Постанова

від 27.06.2022 по справі 127/35868/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/35868/21

Провадження № 22-ц/801/1087/2022

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 рокуСправа № 127/35868/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Берегового О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2022 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Бойком В.М.,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад №24 Вінницької міської ради»(далі - КЗ «ДНЗ №24 ВМР») про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 07.07.2021 працює на посадівихователя в КЗ «ДНЗ №24 ВМР».

ОСОБА_1 зазначає, що 01.11.2021 вона отримала попередження №87 про її обов`язок надати до 05.11.2021 документ , який підтверджує профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 за № 595, зареєстрованого в МЮУ 10.10.2011 за № 1161/19899(ред. Наказу МОЗ України від 11.10.2019 №2070. Наказом відповідача №157-к від 05.11.2021 позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичного щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати.

Цей наказ позивач вважає незаконним з огляду на те, що було грубо порушено її конституційне право на працю, гарантоване ч.1 ст. 43 Конституції України. Як на підставу позову вказувала на те, що вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень, а тому відсторонення її від роботи є незаконним. Позивач зазначає, що на даний час чинним законодавством України не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплень від хвороби COVID-19.

ОСОБА_1 вказує, що у відповідача відсутні правові підстави для відсторонення її від роботи. Таким чином своїм наказом відповідач фактично порушив конституційне право позивача на працю та на отримання заробітної плати.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідач на позовну заяву подав відзив, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити у позові.Вказував,що рішенняпро відстороненнявід роботипозивача булоприйнято увідповідності довимог чинногозаконодавства та жодних протиправних дій відповідачем вчинено не було, а тому відсутні правові підстави для скасування наказу від 08.11.2021 № 87 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2022 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги в основному зводяться до обставин викладених у позові, яким суд першої інстанції не дав належної правової оцінки.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив зводиться до обставин, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Колегія суддів,заслухавши суддю-доповідача,пояснення учасниківсправи,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судув межахдоводів тавимог апеляційноїскарги тав межахвимог,заявлених всуді першоїінстанції,вважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволеннюз наступних підстав.

За змістомст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогамрішення судувідповідає.

Судом встановлено,що відповіднодо Наказу№ 80-квід 07.07.2021та копіїтрудової книжкипозивач з07.07.2021по теперішнійчас працюєна посадівихователя в КЗ «ДНЗ №24 ВМР» (а.с.38-40).

01.11.2021 відповідачем позивача під особистий підпис повідомлено про необхідність пред`явлення до 05.11.2021 року документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Попереджено, що якщо позивач не надасть одного із зазначених документів, то з 08.11.2021вона підлягає відстороненню від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпПУ та ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». В даному попередженні позивач зазначила про незгоду з вказаними вимогами (а.с.36-37).

З даним повідомленням позивач була ознайомлена під особистий підпис.

08.11.2021 КЗ «ДНЗ №24 ВМР» складено Акт №1 про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або абсолютні протипоказання до вакцинації від COVID-19 (а.с.86-87).

Наказом №157-К від 05.11.2021 КЗ «ДНЗ №24 ВМР» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 або довідки проабсолютні протипоказаннядо профілактичногощеплення без збереження заробітної плати. З цим наказом позивач була ознайомлена під особистий підпис , де зазначила «заперечую, не згодна» (а.с.35).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції. Відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивачки. Крім того, вимога про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. Відсторонення ж від роботи є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи робоче місце за працівником зберігається.

З таким висновком погоджується Вінницький апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на Законі, відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить наявним доказам та матеріалам справи та зроблений у відповідності до норм процесуального та матеріального права.

Частиною першою статті 4ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно достатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.46 КЗпП України, за якою відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти, як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільнені працівника від обов`язків виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільнені роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою, створювати умови для її виконання.

Відповідно до статті 12Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначені хвороби, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Міністерство охорони здоров`я, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я,може встановити перелік професій,виробництв та організацій,працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 8.11.2021,затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Це працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

КЗ «ДНЗ №24 ВМР» включена до зазначеного вище переліку об`єктів державної власності.

При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом. Виняткомє працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Протипоказання до вакцинаціївстановлюються лікарем.

З 8 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, внесені постановою КМУвід 20 жовтня 2021 р. № 1096.Зокрема, пункт 41-6доповнено нормоющодо відсторонення працівників: «Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення, затвердженим наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1 статті 94 КЗпП, частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» (мінімальна зарплата); відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили».

У пунктах «а», «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватися про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди та робити щеплення.

Згідно зістаттею 46 КЗпПУкраїни відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно дочастини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щепленьпрацівників, які підпадають під обов`язкове щеплення,ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Наказ МОЗ №2153 від 4 жовтня 2021 року, по суті, визнав обов`язковим щеплення від COVID-19 для певних професій, зокрема і для професії позивача.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числіі власне нещепленого працівника.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою від ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відсторонення від роботи у випадку не проходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 прямо передбачено діючим законодавством.

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем ані КЗ «ДНЗ №24 ВМР», ані суду надано не було.

Судом встановлено, щозавідувачем КЗ «ДНЗ №24 ВМР» позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Таке попереждення було оформлене у вигляді повідомлення та доведено до позивача 01.11.2021. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин відсторонення. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

Як вбачається із матеріалів справи, у ОСОБА_1 щеплення відсутнє, від його проведення вона відмовилася та не надала суду доказів про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України та ч.3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 в супереч ч.1 ст.81 ЦПК України не надано належних доказів в розумінніст.76-80ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні його позову, про що правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першоїінстанції дійшовправильного висновку,що відповідач з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Крім того, обмеження позивача відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений.

З чим погоджується Вінницький апеляційний суд.

Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Враховуючи викладене,судом першоїінстанції обґрунтованозазначено,що інформації про щеплення не є діагнозом чи методом лікування та не передбачає відкриття відомостей про стан здоров`я.

Водночас суд першої інстанції правильно вказав, що вимога про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. Відсторонення ж від роботи є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи робоче місце за працівником зберігається.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на суть ухваленого рішення та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги.

Доводи апеляційної скарги про те, що стаття 46 КЗпП України не містить такої підстави для відсторонення як відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд вважає необґрунтованими, тому що цією статтею передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при відсторонені позивача від роботи відповідач не отримав письмового підтвердження від лікаря про відмову від проведення щеплення, як це передбачено ч.6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Як вбачається із матеріалів справи позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем повідомленням щодо надання відповідних документів в зазначений строк та наслідки невиконання даного повідомлення. Однак позивачем не надано жодних доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення. При цьому позивач, звертаючись до суду з позовом, не заперечувала щодо тривалості строку встановленого відповідачем, не заявляла клопотання про необхідність продовження строку роботодавцю для надання необхідних документів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.367,ч.1 ст. 369, 374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 червня 2022 року.

ГоловуючийМ.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

О.Ю. Береговий