Рішення

від 28.06.2022 по справі 127/18891/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/18891/21

Провадження № 2/127/3158/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Бойко В.М.,

при секретарі Поперечної А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що сторони спору перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03.04.2014 року. Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у них не склалося і з червня 2021 року сторони фактично припинили шлюбні стосунки, хоча і продовжують проживати за однією адресою. Позивачка зазначає, що вони втратили почуття любові та поваги один до одного, примирення між нами неможливе. Збереження шлюбу є недоцільним, оскільки це не відповідає інтересам сторін, дитини. Сім`я існує лише формально, тому за таких обставин просила суд розірвати їхній шлюб.

Крім того, під час перебування у шлюбі на ім`я чоловіка було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , згодом ця територія була віднесена до території м.Вінниці. Позивачка зазначає, що спірна квартира була побудована за рахунок фінансування будівництва у Фонді, за договором №А 4-31-1/405, який був укладений між позивачкою та управителем ТОВ «ВінІнвестБуд» 21.02.2014 року. Вартість об`єкту інвестування на момент підписання договору складала 533925,00 грн., з яких позивачкою було внесено до укладення шлюбу за рахунок її особистих коштів 294177,50 грн. Після реєстрації шлюбу - 03.04.2014 року, була укладена додаткова угода №1 до вищевказаного договору, за якогою відбулася заміна довірителя за цим договором з позивачки на відповідача ОСОБА_3 . Оскільки всієї суми на купівлю квартири у них не було, вони вирішили оформити кредит на суму 266925,00 грн. Кредит було оформлено на ім`я чоловіка, а позивачка виступила поручителем. Згодом, 28.04.2014 року між управителем ТОВ «ВінІнвестБуд» та ОСОБА_3 було укладено договір № А 4/31-1 /405 про відступлення майнових прав, яким підтверджено факт повної оплати вартості спірної квартири. Таким чином особистою власністю позивачки відповідно до розміру її особистого внеску є 77,19 % спірної квартири АДРЕСА_1 . Розрахунок часток складається з 540 998,00 грн. = 100 %, тобто 1% - 5 409,98 грн. Розмір особистого внеску позивачки до укладення шлюбу 294 177,50 грн. : 5 409,98 грн. = 54,38 %, решта 45,62 % є спільною сумісною власністю, яка полягає поділу між подружжям в рівних частках відповідно до ст.70 СК України, тобто по 22,81 % кожному з подружжя. Таким чином позивачка вважає, що її частка у квартирі у разі її поділу має становити 54,38 % + 22,81 % = 77,19 %, а частка відповідача в з заокругленням до десятих -22,8 %, що відповідно у дробах становить: частка позивачки - 77/100, а частка відповідача - 23/100. За таких обставин, позивачка просила суд розірвати шлюб, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований відділом ДРАЦС Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 03.04. 2014 року, актовий запис № 543, та поділити майно подружжя наступним чином: визнати право особистої приватної власності на 77/100 частки квартири АДРЕСА_1 за позивачкою ОСОБА_1 , а на 23/100 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , а також стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.08.2021 року цивільну справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. На адресу відповідача судом була надіслана копія ухвали про відкриття провадження у справі, у якій був встановлений строк для подання відзиву, а також копія позовної заяви і доданих до неї документів.

20.08.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, у якому він зазначив, що позовні вимоги не визнає, вважає що їх безпідставними та необгрунтованими. Відповідач заперечує щодо розірвання шлюбу, оскільки на даний час знаходиться у достатньо теплих стосунках із позивачкою та бажає примирення з нею. Стосовно поділу майна подружжя із відступленням від рівності часток кожного з них зазначив наступне. До дня реєстрації шлюбу сторони більше 2 років перебували у стосунках, зустрічалися та проживали у матері позивачки, планували створити сім`ю, уся родина знала про серйозність стосунків сторін. З цього приводу почалися спільні пошуки квартири для її придбання. У родинному колі було вирішено укласти договір про участь у Фонді фінансування будівництва. Підписання даного догову стало можливим завдяки тому, що суму для першого внеску - 294177,50 грн. було надано батьками відповідача у розмірі 160177,50 грн. та позивачки 134000,00 грн. Батьки відповідача задля того, щоб надати кошти у сумі 160177,50 грн. взяли 2 кредита у банку. Таким чином, укладення Договору відповідало спільному волевиявленню як позивача та і відповідача, та були в інтересах сім`ї. Вже перебуваючи у шлюбі, 04.04.2014 року позивач передала усі свої права і обов`язки по Договору відповідачеві в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу їх у спільну сумісну власність, адже діяла за згодою відповідача і будучи його дружиною на той момент, а тому у неї не має будь-яких підстав стверджувати у позовній заяві про відступлення від рівності часток подружжя на квартиру, яка є предметом спору. За таких обставин, відповідач просив суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині кожному на квартиру АДРЕСА_1 .

