Рішення

від 21.06.2022 по справі 910/18414/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2022Справа № 910/18414/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А Трейдінг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс»

про витребування майна

Представники сторін:

від позивача: Цебак І.С.

від відповідача: Сабіщенко О.В., Шкеред М.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «А Трейдінг» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс» про стягнення 613000,00 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідачем не було оплачено поставлений позивачем товар (каміни), у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 613000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 відкрито провадження у справі №910/18414/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

26.11.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що він не замовляв жодного товару у позивача та не отримував товар за товарно-транспортною накладною №РО1003 від 10.03.2021; вказана ТТН підписана невідомою особою та містить відбиток печатки, схожий на відбиток відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.02.2022.

17.02.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення, які суд долучив до матеріалів справи.

21.02.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 09.02.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 09.03.2022.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Крім того, 02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

За наведених обставин судове засідання, призначене на 09.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2022 підготовче засідання у справі №910/18414/21 призначено на 18.05.2022.

27.04.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просить суд витребувати у відповідача майно, перелік якого наведений у прохальній частині заяви (на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України).

12.05.2022 та 17.05.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заяви про уточнення ціни позову, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 18.05.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 08.06.2022.

У підготовчому засіданні 08.06.2022 судом було прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зміну предмета позову.

У підготовчому засіданні 08.06.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляд по суті на 22.06.2022.

09.06.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 22.06.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.06.2022 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 22.06.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У позовній заяві позивач пояснив, що відповідно до отриманого від відповідача замовлення ним було поставлено відповідачу товар - каміни у кількості 11 тонн брутто. Поставка здійснювалась автомобільним транспортом; перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Моя Транслогістика».

Однак, як зазначає позивач, відповідач не повернув позивачу підписані примірники товаро-супровідних документів та не здійснив оплати за товар.

На підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивачем долучено до матеріалів справи (до заяви про зміну предмета позову) примірник накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №АТ00-000009 від 10.03.2021, в якій вказано про переміщення Товариству з обмеженою відповідальністю «Термаплюс» (перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Моя Транслогістика») наступного товару на загальну суму 613558,22 грн:

- чавунний камін Dovre2180CBS/B кількістю 11 шт., загальною вартістю 270411,36 грн;

- чавунний камін Dovre2180CBC Classic кількістю 7 шт., загальною вартістю 151012,28 грн;

- чавунна піч Dovre Stove Sense403 кількістю 3 шт, загальною вартістю 81554,00 грн;

- чавунна піч Dovre Stove Sence303 кількістю 2 шт, загальною вартістю 44959,26 грн;

- чавунна піч Dovre Stove 640 WD with side loading door кількістю 1 шт, вартістю 22056,15 грн;

- чавунна піч Dovre Stove Sence203 кількістю 2 шт, загальною вартістю 43565,17 грн.

Вказана накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №АТ00-000009 від 10.03.2021 не підписана відповідачем та не містить відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс».

Позивачем долучено до матеріалів справи копію товарно-транспортної накладної №РО1003 від 10.03.2021, в якій зазначено перевізником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Моя Транслогістика»; замовником та вантажовідправником - Товариство з обмеженою відповідальністю «А Трейдінг»; вантажоодержувачем вказано ТзОВ «Дім Тепла» (адреса: м. Київ, вул. Велика Окружна, 2); кількість місць - 1, маса брутто - 11000,00 кг.

В товарно-транспортній накладній №РО1003 від 10.03.2021 вказано, що всього відпущено товару на загальну суму 613000,00 грн; вантаж - каміни.

Вказана товарно-транспортна накладна №РО1003 від 10.03.2021 містить відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс».

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «А Трейдінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моя Транслогістика» (перевізник) складено Акт №188 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.03.2021 про надані послуги з перевезення на суму 10000,00 грн.

26.10.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату поставленого товару (вих. №БН від 12.10.2021), в якій вимагав сплатити грошові кошти за поставлені каміни у розмірі 613000,00 грн. (вимога отримана відповідачем 29.10.2021).

