Постанова

від 21.06.2022 по справі 916/943/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/943/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Яцишин В. В. (адвокат),

відповідача - Танасійчук Г. М. (самопредставництво),

третьої особи-1 на стороні позивача - Негара Р. В. (адвокат),

третьої особи-2 на стороні позивача - не з`явився,

третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_1 (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 (судді: Принцевська Н. М. - головуючий, Діброва Г. І., Ярош А. І.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2021 (суддя Степанова Л. В.)

за позовом Міжнародної академічної школи "Одеса"

до Одеської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Міжнародний гуманітарний університет,

2. Благодійний фонд "Студентська церква"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У квітні 2021 року Міжнародна академічна школа "Одеса" (далі - МАШ "Одеса", Позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради (далі - Рада, Відповідач) про розірвання договору оренди землі № 200 від 10.02.2014, укладеного між Одеською міською радою та Благодійним фондом "Студентська церква", посвідченого приватним нотаріусом Калгановою М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 200.

1.2. В обґрунтування позовних вимог МАШ "Одеса" посилалася на те, що вона має намір реалізувати право на набуття земельної ділянки в постійне користування, оскільки Позивач є закладом освіти, а відтак договір оренди землі № 200 від 10.02.2014, укладений між Одеською міською радою та Благодійним фондом "Студентська церква", має бути розірваним.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021, позов задоволено. Розірвано договір оренди землі № 200 від 10.02.2014, укладений між Одеською міською радою та Благодійним фондом "Студентська церква".

2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що Міжнародна академічна школа "Одеса" є закладом освіти та має право на отримання в постійне користування земельну ділянку на якій розташоване її нерухоме майно, відповідно до норм статті 92 Земельного кодексу України, однак не може реалізувати таке право у зв`язку із наявністю договору оренди № 200 від 10.02.2014, укладеного між Одеською міською радою та попереднім власником нерухомого майна - Благодійним фондом Студентська церква. У зв`язку з наведеним на підставі норм частин другої, третьої статті 31 Закону України "Про оренду землі" суди дійшли висновку про наявність підстав для дострокового розірвання спірного договору оренди.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 123 Земельного кодексу України, викладених в постановах від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 23.10.2019 у справі №915/238/19, від 03.09.2019 у справі № 922/1224/18, від 24.09.2019 у справі №922/266/19.

3.3. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання своєї касаційної скарги, Одеська міська рада також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 92, 123 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах в контексті обов`язку закладів освіти дотримуватися передбаченої законодавством процедури оформлення права постійного користування землею, що передує виникненню відповідного права, а також щодо можливості застосування норм Закону України "Про оренду землі" в частині правових підстав дострокового розірвання договору оренди землі лише у разі оформлення у встановленому законом порядку права постійного користування.

3.4. Крім того, у якості підстави для подання своєї касаційної скарги Одеська міська рада посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено зібрані у справі докази (листи від 13.04.2020 №174а, від 27.04.2020 № 193, від 27.04.2020 № 7/2), які мають значення для правильної вирішення справи.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить відмовити в її задоволенні у повному обсязі, а оскаржувані судові рішення - залишити в силі.

3.6. Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради також подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2021і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3.7. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм частин другої, третьої статті 31 Закону України "Про оренду землі", викладених в постанові від 10.04.2018 у справі №915/672/17.

3.8. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання своєї касаційної скарги, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме у разі звернення до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки з метою реалізації права на отримання її у постійне користування.

3.9. Відзиву на вказану касаційну скаргу не надходило.

4. Розгляд справи

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.) поновлено Одеській міській раді строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2021 у справі № 916/943/21. Призначено розгляд справи у судовому засіданні на 16.03.2022.

4.2. Водночас 16.03.2022 судовий розгляд справи № 916/943/21 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/950 від 19.05.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 916/943/21 у зв`язку з увільненням судді Міщенка І.С. від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.