07.09.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивачки, у якій остання зазначила, що вона наполягає на розірванні шлюбу, оскільки його збереження не є можливим. Крім того, надані відповідачем докази стосовно наданням його батьками коштів для внесення першого внеску за квартиру у розмірі 160177,50 грн. не підтвердують взаємозв`язок між отриманням його батьками кредиту та оплату першого внеску. Від батьків відповідача позивачка коштів не отримувала та зазначила, що відповідач намагається штучно створити докази з метою збільшення своєї частки у майні до Ѕ, зазначаючи, що кошти в сумі 160 177,50 грн. нібито надані його батьками, проте жодного належного та допустимого доказу такого надання цих коштів саме сім`ї позивачки, не надає, як і будь-яких доказів згоди позивача на отримання цих коштів від батьків відповідача та використання їх в інтересах сім`ї позивачки відсутні.

Ухвалою суду від 15.10.2021 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 27.01.2022 року судом було витребувано з Головного управління ДПС у Вінницькій області докази про належність певній юридичній особі (отримувача) рахунку № НОМЕР_1 ПАТ «Укрсоцбанк», код банку 300023, код отримувача 327190099 станом на 26.04.2014 року.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі. Позивачка зазначила, що за ас розгялду справи з відповідачем стосунки не були налагодженні, після початку війни вони ще більше віддалилися один від одного, тому примирення між ними не можливе. Наполягала на поділу майна подружжя у спосіб зазначений у позовній заяві.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали у повному обсязі. Відповідач зазначив, що бажає зберегти сім`ю заради спільної дитини, та заперечував щодо відступлення від рівності часток при поділі спільного майна подружжя.

Представник відповідача ОСОБА_4 просив суд допитати свідка ОСОБА_6 , від допиту інших свідків відмовився.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про шлюб виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області Серія НОМЕР_2 між сторонами спору, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище позивачки) 03.04.2014 року зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 543 (а.с.10).

Відповідно до Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.11).

Ч.3ст. 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Ч.2 ст.112 СК України встановлено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Суд звертає увагу, що в попередньому судовому засіданні відповідач заявляв клопотання про надання сторонам строку на примирення. Позивачка заперечувала щодо задоволення даного клопотання та зазначила, що за довгий період часу примирення між ними немає, і вона наполягає на розірванні шлюбу. Суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача, задля незатягування розгляду справи, оскільки окрім позовної вимоги щодо розірвання шлюбу, позивачкою також заявлено вимогу про поділ майна подружжя. За час розгялду справи сторони не примирилися, стосунки не налагодили.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна вимога щодо розірвання шлюбу є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки шлюб фактично розпався, сторони не підтримують подружніх відносин, позивачка не бажає зберегти шлюб та зазначає, що це буде суперечити її інтересам.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом, відповідно подружжя не досягло згоди про порядок поділу майна.

Судом встановлено, що 21.02.2014 року між ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВінІнвестБуд» укладено договір №А 4/31-1/405 про участь у Фонді фінансування будівництва (а.с.15-19).

За вищезазначеним Договором ОСОБА_7 на підставі повного визнання нею Правил Фонду фінансування будівництва створеного ТОВ «ВінІнвестБуд» фонду фінансування будівництва типу «А» забудовником Концерном «Поділля» об`єкту нерухомості за адресою: 1-й квартал житлового району «Академічний», с.Бохоники, Вінницького району, Вінницької області, затверджених рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ВінІнвестБуд» (протокол №69 від 21.06.2011) передає управителю у довірену власність кошти з метою отримання у власність об`єкта інвестування та встановлює обмеження щодо окремих дій Управителя з управління цими коштами, а Управитель приймає кошти на рахунок ФФБ в управління для фінансування спорудження зазначеного у цьому Договорі об`єкта будівництва (п.1.1.Договру).