Оскільки відповідач не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, звертаючись з даним позовом до суду позивач просить суд на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України витребувати у відповідача чавунний камін Dovre2180CBS/B кількістю 11 шт., загальною вартістю 270411,36 грн; чавунний камін Dovre2180CBC Classic кількістю 7 шт., загальною вартістю 151012,28 грн; чавунну піч Dovre Stove Sense403 кількістю 3 шт, загальною вартістю 81554,00 грн; чавунну піч Dovre Stove Sence303 кількістю 2 шт, загальною вартістю 44959,26 грн; чавунну піч Dovre Stove 640 WD with side loading door кількістю 1 шт, вартістю 22056,15 грн; чавунну піч Dovre Stove Sence203 кількістю 2 шт, загальною вартістю 43565,17 грн. (відповідно до заяви про зміну предмета позову).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що він не замовляв жодного товару у позивача та не отримував товар за товарно-транспортною накладною №РО1003 від 10.03.2021; вказана ТТН підписана невідомою особою та містить відбиток печатки, схожий на відбиток відповідача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суд зазначає, що здійснення поставки товару на підставі накладної свідчить про укладення договору поставки у спрощеній формі (без погодження та викладення тексту договору у формі єдиного документу).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо поставки відповідачу товару позивачем долучено до матеріалів справи (до заяви про зміну предмета позову) примірник накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №АТ00-000009 від 10.03.2021, в якій вказано про переміщення Товариству з обмеженою відповідальністю «Термаплюс» (перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Моя Транслогістика») наступного товару на загальну суму 613558,22 грн: - чавунний камін Dovre2180CBS/B кількістю 11 шт., загальною вартістю 270411,36 грн; - чавунний камін Dovre2180CBC Classic кількістю 7 шт., загальною вартістю 151012,28 грн; - чавунна піч Dovre Stove Sense403 кількістю 3 шт, загальною вартістю 81554,00 грн; - чавунна піч Dovre Stove Sence303 кількістю 2 шт, загальною вартістю 44959,26 грн; - чавунна піч Dovre Stove 640 WD with side loading door кількістю 1 шт, вартістю 22056,15 грн; - чавунна піч Dovre Stove Sence203 кількістю 2 шт, загальною вартістю 43565,17 грн.

Однак, як встановлено судом, вказана накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №АТ00-000009 від 10.03.2021 не підписана відповідачем та не містить відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс». При цьому, відповідач заперечує отримання вказаного товару від позивача та зазначає, що він не замовляв товар у позивача.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.5 зазначеного Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За абз. 3 п. 2.4 вказаного Положення неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання (п. п. 2.15, 2.16 Положення).

З огляду на ті обставини, що накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №АТ00-000009 від 10.03.2021 не підписана представником відповідача та не містить відбитку печатки відповідача, суд відхиляє її в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту виконання господарської операції з поставки товару, зазначеного в накладній.

Водночас, суд зазначає, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №927/924/19.

Щодо наданої позивачем товарно-транспортної накладної №РО1003 від 10.03.2021, суд зазначає наступне.

У розділі 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні зазначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Оформлення товарно-транспортної накладної в електронній формі (далі - е-ТТН) здійснюється відповідно до абзацу четвертого цього пункту. Е-ТТН підписується за допомогою електронного підпису (далі - ЕП) водія та/або експедитора, відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів, у паперовому та/або електронному вигляді. У разі оформлення е-ТТН супровідні документи також додаються в електронній формі. У разі оформлення товарно-транспортної накладної у паперовій формі супровідні документи додаються в паперовій формі за підписом відповідальних осіб.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію товарно-транспортної накладної №РО1003 від 10.03.2021, в якій зазначено перевізником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Моя Транслогістика»; замовником та вантажовідправником - Товариство з обмеженою відповідальністю «А Трейдінг»; вантажоодержувачем вказано ТзОВ «Дім Тепла» (адреса: м. Київ, вул. Велика Окружна, 2); кількість місць - 1, маса брутто - 11000,00 кг.

В товарно-транспортній накладній №РО1003 від 10.03.2021 вказано, що всього відпущено товару на загальну суму 613000,00 грн; вантаж - каміни.

Вказана товарно-транспортна накладна №РО1003 від 10.03.2021 містить відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс».

За наведених обставин, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що ним не отримувався товар за вказаною ТТН, оскільки товарно-транспортна накладна №РО1003 від 10.03.2021 містить відбиток печатки саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс», а «Дім Тепла», вказаний позивачем як вантажоодержувач є назвою магазину, який належить відповідачу (вказані обставини не заперечувались відповідачем у заявах по суті справи).

При цьому, доказів викрадення/втрати печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс» відповідачем суду не надано.

За наведених обставин судом приймається товарно-транспортна накладна №РО1003 від 10.03.2021 в якості належного та допустимого доказу на підтвердження отримання відповідачем від позивача товару.

Однак, з товарно-транспортної накладної №РО1003 від 10.03.2021 неможливо встановити, який самий товар був поставлений відповідачу.

