Рішення

від 29.06.2022 по справі 911/73/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2022 р. м. Київ Справа № 911/73/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС (09600, Київська обл., Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Патріотична, буд. 48)

про стягнення 17000,00 грн. заборгованості за перевезення вантажу згідно заявки від 03.12.2020 р.,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Осійчук Олександр Миколайович (далі ФОП Осійчук О.М., позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС (далі ТОВ ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС, відповідач) про стягнення 17000,00 грн. заборгованості за перевезення вантажу згідно заявки від 03.12.2020 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що на підставі заявки від 03.12.2020 р. ФОП Осійчук О.М. здійснив перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною, однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань, за надані позивачем послуги розрахувався частково, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 17000,00 грн. основного боргу, 2270,00 грн. судового збору, 3500,00 грн. витрат на правову допомогу, а також 1000,00 грн. гонорару успіху.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Фізичною особою-підприємцем Осійчуком Олександром Миколайовичем позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС про стягнення 17000,00 грн. заборгованості за перевезення вантажу згідно заявки від 03.12.2020 р. підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2022 р. було відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику сторін).

Отримання позивачем і відповідачем вказаної ухвали підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103281061929 та № 0103281061848 відповідно.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було. Водночас, учасники процесу про судовий розгляд справи були повідомлені належно в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою-підприємцем Осійчуком Олександром Миколайовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС шляхом обміну електронними листами було укладено заявку б/н від 03.12.2020 р. на транспортно-експедиційне обслуговування, згідно якої позивач зобов`язався здійснити доставку вантажу за маршрутом: м. Піш (Польща) м. Бровари (Київська обл.); дата завантаження з 09-00 08.12.2020 р. до 14-00 11.12.2020 р.; сума інвойсу 18218,01 Євро; строк доставки дата прибуття на ТВВ «Атлантик» - протягом 5 календарних днів, з дати затаможення в країні відправлення вантажу; вартість фрахту 62000,00 грн. за 1 автомобіль, який стане під завантаження; оплата проводиться по отриманню оригіналів документів (СМР, акт, рахунок, договір) на протязі 7-10 робочих днів.

Як вказує позивач, на виконання умов заявки б/н від 03.12.2020 р., за замовленням відповідача ним було організовано перевезення вантажу за умовами, погодженими сторонами у заявці, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № WZ/7202/WGPP/2020.

Так, для виконання перевезення позивач залучив перевізника - Фізичну особу-підприємця Колодюка В.П., з яким уклав заявку № 03-12 від 03.12.2020 р. Вантаж було прийнято до перевезення та доставлено вантажоодержувачу згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № WZ/7202/WGPP/2020.

Вказаний у товарно-транспортній накладній CMR № WZ/7202/WGPP/2020 вантаж було доставлено без зауважень з боку вантажоодержувача ТОВ «ПЕРІ Україна», про що свідчить підпис та відбиток печатки у полі 24 зазначеної накладної.

26.12.2020 р. позивач направив відповідачу поштовим перевізником ТОВ "НОВА ПОШТА" документи, на підставі яких відповідач повинен був здійснити розрахунок за надані послуги, про що свідчить експрес-накладна Нової пошти № 59000626604025 від 26.12.2020 р.

ТОВ ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС, починаючи з лютого 2021 року, частково розрахувалося на надані ФОП Осійчуком О.М. послуги в сумі 45000,00 грн. вартості фрахту із загальної суми 62000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1054 від 18.02.2021 р. на суму 20000,00 грн., № 1117 від 12.03.2021 р. на суму 5000,00 грн., № 1148 від 26.03.2021 р. на суму 5000,00 грн., № 1201 від 09.04.2021 р. на суму 3000,00 грн., № 1210 від 15.04.2021 р. на суму 2000,00 грн., № 1250 від 29.04.2021 р. на суму 2000,00 грн., № 1254 від 30.04.2021 р. на суму 2000,00 грн., № 1352 від 18.06.2021 р. на суму 2000,00 грн., № 1403 від 06.07.2021 р. на суму 1000,00 грн., № 1479 від 06.08.2021 р. на суму 1000,00 грн., № 1506 від 18.08.2021 р. на суму 1000,00 грн., № 1550 від 30.08.2021 р. на суму 1000,00 грн.

