Рішення

від 31.05.2022 по справі 907/322/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"01" червня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/322/21

За позовом Приватного підприємства Міжгірське АТП 12138, смт. Міжгір`я Закарпатської області

до відповідача Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області

про стягнення 360 952 грн. 80 коп. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів за період із січня 2018 року по квітень 2018 року,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Райніш М.І.

представники:

Позивача не з`явився

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Приватним підприємством Міжгірське АТП 12138, смт. Міжгір`я Закарпатської області заявлено позов до відповідача Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, смт. Міжгір`я Закарпатської області про стягнення 360 952 грн. 80 коп. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів за період із січня 2018 року по квітень 2018 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2021 року відкрито провадження у справі № 907/322/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.06.2021 року. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалою суду від 08.06.2021 року здійснено заміну відповідача у справі Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області на його правонаступника Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області.

Ухвалами суду від 08.06.2021 року, 19.08.2021 року та 30.09.2021 року підготовчі засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 28.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 907/322/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 02.12.2021 року.

Ухвалами суду від 02.12.2021 року, 10.02.2022 року та 15.03.2022 року судові засідання у справі відкладались з підстав, наведених в ухвалах суду. Явка уповноважених представників учасників процесу судом була визнана на власний розсуд.

Позивач у судове засідання 01.06.2022 року не з`явився. Разом з тим, представник позивача через канцелярію суду подав заяву б/н від 01.06.2022 року (вх. № 02.3.1-02/2737/22 від 01.06.2022 року), якою просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, на виклик суду впродовж розгляду даної справи жодного разу не з`явився.

У даному контексті суд також звертає увагу на те, що у відповідності до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, 15.03.2022 року Верховна Рада України затвердила Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022 року № 133/2022, відповідно до якого воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб. 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб. 22.05.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

З аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства випливає, що запровадження на території держави режиму воєнного стану не має прямого впливу на процес здійснення судочинства (за винятком випадку неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій ведуться активні бойові дії).

Суд звертає увагу, що відповідачем у межах даного спору є юридична особа публічного права Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області, територіально розташована в Закарпатській області, де наразі не ведуться бойові дії, а відтак, відсутні підстави для нездійснення правосуддя судами, в тому числі і Господарським судом Закарпатської області.

Водночас, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 15.03.2022 року явка учасників справи в судове засідання 01.06.2022 року судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить суд задоволити позов повністю, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо проведення компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за січень квітень 2018 року, посилаючись на порушення вимог Закону України Про автомобільний транспорт та ст. ст. 167, 170, 526, 617, 908 Цивільного кодексу України.

Вказує на те, що відповідач, у порушення зобов`язань, що випливають із закону, не компенсував витрати за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за січень квітень 2018 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 360 952 грн. 80 коп.

Покликаючись на норми Закону України Про автомобільний транспорт, Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, позивач наголошує на тому, що відносини автомобільного перевізника, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

Як наголошує позивач, на підставі ст. 37 Закону України Про автомобільний транспорт пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, що здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. У свою чергу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, у відповідності до Закону України Про автомобільний транспорт, зобов`язані надати перевізникам, котрі здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Аналізуючи положення Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, позивач наголошує, що головним розпорядником бюджетних коштів на виплату компенсації витрат, пов`язаних з перевезенням позивачем пільгової категорії громадян (пасажирів) на автобусних маршрутах загального користування є відповідач у справі і на нього покладений обов`язок забезпечити виплати компенсацій надавачу послуг.

При цьому, за переконанням позивача, чинне законодавство не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, а зобов`язання у таких відносинах виникають безпосередньо із Закону.

Позивач також звертає увагу на те, що ним вживалися заходи, спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за січень квітень 2018 року, для чого відповідачу щомісячно надавались зведені відомості компенсаційних витрат за перевезення пільгових категорій пасажирів.

Згідно Зведеної відомості, витрати Приватного підприємства Міжгірське АТП 12138 за перевезення пільгової категорії громадян на приміських та міських маршрутах загального користування за січень квітень 2018 року склали 360 952 грн. 80 коп.

Проте, як стверджує позивач, відповідач всупереч вимогам чинного законодавства, не здійснив відшкодування вищезазначених витрат позивачу, посилаючись на відсутність субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, що, на переконання позивача, не є підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов`язання.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, на виклик суду жодного разу не з`явився, хоча розгляд справи судом неодноразово відкладався. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду було надіслано на його офіційну юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, повідомлення про вручення ухвал суду долучені до матеріалів справи), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Приватне підприємство Міжгірське АТП 12138 (перевізник, позивач у справі) уклало 6 договорів із Міжгірською районною державною адміністрацією (організатором) про організацію перевезень пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування (надалі Договори про організацію перевезень), зокрема:

-№ 2-2 від 05.05.2014 року, маршрут Міжгір`я Свобода;

-№ 2-3 від 05.05.2014 року, маршрут Міжгір`я Студений;

-№ 2-5 від 05.05.2014 року, маршрут Міжгір`я Лісковець;

-№ 2-6 від 05.05.2014 року, маршрут Міжгір`я Лозянський;

-№ 2-7 від 05.05.2014 року, маршрут Міжгір`я Річка (Тюшка);

-№ 2-11 від 05.05.2014 року, маршрут Міжгір`я Присліп.

За змістом розділу 1 вказаних Договорів організатор надає право перевізнику обслуговувати вищезазначені автобусні маршрути загального користування, а перевізник набуває право обслуговувати такі у відповідності з конкурсними умовами.