Детального переліку товару вказана ТТН не містить, з огляду на що суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами, що за вказаною ТТН відповідачем було отримано саме той товар, витребувати який від відповідача позивач просить суд (чавунний камін Dovre2180CBS/B кількістю 11 шт., загальною вартістю 270411,36 грн; чавунний камін Dovre2180CBC Classic кількістю 7 шт., загальною вартістю 151012,28 грн; чавунна піч Dovre Stove Sense403 кількістю 3 шт, загальною вартістю 81554,00 грн; чавунна піч Dovre Stove Sence303 кількістю 2 шт, загальною вартістю 44959,26 грн; чавунна піч Dovre Stove 640 WD with side loading door кількістю 1 шт, вартістю 22056,15 грн; чавунна піч Dovre Stove Sence203 кількістю 2 шт, загальною вартістю 43565,17 грн.).

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховним Судом в постанові від 18.03.2020 у справі №927/986/17 було висловлено позицію щодо недостатності самого факту наявності первинних документів для підтвердження факту надання послуг. Отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб`єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).

Однак, позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували зміну майнового стану як позивача (у зв`язку з фактичним відвантаженням спірного товару), так відповідача (у зв`язку з отриманням від позивача саме спірного товару, який є предметом спору).

За наведених обставин, беручи до уваги, що саме на постачальника покладається обов`язок довести суду належними та допустимими доказами здійснення поставки на користь покупця, а позивачем таких доказів суду не надано, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості викладених позивачем у заявах по суті справи обставин щодо поставки ним на користь відповідача саме спірного товару (чавунний камін Dovre2180CBS/B кількістю 11 шт., загальною вартістю 270411,36 грн; чавунний камін Dovre2180CBC Classic кількістю 7 шт., загальною вартістю 151012,28 грн; чавунна піч Dovre Stove Sense403 кількістю 3 шт, загальною вартістю 81554,00 грн; чавунна піч Dovre Stove Sence303 кількістю 2 шт, загальною вартістю 44959,26 грн; чавунна піч Dovre Stove 640 WD with side loading door кількістю 1 шт, вартістю 22056,15 грн; чавунна піч Dovre Stove Sence203 кількістю 2 шт, загальною вартістю 43565,17 грн.).

Таким чином, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами факту постачання ним відповідачу вказаного спірного товару, також є недоведеними твердження позивача, що спірна продукція перебуває у володінні відповідача, з огляду на що підстави для задоволення позову про витребування товару відсутні.

При цьому, суд звертає уваги позивача на наступне.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Глава ж 54 Цивільного кодексу України містить спеціальне регулювання відносин купівлі-продажу, в тому числі і щодо способів захисту прав продавця, у випадку їх порушення покупцем.

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 4 ст. 692 Цивільного кодексу України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Тобто, враховуючи спеціальні норми ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, та оскільки порушеним правом позивача (продавця) є те, що він не отримав грошові кошти за поставлений товар покупцю, належним способом захисту в даному випадку є позовна вимога про стягнення неотриманих грошових коштів.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією щодо застосування спеціальних норм для захисту порушених прав, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18.

Отже, позивач, подавши заяву про зміну предмета позову, обрав неналежний спосіб захисту, що є само по собі підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати (судовий збір та витрати позивача на правову допомогу адвоката) покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у позові (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом судом даної справи, складаються з вартості поштової відправки відзиву на позовну заяву. Однак, відповідач не виключає виникнення додаткових витрат в майбутньому.

Як вбачається з поданих відповідачем фіскальних чеків та поштових накладних, вартість відправлення на адресу позивача відзиву на позовну заяву становить 34,00 грн, вартість відправлення додаткових письмових пояснень - 34,00 грн, вартість відправлення заперечень на відповідь на відзив - 34,00 грн, що разом становить 102,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, оскільки відповідачем подані судом докази понесення ним витрат на здійснення поштових відправлень відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив та письмових пояснень на загальну суму 102,00 грн, суд дійшов висновку покласти вказані понесені відповідачем судові витрати на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову (відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «А Трейдінг» (81130, Львівська обл., Пустомитівський р/н, с. Солонка, вул. Стрийська, 3Д, індентифікаційний код 41117688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термаплюс» (01004, м. Київ, вул. В.Васильківська, 28 Б, оф 10, ідентифікаційний код 39224216) судові витрати у розмірі 102 (сто дві) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 30.06.2022.

Суддя О.М. Спичак