У зв`язку з відсутністю оплати решти боргу з боку відповідача позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення 17000,00 грн. (62000,00 грн. - 45000,00 грн.) заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу у міжнародному сполученні.

Суд відзначає, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з наданням транспортно-експедиційних послуг та перевезенням вантажу у міжнародному сполученні та його оплатою, регулювання яких здійснюється Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Законом України «Про автомобільний транспорт», Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону є міжнародним перевезення вантажів.

До будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, застосовується Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів, яка підписана в м. Женеві 19.05.1956 р.

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» (далі - Конвенція) закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, яка набрала чинності для України 17.05.2007 р.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р. Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

У ст. 4 Конвенції встановлено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника (ч. 1 ст. 5 Конвенції).

Вимоги до вантажної накладної встановлені у ст. 6 Конвенції.

У силу вимог ч. 1 ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 ст. 307 ГК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

За приписами ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 1-3 ст. 909 ЦК України).

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України, яка узгоджується із положеннями ст. 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі в повному обсязі з огляду на таке.

Факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем щодо організації перевезення вантажу підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № WZ/7202/WGPP/2020.

Водночас, суд вважає за необхідне відзначити, що матеріали справи містять наданий позивачем доказ направлення відповідачу документів, на підставі яких останній мав здійснити розрахунок (копія експрес-накладної Нової пошти № 59000626604025 від 26.12.2020 р.). Відповідач жодних заперечень щодо їх отримання та/або доказів на підтвердження неотримання відповідних документів від позивача (наприклад, доказів щодо отримання згідно експрес-накладної Нової пошти документів інших, ніж стверджує позивач) до суду не подавав.

Слід зазначити, що законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17.

17.10.2019 р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 р. № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Як зазначалося вище, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Наведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 р. у справі № 927/645/19.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).

Таким чином, суд, з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», вважає за можливе вбачати доведеною обставину направлення позивачем відповідачу оригіналів документів, що підтверджували виконання перевезення. Відповідно, строк оплати наданих позивачем послуг, передбачений заявкою від 03.12.2020 р., є таким, що настав.

Також, суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

З урахуванням зазначеного, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Суд констатує, що, всупереч наведеному обов`язку з доказування, відповідачем будь-яких належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів відсутності заборгованості за надання позивачем послуг з перевезення до матеріалів справи надано не було.

Поряд з цим, судом із фактичних обставин справи встановлено: надання позивачем послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні автомобільним транспортом на підставі письмового договору - заявки, СМR; настання строків оплати та визнання обов`язку щодо оплати відповідачем, яке вбачається із здійснення часткової оплати; відсутність доказів оплати частини боргу з боку відповідача, а, отже, встановлено наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 17000,00 грн. основного боргу.

Враховуючи викладене, факт заборгованості відповідача перед позивачем у загальній сумі 17000,00 грн. є доведеним матеріалами справи, а вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, складається з судового збору в розмірі 2270,00 грн., а також 3500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Як встановлено судом, позивача у даній справі представляв адвокат Лоза Віктор Миколайович, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено договір про правову допомогу від 22.12.2021 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 507 від 16.05.2008 р., ордер № 1027297 від 24.12.2021 р.

Так, 22.12.2021 р. між адвокатом Лозою В.М. та позивачем (клієнт) було укладено договір про правову допомогу, за п. 1.1 якого адвокат зобов`язується від імені та за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС; здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку доказів за їх місцезнаходженням (3 год.); провести заходи досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0,5 год.); підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (5 год.); провести арифметичні розрахунки (0,5 год.); вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи в суді та на стадії примусового виконання судового рішення (2 год.).

