Рішення

від 26.06.2022 по справі 910/728/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2022справа №910/728/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу №910/728/22

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (вул. Соборна, 67, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08131; ідентифікаційний код 02909996) в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (вул. Святошинська, 29, м. Вишневе, Київська обл., 08132; ідентифікаційний код 04054628) та

комунального некомерційного підприємства «Випінівська міська лікарня» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (вул. Машинобудівників, 7, м. Вишневе, Київська обл., 08132; ідентифікаційний код 22201472)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна лікарня» (вул. Грушевського, 28/2, нежитлове приміщення №43, м. Київ, 01021; ідентифікаційний код 40199288)

про визнання частково недійсним пункту 2.1 договору від 15.04.2020 №271,

за участю представників:

прокуратури - Яворського С.С. (посвідчення від 03.11.2021 №065768);

позивача-1,2 - не з`явилися;

відповідача - Гамази І.О. (ордер від 02.06.2022 серія ВВ №1020894).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (далі - Рада) та комунального некомерційного підприємства «Випінівська міська лікарня» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (далі - Підприємство) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна лікарня» (далі - Товариство) про:

- визнання недійсним пункту 2.1 договору поставки від 15.04.2020 №271 (далі - Договір), укладеного Підприємством та Товариством, в частині включення до загальної суми договору 22 960 грн податку на додану вартість;

- стягнення з Товариства на користь Підприємства 22 960 грн.

Позов мотивований тим, що:

- з метою забезпечення захисту інтересів держави у бюджетній сфері при використанні бюджетних коштів під час здійснення закупівель товарів, робіт чи послуг, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), Прокуратурою проведено вивчення інформації, висвітленої у електронній системі публічних закупівель «Prozzoro»;

- за результатом моніторингу інформації, опублікованої в електронній системі публічних купівель «Prozzoro», встановлено, що 02.04.2020 Підприємство в рамках Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон) розміщено повідомлення про укладення договору за результатом проведення закупівлі «ДК 021:2015:33180000-5 - Апаратура для підтримування фізіологічних функцій організму», ідентифікатор UA- 2020-04-02-000309-с, на суму 350 960 грн, в тому числі податку на додану вартість 22 960 грн;

- 15.04.2020 Підприємством (покупець) та Товариством (постачальник) укладено Договір щодо поставки апаратури для підтримування фізіологічних функцій організму - дефібрилятор, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується на умовах Договору прийняти та оплатити продукцію «ДК 021:2015:33180000-5 - Апаратура для підтримування фізіологічних функцій організму», згідно з специфікації (додаток №1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору, у кількості 2 шт., з їх доставкою за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 7;

- пунктом 2.1 Договору передбачено, що загальна ціна даного Договору складає 350 960 грн, у тому числі 22 960 грн податку на додану вартість;

- на виконання умов Договору замовником 15.04.2020 на рахунок постачальника перераховано 350 960 грн, в тому числі ПДВ 22 960 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 15.04.2020 №5;

- Прокуратурою встановлено, що Договір укладено з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки закупівля вказаного товару, який включено до переліку товарів, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, з врахуванням сум цього податку, зумовлює безпідставне завищення ціни, що, в свою чергу, призводить до зайвих витрат замовників та необґрунтованих прибутків постачальників;

- таким чином, пункту 2.1 Договору в частині включення до загальної суми договору 22 960 грн податку на додану вартість підлягає визнанню недійсним, а вказана сума підлягає поверненню замовнику.

2. Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач 16.02.2022 подав суду відзив на позов, в якому вказав таке: станом на дату укладення Договору були відсутні будь-які офіційні розяснення щодо порядку застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих за запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224, тому Товариством було самостійно оцінено норми законодавства, та зважаючи на те, що в Переліку товарів, що звільняються від обкладення ПДВ в розділі «Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих за запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» позиція «Дифібрилятор» була додана лише 08.04.2019, в вступила в дію з 15.04.2020, відповідачем було запропоновано позивачу-2 внести зміни до укладеного Договору в частині зменшення суми Договору за рахунок ПДВ; однак сторони Договору так і не дійшли згоди, і Договір був укладений з урахуванням ПДВ; згідно з платіжним дорученням від 08.02.2022 №2147 відповідач перерахував позивачу-2 грошові кошти у сумі 22 960 грн, тобто здійснив повернення податку на додану вартість у сумі 22 960 грн; отже, вбачається, що позивач-2 і відповідач виконали вимоги чинного законодавства; таким чином, відсутні підстави для звернення Прокуратури до суду з даним позовом.

3. Процесуальні дії у справі

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 28.02.2022.

У зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України воєнного стану підготовче засідання 28.02.2022 не відбулося.

З огляду на продовження Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 строку дії воєнного стану на території України, з метою уникнення можливості завдання шкоди життю і здоров`ю працівників апарату суду та представників сторін, ухвалою господарського суд міста Києва від 12.04.2022 відкладено судове засідання на 06.06.2022.

У підготовчому засіданні 06.06.2022 судом розглянуто клопотання Підприємства про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Представник Прокуратури у підготовчому засіданні 06.06.2022 заперечив проти задоволення клопотання Підприємства, а представник Товариства підтримав вказане клопотання та просив суд його задовольнити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2022 закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства на користь Підприємства 22 960 грн податку на додану вартість; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.06.2022.

Представники позивачів у судове засідання 27.06.2022 не з`явилися, Підприємство про причини неявки суд не повідомило. Рада 27.06.2022 подала суду заяву, в якій просила розглядати справи без її участі за наявними матеріалами справи.

Представник Прокуратури у судовому засіданні 27.06.2022 оголосив вступне слово та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача оголосив вступне слово та заперечив проти задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив в порядку статей 209 і 210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

Представники Прокуратури і відповідача виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені у судовому засіданні.

