Постанова

від 27.06.2022 по справі 420/15346/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/15346/21Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С.

представника апелянта ГУ ДПС в Одеській області Тарановського Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі за адміністративним позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами за 2016-2019 роки, -

В С Т А Н О В И В:

26.08.2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2016 рік, №00202091-5005-1553 від 02.01.2020 р. у сумі 23220,22 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2017 рік, №0020290-5005-1553 від 02.01.2020 р. у сумі 80883,20 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2018 рік, №0020289-5005-1553 від 02.01.2020 р. у сумі 94102,55 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2019 рік, № 0020283-5005-1553від 02.01.2020 р. у сумі 105476,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач допустив порушення процедури їх винесення та направлення, оскільки вони були прийняті не до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), та надіслані через три місяці після їх прийняття.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, ухваленим у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, в повному обсязі задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №№00202091-5005-1553, 0020290-5005-1553, 0020289-5005-1553, 0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області (відокремлений підрозділ ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) подало апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт наявності у позивача з 2016 року на праві власності нежитлового нерухомого майна та не надав цьому факту належної правової оцінки, проте як оскаржувані ППР були прийняті в межах строків, визначених ст. 102 ПК України.

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд встановив, що Головним управлінням ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ: 43142370) (правонаступником якого з 01.01.2021 року є апелянт - Головне управління ДПС в Одеській області (відокремлений підрозділ ДПС України без статусу юридичної особи публічного права, код ЄДРПОУ: ВП44069166), були прийняті такі податкові повідомлення-рішення:

- від 02.01.2020 року №0020291-5005-1553, яким ОСОБА_1 нараховане податкове зобов`язання за 2016 рік в сумі 23220,22 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (а.с. 8, 30);

- від 02.01.2020 року №0020290-5005-1553, яким ОСОБА_1 нараховане податкове зобов`язання за 2017 рік в сумі 80883,23 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (а.с. 8, 30);

- від 02.01.2020 року №0020289-5005-1553, яким ОСОБА_1 нараховане податкове зобов`язання за 2018 рік в сумі 94102,55 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (а.с. 8, 29);

- від 02.01.2020 року №0020283-5005-1553, яким ОСОБА_1 нараховане податкове зобов`язання за 2019 рік в сумі 105476,75 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (а.с. 9, 31).

Зазначені податкові повідомлення-рішення були направлені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на адресу: АДРЕСА_1 , але поштове відправлення було повернуте до контролюючого органу 18.04.2020 року з відміткою про причини невручення(за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 9-11, 31-33).

Копії оскаржуваних в цій справі податкових повідомлень-рішень були отримані адвокатом позивача 23.08.2021 року, разом із відповіддю контролюючого органу від 10.08.2021 року (а.с. 16-17) на адвокатський запит.

Вирішуючи спір та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2018 року контролюючому органу було надано право визначати грошове зобов`язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки), в межах строків, визначених пунктом 102.1. ст. 102 ПК України, в той час як оскаржувані ППР прийняті 02.01.2020 року за період 2016-2018 рр., тобто, вже після закінчення податкового періоду, за який визначено грошове зобов`язання, посилаючись при цьому на постанову ВС від 29.01.2019 року у справі №817/213/16.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про правильність скасування оскаржуваних в цій справі податкових повідомлень-рішень, але за помилкових підстав, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами частини статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.1.1 статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За приписами п.п.10.1.1. п. 10.1. ст. 10, п.п.265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно, який у свою чергу належить до місцевих податків.

За приписами п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1. п. 266.3. ст. 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3. ст. 266 ПК України).

Зазначені норми не зазнавали змін протягом 2016-2019 років.

Таким чином, обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки несуть, зокрема, фізичні особи у власності яких, окрім іншого, перебуває нежитлове нерухоме майно або його частка, що має бути підтверджене даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які надаються податковому органу органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, та / або оригіналами відповідних документів платника податків, зокрема документами на право власності.