Будівельна адреса: АДРЕСА_2 ; номер приміщення - 31; загальна проектна площа 108,2 кв.м; житлова проектна площа 67,3 кв.м; поверх - 4; кількість кімнат - 3.

Згідно з п. 1.4. Договору вартість об`єкта інвестування на момент підписання Договору складає 533925,00 грн.

26.02.2014 року позивачкою ОСОБА_7 внесено кошти до ФФБ в розмірі 160177,50 грн., призначення платежу: власний внесок згідно Договору №А 4/21-1/405 про участь у Фонді фінансування будівництва від 21.02.2014 року (а.с.20).

Таго ж дня, 26.02.2014 року ОСОБА_7 додатково внесла кошти до ФФБ в розмірі 134000,00 грн., призначення платежу: власний внесок згідно Договору №А 4/21-1/405 про участь у Фонді фінансування будівництва від 21.02.2014 року (а.с.21).

Відповідно до Довідки з ГУ ДПС у Вінницькій області, станом на 07.02.2022 року рахунок № НОМЕР_1 АТ «Укрсоцбанк», МФО банку 300023 (відкритий 30.07.2013 року року та закритий 23.06.2014 року належить ТОВ «ВінІнвестБуд» (код ЄДРПОУ 32719099).

03.04.2014 року між сторонами спору було зареєстровано шлюб.

04.04.2014 року між ОСОБА_7 та ТОВ «ВінІнвестБуд» було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №А 4-31-1/405 про участь у ФФБ від 21.02.2014 року, відповідно до якої відбулася зміна довірителя за цим договором з ОСОБА_7 , на ОСОБА_3 (а.с.22).

Як зазначила позивачка зміна довірителя за Договором №А 4-31-1/405 виникла у зв`язку з тим, що для сплати повної вартості квартири подружжю необхідно було отримати кредит у банку, а дохід позивачки був недостатнім для отримання значної суми коштів у банку.

У свою чергу, 18.04.2014 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №136/ФО-2014, відповідно до якого банк зобов`язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі 266925,00 грн. на строк до 17.04.2024 року (а.с.23-25).

Відповідно до Договору поруки № 136/ФО-2014/S-2 від 18.04.2014 року, ОСОБА_1 зобов`язувалася відповідати перед кредитором (ПАТ «КредоБанк») за виконання боржником ( ОСОБА_3 ) зобов`язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати відсотків та комісії за користування кредитом, пені, штрафів, нустройки) за Кредитним договором №136/ФО-2014 від 18.04.2014 року, укладеним між боржником та кредитором (а.с.26).

28.04.2014 року ОСОБА_3 внесено на рахунок ТОВ «ВінІнвестБуд» кошти у розмірі 266 925,00 грн., призначення платежу: остаточний внесок за квартиру згідно Договору про участь у ФФБ №А 4/31-1/405 від 21.02.2014 року від ОСОБА_3 , що підтверджується Меморіальним ордером №12053758 від 28.04.2014 року (а.с.29).

Відповідно до Договору №А 4/31-1/405 про відступлення майнових прав від 28.04.2014 року Управитель (ТОВ «ВінІнвестБуд») відступило на користь Довірителя ( ОСОБА_3 ) майнові права на об`єкт інвестування: квартира АДРЕСА_3 , кількість кімнат 3, житлова площа 67,3 кв.м., загальна площа 108,2 кв.м., будівельна адреса: АДРЕСА_2 , забудовник Концерн «Поділля» (а.с. 30)

Згідно Довідки про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування №387 від 29.04.2014 року, ОСОБА_3 набув у власність квартиру АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 . Сума коштів внесених довірителем до ФФБ 540998,00 грн. Об`єкт інвестування профінансовано в повному обсязі, заборгованості немає (а.с.31).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_4 від 08.05.2014 року, квартира за адресою: АДРЕСА_6 , загальна площа 108,2 кв.м., житлова площа 67,3 кв.м. належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с.12).

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні суду пояснив, що він є батьком відповідача. Зазначив, що його син ОСОБА_3 та невістка ОСОБА_1 перед реєстрацією шлюбу зустрічалися, перебували у романтичних стосунках та планували одружитися. Після заручин разом з батьками невістки, усі разом вони вирішили допомогти дітям у купівлі квартири. Задля цього він разом з дружиною взяли кредит у банку по 50 000,00 грн. кожний для внесення першого платежу за квартиру. Гроші передали сину, ОСОБА_3 . Він впевений, що ці кошти були передані ОСОБА_1 для купівлі спільної картири.

Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи з ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 58,59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України).

Таким чином, у разі доведення, що набуте за час шлюбу майно, придбано (набуте) виключно за кошти, що належали одному з подружжя особисто, тобто не за спільні сімейні кошти та без трудової участі іншого подружжя у створенні майна, таке майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд України у постанові від 03.06.2015 р. по справі N6-38цс15 висловив наступну правову позицію: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не лише фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не лише факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Лише в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 зазначеного Кодексу вважається застосованою правильно.

Сам по собі факт придбання/набуття спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз`яснено в п.п. 22-25 Постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово- будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

З аналізу чинного законодавства (статті 190, 656, 717 ЦК, Закону України від 02.10.1992 р. №2654-ХІІ «Про заставу» (далі - Закон №2654-ХІІ), Закону України від 19.06.2003 р. №979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», Закону України від 05.06.2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV), а також з урахуванням висновків Верховного Суду України за результатами розгляду спорів з приводу майнових прав (справи № 6-29429св09, 6-52295св10, 6- 32594св10), вбачається, що майнові права, поряд з будь-якими рухомими, нерухомими речами, грошима, цінними паперами, є об`єктами цивільного обороту.

Належить враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад: спадкові права; права вимоги особи за зобов`язаннями, за якими вона є кредитором; виключні права автора і т.д.), право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30.01.2013 р. у справі №6-168цс12 зроблено висновок про те, що майнове право, яке можна визначити як «право очікування» є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 9 Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Майнове право, що є предметом договору це право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні передумови, що є необхідними й достатніми для набуття права власності.

Згідно із ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважаться набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України №19-50-2309 від 22.06.2007 року квартира є об`єктом інвестування в об`єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном. До завершення будівництва проінвестованого об`єкта нерухомого майна та прийняття його до експлуатації Інвестору належать майнові права на нього.

За умовами ч. 5 ст. 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" об`єкт інвестування квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення (гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У свою чергу, відповідачем надано суду Кредитний договір №500460248 від 18.02.2014 року, відповідно до якого ПАТ «Альфа банк» надало ОСОБА_6 кредит у розмірі 53420,00 грн. (а.с.53-54)

Також, 18.02.202014 року ОСОБА_8 уклала з ПАТ «Дельта банк» Договір №004-01531-180214 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів. ОСОБА_8 надано ліміт кредитної лінії у розмірі 50000,00 грн. (а.с.55-57).

Відповідач стверджував, що дані кошти надані у кредит у загальному розмірі 103420,00 грн. та кошти які були у наявності батьків, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 були використанні для сплати першого внеску за квартиру.

Суд не погоджується із доводами відповідача враховуючи наступне.

Як було встановлено судом, 18.02.2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 отримали кредити у загальному розмірі 103420,00 грн., нібито для проплати першого внеску на квартиру. Будь-яких доказів, які б свідчили, що кошти були передані позивачці ОСОБА_1 для здійснення проплати за квартиру відповідачем не надано. Суд критично відноситься до показів свідка ОСОБА_6 , який є батьком відповідача, а тому є зацікавленою особою. Крім того, його покази не підтверджуються іншими доказами. Таким чином, переконатися у дійсній природі використаних коштів отриманих у кредит ОСОБА_6 та ОСОБА_8 неможливо. Таким чином, відповідачем недоведено факту надання коштів для здійснння першого внеску за квартиру його батьками позивачці, тому дана обставина судом не враховується.

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 та ч. 2ст. 65 СК Українидружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Згідно із ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання прав.

Зі змісту ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності до п.1 ч. І ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою і якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Пунктом 15 постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Право власності на спірну квартиру виникло у сторін під час її державної реєстрації, яка була вчинена 08.05.2014 року.

Крім того, суд враховує, що позивачка, до реєстрації шлюбу з відповідачем, 21.02.2014 року уклала з ТОВ «ВінІнвестБуд» Договір №А 4/31-1/405 про участь у Фонді фінансування будівництва та сплатила з власних коштів перший внесок у розмірі 294177,50 грн., що підтверджується Платіжними дорученням (а.с.20-21).