На підставі пп. 2.1.5. Договорів організатор сплачує перевізникові дотації на перевезення пільгових категорій пасажирів у розмірах, передбачених видатковою частиною бюджету, відповідно до обсягів перевезень пільгових пасажирів (одержаних доходів) на приміських маршрутах.

Згідно з пп. 2.2.4., 2.2.5. п. 2.2. Договору, перевізник здійснює пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами; забезпечує безоплатне перевезення пільгових категорій громадян за рахунок власної господарської діяльності на маршрутах загального користування у режимі маршрутного таксі, без відшкодування з державного бюджету.

Разом з тим, Приватним підприємством Міжгірське АТП 12138 (перевізником, позивачем у справі) укладено 12 договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування із Закарпатською обласною державною адміністрацією (організатором), а саме:

-№ 011531 від 21.05.2015 року, маршрут Колочава Ужгород, рейси № 705/706;

-№ 011535 від 21.05.2015 року, маршрут Міжгір`я Ужгород через Сваляву, рейси № 735/736;

-№ 031523 від 12.06.2015 року, маршрут Міжгір`я Ужгород через Сваляву, рейси № 747/748;

-№ 031524 від 12.06.2015 року, маршрут Міжгір`я Ужгород через Сваляву, рейси № 749/750;

-№ 031518 від 12.06.2015 року, маршрут Колочава Ужгород, рейси № 703/704;

-№ 071611 від 05.01.2016 року, маршрут Міжгір`я Ужгород через Хуст, рейси № 757/758;

-№ 071619 від 05.01.2016 року, маршрут Воловець Хуст, рейси № 879/880;

-№ 061620 від 05.01.2016 року, маршрут Синевир Ужгород, рейси № 905/906;

-№ 091613 від 07.07.2016 року, маршрут Міжгір`я Ужгород через Сваляву, рейси № 751/752;

-№ 091612 від 07.07.2016 року, маршрут Міжгір`я Ужгород через Сваляву, рейси № 739/740;

-№ 111617 від 28.10.2016 року, маршрут Торунь Ужгород, рейси № 843/844;

-№ 171816 від 10.10.2018 року, маршрут Міжгір`я Ужгород через Сваляву, рейси № 735/736.

У відповідності до умов розділу 1 вказаних Договорів, організатор надає право перевізнику обслуговувати автобусні маршрути загального користування, а перевізник набуває право їх обслуговувати у відповідності з умовами конкурсу.

Як встановлено п. 2.2.19. зазначених Договорів, перевізник зобов`язаний забезпечити пільговий проїзд громадян згідно з чинним законодавством України.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов Договорів про організацію перевезень перевізник (позивач у справі) здійснював перевезення пільгової категорії громадян у період із січня 2018 року по квітень 2018 року, внаслідок чого поніс витрати на загальну суму 360 952 грн. 80 коп.

Із огляду на невідшкодування відповідачем вартості наданих послуг із перевезення пільгової категорії громадян протягом січня квітня 2018 року в добровільному порядку, позивачем вживалися заходи, спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування, для чого останньому щомісячно надавались звіти (розрахунки) фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Проте, подальше невиконання відповідачем обов`язку здійснити позивачу відшкодування понесених ним витрат у зв`язку з перевезенням пільгової категорії громадян, стало підставою звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення такої компенсації у примусовому порядку.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування в силу статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, приписами ст. 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

При цьому, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який передбачає, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 11 Закону України Про автомобільний транспорт (надалі Закон) надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України Про автомобільний транспорт, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 1 ст. 42 цього ж Закону).

Разом з тим, приписами ст. 37 Закону України Про автомобільний транспорт визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом, є видатками бюджету (ст. 2 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Положеннями ст. 30 цього ж Кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги (п. 9 ч. 1 ст. 87 Кодексу).

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.

Пунктами 2, 3 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі головні розпорядники коштів).

Згідно з п. 5 Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

На підставі п. 6 Порядку фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

У відповідності до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2013 року Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): - організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; - ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; - ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1-допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги тощо.

Уповноважений орган щомісяця: - звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; - після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою „ 5-пільга та реєстр розрахунків згідно з формою „7-пільга; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою „3-пільга; - до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою „3-пільга; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами „4-пільга та „6-пільга (п. 11 Положення, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

За твердженням позивача, в період із січня 2018 року по квітень 2018 року ним надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 360 952 грн. 80 коп., розрахунок яких відображений у зведених відомостях за заявлений період.

Доказів відшкодування відповідачем понесених втрат на вказану суму матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що саме відповідачем має бути компенсована вартість наданих позивачем послуг із перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2018 році (із січня 2018 року по квітень 2018 року).

Право позивача на отримання компенсації вартості послуг із перевезення, наданих пасажирам із числа пільгових категорій громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків із виконавцями послуг, зокрема, із перевезення таких категорій громадян.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00), держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 року у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справах № 911/4249/16 та № 906/621/17.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги той факт, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, що останній зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем витрати на перевезення пільговиків за період січень квітень 2018 року. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 5 414 грн. 29 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 130, 191, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області, вул. Поперечна, будинок 1, м. Хуст, Закарпатська область, 90400 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 03192916) на користь Приватного підприємства Міжгірське АТП 12138, вул. Незалежності, будинок 72, смт. Міжгір`я, Закарпатська область, 90000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 37096505) суму 360 952 (Триста шістдесят тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві гривні) грн. 80 коп. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів за період із січня 2018 року по квітень 2018 року, а також суму 5 414 (П`ять тисяч чотириста чотирнадцять гривень) грн. 29 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 30.06.2022 року.

Суддя Пригара Л.І.