Відповідно до матеріалів справи, контролюючий орган, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, здійснив нарахування позивачу податкового зобов`язання за 2016-2019 роки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке сплачується фізичними особами. При цьому податковий орган виходив з того, що позивач є власником 1/2 частини об`єкту нежитлової нерухомості загальною площею 5055,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Апеляційний суд, встановив невідповідність таких висновків податкового органу апелянта, фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, наданого як до суду першої інстанції (а.с. 48-56), так і на вимогу апеляційного суду, об`єкт нежитлової нерухомості: промислова база, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1033094551101) з 30.03.2021 року на праві власності належить товариству з обмеженою відповідальністю «Квазар-1» (код ЄДРПОУ:19049765) (а.с. 134-зворот - 135). До набуття ТОВ «Квазар-1» права власності на вказаний об`єкт нежитлового нерухомого майна, належав на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.09.2016 року, та право приватної власності було зареєстроване за ОСОБА_2 21.09.2016 року, а припинене 30.03.2021 року (а.с. 135-зворот, 136, 136-зворот).

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивачу ОСОБА_1 у 2016-2019 роках на праві власності належала 1/2 частина об`єкту нежитлової нерухомості: промислова база, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1033094551101).

Апеляційний суд зазначає, що належним та допустимим доказом наявності у фізичної особи певного нерухомого майна на праві власності є дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та / або оригінали відповідних документів, зокрема документи на право власності.

За таких підстав, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на наявність інформації про перебування у ОСОБА_1 у 2016-2019 роках на праві власності 1/2 частини об`єкту нежитлової нерухомості, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки надана роздруківка відомості з ІТС "Податковий блок про наявність у ОСОБА_1 зареєстрованого об`єкту нежитлової нерухомості не є, а ні даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а ні оригіналом відповідних документів, зокрема документа на право власності.

Надаючи на виконання ухвали апеляційного суду від 09.02.2022 року, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, апелянт у клопотанні від 14.02.2022 року (а.с. 133) звернув додатково увагу апеляційного суду на те, що відомості щодо наявності у ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину об`єкту нежитлової нерухомості, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , наявні в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року у справі №420/14086/21.

Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на судові рішення в іншій справі №420/14086/21, як на докази наявності у позивача - ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину об`єкту нежитлової нерухомості, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому частиною 2 статті 74 КАС України, встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

За приписами абзаців першого та другого частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Апеляційний суд зазначає, що частиною 4 статті 78 КАС України, встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем у справі №420/14086/21, на яку посилається апелянт, є тільки ОСОБА_2 та обставини які були встановлені судовим рішенням у справі №420/14086/21 не стосуються ОСОБА_1 , який не був учасником справи №420/14086/21, а тому обставини наявності у 2016-2019 роках права власності на 1/2 частину об`єкту нежитлової нерухомості, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , підлягають доказуванню саме в справі №420/15346/21, рішення суду першої інстанції в якій переглядається апеляційним судом.

Додатково апеляційний суд зазначає, що як в рішенні суду першої інстанції від 11.10.2021 року, так і в постанові суду апеляційної інстанції від 14.12.2021 року у справі №420/14086/21, в мотивувальній частині зазначено про підставу для прийняття податкових повідомлень-рішень - відомості з ІТС «Податковий блок».

Враховуючи встановлені, під час апеляційного розгляду, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та які не були встановлені судом першої інстанції, з огляду на не надання апелянтом суб`єктом владних повноважень апеляційному суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтувань заперечень на позов та вимог апеляційної скарги в частині наявності у позивача - ОСОБА_1 у 2016-2019 роках права власності на 1/2 частину об`єкту нежитлової нерухомості, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 у 2016-2019 роках не був платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, стосовно такого об`єкту як 1/2 частина нежитлової нерухомості, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, саме за обставин того, що позивач не є платником податку, оскаржувані в цій справі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, а не з підстав несвоєчасності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, правильно по суті вирішив спір, але застосував норми матеріального права, які не підлягають застосуванню внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку із чим, відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні в мотивувальній частині, зокрема в частині правових підстав за яких оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 8, 19, 41, 55, 67 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) - задовольнити частково.

Змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №420/15346/21 в мотивувальній частині, зазначивши підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутність у ОСОБА_1 у 2016-2019 роках статусу платника податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, стосовно такого об`єкту як 1/2 частина нежитлової нерухомості, загальною площею 5055,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №420/15346/21 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 29.06.2022 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д.Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.