У судовому засіданні 27.06.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом згідно з вимогами статей 222 і 223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

02.04.2020 Підприємством було розміщено повідомлення про укладення договору за результатом проведення закупівлі за №UA-2020-04-02-000309-c - апаратура для підтримання фізіологічних функцій організму - дефібрилятор, на суму 350 960 грн, у тому числі ПДВ.

15.04.2020 Підприємством (покупець) і Товариством (постачальник) укладено Договір, за умовами якого:

- постачальник зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію ДК 021:2015: 33180000-5 - Апаратура для підтримання фізіологічних функцій організму, згідно із специфікацією (додаток 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору, у кількості 2 шт., з їх доставкою за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, буд. 7 (пункт 1.1 Договору);

- ціна Договору визначається відповідно до специфікації (додаток 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору, та складає 350 960 грн, у тому числі ПДВ 22 960 грн (пункт 2.1 Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.1 Договору).

Згідно з специфікацією від 15.04.2020 №1 до Договору покупець замовляє, а постачальник зобов`язується поставити такий товар: Lifepak 20е (Дефібрилятор/Монітор), виробник Physio-Control, Inc. (США), у кількості 1 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 328 000 грн, ПДВ (7%) - 22 960 грн, всього з ПДВ - 350 960 грн.

Підприємством було оплачено замовлений товар на суму 350 960 грн (з урахуванням 22 960 грн ПДВ), що підтверджується випискою з рахунку Підприємства і платіжним дорученням від 15.04.2020 №5 (#33276569).

Судом встановлено, що на момент розміщення (02.04.2022) повідомлення про укладення договору дефібрилятор не було додано ні до Переліку №224, ані до Переліку №225.

Декларацією від 23.01.2018 №187/3/AVT про відповідність, виданою товариству з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» як уповноваженому представнику виробника Physio-Control, Inc., підтверджено, що виріб медичний «LIFEPAK 20е Дефібрилятор/Монітор - 27 шт.», серійні номери з 46590147 по 46637259, відповідає вимогам Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753, клас потенційного ризику - ІІб, згідно з ТР (додаток 2 «Критерії класифікації»), сертифікат відповідності від 23.01.2018 №UA.TR.101-187/3-TR-2018, декларація чинна до 23.01.2023.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

За змістом частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтерес держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтерес держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

В той же час, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У справі, що переглядається, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді з огляду на те, що органи, до компетенції яких віднесенні повноваження щодо захисту державних майнових інтересів, неналежним чином здійснювали свої повноваження.

Підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення Радою і Підприємством як органами, уповноваженими здійснювати функції у спірних відносинах, покладених на них законом обов`язків щодо повернення неправомірно сплаченої суми ПДВ.

При цьому, на виконання вимог абзаців 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором було повідомлено позивачів про намір подати позов в інтересах держави в їх особі.

Також, судом враховано, що позивачами не було надано Прокуратурі жодних заперечень щодо пред`явлення прокурором позову чи будь-яких заяв про те, що вони не підтримують позов.

Відповідно до пункту 81 постанови Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора причини не звернення з позовом з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

А тому твердження відповідача про відсутність у Прокуратури права на звернення до суду з даним позовом суд відхиляє.

Частинами першою і другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи №910/22319/16).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарським кодексом України у статті 180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин першої і третьої цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із Законом України від 30.03.2020 №540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 02.04.2020, доповнено підрозділ 2 розділу ХХ ПК України пунктом 71, тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування ПДВ операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (далі - Перелік №224).

Відповідно до примітки 3 до Переліку №224 для віднесення товарів, зазначених у розділі «Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути:

подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними у Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (Офіційний вісник України, 2013 рік, №82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №754 (Офіційний вісник України, 2013 рік, №82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №755 (Офіційний вісник України, 2013 рік, №82, ст. 3048), Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 №761 (Офіційний вісник України, 2008 рік, №66, ст. 2216); або

подано повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.

Суд виходить з того, що приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність Договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 зі справи №916/2478/20.

ВИСНОВКИ

Судом встановлено, що дефібрилятор було додано до Переліку №224 15.04.2020, а до Переліку №225 - 11.04.2020.

Тобто на дату розміщення Підприємством повідомлення (02.04.2020) про намір укласти з відповідачем договір ні Перелік №224, ані Перелік товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №225, не містили такого обладнання як дефібрилятор.

Підписання ж 15.04.2020 Договору є засвідченням результатів переговорної процедури щодо його укладення, а тому внесення до нього суми товару з урахуванням ПДВ є правомірним.

Отже, встановлення обставин щодо відсутності дефібрилятора у згаданих Переліках виключає недотримання передбачених Постановою №224 умов для віднесення поставленого за Договором товару до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування на додану вартість, виключає таке звільнення, у зв`язку з чим відсутнє порушення відповідачем вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України і Постанови №224 у частині включення суми ПДВ до вартості товару, що, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для визнання Договору недійсним у спірній частині.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236 - 238, 240 та 241 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (вул. Соборна, 67, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08131; ідентифікаційний код 02909996) в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (вул. Святошинська, 29, м. Вишневе, Київська обл., 08132; ідентифікаційний код 04054628) та комунального некомерційного підприємства «Випінівська міська лікарня» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (вул. Машинобудівників, 7, м. Вишневе, Київська обл., 08132; ідентифікаційний код 22201472) до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна лікарня» (вул. Грушевського, 28/2, нежитлове приміщення №43, м. Київ, 01021; ідентифікаційний код 40199288) про визнання частково недійсним пункту 2.1 договору від 15.04.2020 №271.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на Київську обласну прокуратуру (бул. Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01601 ; ідентифікаційний код 02909996).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.06.2022.

Суддя Оксана Марченко