148,29 тон на суму 2 401 812 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, а недопоставка товару становить 101,71 тон на суму 1 648 188,00 грн.

Позивач вказував на те, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором №1503/01 від 15.03.2021 щодо поставки обумовленого договором товару в повному обсязі, сума попередньої оплати в повному обсязі відповідачем не повернута, в зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 1 593 188,00 грн. суму попередньої оплати.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимоги про повернення позивачу не використаного авансу, отриманого відповідачем за умовами договору №1503/01 від 15 березня 2021 року.

Позов обґрунтований тим, що відповідач, в порушення укладеного між сторонами договору, виконав свої зобов`язання лише частково, поставивши товар на загальну суму 2 401 812, 00 грн.

Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в п. З ст. З та ст. 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).

Правовідносини з поставки товару за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 Цивільного кодексу України та уклали договір підряду, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись, що свідчить як про реалізацію сторонами свободи договору, так і недопущення порушення умов цього договору.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Наведеній норкі кореспондують положення статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662,692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Реалізуючи обумовлену законом свободу договору, у п. 2.2 та п.2.3 договору сторони погодили, що товар постачається покупцю за його замовленням окремими партіями, обсяги яких обумовлюються у відповідних специфікаціях, а підписання специфікації свідчить про досягнення сторонами угоди щодо істотних умов поставки конкретної партії товару.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 15.03.2021 сторонами підписана специфікація № 1 до договору, відповідно до якої сторони визначили обсяг першої партії товару: аміак рідкий технічний в кількості 250 тон за ціною 13 500,00 грн (без ПДВ) на загальну суму 4 050 000,00 грн. (з ПДВ). При цьому, сторонами визначено базові умови поставки вказаної партії товару: самовивіз зі ст. Дубов`язівка Конотопського району Сумської області, строки поставки - з 05.04.2021 по 30.04.2021, порядок розрахунків - 100% передоплата.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони визначили в специфікації до договору чіткі строки поставки, обсяг конкретної партії товару, умови поставки.

При цьому, за умовами договору (п.2.11) доказами, що могли б підтвердити обставини виконання відповідачем пункту 1.1. договору з врахуванням специфікації № 1, є видаткова накладна, сертифікат якості, податкова накладна.

Відповідно до рахунку на оплату № 16 від 15.03.2021, позивач перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 4 050 000,00 грн. що підтверджується платіжним дорученням №2396 від 16.03.2021 та випискою по рахунку, виданою АТ «Прокредитбанк». Відповідач не оспорює вказаного факту.

Протягом квітня 2021 відповідач поставив позивачу товар у загальній кількості 148,26 тон на загальну суму 2 401 812,00 грн., що підтверджується видатковими та товаро-транспортними накладними (а.с.20-39) та актом звірки взаєморозрахунків (а.с.19).

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінін ст. Ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України поставки станом на 30.04.2021 всієї партії товару, яка передбачена специфікацією, а кількість товару, недопоставленого відповідачем, - становить 101,74 тони.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з твердженням скаржника про невірне зазначення в рішенні суду першої інстанції обсягу поставленої відповідачем продукції, оскільки відповідно до проведених розрахунків кількість поставленої продукції складає 148,26 тон, в той же час кількість продукції, яку відповідач не поставив у визначені специфікацією та умовами договору строкй становить 101,74 тон. Однак, при цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані помилки не призвели до неправильності розрахунку загальної суми недопоставленого товару, а саме в розмірі 1 648 188,00 грн.

07.05.2021 на адресу відповідача позивач направив вимогу за вих. № 46 про повернення коштів, сплачених по рахунку № 16 від 15.03.2021, договір № 1503 від 15.03.2021 за аміак рідкий технічний в сумі 1 648 188,00 грн. відповідно до зазначених реквізитів (а.с.18).

На підставі вказаного листа, відповідач повернув позивачу 50 000,00 грн, що підтверджується випискою АТ «Прокредитбанк» від 10.06.2021 (а.с.47).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума авансу, сплаченого позивачем, і на який відповідачем не було здійснено поставку товару, станом на 11.06.2021, складає 1 598 188,00 грн.

Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, що способом захисту покупця, який здійснив попередню оплату, натомість товар у встановлений строк не отримав, може бути право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У справі, що розглядається, позивач обрав способом захисту свого порушеного права повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наслідки порушення зобов`язання, в тому числі з поставки товару з порушенням строків, які встановлені договором, визначаються також і загальними нормами цивільного законодавства (статтями 611,612 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з частинами 1, 3 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

З огляду на вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем в силу приписів ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів поставки товару відповідно до умов договору та специфікації, а відтак, відповідач порушив встановлені договором та специфікацією строки та умов поставки партії товару.

При цьому, доводи відповідача про те, що для поставки кожної партії товару в межах однієї специфікації необхідною є заявка позивача, - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки спростовуються умовами укладеного договору та специфікацією № 1 на партію товару в кількості 250 тон, яку відповідач не виконав.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у випадку невиконання зобов`язання по цьому договору винна сторона повинна на вимогу іншої сторони сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

Відповідно до п.5.6 Договору у випадку прострочення поставки товару продавець повинен крім встановленої п.5.1. неустойки сплатити покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 16% річних від суми вартості простроченого товару за весь час прострочення в межах визначеного законом загального строку позовної давності.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1 593 188,00 грн суму попередньої оплати - є законними, огрунтованими та підлягають задоволенню, а отже, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині є правомірними та не були спростовані скаржником під час апеляційного розгляду справи належними засобами доказування.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 Господарського кодексу України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що у випадку невиконання будь-якою з сторін своїх зобов`язань по цьому договору, винна сторона повинна на вимогу іншої сторони сплатити пеню у розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення. Пеня стягується за весь час прострочення виконання зобов`язання в межах в межах визначеної цим договором спеціальної позовної давності.

Пунктом 5.6. Договору визначено, що у випадку прострочення поставки товару, продавець повинен крім встановленої п. 5.1 неустойки, сплатити покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 16 % річних від суми вартості простроченого товару за весь час прострочення в межах визначеного законом загального строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що матеріалами справи та встановленими в процесі розгляду справи обставинами підтверджується порушення відповідачем своїх зобов`язань по Договору щодо поставки товару, а також неповернення частини здійсненого авансового платежу в розмірі 1 593 188,00 грн., дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення своїх зобов`язань перед позивачем за Договором, що в силу приписів ст. ст. 610 , 611 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідача відповідальності, обумовленої законом та договором.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 65 927,52 грн за період прострочення з 01.05.2021 о 10.06.2021, 16 % річних в розмірі 28 899,73 грн за період з 01.05.2021 по 11.06.2021, інфляційні втрати в розмірі 21 426,44 грн за травень 2021 року, розрахунок яких перевірено судом апеляційної інстанції щодо сум, строків і ставок нарахувань і з яким суд погоджується - є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 37 689,00 грн суми витрат, понесених позивачем на доставку товару до місця поставки згідно Специфікації, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано задоволено позовні вимоги в цій частині з огляду на те, що вартість витрат на доставку товару у заявленій до стягнення сумі є документально обгрунтованою та підтвердженою належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки витрати, які понесені позивачем на оплату доставки вантажу з Богодухова до Дубовязівки є збитками позивача, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Також, розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 233 933,00 грн - суми завданих збитків за непоставку 101 тони аміак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині не є законними та обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 «Захист цивільних прав та інтересів» Розділу І «Основні положення» Книги першої «Загальні положення», Глави 51 «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» Розділу І «Загальні положення про зобов`язання» Книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України та Главою 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» Розділу V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання» ГК України.

Відповідно до частини першої статті 22Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частиною першою статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами частини першої статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Тобто вимоги про відшкодування збитків мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами.

Ураховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків, визначених статтею 22 ЦК України, статтями 224, 225 Господарського кодексу України, покладає на кредитора (позивача), обов`язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.

Водночас суд звертає увагу, що за змістом частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Згідно із частиною першою статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частина друга статті 217 ГК України).

Відповідно до частини третьої статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Отже ЦК України передбачено загальний принцип повного відшкодування заподіяних збитків, тобто принцип за яким відшкодування здійснюється в розмірі, еквівалентному заподіяним збиткам, а обмеження майнової відповідальності допускається лише у виняткових, прямо передбачених законом або договором випадках.

Разом з тим у статті 616 Цивільного кодексу України міститься правило за яким суд зменшує розмір збитків у разі: а) коли порушення зобов`язання сталося з вини кредитора; б) кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов`язання або не вживав заходів щодо їх зменшення.

Крім того частинами другою, третьою статті 624 Цивільного кодексу України передбачено відступ від наведеного принципу відшкодування збитків, зокрема визначено, що договором може бути встановлено: а) обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою або б) встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків чи можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Схожого змісту норми щодо ціни містять частини третя, четверта статті 225 ГК України, яким визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Відповідно до частини першої статті 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.

Частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Главою 24 Господарського кодексу України визначено загальні засади відповідальності учасників господарських відносин урегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За наведеного розумним витратами із урахуванням таких принципів цивільного права як справедливість, розумність, є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.

До відповідних витрат відносяться, зокрема, але не виключно, виробничі витрати, інформаційні витрати, транспортні витрати, амортизаційні витрати тощо. Такі витрати пов`язуються з виплатою заробітної плати, сплатою податків і обов`язкових платежів, комунальних платежів, витрат на оренду, інших матеріальних і прирівняних до них витрат тощо.

Частиною другою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно із частинами першою, другою статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.

Хоча така категорія, як справедливість, є оціночним поняттям та має властивість змінювати своє змістовне наповнення залежно від різних, як об`єктивних, так і суб`єктивних обставин, очевидним є те, що застосування такого принципу у визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди відповідає меті та цілям такої міри відповідальності як відшкодування збитків, а також унеможливлює отримання заподіювачем збитків переваг від свої недобросовісної (протиправної) поведінки.

Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Ураховуючи наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати принципи, засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Близький за своєю суттю підхід щодо визначення справедливого розміру збитків застосований у рішеннях ЄСПЛ від 11.06.2020 у справі "UGRINOVA AND SAKAZOVA v. BULGARIA", від 15.04.2021 у справі "PORAZIK v. HUNGARY", в яких суд зважаючи на неможливість (ускладненість) точного розрахунку розміру заявлених матеріальних збитків визначив з урахуванням обставин справи справедливий розмір таких збитків керуючись критерієм справедливості.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина перша статті 20 ГК України).

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині другій статті 2, частині першій статті 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були, зокрема внесені зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом»(«beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд зауважує, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Колегія суддів зазначає, що Верховним судом неодноразово зазначалось, що висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін. Зокрема такий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 904/10956/16 від 03.12.2019 року.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем належними, допустимими та вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України не доведено складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків на заявлену до стягнення суму в розмірі 233 933,00 грн.

При цьому, доводи позивача про те, що в зв`язку з недопоставкою товару та необхідністю укладення договору з іншим постачальником позивач зазнав матеріальних збитків на суму 233 933,00 грн за недопоставлений товар в кількості 101,71 тон згідно довідки №54 від 10.06.2021 - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки позивачем в підтвердження вказаного твердження не подано належних та допустимих доказів в розумінні вищенаведених приписів процесуального закону, що укладення відповідного договору з іншим постачальником відбулось саме внаслідок дій відповідача щодо невиконання зобов`язань за Договором, як е надано і доказів того, що між вказаними подіями існує причинно - наслідковий зв`язок, а також вина відповідача у вказаних подіях.

Також, суд апеляційної інстанції враховує і те, що подані позивачем документи (договір з іншим постачальником, видаткові накладні, здійснені оплати постачальнику) - не є належним, допустимим та достатнім доказом в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження понесення позивачем саме збитків з вини відповідача, оскільки такі документи свідчать саме про здійснення позивачем власної господарської діяльності. Крім того, суд враховує і те, що за умови існування між сторонами договірних відносин, посилання позивача як на підставу задоволення позовних вимог на наявність у позивача договірних відносин з іншими постачальниками - є необгрунтованим, оскільки вказані правовідносини з іншими постачальниками не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не містять будь-яких відомостей щодо прослідковуваного взаємоз`язку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 233 933,00 грн. - не були доведені позивачем належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, обумовлені законом підстави для їх задоволення - відсутні, і законні підстави для задоволення позову в цій частині не були встановлені судом апеляційної інстанції під час апеляційного провадження, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника в обґрунтування підстав скасування рішення суду першої інстанції в частині присудження стягнення з відповідача на користь позивача 233 933,00 грн. збитків - знайшли своє підтвердження наявними матеріалами справи, і у вказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

В решті вимог позивача щодо стягнення 1 593 188,00 грн. авансового платежу, на який не було здійснено поставку, пені в розмірі 65 927,52 грн за період прострочення з 01.05.2021 о 10.06.2021, 16 % річних в розмірі 28 899,73 грн за період з 01.05.2021 по 11.06.2021, інфляційні втрати в розмірі 21 426,44 грн за травень 2021 року, які судом першої інстанції задоволені, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними у залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити у суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, зокрема в частині відсутності обумовлених законом підстав щодо стягнення 233 933,00 грн. збитків, і рішення суду першої інстанції в частині стягнення 233 933,00 грн. збитків ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (зокрема, щодо наявності у діях відповідача в частині завдання збитків в сумі 233 933,00 грн. складу цивільного правопорушення), висновки суду першої інстанції в частині присудження стягнення 233 933,00 грн. збитків - не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції в цій частині допущено неправильне застосування норм матеріального права (ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України) та порушення норм процесуального права (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення в частині стягнення 233 933,00 грн. збитків підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні наведеної позовної вимоги.

В іншій частині щодо присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 1 593 188,00 грн. авансового платежу, на який не було здійснено поставку, пені в розмірі 65 927,52 грн за період прострочення з 01.05.2021 о 10.06.2021, 16 % річних в розмірі 28 899,73 грн за період з 01.05.2021 по 11.06.2021, інфляційні втрати в розмірі 21 426,44 грн за травень 2021 року, які судом першої інстанції задоволені, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення., оскільки рішення суду першої інстанції в цій частині обґрунтоване та відповідає встановленим обставинам справи.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також 13 450,00 грн. судових витрат на послуги адвоката, оскільки в цій частині на підтвердження понесення яких позивачем позивачем долучено Договір про надання правничої допомоги від 24.05.2021, укладений з адвокатським бюро "Баулін і Партнери", акт виконаних робіт на суму 13450,00 грн., і вказані витрати визнано судом першої інстанції правомірно обґрунтованими з огляду на складність справи та надані послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також з урахуванням того, що у вказаній частині скаржником рішення суду першої інстанції не оскаржувалось;

- з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог за апеляційною скаргою.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:?

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгростратегія» задовольнити частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/9647/21 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" 233 933,00 грн. збитків - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" 233 933,00 грн. збитків - відмовити.

2. В решті задоволених позовних вимог рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/9647/21 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/9647/21 в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" (04116, місто Київ, вул. БОГДАНА ГАВРИЛИШИНА, будинок 7, офіс 520, код ЄДРПОУ 42011025) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" (17240, Чернігівська обл., Талалаївський р-н, село Болотниця, вул. МИРУ, будинок 20Б, код ЄДРПОУ 32191588) 1 593 188 (один мільйон п`ятсот дев`яносто три тисячі сто вісімдесят вісім) грн 00 коп - суму авансового платежу, 65 927 (шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн 52 коп - пені, 16 % річних у розмірі 28 899 (двадцять вісім тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) грн 73 коп, інфляційних втрат у розмірі 21 426 (двадцять одна тисяча чотириста двадцять шість) грн 44 коп, 37 689,00 ( тридцять сім тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) uhy/ суми витрат, понесених позивачем на доставку товару до місця поставки, 26 206 (двадцять шість тисяч двісті шість) грн 96 коп - витрат по сплаті судового збору, 13 450 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят) грн 00 коп - витрат по сплаті послуг адвоката.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" 233 933,00 грн. збитків - відмовити.

4. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» (17240, Чернігівська обл., Талалаївський р-н, село Болотниця, вул. МИРУ, будинок 20Б, код ЄДРПОУ 32191588) на користь «Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгростратегія» (04116, місто Київ, вул. БОГДАНА ГАВРИЛИШИНА, будинок 7, офіс 520, код ЄДРПОУ 42011025) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 263 (п`ять тисяч двісті шістдесят три) грн. 49 коп.

5. В решті судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги залишити за сторонами.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

7. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/9647/21 в частині, не зміненій даною постановою.

8. Матеріали справи № 910/9647/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк

Повний текст подстанови підписано 27.06.2022.