4.4. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2022 для розгляду касаційної скарги Одеської міської ради у справі № 916/943/21 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Берднік І. С., Суховий В. Г.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.) прийнято до провадження справу №916/943/21 за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2021 та призначено розгляд зазначеної касаційної скарги у судовому засіданні на 22.06.2022.

4.6. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г., з урахуванням Протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.05.2022) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2021 у справі № 916/943/21 і також призначено розгляд вказаної касаційної скарги у судовому засіданні на 22.06.2022.

4.7. Ураховуючи наведене, а також обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.

5. Обставини встановлені судами

5.1. 10.02.2014 між Одеською міською радою (орендодавець) та Благодійним фондом "Студентська церква" (орендар) було укладено договір оренди землі №200, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення Одеської міської ради №4281-VI від 17.12.2013 передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 13 064 кв. м, що знаходиться у м. Одесі, Приморському районі, вул.Піонерська, 30, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору (кадастровий номер 5110137500:51:003:0379).

За умовами п. 2.2. договору на земельній ділянці розташована загальноосвітня церковно-приходська школа, що належить Благодійному фонду "Студентська церква" на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2013 у справі №522/27675/13-ц, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.11.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 227397651101, номер запису про право власності 3617254.

5.2. Як встановлено господарськими судами, державою в особі державного реєстратора Іскрова О.В. офіційно підтверджено факт набуття права власності Міжнародним гуманітарним університетом (далі - МГУ, Третя особа-1 на стороні позивача) на об`єкт нерухомого майна - Загальноосвітню церковно-приходську школу загальною площею 17 898,6 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Академічна (Піонерська), буд. 30 - шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 75484776 від 12.12.2016).

5.3. 12.11.2020 Міжнародним гуманітарним університетом отримано дозвіл на виконання будівельних робіт (реєстраційний номер: ІУ013201112240) щодо реконструкції загальноосвітньої церковно-приходської школи за вказаною адресою під Міжнародну академічну школу - Одеса.

Після закінчення реконструкції 31.12.2020 Міжнародним гуманітарним університетом отримано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, а саме: Реконструкція загальноосвітньої церковно-приходської школи за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 30 під Міжнародну академічну школу - Одеса.

5.4. Господарськими судами також встановлено, що державою в особі державного реєстратора Карпухіної Л. В. офіційно підтверджено факт реєстрації Міжнародним гуманітарним університетом права власності після реконструкції на об`єкт нерухомого майна - Міжнародна академічна школа - Одеса загальною площею: 18515,3 кв. м, що розташована за адресою: м.Одеса, вул. Академічна (Піонерська), 30 - шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 240579283 від 15.01.2021).

5.5. 12.01.2021 прийнято рішення про реорганізацію Міжнародного гуманітарного університету та 18.03.2021 здійснено його реорганізацію шляхом виділу нової юридичної особи з наступною організаційно-правовою формою: приватна організація (установа, заклад), а саме: Міжнародна академічна школа "Одеса" (юридична адреса: м. Одеса, вул. Академічна, 30).

5.6. 11.03.2021 рішенням засновників Третьої особи-1 на стороні позивача затверджено розподільчий баланс Міжнародного гуманітарного університету та Міжнародної академічної школи "Одеса", відповідно до якого будівля Позивача, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 30, загальною площею 18515,3кв.м та спортивний майданчик (мощення), що знаходиться за цією ж адресою є власністю МАШ "Одеса".

5.7. Як встановлено господарськими судами, державою в особі державного реєстратора Коломаченко К. А. офіційно підтверджено факт переходу права власності до Позивача на об`єкт нерухомого майна - Міжнародна академічна школа "Одеса", загальною площею: 18515,3 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Академічна (Піонерська), 30 - шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №251126200 від 02.04.2021).

5.8. З 02.04.2021 Позивач є єдиним власником будівлі Міжнародної академічної школи "Одеса" та спортивного майданчика (мощення), які розташовані на орендованій земельній ділянці (кадастровий номер 5110137500:51:003:0379) площею 13 064 кв.м, що знаходиться у місті Одесі, Приморському районі, на вул. Піонерська, 30, відповідно до договору № 200 від 10.02.2014, а отже до Позивача перейшло право оренди зазначеної земельної ділянки.

5.9. Статус Міжнародної академічної школи "Одеса", як закладу вищої освіти, підтверджується видами діяльності, що здійснюються (згідно з відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), положеннями її Статуту, а також ліцензією на здійснення освітньої діяльності.

Так, Міжнародна академічна школа "Одеса" є закладом освіти, неприбутковою організацію, основним видом економічної діяльності якої є загальна середня освіта (КВЕД 85.31). Також, відповідно до розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №325/од-2021 від 05.04.2021 Позивачу надано ліцензію на провадження освітньої діяльності за рівнями повної загальної середньої освіти. При цьому на земельній ділянці (кадастровий номер5110137500:51:003:0379), що є предметом договору №200 від 10.02.2014, розміщена власність закладу освіти Міжнародної академічної школи "Одеса" та використовується нею для здійснення освітньої діяльності.

5.10. Господарськими судами встановлено, що Міжнародний гуманітарний університет неодноразово звертався до Одеської міської ради з пропозиціями розірвати договір оренди від 10.02.2014 № 200 та передати зазначену земельну ділянку на праві постійного користування відповідно до пункту ґ) частини другої статті 92 Земельного кодексу України (листи № 174а від 13.04.2020, № 193 від 27.04.2020, № 7/2 від 27.04.2020), однак ніяких відповідей про результати розгляду пропозицій Міжнародний гуманітарний університет від Одеської міської ради не отримував.

5.11. Вважаючи, що укладений між Одеською міською радою та попереднім власником нерухомого майна - Благодійним фондом "Студентська церква" договір оренди землі № 200 від 10.02.2014 перешкоджає Позивачу реалізувати своє право на набуття земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:51:003:0379) у постійне користування, Міжнародної академічної школи "Одеса" звернулася з цим позовом до суду.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзиві доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційними скаргами Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради у частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційні скарги не можуть бути задоволена з огляду на наступне.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. У якості підстави для подання своєї касаційної скарги Одеська міська рада посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 123 Земельного кодексу України, викладених в постановах від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 23.10.2019 у справі № 915/238/19, від 03.09.2019 у справі № 922/1224/18, від 24.09.2019 у справі № 922/266/19.

6.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.5. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

6.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

6.9. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

6.10. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

6.11. Так, у справі № 922/3312/17 розглядались позовні вимоги про визнання за позивачем у зазначеній справі права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, а також про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо припинення права користування земельною ділянкою.

При цьому вказані вимоги було обґрунтовано тим, що згідно з рішенням районної ради народних депутатів фізичній особі було передано у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства і видано державний акт на право постійного користування нею. Фізична особа після отримання вказаного державного акта створила і зареєструвала селянське (фермерське) господарство - позивача у наведеній справі, який із дати свого заснування користувався земельною ділянкою. Однак, відповідно до оспорюваного наказу право постійного користування цією земельною ділянкою припинено у зв`язку із добровільною відмовою від такого права вказаної фізичної особи на підставі письмової заяви, а державним реєстратором здійснено реєстрацію припинення права користування землею.

6.12. У справі № 915/238/19 розглядались позовні про визнання права постійного користування земельними ділянками, які було обґрунтовано тим, що на підставі державного акта на право постійного користування фізична особа отримала у постійне користування земельну ділянку і в подальшому створила та зареєструвала селянське (фермерське) господарство (на час розгляду вказаної справи мало назву позивача). Однак, у подальшому вищезазначена фізична особа на спірних землях зареєструвала інше фермерське господарство, чим фактично було обмежено законні права та інтереси позивача у наведеній справі на ведення законної господарської діяльності.

6.13. У справі № 922/1224/18 розглядались позовні вимоги про визнання за позивачем у вказаній справі права постійного користування земельною ділянкою, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства.

Водночас, наведені позовні вимоги було аргументовано тим, що з моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи обов`язки земелекористувача земельної ділянки несе саме зазначене господарство - позивач, а не фізична особа - засновник, на ім`я якої видано державний акт на право постійного користування землею. У зв`язку з наведеним, на думку позивача у наведеній справі, смерть фізичної особи - засновника жодним чином не впливає на можливість користування такою земельною ділянкою.

6.14. У справі № 922/266/19 розглядались позовні вимоги про визнання за позивачем у вказаній справі права на постійне користування земельними ділянками, які розташовані за межами населених пунктів та посвідчені державними актами на право постійного користування землею.

При цьому зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що відповідач у наведеній справі безпідставно відмовив позивачу у праві користування вищевказаними земельними ділянками, оскільки, на думку останнього, право користування ними перейшло від фізичної особи до створеного нею селянського (фермерського) господарства - позивача.

6.15. Отже, правовідносини у наведених справах та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом, підставами позову, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами.

6.16. Звертаючись зі своєю касаційною скаргою, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради у якості підстави для її подання також посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм частин другої, третьої статті 31 Закону України "Про оренду землі", викладених в постанові від 10.04.2018 у справі № 915/672/17.

6.17. Так, у справі № 915/672/17 розглядались позовні вимоги про розірвання договору оренди землі, які були обґрунтовані тим, що позивач у зазначеній справі продав нежитлові приміщення, розташовані на земельній ділянці, яку він орендував за спірним договором для обслуговування нежитлових приміщень. Згідно з умовами договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, з моменту виникнення права власності у покупця на вказане нерухоме майно, у продавця - позивача у наведеній справі припиняється право користування земельною ділянкою. Листом позивач звернувся до відповідача у зазначеній справі (міської ради) з повідомленням про припинення спірного договору у зв`язку з продажем нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, з проханням надіслати примірники договору про розірвання спірного договору для підписання, у відповідь на який міська рада відмовила у його розірванні. Тому, на думку позивача у вказаній справі, спірний договір підлягав розірванню в судовому порядку з підстав зміни власника майна, яке розміщено на орендованій за ним земельній ділянці.

6.18. Таким чином, правовідносини у наведеній справі та у справі, що переглядається, також не є подібними, оскільки хоча і мають подібний предмет позову, однак суттєво відрізняються його підставами, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами.

6.19. Що стосується посилання скаржників в якості підстави для подання їх касаційних скарг на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 92, 123 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах у разі звернення до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки з метою реалізації права на отримання її у постійне користування, колегія судів зазначає наступне.

6.20. Як зазначалося вище, відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

6.21. Під час вивчення матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Верховним Судом переглядалися у касаційному порядку судові рішення у справі №916/855/21 за позовом Міжнародного гуманітарного університету до Одеської міської ради (з урахуванням уточнень позовної заяви, прийнятих судом) про розірвання договору оренди від 19.09.2011, укладеного між Одеською міською радою та Міжнародним гуманітарним університетом, в частині щодо оренди земельних ділянок:

- земельної ділянки № 2-а площею 6 531 кв. м, у тому числі по угіддях: під спорудами - 993 кв. м, під зеленими насадженнями - 5 538 кв. м, кадастровий номер 5110137500:55:001:0069;

- земельної ділянки № 2-б площею 9 353 кв. м, у тому числі по угіддях: під спорудами - 1 668 кв. м, під зеленими насадженнями - 7 685 кв. м, кадастровий номер 5110137500:55:001:0070;

- земельної ділянки № 2-в площею 824 кв. м, у тому числі по угіддях: під зеленими насадженнями - 824 кв. м, кадастровий номер 5110137500:55:001:0071;

- земельної ділянки № 4 площею 5 254 кв. м, у тому числі: під спорудами - 463 кв. м, під проїздами, проходами, площадками - 2 154 кв. м, під зеленими насадженнями - 2 637 кв. м, кадастровий номер 5110137500:55:001:0072.

Зазначені позовні вимоги з посиланням на положення статей 2, 6, 7, 31 Закону України "Про оренду землі", статті 92, 120 Земельного кодексу України, статті 15, 16, 377 Цивільного кодексу України, а також норми Законів України "Про освіту" та "Про ліцензування видів господарської діяльності" були обґрунтовані тим, що Міжнародний гуманітарний університет є приватним закладом вищої освіти та здійснює свою діяльність відповідно до ліцензії Міністерства освіти України й інших ліцензійних документів. При цьому 19.12.2011 між університетом та Одеською міською радою було укладено договір оренди земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомості, що використовуються університетом безпосередньо під час основної діяльності. Оскільки Міжнародний гуманітарний університет використовує земельні ділянки № 2-а, № 2-б, № 2-в та № 4 як заклад освіти для здійснення освітньої діяльності, позивач у вказаній справі мав намір реалізувати право на набуття зазначених земельних ділянок, які є предметом договору оренди від 19.11.2011, у постійне користування. При цьому позивач у наведеній справі акцентував увагу на тому, що згідно із частиною другою статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в інших випадках, передбачених законом. Щодо інших земельних ділянок, які є предметом договору, то Міжнародний гуманітарний університет зазначив, що ці земельні ділянки він не використовує внаслідок відчуження майна, розташованого на них, а тому орендні правовідносини щодо цих земельних ділянок припинені, при цьому наявні підстави для залучення до участі у справі власників майна, зокрема Міжнародної академічної школи "Одеса".

Також в межах справи № 916/855/21 Міжнародною академічною школою "Одеса" (залученою місцевим судом до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) було подано позовну заяву до Одеської міської ради про розірвання договору оренди від 19.11.2011 в частині оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:55:001:0073.

Позовні вимоги Міжнародної академічної школи "Одеса" з посиланням на положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" були обґрунтовані тим, що в травні 2019 року внаслідок виділу з Міжнародного гуманітарного університету Міжнародній академічній школі "Одеса" було передано нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, а саме відкритий спортивно-оздоровчий комплекс з медпунктом загальною площею 178 кв. м, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.04.2021 № 251562370. Отже, з часу отримання нерухомого майна у власність школа є користувачем земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:55:001:0073, і з метою оформлення земельної ділянки у постійне користування звернулася до Одеської міської ради із заявою про надання земельної ділянки Міжнародній академічній школі "Одеса" як закладу освіти у постійне користування.

6.22. Залишаючи без змін судові рішення господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовів у справі № 916/855/21, Верховний Суд зазначив, що за змістом частин першої, четвертої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Законом України "Про оренду землі" передбачені підстави та порядок набуття земельної ділянки у користування - оренду, та, зокрема у статті 5 передбачено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи, іноземці та особи без громадянства, міжнародні об`єднання та організації, а також іноземні держави.

Водночас відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У частині другій статті 92 зазначеного Кодексу наведено вичерпний перелік осіб, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою, а саме встановлено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі; є) господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Отже, з урахуванням системного аналізу статті 92 Земельного кодексу України і статті 31 Закону України "Про оренду землі" та зміни переліку осіб, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою (заклади освіти незалежно від форми власності згідно з пунктом "ґ" частини 2 статті 92 зазначеного Кодексу), Верховний Суд у справі № 916/855/21 дійшов висновку, що наведені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: у випадку віднесення до переліку осіб, які відповідно до частини другої статті 92 Земельного кодексу України набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, договір оренди земельної ділянки, укладений із такою особою, може бути достроково розірвано за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Додатково Верховний Суд стосовно доводів скаржника - Одеської міської ради про необхідність формулювання висновку щодо можливості застосування положень статті 652 Цивільного кодексу України у випадку лише прийняття закону, який надає можливість отримати землю у постійне користування, без належної реалізації цього права заявником, зазначив, що з урахуванням установлення судами попередніх інстанцій обставин щодо наявності передбачених законом всіх необхідних умов для зміни чи розірвання договору на підставі статті 652 Цивільного кодексу України, зміна законодавства свідчить про наявність підстав для застосування зазначеної норми права та зміни чи розірвання відповідного договору.

6.23. З наведеного убачається, що Верховний Суд здійснював перегляд справ, правовідносини у яких за своїм змістом та правовим регулюванням є подібними до правовідносин у цій справі, і судом касаційної інстанції вже досліджувалося питання щодо застосування норм статей 92, 123 Земельного кодексу України, на які посилаються скаржники, у аналогічних правовідносинах.

6.24. При цьому, вирішуючи спір у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій застосували наведені норми Земельного кодексу України відповідно до вказаних правових позицій.

6.25. Так, місцевим та апеляційним господарськими судами у цій справі встановлено, що з 02.04.2021 Позивач є єдиним власником будівлі Міжнародної академічної школи "Одеса" та спортивного майданчика (мощення), які розташовані на орендованій земельній ділянці (кадастровий номер5110137500:51:003:0379) площею 13 064 кв.м, що знаходиться у місті Одесі, Приморському районі, на вул. Піонерська, 30, відповідно до договору №200 від 10.02.2014, а отже до Позивача перейшло право оренди зазначеної земельної ділянки.

Водночас статус Позивача, як закладу вищої освіти, підтверджується видами діяльності, що здійснюються (згідно з відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), положеннями її Статуту, а також ліцензією на здійснення освітньої діяльності.

Міжнародна академічна школа "Одеса" є закладом освіти, неприбутковою організацію, основним видом економічної діяльності якої є загальна середня освіта (КВЕД 85.31). Також, відповідно до розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 325/од-2021 від 05.04.2021 Позивачу надано ліцензію на провадження освітньої діяльності за рівнями повної загальної середньої освіти. При цьому на земельній ділянці (кадастровий номер 5110137500:51:003:0379), що є предметом договору № 200 від 10.02.2014, розміщена власність закладу освіти Міжнародної академічної школи "Одеса" та використовується нею для здійснення освітньої діяльності.

За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Міжнародна академічна школа "Одеса" є закладом освіти та має право на отримання в постійне користування земельну ділянку на якій розташоване її нерухоме майно, відповідно до норм статті 92 Земельного кодексу України, однак не може реалізувати таке право у зв`язку із наявністю договору оренди № 200 від 10.02.2014, укладеного між Одеською міською радою та попереднім власником нерухомого майна - Благодійним фондом Студентська церква. У зв`язку з наведеним на підставі норм частин другої, третьої статті 31 Закону України "Про оренду землі" суди дійшли висновку про наявність підстав для дострокового розірвання спірного договору оренди.

6.26. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

6.27. Таким чином, доводи скаржників про наявність передбачених як пунктом 1, так і пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

6.28. Що стосується посилання Одеської міської ради у якості підстави для подання своєї касаційної скарги на те, що господарськими судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено зібрані у справі докази (листи від 13.04.2020 № 174а, від 27.04.2020 № 193, від 27.04.2020 № 7/2) колегія суддів зазначає наступне.

6.29. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.30. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.31. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.32. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.33. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження господарськими судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

6.34. За таких обставин, наведена Одеською міською радою підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6.35. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.36. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.

6.37. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

6.38. Інші доводи касаційних скарг фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

6.39. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційними скаргами Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначені касаційні скарги слід залишити без задоволення.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.3. За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Суд касаційної інстанції також закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

7.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційними скаргами Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційними скаргами Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційні скарги Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2021 у справі №916/943/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Берднік

В. Г. Суховий