У розділі 2 договору зазначено, що за здійснення дій, що визначені п. 1.1 договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 3500,00 грн. Розрахунок здійснюється в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви. При задоволенні позову (отриманні позитивного рішення) довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) в розмірі 1000,00 грн.

24.12.2021 р. між адвокатом та позивачем підписано акт приймання-передачі наданих послуг на суму 3500,00 грн., в якому визначено вид наданих послуг та їх вартість, а саме: вивчення та огляд документів та інших доказів за їх місцезнаходженням - 3 год., проведення заходів з досудового врегулювання спору, проведення переговорів на предмет повернення боргу 0 год. 30 хв., підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, виготовлення позовної заяви - 6 год. 15 хв., проведення арифметичних розрахунків 0 год. 30 хв., вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи у суді та забезпечення примусового виконання судового рішення - 2 год., всього на суму 3500,00 грн.

У підтвердження перерахування позивачем адвокату гонорару до справи надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 08-12 від 24.12.2021 р. на суму 3500,00 грн.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі - гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 цієї статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Поряд з цим, суд відзначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Наведена правова позиція викладена в постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Лозою В.М. професійної правничої допомоги у цій справі, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо співмірності чи обґрунтованості витрат позивача на правову допомогу, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 3500,00 грн. є доведеними та обґрунтованими, у зв`язку з чим вони підлягають покладенню на відповідача.

Поряд з цим, позивач також просив суд при задоволенні позову стягнути з відповідача суму передбаченого договором про надання правової допомоги гонорару успіху, який має бути сплачений позивачем, у розмірі 1000,00 грн.

Слід зазначити, що визначений умовами договору гонорар за прийняття рішення на користь позивача є так званим «гонораром успіху», який передбачається як форма матеріального заохочення адвоката з метою посилення його зацікавленості у результаті справи.

Під час розгляду питання покладення на сторону судових витрат в частині "гонорару успіху" Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 904/4507/18 було зроблено наступні висновки.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням вищенаведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи його, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені та їх необхідність.

У кожній конкретній справі суд оцінює розмір таких витрат у сукупності з іншими критеріями (зокрема, розумність та необхідність). Критерій розумності у спірному випадку стосується не суто розміру грошової суми від ціни позову, а оцінюється у співвідношенні із виконаною роботою, обставинами справи, тощо.

Варто зазначити, що поняття «гонорар успіху» не закріплене на законодавчому рівні. При цьому, як вбачається з Правил адвокатської етики, адвокат зобов`язаний приділяти розумно необхідну увагу для успішного виконання кожного доручення, незалежно від розміру обумовленого гонорару. Отже, уклавши договір про надання правової допомоги, адвокат визначає гонорар, тобто вартість своїх послуг за виконання доручення (надання послуг), і при цьому адвокат зобов`язаний використати всі розумно необхідні і доступні йому законні засоби для надання ефективної професійної правничої (правової) допомоги клієнту та успішно здійснити його захист або представництво.

Для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумним, виправданим, що передбачено у ст. 126 ГПК України та у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, не тільки з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Водночас, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зокрема, є завищеним щодо іншої сторони спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018 р. у справі № 910/23210/17.

Дослідивши матеріали даної справи, суд дійшов висновку, що задоволення заяви позивача у даній справі про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення з відповідача гонорару успіху в розмірі 1000,00 грн. не відповідатиме критерію розумності, оскільки такі витрати не мають характеру необхідних, порушують критерій та баланс співрозмірності із виконаною адвокатом роботою у суді першої інстанції. Окрім того, вказана заява не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування за рахунок відповідача, з огляду на обставини справи № 911/73/22, матиме надмірний характер.

З огляду на викладене вище, за висновком суду, у даному випадку підстави для покладення на відповідача витрат у розмірі 1000,00 грн. відшкодування «адвокатського гонорару успіху» є відсутніми.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ТРАНС ПЛЮС (09600, Київська обл., Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Патріотична, буд. 48, код 42934494) на користь Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору, 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 30.06.2022 р.

Суддя В.М. Бабкіна