У подальшому, відповідач виконав свої грошові зобов`язання за Договором №А 4/31-1/405 від 21.02.2014 про участь у Фонді фінансування будівництва, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або для набуття права на майнові права на цей об`єкт перебуваючи у шлюбі з позивачкою та у подальшому за спільні кошти, виплачували кредит взятий у банку для погашення боргу.

Відповідно до положень ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, в тому числі, майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що квартира загальною площею 108,2 кв.м, житловою площею 67,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , є спільною сумісною власністю подружжя, та перший внесок за яку було здійснено позивачкою за власні кошти до реєстрації шлюбу, що є її особистою приватною власністю, зареєстрованою в період перебування шлюбу, оскільки майнові права позивача та відповідача на вищезазначену квартиру були набуті після виплати всього внеску після реєстрації шлюбу.

Таким чином, судом встановлено, що шлюбний договір між подружжям не укладався, згоди щодо поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між ними не було досягнуто, однак, під час розгляду справи були встановлені обставини для відступлення від засади рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, а тому частки майна, що є спільною сумісною власністю дружини та чоловіка слід визначити наступним чином.

Повна вартість квартира станосить 540998,00 грн., що =100%. Тобто, 1% - 5 409,98 грн. Розмір особистого внеску до укладення шлюбу позивачки складав 294 177,50 грн. : 5 409,98 грн. = 54,38 %, решта 45,62 % є спільною сумісною власністю подружжя, яка полягає поділу між подружжям в рівних частках відповідно до ст.70 СК України, тобто по 22,81 % кожному з подружжя. Таким чином частка позивачки у квартирі становить- 54,38 % + 22,81 % = 77,19 %, а частка відповідача - 22,8 %, що відповідно у дробах становить: частка позивачки- 77/100, а відповідача - 23/100.

Отже, враховуючи вищезазначене, принципи розумності і справедливості, а також диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про необхідність поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме визнати право особистої приватної власності на 77/100 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , а на 23/100 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

При розгляді справи позивач наполягали на відшкодуванні судових витрат в справі з відповідача. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового зробу у розмірі 7718,00 грн.

Крім того, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні розміру судових витрат, суд враховує надані адвокатом послуги з усної консультації адвоката, підготовки до складання процесуальних документів, складання позовної заяви, участь у суді першої інстанції тощо.

На підтвердження понесених витрат, представником позивача було надано Договір від 02.07.2021 року про надання правничої допомоги , Акт/звіт виконаних робіт по договору від 02.07.2021 року на суму 15000,00 грн. та Квитанцію до прибуткового касового ордеру №4 від 08.07.2021 року на суму 15000,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо розміру правової допомоги, вважав, що вона є неспівмірною із витраченим часом адвоката та наданих послуг, просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Вищевказане в повній мірі відповідає правовій позиції ВС/КГС викладеній в додатковій постанові від 24.01.2019 р. у справі №922/15944/17.

Суд звертає увагу, що справа перебуває у провадженні 04.08.2021 року. За час розгляду справи представник позивача Федчук Т.М. була присутня на кожному засіданні, та обсяг наданих послуг є співрозмірним із часом витраченим на надання правової допомоги. Тому, суд вважає, що представником позивача ОСОБА_2 надано необхідні докази про понесення судових витрат в розмірі 15000,00 гривень.

З огляду на зазначене, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката у цьому випадку є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг), а також часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з чим, слід стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у сумі 15000,00 гривень на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 57, 60, 69-72 СК України, ст. ст. 15, 16, 325, 368, 372, 392 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 5 ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ч.1 ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст. ст. 4, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати шлюбміж ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,зареєстрований 03.04.2014року Відділомдержавної реєстраціїактів цивільногостану реєстраційноїслужби Вінницькогоміського управлінняюстиції уВінницькій області,актовий запис№ 543.

Після розірвання шлюбу визначити позивачці дошлюбне прізвище " ОСОБА_9 ".

Визнати право особистої приватної власності на 77/100 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , а на 23/100 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , судовий збір у розмірі 7 718 (сім тисяч сімсот вісімнадцять) гривень 00 копійок та 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок понесених витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_3 . РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 .

Повний текст судового рішення складено 29.06.2022 року.

Суддя: